Ухвала суду № 10088049, 15.06.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. КиївК-5560/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів:Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Господарського суду Полтавської області від 18 жовтня 2007 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2008 року

у справі № 3/130

за позовом Приватного підприємства «Імідж»

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Імідж»звернулось до суду з позовом до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16 квітня 2007 року № 0000222302/0/66, яким визначено завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 29460 грн. та від 16 квітня 2007 року 0000232302/0/864, яким визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 540 грн. основного боргу та 270 грн. штрафних санкцій.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 18 жовтня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2008 року, позов задоволено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій вмотивовані тим, що позивач правомірно сформував податковий кредит за правилом першої події.

Не погоджуючись з судовими рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, Кременчуцька обєднана державна податкова інспекція у Полтавській області оскаржила їх у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

У поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Господарського суду Полтавської області від 18 жовтня 2007 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2008 року і прийняття нового рішення про відмову в позові.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами встановлено, що податковим органом проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2006 року, за результатами якої складено акт від 05 квітня 2007 року № 195/23-309/13957685 (далі акт перевірки).

В акті перевірки зазначено, що позивач порушив вимоги підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі Закон № 168/97-ВР), а саме: неправомірно включив до складу податкового кредиту за серпень 2006 року 30000 грн. податку на додану вартість за податковою накладною, оскільки продукція фактично не відвантажувалась, на склади підприємства не оприбутковувалась, відповідно не брала участі у господарській діяльності підприємства.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 16 квітня 2007 року № 0000222302/0/66, яким визначено завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 29460 грн. та податкове повідомлення-рішення від 16 квітня 2007 року 0000232302/0/864, яким визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 540 грн. основного боргу та 270 грн. штрафних санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПП «Імідж»та приватним підприємцем ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу від 04 січня 2006 року, відповідно до якого позивач купує цукор-пісок на загальну суму 500000 грн., в тому числі податок на додану вартість та дизельне пальне на загальну суму 310000 грн., в тому числі податок на додану вартість на умовах переплати: 80% вартості договору сплачується до 01 жовтня 2006 року, решта до 01 січня 2009 року. Строк поставки товару до 01 січня 2009 року після проведення повного розрахунку.

Відповідно до підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно з підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач сплатив на виконання умов договору передплату у сумі 180000 грн. та на підставі отриманої податкової накладної включив зазначену в ній суму податку на додану вартість 30000 грн. до податкового кредиту на підставі наведеної вище норми матеріального права, а саме: за правилом першої події.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що контрагент позивача, відповідно до закону, після виникнення у нього податкових зобовязань склав та видав позивачу податкову накладну, на підставі якої позивач правомірно сформував податковий кредит.

Таким чином, висновки податкового органу щодо завищення позивачем бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 29460 грн. та визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 540 грн. основного боргу, а отже і 270 грн. штрафних санкцій є неправомірними.

Також, встановленими обставинами спростовується висновок податкового органу про порушення позивачем підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, відповідно до якого у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Висновок відносно порушення позивачем наведеної норми матеріального права податкового органу є необґрунтованим, оскільки не доведено здійснення позивачем неоподатковуваних операцій.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, а тому вони не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Господарського суду Полтавської області від 18 жовтня 2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2008 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області відхилити, а постанову Господарського суду Полтавської області від 18 жовтня 2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіБрайко А.І.

Голубєва Г.К.

Карась О.В.

Федоров М.О.

Суддя А.О. Рибченко