Постанова № 10085349, 30.03.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2010                                                                                           № 25/528

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва А.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Тітаренко В.В., директор (паспорт- серія СН 134562, виданий Харківським РУГУ МВС України в місті Києві 30.04.1996 року)

від відповідача -Бітнер Н.С., довіреність № 5-06/33 від 06.011.2009 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічне акціонерне товариство "АКБ "Київ"

на рішення Господарського суду м.Києва від 26.01.2010

у справі № 25/528 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Адміністратор недержавних пенсійних фондів "Пенсійний капітал"

до                                                   Публічне акціонерне товариство "АКБ "Київ"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 346437,04 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2010 року у справі 25/528 позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Адміністратор недержавних пенсійних фондів „Пенсійний капітал” до Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Київ ” про стягнення 346437,04 грн. задоволено.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Київ” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Адміністратор недержавних пенсійних фондів „Пенсійний капітал” грошові кошти в сумі 346437,04 грн. та судові витрати в сумі 3700,37 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство „Акціонерний комерційний банк „Київ” звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 12.02.2010 року (вх. № 02-4.1/1334 від 24.02.2010 року), в якій просить суд прийняти апеляційну скаргу до провадження, скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог. Вважає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального права.

За твердженням апелянта, господарський суд при винесенні рішення необґрунтовано посилається на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2009 року у справі № 25/142, якою встановлено порушення відповідачем зобов’язання по сплаті відсотків за користування вкладом за період лютий – квітень 2009 року та обґрунтованість нарахування процентів за користування вкладом після закінчення строку дії договору.

Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що умовами Договору про депозитний вклад передбачено, що відсотки мають нараховуватись на весь період фактичного користування депозитом, а тому, оскільки відповідач повернув залишок депозиту в сумі 3005 000,00 грн. саме 10.08.2009 року, з урахуванням п. 2.1.2 Договору відсотки мають нараховуватися до цієї дати повернення, а саме з 01.05.2009 року по 10.08.2009 року.

Апелянт зазначає, що в відповідно до п. 3.2.4 та п. 4 Договору відсотки по депозиту нараховуються щомісячно, з дня надходження на депозитний рахунок всієї суми грошових коштів, і до дня, що передує дню закінчення строку вкладу. Відповідно до умов Договору про депозитний вклад передбачено, що позивач розміщує вільні кошти на депозитному рахунку в банку в строк до 02.02.2009 рок, тому днем закінчення строку вкладу є саме 02.02.2009 року. При цьому, після закінчення зазначеної дати нарахування відсотків у тому ж розмірі, який визначений Договором про депозитний вклад не передбачене.

Між тим, скаржник вважає, що вимоги позивача про стягнення пені та інфляційних нарахувань за весь час прострочення є необґрунтованими та безпідставними, посилаючись при цьому на призначення в банку тимчасової адміністрації та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 09.02.2009 року по 09.08.2009 року Постановою Правління НБУ № 53 від 06.02.2009 року.

На думку відповідача стягнення судом пені за несвоєчасне повернення вкладу в розмірі подвійної облікової ставки за кожен день прострочення платежу суперечить вимогам п. 2 ч. 3 ст. 85 Закону України «Про банки та банківську діяльність», якою передбачено, що протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні ) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2010 року у справі № 25/528 вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.03.2010 року о 10 год. 30 хв.

У відзиві на апеляційну скаргу Публічне акціонерне товариство „Акціонерний комерційний банк „Київ” просить залишити рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2010 року у справі № 25/528 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач відмічає, згідно п. 1.2.Договору депозитного вкладу № 40 від 10.01.2007 року (з врахуванням додаткових угод № 1 від 10.01.2008 року та № 2 від 09.01.2009 року) ТОВ „Адміністратор недержавних пенсійних фондів „Пенсійний капітал” розмістило свої кошти в сумі 3100000 грн. на депозитному рахунку в АКБ «Київ» на строк до 02.02.2009 року включно. Проте, з вини відповідача відповідні кошти не були повернуті у зазначений строк, а утримувалися на депозитному рахунку і використовувались відповідачем до 10.08.2009 року.

Крім того, позивач зазначає, що пеня була нарахована за період з 02.02.2009 року по 09.02.2009 року, тобто до введення мораторію.

В судове засідання 30.03.2010 року з’явилися уповноважені представники сторін та підтримали свої вимоги викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 10 січня 2007 року між позивачем (Вкладник) і відповідачем (Банк) було укладено Договір про депозитний вклад № 40 (надалі – Договір), за умовами якого Банк відкриває Вкладнику депозитний рахунок на строк до 10 січня 2008 року, Вкладник розміщує на ньому вільні грошові кошти в сумі 3 100 000,00 грн.

Згідно п. 1 Додаткової угоди № 1 від 10.01.2008 року до Договору строк дії Договору пролонгується від 10.01.2008 року по 10.01.2009 року включно.

Умовами Додаткової угоди № 2 від 09.01.2009 року до Договору строк дії Договору пролонгується від 10.01.2009 року по 02.02.2009 року включно.

Пунктом 1 Додаткової угоди № 3 від 21.07.2009 року до Договору змінено реквізити Вкладника, а саме: п/р № 26505002794101 в ПАТ АКБ «Київ», ідентифікаційний код 14371869, МФО 322498.

За умовами п. 1 Додаткової угоди № 4 від 21.07.2009 року до Договору зменшено суму Вкладу на 54000,00 грн. і встановлено з 21.07.2009 року суму Вкладу у розмірі 3005000,00 грн.

На підставі вказаних умов позивачем було перераховано па депозитний рахунок, відкритий відповідачем, 3 100 000,00 грн.

Згідно із п. 1.3 Договору Банк приймає грошові кошти на депозитний вклад та зобов'язується повернути суму та нараховані відсотки на умовах та в порядку, передбачених цим договором.

Згідно з умовами п. 4.1 Договору відсотки по депозиту нараховуються щомісячно із розрахунку 16,6 % річних.

Умовами Додаткової угоди № 2 від 09.01.2009 визначено, що відсоткова ставка з 10.01.2009 року нараховується із розрахунку 20% річних.

У відповідності до п. 3.2.4 Договору Банк зобов'язаний щомісячно до 01 числа місяця, а також на наступний банківський день по закінченню строку, вказаному в п. 1.2 Договору перераховувати Вкладнику нараховані відсотки на поточний рахунок Вкладника.

Разом з тим, як встановлено Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2009 року по справі № 25/142 відповідачем були порушенні зобов'язання по сплаті відсотків за користування вкладом за період лютий-квітень 2009 року. Вказаною Постановою встановлено обґрунтованість нарахування процентів за користування вкладом після закінчення строку дії договору та зазначено про те, що у відповідності до п. 2.1.2 Договору вкладник має право отримати доход у вигляді відсотків за фактичний термін знаходження грошових коштів па депозитному рахунку. На цій підставі вказаною постановою з відповідача стягнуто 147 665,74 грн. відсотків за лютий - квітень 2009р.

За таких обставин, місцевий господарський суд, з посиланням на ст. 35 ГПК України, визнав преюдиціальними факти, встановлені Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2009 року по справі № 25/142.

При цьому, господарським судом встановлено, що позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування вкладом за період з травня (01.05.2009 року) по серпень (10.08.2009 року) 2009 року включно па суму 170 510,14 грн., в тому числі за травень – 52123,84 гри., за червень – 50284,93 гри., за липень – 51 635,62 грн. та за серпень – 16465,75 грн.

Між тим, умовами Договору (а саме п. 2.1.2) передбачено, що відсотки мають нараховуватися на весь період фактичного користування депозитом.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія № 1 від 05.02.2009 року з вимогою про погашення боргу та поновлення порушених майнових прав позивача. У відповідь відповідачем був відправлений лист № 5-10/1359 від 06.03.2009 року, яким повідомлялося Вкладника про неможливість здійснити вимоги через погіршений фінансовий стан Банку.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що відповідач повернув залишок депозиту у сумі 3005000,00 грн. саме 10.08.2009 року, а відповідно до п. 2.1.2 Договору відсотки мають нараховуватись до цієї дати повернення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення 170 510,14 грн. відсотків за користування депозитом за період з 01.05.2009 року по 10.08.2009 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, суд першої інстанції визнав такими що підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 14 268,49 грн., суми інфляційних у розмірі 161658,41 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до частини 1 статті 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до пункту 1 Додаткової угоди № 2 від 09.01.2009 року до депозитного договору № 40 від 10.01.2007 року відповідач зобов'язаний повернути позивачу вклад до 02.02.2009 року. Вклад та нараховані проценти перераховуються відповідачем у безготівковій формі на поточний рахунок позивача за реквізитами, вказаними у розділі 7 Договору.

Згідно частини 1 статті 1060 Цивільного кодексу України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу (частина 1 статті 1061 Цивільного кодексу України).

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 2 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

А згідно до статті 525 Цивільного кодексу України не допускається одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом першої інстанції відповідач у порушення умов Договору № 40 про депозитний вклад від 10.01.2007 року не здійснив повернення позивачу суми вкладу та не сплатив проценти 02.02.2009 року.

Відповідно до п. 2.1.2 Договору вкладник (позивач) має право отримати по вкладу доход у вигляді відсотків за фактичний термін знаходження грошових коштів на депозитному рахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2009 року у справі № 25/142 позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Адміністратор недержавних пенсійних фондів „Пенсійний капітал” до Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Київ” про стягнення 147665,74 грн. задоволено.

При цьому у зазначеній Постанові встановлено, що відповідачем були порушенні зобов’язання по сплаті відсотків за користування вкладом за період лютий – квітень 2009 року та встановлено обґрунтованість нарахування процентів за користування вкладом після закінчення строку дії договору та зазначено, що у відповідності до п. 2.1.2. Договору вкладник має право отримати доход у вигляді відсотків за фактичний термін знаходження грошових коштів на депозитному рахунку. А тому, з цих підстав вказаною постановою з відповідача було стягнуто 147665,74 грн. відсотків за лютий - квітень 2009 року.

Місцевим господарським судом встановлено, що позивачем було заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування вкладом за період з 01.05.2009 року по 10.08.2009 року на суму 170510,14 грн.

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

В контексті викладеного, враховуючи що відповідач повернув залишок депозиту у сумі 3005000,00 грн. саме 10.08.2009 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсотки відповідно до умов Договору мають нараховуватись до дати повернення вкладу, а позовні вимоги про стягнення 170510,14 грн. є обґрунтованими та таким, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За таких обставин, апеляційна інстанція вважає обґрунтованим висновок господарського суду про задоволення пені у розмірі 14268,49 грн. за період з 02.02.2009 року по 09.02.2009 року.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Даний обов'язок боржника встановлений для всіх випадків неправомірного утримання суми боргу та його неповернення.

Наслідками прострочення боржником грошового зобов'язання і є зобов'язання боржника сплатити кредитору суму боргу з урахуванням індексу інфляції.

Оскільки законом передбачена така відповідальність банку, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню щодо стягнення з відповідача коштів за договором банківського вкладу з урахуванням індексу інфляції.

Посилання апелянта на те, що АКБ „Київ” постановою НБУ введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців, а під час дії мораторію фінансові санкції до банку не застосовуються, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки стягуваний індекс інфляції не є фінансовою санкцією в розумінні поняття "інші фінансові (економічні) санкції", а є втратами майнового характеру кредитора і особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання і тому підлягає стягненню згідно з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу Україні кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач у встановленому порядку докази надані позивачем не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов підлягає задоволенню.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2010 року у справі № 25/528 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Київ” без задоволення.

2.          Матеріали справи № 25/528 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

06.04.10 (відправлено)