Постанова № 10085401, 09.06.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2010                                                                                           № 46/65

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Новікова М.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - не з’явились

від відповідача: Мажар Л.С. – дов. №5218 від 23.10.2009

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Українська Аграрна Лізингова Компанія"

на рішення Господарського суду м.Києва від 22.02.2010

у справі № 46/65 ( .....)

за позовом                               Селянське (фермерське) господарство "Антоненко В.П."

до                                                   ТОВ "Українська Аграрна Лізингова Компанія"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 1426362,52 грн.

ВСТАНОВИВ:

Селянське (фермерське) господарство “Антоненко В.П.” звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська аграрна лізингова компанія” 744900,00 грн. лізингових платежів, сплачених позивачем за договором фінансового лізингу від 03.10.2006 р. № 03/10/06, 374181,70 грн. збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції і 51971,09 грн. 3 % річних, нарахованих на суму неповернутих лізингових платежів, а також 255309,73 грн. збитків, що становлять собою суму відсотків за кредитом, отриманим позивачем для сплати лізингових платежів.

Ухвалою від 08.02.2010 р. судом прийнято до спільного розгляду з позовом у справі № 46/65 зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська аграрна лізингова компанія”, яким заявлено вимоги про стягнення з Селянського (фермерського) господарства “Антоненко В.П.” 267953,12 грн. збитків у розмірі належних до сплати лізингових платежів (винагороди лізингодавця) за умовами п. 10.7 договору фінансового лізингу від 03.10.2006 р. № 03/10/06, а також 103685,31 грн. збитків, що являють собою штраф у розмірі 5 % від вартості договору відповідно до п. 7.8 договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.02.2010 у справі №46/65 первісний позов задоволено частково: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська аграрна лізингова компанія” на користь Селянського (фермерського) господарства “Антоненко В.П.” 744900 грн. боргу з повернення сплаченого лізингового платежу, 744 грн. 90 коп. державного мита та 123 грн. 25 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу, в іншій частині вимог за первісним позовом відмовити повністю; у задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю „Українська аграрна лізингова компанія” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва у справі №46/65 від 22.02.2010 і прийняти нове рішення, яким у первісному позові відмовити повністю, а зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що суд в рішенні не вірно застосував до спірних правовідносин ст. 7 Закону України „Про фінансовий лізинг”, оскільки у вказаній статті передбачено, що право на відшкодування застосовується саме за непередачу майна в лізинг, а в даному випадку існувала передача майна в лізинг, а неповернення із зберігання майна внаслідок порушення умов договору з боку лізингоодержувача не можна вважати непрередачею майна..

Позивач в судове засідання не з’явився, хоча про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

03.10.2006 Товариство з обмеженою відповідальністю “Українська аграрна лізингова компанія” в якості лізингодавця та Селянське (фермерське) господарство “Антоненко В.П.” в якості лізингоодержувача уклали договір фінансового лізингу № 03/10/06, за умовами якого лізингодавець зобов’язався передати, а лізингоодержувач —отримати в платне тимчасове користування на визначений договором строк на умовах фінансового лізингу сільськогосподарську техніку —належний лізингодавцю на праві власності один самохідний бурякозбирально-очисний комбайн “Маус” RL200SF вартістю 2483000,00 грн.

Згідно з п. 3.1, п. 3.2 договору з моменту одержання майна за користування ним лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі в загальній сумі 2 073706,37 грн., що складаються з 1738100,00 грн. відшкодування вартості предмету лізингу та 335606,37 грн. винагороди лізингодавця.

Судом першої інстанції встановлено, що такі платежі сплачуються відповідно до узгодженого сторонами графіку, який є невід’ємною частиною договору, а саме: у строк до 31.08.2007 лізингоодержувач сплачує лізингодавцю 764553,12 грн. (496600,00 грн. —відшкодування частини вартості майна та 267953,12 грн. —винагорода лізингодавця) та 1309153,25 грн. у строк до 26.12.2007 (1241500,00 грн. —відшкодування частини вартості майна та 67635,25 грн. —винагорода лізингодавця).

У п. 3.4 договору сторони погодили, що до передачі майна в лізинг і не пізніше 04.10.2006 лізингоодержувач повинен перерахувати на рахунок лізингодавця попередній лізинговий платіж в сумі 477900,00 грн. згідно з виставленим рахунком. Датою сплати такого платежу є дата надходження коштів на рахунок лізингодавця.

Попередній лізинговий платіж був перерахований лізингоодержувачем лізингодавцеві до 04.10.2006, що підтверджується наявними а матеріалах справи виписками з банківського рахунку на суму 100000,00 грн. від 03.10.2006 та на суму 644900,00 грн. від 04.10.2006.

03.10.2006 відбулася передача предмету лізингу від лізингодавця до лізингоодеожувача, що стверджується актом передачі-прийому сільськогосподарської техніки в лізинг, скріпленим печатками сторін та підписаним їх уповноваженими представниками, а також протоколом приймання-передачі.

30.01.2007 лізингоодержувач передав, а лізингодавець прийняв майно на зберігання, що підтверджується відповідним актом передачі-прийому сільськогосподарської техніки.

17.08.2007 лізингодавець отримав від лізингоодержувача факсом лист №85 про перенесення терміну сплати лізингового платежу в сумі 764533,12 грн. з 31.08.2007 на 20.09.2007. Відповіді на вказаний лист суду надано не було.

03.09.2007 платіжними дорученнями №09 на суму 267953,12 грн. та №10 на суму 496600,00 грн. лізингоодержувач перерахував лізингодавцеві. лізинговий платежів в розмірі 764533,12 грн.

Пунктом 10.1.2 договору передбачено, що у разі невиконання лізингоодержувачем будь-якого зі своїх зобов’язань за договором, лізингодавець зі своєї ініціативи повідомляє лізингоодержувача про припинення дії договору у відповідності з чинним законодавством.

Листом від 03.09.2007 №1269 лізингодавець повідомив лізингоодержувача про дострокове припинення дії договору фінансового лізингу від 03.10.2006 р. № 03/10/06 у зв’язку з несплатою лізингоодержувачем лізингового платежу в сумі 764553,12 грн. У вказаному листі лізингодавець зазначив, що відповідно до п. 7.2 та п. 10.1.2 договору від 03.10.2006 у випадку несплати лізингоодержувачем лізингового платежу 31.08.2007, сільськогосподарська техніка з відповідального зберігання лізингодавцем лізингоодержувачу для використання у роботі не передається та лізингодавець набуває права дострокового припинення дії договору.

17.09.2007 лізингодавець повернув лізингоодержувачу 764553,12 грн. лізингового платежу.

Мотивуючи рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення 744900,00 грн. боргу з повернення сплаченого лізингового платежу позивачеві, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з чинним законодавством, а також договором сторін, лізингодавець має право в односторонньому порядку відмовитися від договору лізингу у випадку порушення лізингоодержувачем передачі предмету лізингу на строк тридцять днів і більше (ч. 1 ст. 7 Закону України “Про фінансовий лізинг”, п. 4.1.3 договору).

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Додатковою угодою №1 від 24.01.2007 року сторонами було доповнено п. 4.2 договору підпунктом 4.2.4 та пунктом 7.9.

Згідно п. 4.2.4 даної додаткової угоди лізингодавець зобов’язаний повернути майно лізингоодержувачу із зберігання на протязі 10 днів з моменту зарахування лізингового платежу в сумі 764553,12 грн.

Відповідно до п. 7.9 додаткової угоди у разі невиконання чи несвоєчасного виконання з вини лізингодавця умов п. 4.2.4 договору, він зобов’язується повернути лізингоодержувачу сплачені ним лізингові платежі в сумі 764553,12 грн. та договір вважається достроково припиненим (розірваним).

З аналізу умов даного пункту договору випливає, що неповернення техніки зі зберігання, та за умови повернення лізингових платежів у сумі 764553,12 грн. лізингоодержувачу, припиняє дію договору достроково, тобто є розірваним.

Згідно ч.4 ст. 653 Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.           Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними. Договором не передбачено право лізингоодержувача вимагати повернення всіх лізингових платежів, що були сплачені ним під час дії договору. При цьому, підставу для розірвання договору в разі неповернення майна із зберігання сторони передбачили в договорі.

Судом першої інстанції було встановлено, що умови договору фінансового лізингу щодо внесення лізингоодержувачем попереднього лізингового платежу в сумі 744900,00 грн. та стосовно передачі-приймання предмету лізингу були виконані сторонами вчасно та в повному обсязі під час дії договору, що ними не заперечується.

Матеріалами справи та поясненнями представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська аграрна лізингова компанія” стверджується, що 14.09.2007 р. лізингодавець не повернув лізингоодержувачеві майно зі зберігання не з причини прострочення внесення останнім лізингового платежу, а з мотивів припинення 03.09.2007 р. договору з ініціативи лізингодавця.

Той факт, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом та на момент прийняття рішення господарським судом м. Києва договір був розірваним підтверджується матеріалами справи.

За таких обставин, у суду не було правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача попереднього лізингового платежу в сумі 744900,00 грн. Отже, рішення господарського суду м. Києва в частині задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача попереднього лізингового платежу в сумі 744900,00 грн. підлягає скасуванню.

Крім вимог про стягнення 744900,00 грн. позивач за первісним позовом також просив суд стягнути з відповідача нараховані на суму попереднього лізингового платежу 374181,70 грн. інфляційної складової боргу та 51971,09 грн. 3 % річних.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення 3 % річних та збитків від знецінення коштів внаслідок інфляцій, оскільки виходячи з положень ст. 625 ЦК України 3 % річних та інфляційна складова боргу сплачується боржником в разі порушення ним грошового зобов’язання перед кредитором, а за умовами договору фінансового лізингу стороною, яка має грошовий обов’язок, є саме лізингоодержувач.

Також, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні вимог позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача упущеної вигоди, виходячи з наступного.

Позивач зазначав, що для внесення попереднього лізингового платежу він отримав банківський кредит в сумі 644900,00 грн. під 17 % річних, а внаслідок неправомірних дій відповідача поніс збитки в сумі 255309,73 грн. у вигляді упущеної вигоди, оскільки не маючи у своєму розпорядженні бурякозбирально-очисний комбайн “Маус”, лізингоодержувач затримав збір урожаю та заплановані польові роботи, внаслідок чого не отримав запланований на конкретний період прибуток та не мав можливості розрахуватися з власними контрагентами.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками визнаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Обов'язковою передумовою задоволення позовних вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: наявність збитків; причинний зв'язок між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві; протиправність поведінки відповідача як заподіювача збитків; вина відповідача. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Звертаючись з позовом про стягнення збитків у формі упущеної вигоди, позивач повинен здійснити точні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами, які безспірно підтверджували б їх розмір.

Матеріали справи не містять доказів про беззастережність вимог позивача за первісним позовом до відповідача про стягнення упущеної вигоди (неотриманого доходу від реалізації буряку у 2007 році), розмір якої становив би розмір відсотків за користування лізингоодержувачем банківським кредитом. Крім того, позивачем за первісним позовом не підтверджено отримання такого кредиту саме для укладання лізингової угоди з відповідачем, не підтверджено строк, на який отримувався такий кредит, умови його надання та сплату відсотків в сумі 255309,73 грн. Також, позивач не обґрунтував, у чому саме полягала вина відповідача за первісним позовом у прийнятті позивачем рішення отримати кредит для сплати лізингового платежу, не вказав як саме інший господарюючий суб’єкт міг вплинути та вплинув на підприємницьку діяльність Селянського (фермерського) господарства “Антоненко В.П.”, яка відповідно до чинного законодавства здійснюється на власний ризик.

Відповідно до зустрічного позову лізингодавець просив стягнути з лізингоодержувача 103685,31 грн. штрафу у розмірі 5% від вартості договору лізингу за порушення строків передачі майна на зберігання, а також 267953,12 грн. збитків, що являють собою розмір винагороди лізингодавця від суми лізингового платежу вартістю 764533,12 грн.

Судом першої інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказах було встановлено необґрунтованість, безпідставність та недоведеність посилань позивача за зустрічним позовом на обставини порушення відповідачем за зустрічним позовом строків передачі майна на зберігання, у зв’язку з чим колегія суддів вважає вимоги про прийняття рішення, яким задовольнити зустрічний позов такими, що задоволенню не підлягають.

З огляду на наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення господарського суду м. Києва у справі №46/65 від 22.02.2010 підлягає скасуванню в частині задоволених вимог по первісному позову, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову повністю, а апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті держмита за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача за первісним позовом в частині задоволених апеляційних вимог.

Витрати по сплаті державного мита за розгляд справи судом першої інстанції покладаються за первісним позовом на позивача, за зустрічним позовом на відповідача за первісним позовом.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська аграрна лізингова компанія” задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва у справі №46/65 від 22.02.2010 скасувати в частині задоволених позовних вимог на суму 744900,00 грн.

Прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Стягнути з Селянського (фермерського) господарства „Антоненко В.П.” (53021, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Тернівка, ідентифікаційний код 21925452) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська аграрна лізингова компанія” (м. Київ, вул. Новопирогівська, 66, ідентифікаційний код 31245438) 3724,50 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

Матеріали справи №46/65 повернути до господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді