Постанова № 10085394, 25.05.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2010                                                                                           № 50/715

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Кондес Л.О.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

Від прокуратури: не з’явився;

Від позивача: 1. Комарницька О.Б. (дов. №694 від 28.12.2009);

2. Скрипнюк С.В. (дов. №13/07-Дов від 25.09.2009);

Сітало О.О. (дов. №13/03-Дов від 08.04.2010);

Від відповідача: Ялі К.А. (дов. б/н від 15.07.2009);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Корона-2000"

на рішення Господарського суду м.Києва від 12.02.2010

у справі № 50/715 ( .....)

за позовом                               Прокурор Заводського району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі:

1) Фонду державного майна України (далі – ФДМ України)

2) Запорізького державного підприємства “Кремнійполімер” (далі – ЗДП “Кремнійполімер”)

до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Корона-2000"

про                                                   визнання дій протиправними

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м.Києва від 12.02.2010 року у справі №50/715 позов прокурора Заводського району м. Запоріжжя задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Корона-2000” на користь Запорізького державного підприємства “Кремнійполімер” безпідставно одержану суму коштів у розмірі 6 957140,79 грн. та в дохід Державного бюджету України судові витрати; в решті частини позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ “Корона – 2000” звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м.Києва від 12.02.2010 року у справі №50/715 та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на невідповідність висновків обставинам справи.

В апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що в оскаржуваному рішенні, суд на обґрунтування своїх висновків послався на письмові пояснення службових осіб позивача 2, що є порушенням вимог ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої пояснення посадових осіб та інших працівників надаються суду безпосередньо у судовому засіданні.

Крім того, перерахування коштів на адресу ТОВ “Корона-2000” відбулося до публікації оголошення про порушення провадження по справі про банкрутство ЗДП “Кремнійполімер”, в зв’язку з чим, на думку скаржника, у нього на час здійснення оплати не було підстав відмовлятися від прийняття виконання від боржника незалежно від настання строку виконання зобов’язань.

У запереченнях на апеляційну скаргу позивач 2 повністю не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає їх не доведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою від 07.04.2010 розгляд справи було призначено на 25.05.2010.

Розпорядженням Першого заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2010 №01-23/2/10 було змінено склад судової колегії: головуючий суддя – Кондес Л.О., судді – Авдеєв П.В., Куровський С.В.

В судове засідання представники сторін з’явилися, представники позивачів заперечили проти апеляційної скарги, представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник прокуратури не з’явився, про причини неявки суд не повідомив.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 №02-5/289 із змінами та доповненнями станом на 19.12.2008р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання (а.с. 2-5), по розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення Господарського суду м.Києва за наявними у справі матеріалами без представника прокуратури.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, заперечення на неї, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази та заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне:

До Господарського суду міста Києва звернувся з позовною заявою прокурор Заводського району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та Запорізького державного підприємства “Кремнійполімер” з вимогами:

- про визнання протиправними дії ТОВ “Корона 2000” щодо отримання грошових коштів від ЗДП “Кремнійполімер” в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів в якості погашення заборгованості, що виникла до 05.03.2009 у розмірі 6 957 140,79грн.;

- про стягнення з ТОВ “Корона 2000” на користь ЗДП “Кремнійполімер” грошових коштів у розмірі 6 957 140,79 грн., що були отримані від ЗДП “Кремнійполімер” в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів в якості погашення заборгованості, що виникла до 05.03.2009.

Відповідач проти позову заперечує, вважає його безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки платежі, які прокурор та позивачі вважають безпідставними, було зроблено на виконання умов Договору поставки від 02.06.2008, який був укладений між ЗДП “Кремнійполімер” та ТОВ “Корона 2000 ”.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог з наступних підстав:

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 05.03.2009 відносно Запорізького державного підприємства “Кремнійполімер” порушено провадження у справі про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” мораторій на задоволення вимог кредиторів це зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Тобто, починаючи з 05.03.2009 Запорізьке державне підприємство “Кремнійполімер” не мало законних підстав здійснювати виконання своїх грошових зобов’язань, термін виконання яких настав до 05.03.2009, а інші особи не мали законних підстав приймати виконання Запорізьким державним підприємством “Кремнійполімер” своїх грошових зобов’язань термін виконання яких настав до 05.03.2009.

Однак, в порушення введеного з 05.03.2009 мораторію на задоволення вимог кредиторів, Запорізьке державне підприємство “Кремнійполімер” здійснило ряд платежів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Корона 2000” в періоді з 15.03 по 30.03.2009 в рахунок погашення своєї заборгованості, яка виникла до 05.03.2009 на загальну суму 6 957 140,79 грн.

В свою чергу, відповідачем були прийняті від позивача 2 грошові кошти у розмірі 6 957 140,79 грн.

З позовної заяви вбачається, що перерахування позивачем 2 відповідачу вищезазначених коштів було здійснено в порушення вимог ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, відповідно до норм якої з дня введення мораторію зупинено виконання підприємством боржником всіх своїх грошових зобов’язань, термін виконання яких настав до 05.03.2009.

Однак, відповідач вважає, що зазначені платежі було зроблено на виконання умов Договору поставки від 02.06.2008, який був укладений між ЗДП “Кремнійполімер” та ТОВ “Корона 2000 ”. Даним Договором було обумовлено постачання продавцем (ТОВ “Корона 2000”) на адресу покупця (ЗДП “Кремнійполімер”) певної продукції строком до 31.12.2008. При цьому, на час укладання договору, ТОВ “Корона 2000 ”, враховуючи тривалу співпрацю з ЗДП “Кремнійполімер” та фінансові проблеми останнього, погодився на поставку товару з умовою відстрочки платежу.

Відповідно до п. 3.4 Договору поставки від 02.06.2008 відстрочка платежу становила 6 місяців з моменту отримання товару та рахунку-фактури.

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що поставка товарів відповідачем позивачу 2 здійснювалась не на виконання умов Договору поставки від 02.06.2008.

Матеріалами справи, а саме листом №02-71/1 від 23.04.2009 “Вимога про оплату продукції ”, підтверджується відсутність між позивачем 2 та відповідачем письмової угоди щодо поставки товару, в даному листі ТОВ “Корона 2000” стверджує що з 03.06.2008 по 18.12.2008 відпускало на адресу ЗДП “Кремнійполімер ” товарно-матеріальні цінності без укладання письмової угоди купівлі-продажу.

Крім того, відповідно до заяви з вимогами до боржника №02-84 від 12.05.2009 ТОВ “Корона 2000 ” також підтверджує той факт, що поставка усієї сировини у період з 03.06.2008 по 18.12.2008 на ЗДП “Кремнійполімер” здійснювалась без укладання письмової угоди.

Деякі довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, на підставі яких ЗДП “Кремнійполімер ” отримувало від ТОВ “Корона 2000 ” відповідну сировину, взагалі не містять посилання на укладений письмовий договір, деякі містять вказівку “договір”, однак реквізитів договору не зазначається.

В свою чергу, видаткові накладні, а також рахунки (вказані у відповідних видаткових накладних як підстава платежів), згідно яких на користь ТОВ “Корона 2000 ” було здійснено спірні платежі, містять вказівку щодо передплати, як умови продажу, а, отже, поставка сировини здійснювалась на умовах, що різняться з істотними умовами Договору від 02.06.2008, на який посилається відповідач.

Відповідно до рахунків, на підставі яких здійснювались платежі в рамках дії мораторію, усі вони були дійсні до сплати лише протягом одного дня - дня їх видачі. Таким чином, вказані рахунки не могли бути видані в рамках Договору від 02.06.2008, за умовами якого оплата здійснюється з відстрочкою платежу на 6 місяців, тому, в даному випадку не може йти мова про відстрочку платежу, відповідно до Договору.

Крім того, у всіх видаткових накладних та рахунках, на підставі яких здійснювалась оплата сировини, не міститься жодного посилання на Договір поставки з відстрочкою платежу від 02.06.2008.

Як вбачається з письмових пояснень службових осіб позивача 2 (пояснення провідного економіста Миняйло Л.Б. від 28.01.2010, пояснення заступника генерального директора по продажах та закупівлях в держави СНД С.В. Лабунського від 28.01.2010, службова записка начальника юридичного відділу Скрипнюка С.В. від 25.01.2010), Договір від 02.06.2008 по відділу закупівель та продаж не проходив, тобто, даний договір не зареєстрований на підприємстві.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що перерахування позивачем 2 відповідачу грошових коштів у розмірі б 957 140,79 грн. відбулося в період дії мораторію і не на виконання умов Договору від 02.06.2008 з відстрочкою платежу на 6 місяців.

Законодавством України передбачений окремий порядок відшкодування збитків підприємством-банкрутом, який, зокрема, передбачає включення грошових вимог, термін виконання яких настав до моменту порушення справи про банкрутство, до реєстру кредиторів, і, як наслідок, погашення заборгованості в порядку черговості встановленої відповідно до вимог ст. 31 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ”.

Зважаючи на зазначену норму закону, грошові вимоги відповідача підлягають відшкодуванню у четверту чергу.

Однак, всупереч вимогам чинного законодавства часткове погашення заборгованості позивача 2 перед відповідачем сталося в період дії мораторію, до моменту затвердження реєстру кредиторів і навіть до початку процедури відшкодування збитків в порядку черговості, встановленої законодавством.

Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди (п. 6 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ”).

В свою чергу, грошові зобов’язання перед ТОВ “Корона 2000” не відносяться до зобов’язань щодо виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю та життю громадян, або до авторської винагороди.

Відповідно до п. 1 ст. 31 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ” кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому цією статтею:

1) у першу чергу задовольняються: а) вимоги, забезпечені заставою; б) вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, право на які виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, інших коштів, належних працівникам у зв’язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов’язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), право на які виникло протягом трьох останніх місяців до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв’язку з припиненням трудових відносин, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі; в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов’язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб; ві) вимоги кредиторів за договорами страхування; г) витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі: витрати на оплату державного мита; витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство; витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута; витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв’язку з визнанням мирової угоди недійсною; витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов’язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута; витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів; витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому статтею 27 цього Закону.

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено цим Законом;

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов’язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), крім вимог, задоволених у першу чергу, зобов’язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів, у тому числі до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за громадян, які застраховані в цьому Фонді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов’язань зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб’єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів). Вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом;

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов’язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) у п’яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Тобто, перерахування позивачем 2 відповідачу спірних грошових коштів є порушенням вищевказаних вимог Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, оскільки перерахування даних грошових коштів є безпідставним.

Суд наголошує, що введення мораторію на задоволення вимог кредиторів при порушенні справи про банкрутство є обов’язковою процедурою.

За загальним правилом будь-які заходи, незалежно від кого вони виходять, мають відповідати цілям відновлення платоспроможності боржника і не перешкоджати його фінансово-господарській діяльності.

В сою чергу, у справі №2-8/2747-2004 від 09.02.2005 Верховний Суд України дійшов висновку, що поза межами справи про банкрутство жоден кредитор боржника не може отримати задоволення грошових вимог від боржника.

Крім того, набуття, збереження майна без достатньої правової підстави регулюється Главою 83 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов’язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, має місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов’язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, має місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов’язків.

В даному випадку відсутністю правової підстави набуття грошових коштів відповідачем стало введення мораторію на задоволення вимог кредиторів боржника (Запорізького державного підприємства “Кремнійполімер ”).

Відповідно до абз. 2 п. 1.24 ст.1 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” помилковим переказом вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб’єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Порядок повернення помилково перерахованих коштів, отриманих неналежним отримувачем без достатніх підстав, регулюється постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004 “Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті” (далі - Інструкція).

Відповідно до п. 1.4. Інструкції під терміном помилкове списання/зарахування коштів розуміється списання/зарахування коштів, внаслідок якого з вини банку або клієнта відбувається їх списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача. У вищевказаному пункті Інструкції під терміном неналежний платник розуміється особа, з рахунку якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, в свою чергу під терміном неналежний отримувач розуміється особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк, повернення їх здійснюється в судовому порядку (п. 2.35 Інструкції).

В свою чергу, з вини ЗДП “Кремнійполімер” відбулося списання коштів з його рахунків на користь ТОВ “Корона - 2000” у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів позивача 2.

Відповідно до п. 6 Указу Президента України “Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України” від 16.03.1995 № 227/95 зі змінами та доповненнями підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п’ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.

Частиною 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.

Підставою для перерахування позивачем 2 відповідачу грошових коштів була поставка товарів, однак на момент здійснення оплати існував особливий порядок відносин ЗДП “Кремнійполімер” з усіма кредиторами, а саме, мораторій на задоволення вимог кредиторів у зв’язку із порушенням справи про банкрутство даного державного підприємства. Даний особливий статус позивача 2 визначає черговість задоволення вимог кредиторів і лише після затвердження судом реєстру вимог кредиторів боржника.

Заборгованість позивача 2 перед відповідачем підтверджується матеріалами справи, однак задоволення таких вимог має відбуватися лише в рамках справи про банкрутство боржника (позивача 2).

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 ГК України).

Як було встановлено вище, поставка товарів відповідачем позивачу 2 здійснювалася без укладання письмової угоди, а тому сторони не узгоджували у письмовій формі відстрочку платежу на 6 місяців.

Враховуючи вищезазначене, відповідач набув майно без достатньої правової підстави, яке має вибути з його володіння, оскільки набуття ним даного майна є наслідком втрати цього майна позивачем 2 шляхом перерахування грошових коштів під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Враховуючи вищезазначене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги в частині стягнення грошової суми у розмірі 6 957 140,79 грн. є обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії відповідача щодо отримання грошових коштів від позивача 2, то вони не підлягають задоволенню, оскільки ст.. 16 ЦК України містить перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, і до даного переліку не включено такий спосіб захисту прав та інтересів, як визнання протиправними дії юридичної особи.

Суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог прокуратури про визнання протиправними дії відповідача, щодо отримання грошових коштів від позивача 2, оскільки такий спосіб захисту порушеного права не передбачений чинним законодавством України, зокрема, нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи, які викладені в апеляційній скарзі, є не доведеними, з огляду на те, що відповідно до ст.. 30 ГПК України в судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. В свою чергу, виклик осіб - це є право суду, а, приймаючи до уваги пояснення представників позивача 2, місцевий господарський суд керувався нормами ст.. 43 ГПК України.

Щодо отримання відповідачем грошових коштів від позивача 2, до моменту опублікування оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, то слід зазначити, що мораторій на задоволення вимог кредиторів є обов’язковою процедурою та не залежить від того факту, опубліковано оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство чи ні, або чи прочитав кредитор відповідне оголошення чи ні.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Господарського суду м.Києва від 12.02.2010 року у справі №50/715 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Крім того, під час розгляду апеляційної скарги в судовому засіданні представником позивача 2 була подана заява про накладення арешту, в межах позову, на все майно Товариства з обмеженою відповідальністю “Корона 2000”, включаючи рухоме і нерухоме майно, товари в обороті, грошові кошти на банківських рахунках, цінні папери та інші види корпоративних прав, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю “Корона 2000” і знаходиться у нього або в інших осіб, заборонивши відповідачу розпоряджатися будь-яким чином вище переліченим майном.

Згідно ст. 66 ГПК України забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, забезпечення позову - засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної особи.

Забезпечення позову як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи може застосовуватись як за основним, так і за зустрічним позовом на будь-якій стадії процесу, включаючи перегляд рішення, ухвали, постанови (в подальшому - рішення) в апеляційному або у касаційному порядку.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (див. Роз’яснення Вищого арбітражного суду від 23.08.1994 № 02-5/611 “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” зі змінами та доповненнями).

Необхідно зазначити, що адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Враховуючи те, що у даному випадку предметом позову є стягнення грошових коштів, і отже, вибір способу забезпечення має залежати від суті позовної вимоги, у зв’язку з чим, заява позивача підлягає частковому задоволенню, а саме, слід вжити заходи до забезпечення позову, шляхом накладення арешту лише на грошові кошти відповідача в межах ціни позову в сумі 6957140,79 грн.

Разом з тим, необхідно звернути увагу на те, що арешт на майно застосовується тоді, коли кошти в боржника відсутні, а тому виконання рішення про стягнення коштів неможливо.

Керуючись ст.ст. 66,67,99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2010 року у справі №50/715 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Корона – 2000” – без задоволення.

2.Заяву позивача 2 (Запорізького державного підприємства “Кремнійполімер”) про забезпечення позову задовольнити частково.

3. З метою забезпечення позову накласти арешт на грошові кошти в сумі 6957140,79 грн., що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Корона 2000” (02094, м.Київ, вул.. Червоноткацька, 27а, код ЄДРПОУ 33444644).

Видати наказ. Видачу наказу доручити Господарському суду м.Києва.

3.Матеріали справи № 50/715 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді