Рішення № 10079424, 16.06.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

16.06.2010Справа №2-24/2736-2010

За позовом Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя" (95053,АР Крим, м. Сімферополь, вул. Гурзуфська, буд. 5, ідентифікаційний код 20671506)

До відповідача - Будинкоуправління № 1 квартирно-експлуатаційного відділу м. Сімферополь ( 95015, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Субхі, 1 Б, корп.18, кімн.106, ідентифікаційний код 22993160)

про стягнення 11 015,64 грн.

Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

                                        представники:

Від позивача – не з’явився.

Від відповідача – Степовенко С.В. – представник, довіреність № б/н від 08.06.2010р., паспорт ЕС 038233.

Обставини справи:

Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя" звернулось до Господарського суду АР Крим з позовом до відповідача – Будинкоуправління № 1 квартирно-експлуатаційного відділу м. Сімферополь про стягнення з відповідача на користь Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя" суми заборгованості за спожиті послуги з водовідведення та водопостачання у сумі 11015,64 грн., в тому числі суми основного боргу у розмірі 9896,86 грн., суми інфляційних втрат у розмірі 392,77 грн., суми пені у розмірі 647,29 грн. та суми трьох відсотків річних у розмірі 78,72 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати : державне мито у розмірі 110,16 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 118,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов договору на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) до комунальної каналізації № 829 від 01.07.2009р. з повної, своєчасної та регулярної оплати виставлених позивачем рахунків на підставі наданих за вказаним за договором послуг, у зв’язку з чим у Будинкоуправління № 1 квартирно-експлуатаційного відділу м. Сімферополь сформувалась заборгованість за період з 14.12.2009р. по 17.02.2010р. у розмірі 9896, 86 грн.

Таким чином, наявність кредиторської заборгованості відповідача, за ствердженням позивача, порушує права Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя", у зв’язку з чим позивач, посилаючись на норми чинного законодавства, просить стягнути з відповідача окрім суми основного боргу пеню, три відсотки річних та індекс інфляції.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 21.05.2010р. позов Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя" прийнято судом до розгляду, справу за порушеним провадженням призначено до слухання у судовому засіданні.

Позивач у судовому засіданні 08 червня 2010 року представив суду заяву про зменшення позовних вимог, викладену у порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої просить суд стягнути з Будинкоуправління № 1 квартирно-експлуатаційного відділу м. Сімферополь на користь Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя" суму заборгованості за спожиті послуги з водовідведення та водопостачання у розмірі 7085,38 грн., в тому числі суму основного боргу у розмірі 5966,60 грн., суму інфляційних втрат у розмірі 392,77 грн., суму пені у розмірі 647,29 грн., суму трьох відсотків річних у розмірі 78,72 грн.

Підставою для зменшення позовних вимог став факт часткової оплати суми основної заборгованості відповідачем по справі, а саме: 11.05.2010 р. було сплачено 606,97 грн. ( призначення платежу – лютий 2010 р. ); 11.05.2010 р. було сплачено 857,69 грн. ( призначення платежу – січень 2010 р. ); 26.05.2010 р. було сплачено 2465,60 грн. ( призначення платежу січень – лютий 2010 р. ).

Суд прийняв зменшення позовних вимог до розгляду.

Відповідач проти позовних вимог у частині нарахування Будинкоуправлінню № 1 квартирно-експлуатаційного відділу м. Сімферополь інфляційних втрат у розмірі 392,77 грн., суми пені у розмірі 647,29 грн. та суми трьох відсотків річних у розмірі 78,72 грн. усно заперечував.

Позивач явку представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином.

Відповідач у відзиві на позов повідомив про те, що його заборгованість наданий час складає 4006,60 грн., оскільки залишок заборгованості вже погашено, що підтверджено відповідними платіжними дорученнями. Також повідомив про те, що у його відношенні порушено справу про банкрутство, а відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платежеспроможності боржника або визнання його банкрутом» одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство вводиться маро торій на задоволення вимог кредиторів, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка ( штраф, пеня ), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань. На підстав вказаного, визнає позовні вимоги лише в частині стягнення основного боргу у сумі 4006,60 грн.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

За такими обставинами, суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд –

ВСТАНОВИВ:

01 липня 2009 року між КРП «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя» ( Виробник ) та Будинкоуправлінням № 1 квартирно-експлуатаційного відділу м. Сімферополь ( Споживач ) було укладено|ув'язнений| договір № 829 на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) в комунальну каналізацію.

Відповідно до глави 2 вказаного договору Виробник взяв на себе зобов’язання на умовах цього договору забезпечувати Споживача питною холодною водою при наявності води у джерелах і здійснювати водовідведення споживача.

Споживач прийняв на себе зобов’язання споживати послуги водопостачання і водовідведення у кількості не більш встановленого ліміту.

Відповідно до глави 3 вказаного договору Виробник надає споживачу послуг з водопостачання і водовідведення за тарифами, встановленими органами місцевого самоврядування.

Тарифи на послуги водопостачання і водовідведення і їх складові на дату укладення даного договору вказуються в окремому додатку. Тарифи за послуг водопостачання і водовідведення обов’язкові для застосування Виробником і оплати Споживачем.

Підписавши даний договір, споживач тим самим погодився з запропонованими тарифами. Загальна вартість послуг визначається шляхом проведення обсягу наданих споживачу послуг на тарифи, що були чинними у відповідний період.

Відповідно до глави 4 вказаного договору оплата споживачем, який не є бюджетною організацією, проводиться шляхом внесення авансового платежу на розрахунковий рахунок виробника у розмірі 75% від вартості споживаних послуг за попередній місяць ( який був перед звітним ). Авансовий платіж вноситься споживачем до 15 – ого числа звітнього місяця.

При цьому було зазначено, що остаточний розрахунок споживача за послуги водопостачання та водовідведення проводиться на протязі 3 – х банківських днів з моменту отримання споживачем виставленого виробником рахунку за спожиті послуги. Звітнім місяцем вважається місяць, в якому безспосередньо надавалися послуги по даному договору.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами Договору.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Судоми встановлено, що позивачем відповідачу було надано послуги з водопостачання і водовідведення за період з 14.12.2009 р. по 17.02.2010 р. у розмірі 23 259,70 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт ( а. с. 15 – 20 ).

З урахуванням положень п.п. 4.2.1 договору № 829 на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) в комунальну каналізацію від 01.07.2009 р., позивачем було надіслано відповідачу рахунки №829 від 14.12.2009 р. на суму 4862,87 грн., №2247 від 14.12.2009 р. на суму 2047,76 грн., №829 від 19.01.2010 р. на суму 5848,51 грн., №829 від 19.01.2010 р. на суму 1973,48 грн., №829 від 17.02.2010 р. на суму 1937,95 грн. і №829 від 17.02.2010 р. на суму 6589,13 грн. ( а. с. 15 – 20 ).

Однак відповідач взяті на себе зобов’язання щодо сплати отриманих послуг виконував неналежним чином та сплатив послуги лише у розмірі 13362,84 грн.

Судом встановлено, що позивач звернуся до суду з вказаним позовом 18.05.2010 р., який був переданий нарочно, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції господарського суду АР Крим.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, ще до звернення до суду з вказаним позовом, відповідачем 11.05.2010 р. було сплачено 606,97 грн. ( призначення платежу – лютий 2010 р. ) і 11.05.2010 р. було сплачено 857,69 грн. ( призначення платежу – січень 2010 р. ).

Також, вже після звернення до суду з вказаним позовом, відповідачем 26.05.2010 р. було сплачено 2465,60 грн. ( призначення платежу січень – лютий 2010 р. ).

В зв’язку з вказаним, позивач заявою від 08.06.2010 р., порядку ст. 22 ГПК України, зменшив заявлені позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу на 3930,26 грн.

Вказана заява про зменшення позовних вимог була прийнята судом.

В судовому засіданні, що відбулося 16.08.2010 р., відповідачем було представлено платіжне доручення №189 від 09.06.2010 р., відповідно до якого вбачається, що відповідач сплатив в добровільному порядку основний борг у розмірі 2160,00 грн. При цьому, як вбачається з призначення платежу: відповідач сплатив 1050 грн. за лютий 2010 р.; 200 грн. за березень і квітень 2010 р.; 910 грн. за січень і лютий 2010 р.

Оскільки за відповідачем значиться заборгованість за отримані послуги за період з 14.12.2009 р. по 17.02.2010 р., то суд не приймає до уваги сплачені вказаним платіжним дорученням 200 грн. за березень і квітень 2010 р.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.

При таких обставинах, суд дійшов висновку провадження по справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 1960 грн. припинити, на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Відповідачем не представлено доказів сплати суми основного боргу у розмірі 4006,60 грн., в зв’язку з чим вказана сума підлягає стягненню з відповідача в судовому порядку.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Причому, згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 11.1.1 вищевказаного договору № 829 від 01.07.2009 р. при спливу строку на оплату, визначеного у розділі 4 даного договору, споживач за кожен день прострочки сплачує Виробнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочки, від суми простроченого платежу.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 647,29 грн. за період з грудня 2009 р. по березень 2010 р.

Однак, як встановлено судом, що 02.10.2008 р. господарським судом АР Крим було порушено справу про банкрутство Будинкоуправління № 1 квартирно-експлуатаційного відділу м. Сімферополь та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

02.12.2008 р. було прийнято поставну ГС АР Крим про визнання Будинкоуправління № 1 квартирно-експлуатаційного відділу м. Сімферополь банкрутом.

Ухвалою ГС АР Крим від 16.02.2008 р. відносно Будинкоуправління № 1 квартирно-експлуатаційного відділу м. Сімферополь було введено процедуру банкрутства – розпорядження майном боржника.

Оголошення про порушення провадження по справі про банкрутство було опубліковане в газеті «Урядовий кур’єр» №2 від 10.01.2009 р.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України Закону України «Про відновлення платежеспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування,податків і зборів (обов'язкових платежів).

Позивач просить стягнути з відповідача пеню за період, починаючи з 17.12.2009 р. Однак, приймаючи до уваги той факт, що мораторій на задоволення вимог кредиторів у відношенні Будинкоуправління № 1 квартирно-експлуатаційного відділу м. Сімферополь було введено 02.10.2008 р., то позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 647,29 грн. задоволенню не підлягають.

Також позивач просить стягнути з відповідача суму інфляції у розмірі 392,77 грн. і 3% річних в сумі 78,72 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач проти задоволення позову у цій частині заперечував, посилаючись на те, що дія мораторію розповсюджується також на нарахування 3% річних і індексу інфляції.

Вказані доводи суд до уваги не приймає в зв’язку з наступним.

Як вбачається з положень ст. 625 Цивільного кодексу України вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

По-друге, вищевказана стаття передбачає можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних. Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Проценти річних, передбачені коментованою статтею, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань.

З аналізу вказаного вбачається, що нарахування 3% річних і інфляційних втрат не можно розцінювати як санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, мова про які йдеться у ст. ст. 12 Закону України Закону України «Про відновлення платежеспроможності боржника або визнання його банкрутом»,

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з січня 2010 р. по лютий 2010 р. та 3% річних за період 01.01.2010 р. по 16.03.2010 р., суд з ним погодився та вважає за необхідне позовні вимоги в частині стягнення суми інфляції у розмірі 392,77 грн. і 3%річних в сумі 78,72 грн. задовольнити.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін, пропорційно задоволеним вимогам, відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 47 Господарського процесуального кодексу України державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

Згідно ст. 8 Декрету Кабінету міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року N 7-93 зі змінами та доповненнями сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Відповідно до підпункту ”а” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року N 7-93 зі змінами та доповненнями із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлена ставка державного мита у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (102 грн.) і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (25500 грн.).

Як вбачається з позовної заяви, позивач просив суд стягнути з відповідача 11015,64 грн.

Так 1 відсоток від вказаної суми становить 110,15 грн., тоді як з платіжного доручення № 1129 від 19.03.2010 р. вбачається, що держмито сплачено у розмірі 206,39 грн.

Отже, сума зайве сплаченого державного мита у розмірі 96,24 грн. підлягає поверненню позивачу.

У судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний згідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 21.06.2010 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, п. 1-1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В|розв'язав|:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Будинкоуправління № 1 квартирно-експлуатаційного відділу м. Сімферополь, 95015, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Субхі, 1 Б, корп.18, кімн.106, ( п/р 26000000132526 в АКБ «Чорморський банк розвитку та реконструкції», м. Сімферополь, МФО 384577, ЄДРПОУ 22993160) на користь Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя», 95053, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Гурзуфська, 5, ( ідентифікаційний код 20671506, п/р 2600113192 в КРД ВАТ «Райффайзен банк Аваль», МФО 324021) 4006,60 грн. заборгованості, 78,72 грн. 3% річних, 392,77 грн. інфляційних втрат, 89,03 грн. державного мита та 190,75 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Повернути з Державного бюджету України (р/р 31115095700002; Одержувач – Державний бюджет м. Сімферополя; Код платежу – 22090200 ; ЄДРПОУ – 34740405; Банк – ГУ ДКУ в АРК м. Сімферополь; МФО 824026) на користьКримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя», 95053, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Гурзуфська, 5, ( ідентифікаційний код 20671506, п/р 2600113192 в КРД ВАТ «Райффайзен банк Аваль», МФО 324021) 96,24 грн. зайве сплаченого державного мита платіжним дорученням № 1129 від 19.03.2010 р.

4.          В частині стягнення пені у розмірі 647,29 грн. у позові відмовити.

5. В частині стягнення основного боргу у розмірі 1960 грн. провадження по справі припинити.

Наказ видати після|потім| набрання судовим рішенням|розв'язання,вирішення,розв'язування| законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Колосова Г.Г.