Постанова № 10085411, 07.06.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2010                                                                                           № 13/212-09-27/613

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва А.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Алексєєнко О.О. – дов. від 14.07.2006р.;

від відповідача: Ляховенко Д.В. – дов. №05-01/2010р від 05.01.2010р.;

від третьої особи:          не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Спеціалізоване управління № 630"

на рішення Господарського суду м.Києва від 15.02.2010

у справі № 13/212-09-27/613 ( .....)

за позовом                               ВАТ "Київелектромонтаж"

до                                                   ТОВ "Спеціалізоване управління № 630"

третя особа відповідача           Комунальне підприємство "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва"

про                                                   стягнення 144191,81 грн.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство “Київелектромонтаж” (далі – позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Спеціалізоване управління № 630” (далі – відповідач) заборгованості за договором підряду №115 від 24.09.2007р. у розмірі 144191,81 грн. (з них: 134 655,27 грн. - основний борг, 2534, 47 грн. - 3% річних, 7002, 07 грн. - збитки від інфляції), мотивуючи це тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань з повної та своєчасної оплати вартості виконаних позивачем робіт.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.10.2009р., на підставі ст. 17 Господарського процесуального кодексу України, справу направлено за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що відповідно до п.4.1 Договору підряду №115 від 24.09.2007р. розрахунок за виконані роботи здійснюється генпідрядником (відповідачем) щомісячно в 5-денний термін з дня підписання акту приймання-передачі виконаних робіт і отримання коштів від замовника. Натомість, замовником за договором генпідряду №8/6 від 08.06.2007р. (Комунальним підприємством “Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва”), не було перераховано кошти для оплати вартості виконаних позивачем робіт. Окрім того, відповідач наголошував на тому, що позивач не забезпечив повне, якісне та своєчасне ведення виконавчої документації, не підготував та не надав коригуючих актів після висновків “Київдержекспертизи”.

Комунальне підприємство “Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва” (далі - третя особа) надало суду пояснення, в яких зазначило про те, що кошти, передбачені на спорудження об’єкту “Будівництво транспортної розв’язки на перетині вул. Щусева з вул. Тираспільською біля станції метро “Сирецька” з будівництвом підземного пішохідного переходу в м. Києві” та на погашення заборгованості за минулі роки, було включено до Програми соціально-економічного та культурного розвитку м. Києва на 2009 рік, але фінансування цих статей програми з бюджету не здійснювалось, у зв’язку з чим роботи на об’єкті призупинено.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.02.2010р. у справі №13/212-09-27/613 позов було задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 134655,27 грн. основного боргу, 2534, 47 грн. – 3% річних, 7002,07 грн. – збитків від інфляції, 1441,91 грн. - державного мита, 236,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2010р. у справі №13/212-09-27/613 скасувати, прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2010р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 07.06.2010р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2010р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Мартюк А.І., Новікова М.М.

В судовому засіданні 07.06.2010р. представник відповідача подав доповнення до апеляційної скарги, згідно з якими просив суд апеляційну скаргу задовольнити, скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2010р. у справі №13/212-09-27/613, прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.

В судовому засіданні 07.06.2010р. представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Представник третьої особи у судове засідання 07.06.2010р. не з’явився, пояснень по суті обставин, викладених в апеляційній скарзі, не надав, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін та третьої особи у судове засідання не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та третьої особи про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав за можливе розглядати справу у відсутність представника третьої особи за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

24.09.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Спеціалізоване управління №630” (далі – відповідач, генпідрядник) та Відкритим акціонерним товариством “Київелектромонтаж” (далі – позивач, підрядник) було укладено договір підряду №115 (далі - Договір).

У відповідності до умов Договору (п.п.1, 2, 4) генпідрядник доручає, а підрядник зобов’язується виконати за завданням генпідрядника відповідно до умов договору електромонтажні роботи по зовнішньому освітленню на об’єкті: “Будівництво транспортної розв’язки на перетині вул. Щусєва з вул. Тираспольською біля станції метрополітену “Сирецька”, а генпідрядник зобов’язується прийняти та оплатити виконані роботи. Вартість робіт визначається згідно фактично виконаних робіт на підставі належним чином оформлених актів приймання-передачі виконаних робіт (ф. КБ-2в) та довідок про вартість виконаних робіт (ф. КБ-3). Підрядник передає генпідряднику для оформлення довідку ф. КБ-3, акт № КБ-2в до 25 числа звітного місяця. Генпідрядник не пізніше 30 числа звітного місяця підписує довідку (акт) ф. КБ-3 (№ КБ-2в), або повертає з виявленими недоліками. Розрахунок за виконані роботи здійснюється генпідрядником щомісячно в 5-денний термін з дня підписання акту приймання-передачі виконаних робіт (форма КБ-2в) і отримання коштів від замовника.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що в період з жовтня 2007 року по січень 2009 року виконав відповідачу підрядні роботи, загальна вартість яких склала 1817786,74 грн., що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт та довідками про вартість виконаних робіт, копії яких наявні в матеріалах справи.

Однак, відповідач лише частково розрахувався з позивачем, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на дату звернення з позовом до суджу становила 134655, 27 грн.

Наявність заборгованості також підтверджується актом звірки розрахунків за Договором, який було складено та підписано сторонами.

Факт виконання позивачем підрядних робіт відповідачем не заперечується, але відповідач зазначає про те, що замовником не були перераховані відповідні кошти, тоді як згідно з п.4.1 Договору передумовою для здійснення оплати є підписання актів виконаних робіт та отримання коштів від замовника.

Господарський суд міста Києва позов задовольнив повністю, визнавши позовні вимоги обґрунтованими, доведеними та підтвердженими належними доказами. При цьому, суд наголошував на наступному:

- в договорі підряду №115 від 24.09.2007р. не зазначено найменування замовника, замовник не є стороною договору;

- стаття 530 Цивільного кодексу України передбачає як безпосереднє встановлення у зобов'язанні строку (терміну) його виконання, так і визначення цього строку вказівкою на певну подію, яка неминуче має настати. В іншому ж випадку, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. При цьому в розумінні даної норми обов’язковою умовою є те, щоб подія, з настанням якої підлягає виконанню зобов’язання, неминуче настала;

- в договорі підряду №115 від 24.09.2007р. передбачено, що відповідач розраховується з позивачем після отримання коштів від замовника. Натомість, замовник взагалі може не розрахуватись з відповідачем, тобто подія, на яку посилаються сторони в договорі, взагалі може не настати, не залежить від волі та дій позивача, що порушує його право на отримання коштів за виконані роботи, у зв’язку з чим подія, яка зазначена сторонами в договорі, не може бути визнана судом такою, що неминуче має настати, оскільки вона залежить від суб'єктивної поведінки третьої особи;

- включення до договору умов, які надають одній зі сторін можливість впливати на настання або ненастання обов'язку з оплати виконаних робіт, не відповідають засадам цивільного законодавства України;

- згідно зі ст. 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

- у відповідності до п.2.1 Договору підставою для розрахунків за виконані роботи є підписані сторонами акти приймання виконаних робіт по формі № КБ-2в і довідки по формі № КБ-3. Матеріали справи містять акти приймання виконаних підрядних робіт та довідки про вартість виконаних підрядних робіт на суму 1817786, 74 грн., проте доказів проведення повної оплати по даним актам відповідачем не надано.

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх помилковими, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу.

В ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

В ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ст. 224 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу. Підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник (ст. ст. 837, 838 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов’язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк, або за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до приписів ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Згідно з нормами ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до умов Договору генпідряду №8/6 від 08.06.2007р. третя особа (замовник) доручила, а відповідач (генпідрядник) зобов’язався виконати комплекс робіт з будівництва транспортної розв’язки на перетині вул. Щусєва з вул. Тираспольською біля станції метрополітену „Сирецька” (том справи – 2, аркуші справи – 27-32).

У відповідності до ст. 838 Цивільного кодексу України відповідач залучив до виконання роботи іншу особу, а саме позивача, уклавши з ним договір підряду №115 від 24.09.2007р., стягнення заборгованості за яким є предметом спору у даній справі.

За Договором підряду №115 від 24.09.2007р., відповідач, як генпідрядник, доручив, а позивач, як підрядник, зобов’язався виконати електромонтажні роботи по зовнішньому освітленню на об’єкті: Будівництво транспортної розв’язки на перетині вул. Щусєва з вул. Тираспольською біля станції метрополітену „Сирецька”.

Згідно з п.2.3 Договору генпідряду №8/6 від 08.06.2007р. в редакції Додаткової угоди №1 від 02.07.2007р. (том справи – 2, аркуш справи – 31), замовник, в разі потреби та за наявності бюджетних коштів відповідного призначення може перераховувати Генпідряднику аванс, сума якого не буде перевищувати 30% від річного обсягу робіт.

В п.4.1 Договору підряду №115 від 24.09.2007р. передбачено, що розрахунок за виконані роботи здійснюється генпідрядником щомісячно в 5-денний термін з дня підписання акту приймання-передачі виконаних робіт (форма КБ-2в) і отримання коштів від замовника.

Таким чином, термін виконання зобов'язання з оплати робіт, виконаних як позивачем за договором підряду №115 від 24.09.2007р., так і відповідачем за Договором генпідряду №8/6 від 08.06.2007р. безпосередньо пов'язаний з настанням певної події - надходженням коштів з місцевого бюджету. При цьому у вищевказаних Договорах передбачено, що строк виконання робіт може бути змінений, зокрема, за відсутності регулярного фінансування в строки, передбачені договорами (п.2.3 Договору №115 від 24.09.2007р., п.3.2 Договору №8/6 від 08.06.2007р.).

Згідно зі ст. 21 Бюджетного кодексу України кошти бюджету, які отримують юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів)- надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.

В процесі судового розгляду було встановлено, що кошти, передбачені на спорудження об’єкту “Будівництво транспортної розв’язки на перетині вул. Щусева з вул. Тираспільською біля станції метро “Сирецька” з будівництвом підземного пішохідного переходу в м. Києві” та на погашення заборгованості за минулі роки, було включено до Програми соціально-економічного та культурного розвитку м. Києва на 2009 рік, але фінансування цих статей програми з бюджету не здійснювалось, у зв’язку з чим роботи на об’єкті призупинено. Вищенаведене підтверджується замовленнями на фінансування, витягами з програми капітальних вкладень та введення в дію потужностей Київської міської державної адміністрації на 2009 рік, тощо (том справи – 2, аркуші справи – 47-84).

Таким чином, зважаючи на узгодження сторонами в Договорі, що термін виконання зобов'язання пов'язується з настанням певної події, то дане зобов'язання має бути виконане лише після того, як вказана подія настане. Сторони мали дотримуватись погоджених ними положень Договору для належного виконання зобов'язань, в тому числі в частині зобов'язань з оплати вартості виконаних робіт. Застосування сторонами такої умови, як надходження фінансування з місцевого бюджету, є виправданим з огляду на те, що фінансування мало здійснюватись за рахунок коштів місцевого бюджету і надходження цих коштів не залежить від волі відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач належним чином виконував взяті на себе зобов'язання з оплати робіт по мірі надходження фінансування, тобто в межах бюджетних коштів, перерахованих на оплату виконаних робіт на об’єкті “Будівництво транспортної розв’язки на перетині вул. Щусева з вул. Тираспільською біля станції метро “Сирецька” з будівництвом підземного пішохідного переходу в м. Києві”.

Відносно оплати решти вартості виконаних позивачем робіт, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність прострочення виконання зобов'язання відповідачем, оскільки кошти від замовника станом як на дату звернення до суду, так і на дату прийняття оскаржуваного судового рішення на рахунок відповідача не надходили, у зв’язку з чим строк виконання зобов'язання не настав і підстави для стягнення основного боргу відсутні.

Окрім вимог про стягнення основного боргу, позивачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних.

Однак, зважаючи на те, що нарахування інфляційної складової богу та 3% річних застосовуються лише як відповідальність за прострочення виконання боржником своїх зобов’язань, а за результатами перегляду справи було встановлено відсутність прострочення відповідача, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних також є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Нормами Господарського процесуального кодексу України обов’язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладений саме на позивача.

Однак, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження викладеного в позові, у зв’язку з чим апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог і, як наслідок, неповне з’ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального права.

В ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищенаведені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а Рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2010р. у справі №13/212-09-27/613 - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові повністю.

У зв’язку з відмовою в задоволенні позову та задоволенням апеляційної скарги відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати як за звернення з позовом до суду, так і за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 75, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Спеціалізоване управління №630” задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2010р. у справі №13/212-09-27/613 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Київелектромонтаж” (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 67, код ЄДРПОУ 04012750, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Спеціалізоване управління №630” (юр.адреса: 03069, м. Київ, вул.. Кіровоградська, 38/58, літ. „А”; пошт.адреса: 04071, м. Київ, вул.. Ярославська, 4-Б, п/р №260085560 у ВАТ „Український професійний банк” м. Києва, МФО 300205, код ЄДРПОУ 05427269) 721,00 грн. (сімсот двадцять одну гривню 00 копійок) державного мита за подання апеляційної скарги.

5. Матеріали справи №13/212-09-27/613 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

11.06.10 (відправлено)