Рішення № 10079389, 22.06.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 203

РІШЕННЯ

Іменем України

22.06.2010Справа №2-29/2449-2010 За позовом – Комунального підприємства «Гарант» (97416, м. Євпаторія, вул. Л. Толстого, 75).

До відповідача – Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» (95026, м. Сімферополь, вул. Гайдара, буд. 3-А, код ЄДРПО України 03358593) в особі Євпаторійської філії Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» (97408, м. Євпаторія, вул. Лінійна, 10, код ЄДРПО України 26178681).

Про визнання договору укладеним.

Суддя Башилашвілі О.І.

Представники:

Від позивача – Конгер О. С., довіреність №184 від 22.02.2008р., юрист.

Від відповідача – Шейкіна Д. О., довіреність №626 від 05.03.2010р., юрист.

Суть спору: Комунальне підприємство «Гарант» звернувся до господарського суду АР Крим із позовом до відповідача – Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» в особі Євпаторійської філії Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» про прийняття пункту 2.1 (опалювальні площі) і розділу 7 (відповідальність сторін) договору на виробництво, транспортування і поставку теплової енергії від 27.01.2010р., по якому не досягнуто погодження в редакції комунального підприємства «Гарант» та визнати договір на виробництво, транспортування і поставку теплової енергії від 10.02.2010р. укладеним в редакції, погодженій сторонами на розширеному спільному засіданні 27.01.2010р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в зв'язку з тим, що Виконавчим комітетом Євпаторійської міської ради 15.01.2010р. було прийнято рішення №31, яким КП «Гарант» було визначено виконавцем послуг по централізованому опаленню і гарячому водопостачанню населенню, на підставі чого позивачем було направлено новий проект договору на виробництво та транспортування теплової енергії, однак відповідач в установлений законом строк не підписав запропонований позивачем проект договору, що стало причиною звернення позивача до суду.

Відповідач проти позову заперечує, посилається що між ним та позивачем 01.11.2008р. було укладено договір купівлі – продажу теплової енергії №218, який діє до 01.10.2013р.та прийняття виконавчим комітетом Євпаторійської міської ради вищевказаного рішення не є підставою для його розірвання чи укладення нового договору, в зв'язку з чим просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Слід зазначити, що розгляд справи відкладався в порядку ст.. 77 ГПК України.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач підтримав позицію викладену у відзиві на позов.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2008 року між Орендним підприємством «Кримтеплокомуненерго» в особі Євпаторійської філії Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» (Продавець) та Комунальним підприємством «Гарант» (Покупець) укладений договір купівлі – продажу теплової енергії № 218 (надалі по тексту – Договір).

          Згідно з предметом договору Продавець приймає на себе обов’язок продати Покупцю теплову енергію у вигляді гарячої води для опалення, вентиляції, технології та нагріву води на потреби гарячого водопостачання в кількості, передбаченої договором, з урахуванням температурного графіку, Покупець зобов’язується прийняти від Продавця теплову енергію та оплатити її по установленим тарифам в передбачені договором строки.

          Відповідно до п. 1.1 Договору сторони зобов’язуються керуватися Законом України «Про житлово-комунальні послуги», «Про теплопостачання» та іншими діючими нормативно-правовими актами України та АР Крим.

          Пунктом 2 Договору сторони визначили зобов’язання стосовно постачання теплової енергії для забезпечення потреб споживачів першої (населення) та другої (інші споживачі) груп.

          Згідно з п. 10.1 Договору договір діє з 01.11.2008 року по 01.10.2013 року, проте, в будь-якому разі, до повного виконання Покупцем грошових зобов’язань перед Продавцем.

          15.01.2010 року виконавчим комітетом Євпаторійської міської ради було прийнято рішення № 31 «Про визначення виконавця послуг по централізованому опаленню та гарячому водопостачанню», відповідно до п. 1 якого виконавцями послуг по централізованому опаленню та гарячому водопостачанню визначені Комунальні підприємства «Житловик-1,2,3,4,5» та Комунальне підприємство «Гарант».

          У зв’язку з прийняттям виконавчим комітетом Євпаторійської міської ради рішення № 31, за участю представників Управління міського господарства, Комунальних підприємств «Житловик-1,2,3,4,5», Комунального підприємства «Гарант» и Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» в особі Євпаторійської філії Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго», була зібрана сумісна нарада з ціллю погодження умов договору на поставку теплової енергії.

          Наявний в матеріалах справи протокол сумісної наради від 27.01.2010 року ніким з представників з присутніх на ній сторін не підписаний.

          Відповідно до листа № 6/7 від 04.03.2010 року, спрямованого Орендним підприємства «Кримтеплокомуненерго» в особі Євпаторійської філії Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» на адресу Начальника Управління міського господарства слідує, що дійсно на сумісної нараді 27.01.2010 року обговорювалися умови запропонованих сторонами договорів, проте сторони не дійшли згоди до єдиної редакції договору та протокол не відображає фактичних результатів наради.

          17.02.2010 року Комунальне підприємство «Гарант», супровідним листом № 162 спрямувало на адресу Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» в особі Євпаторійської філії Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго», з посиланням на протокол розширеної сумісної наради від 27.01.2010 року, проект договору на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

          На вимогу Комунального підприємства «Гарант» укласти спірний договір, відповідач відповів листом №456 від 19.02.2010 року, відповідно до якого визначив неможливим розгляд та підписання угоди, оскільки посилання на погодженість проекту 27.01.2010 року є хибним. Також відповідач зауважує, що не погоджується з умовами п. 2.1 та п. 7 договору.

          Супровідним листом № 209 від 26.02.2010 року Комунальне підприємство «Гарант» спрямувало на адресу відповідача протокол погодження розбіжностей стосовно п. 2.1 та п. 7 спірного проекту договору.

          На момент розгляду справи, ані проект договору, ані протокол розбіжностей відповідачем між сторонами не підписаний.

Після вивчення матеріалів справи, суд вважає, що позовні вимоги Комунального підприємства «Гарант» не ґрунтуються на законі та не підлягають задоволенню з наступних підстав.

          Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

          Стаття 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначає такі поняття, як виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги та виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

          Суд, дослідивши зміст між правовідносин між сторонами в рамках договору № 218, вважає, що останні виникли між сторонами як між виробником житлово-комунальної послуги (Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» в особі Євпаторійської філії Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго») та виконавцем житлово-комунальної послуги (Комунальним підприємством «Гарант»).

          Отже, виконавчий комітет Євпаторійської міської ради, у зв’язку з прийняттям рішення № 31 від 15.01.2010 року, відповідно до якого Комунальне підприємство «Гарант» визначено виконавцем послуг з центрального опалення та гарячого водопостачання, тільки підтвердив законність вступу сторін до договірних правовідносин, як виробника та виконавця житлово-комунальних послуг.

          Приймаючи до уваги вищевикладене та враховуючи приписи ч. 3 ст. 179 ГК України, відповідно до яких укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування, суд вважає, що відсутня пряма вказівка закону та, як слідство, правові підстави для спонукання відповідача укладати спірний договір, при існуванні між сторонами правовідносин в рамках договору № 218 від 01.10.2008 року.

          Між тим, враховуючи твердження позивача про погодженість відповідачем умов запропонованого проекту спірного договору, суд вважає необхідним зазначити наступне.

          Ст. 181 ГК України визначений загальний порядок укладення господарських договорів.

          Відповідно до ч. 3 ст. 181 ГК України сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

           Отже, погодження (прийняття) стороною запропонованого проекту договору передбачає насамперед його підписання, скріплення печаттю другою стороною та спрямування його на адресу сторони, яка запропонувала його укладення.

          Проте, в матеріалах справи відсутній доказ підписання відповідачем запропонованого проекту договору.

          Зміст листів відповідача №456 від 19.02.2010 року та № 6/7 від 04.03.2010 року не відображають факту прийняття відповідачем запропонованого проекту договору.          

Крім того, відповідно до приписів ч.1, ч. 3 ст. 181 ГК України, запропонування укласти договір в формі єдиного документу, підписаного та скріпленого печаттю (що має місце в даному випадку) не передбачає прийняття умов договору спрощеним засобом.

          Приписи вищенаведених норм закону передбачають укладення договору спрощеним засобом шляхом обміну листами тощо, якщо пропозиція укласти договір здійснювалося також шляхом спрямування відповідного листа, що не має міста в даному випадку.

Не відображує факту погодження відповідачем умов договору також зміст протоколу розширеної сумісної наради від 27.01.2010 року, оскільки в останньому відсутній підпис відповідача або уповноваженого його представника.

          Отже, суд, доходить до висновку, що в матеріалах справи, в порядку ст.. ст.. 32,33 ГПК України, відсутні будь-які докази прийняття відповідачем запропонованого позивачем проекту договору в порядку ч.1 ст. 181 ГК України, рівно як і відсутні докази безпідставного ухилення відповідача від укладення договору.

          Таким чином, враховуючи вищевикладене та звертаючи увагу на приписи ч. 8 ст. 181 ГК України, в виду недосягнення між сторонами згоди відповідно до усіх істотних умов спірного договору, суд доходить висновку, що останній не є укладеним.

Як слідство, правові підстави вважати спірний договір укладеним в редакції, яка погоджена сторонами на розширеній сумісній нараді, відсутні.

Стосовно позовних вимог про прийняття п. 2.1 та розділу 7 спірного договору в редакції, запропонованій позивачем, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 181 ГК України за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей.

Отже, правом складати протокол розбіжностей наділена сторона, саме яка отримала проект договору (в даному випадку відповідач).

Між тим, матеріали справи не свідчать про складення та спрямування відповідачем на адресу позивача протоколу розбіжностей щодо проекту спірного договору.

Згідно з ч. 6 ст. 181 ГК України у разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом погодження розбіжностей тощо).

Отже, саме на спрямований відповідачем протокол розбіжностей позивач мав право скласти протокол погодження розбіжностей.

З матеріалів справи вбачається спрямування позивачем на адресу відповідача протоколу погодження розбіжностей стосовно п. 2.1 та розділу 7 проекту спірного договору без існування протоколу розбіжностей стосовно п. 2.1 та розділу 7 проекту спірного договору з боку відповідача.

Отже, дії позивача стосовно спрямування на адресу відповідача протоколу погодження розбіжностей щодо п. 2.1 та розділу 7 проекту спірного договору є передчасними та суперечать порядку погодження (прийняття) умов договору, який передбачений ч. ч. 4, 6 ст. 181 ГК України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що не підлягає застосуванню до правовідносин між сторонами ч. 7 ст. 181 ГК України, оскільки приписи цієї норми, яка встановлює автоматичні умови прийняття пропозиції другою стороною, стосуються виключно сторони, яка отримує протокол розбіжностей (в даному випадку цією стороною міг бути тільки позивач, оскільки саме останнім був спрямований проект спірного договору).

Крім того, враховуючи законодавчу неможливість складення та спрямування позивачем, як особою, що ініціювала пропозицію укласти договір на певних умовах, протоколу розбіжностей на адресу відповідача, суд зазначає, що в будь – якому разі, відповідачем не був отриманий від позивача саме протокол розбіжностей стосовно п. 2.1 та розділу 7 проекту спірного договору, за відсутності доказів зворотного.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає безпідставним твердження позивача про прийняття відповідачем, в порядку п. 7 ст. 181 ГК України, умов п. 2.1 та розділу 7 проекту спірного договору та, як слідство, не знаходить правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Окрім вищезазначених підстав для відмови в позові, що є наслідком недотримання позивачем загального порядку укладення господарських договорів, суд вважає за необхідне зазначити про таке:

Відповідно до п. 1 Перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання житлово-комунальних послуг, укладені до набрання чинності цим Законом, мають бути приведені у відповідність із ним.

          Згідно з цим же пунктом перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» цей Закон набирає чинності з дня його опублікування (24.06.2004 року), крім частин четвертої, п'ятої, сьомої і восьмої статті 31 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2005 року.

          Отже, законом встановлена обов’язковість переукладення договорів відповідно до умов діючого законодавства виключно для сторін, які уклали відповідні договори до 24.06.2004 року.

          Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами, у зв’язку з укладенням договору купівлі - продажу теплової енергії № 218, виникли 01.10.2008 року.

          Дослідивши зміст договору № 218, суд вважає, що умови договору відповідають вимогам Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та не суперечить іншим актам діючого законодавства.

          Крім цього, суд звертає увагу, що на момент подачі позову та розгляду справи договір № 218 є діючим та в матеріалах справи відсутні докази розірвання договору сторонами в добровільному порядку або визнання договору недійсним в судовому порядку та інші докази, які б свідчили про припинення між сторонами зобов’язань.

Між тим, за змістом ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

          Також, ст. 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Позивачем, на порушення ст. 33 ГПК України, не тільки не наведено жодної з передбачених законом умов щодо істотної зміни обставин, але й помилково, в якості такої умови, наведено факт прийняття виконавчим комітетом Євпаторійської міської ради рішення № 31 від 15.01.2010 року, яке жодним чином не впливає на відносини сторін за діючим між ними договором № 218, тим більш, що приписи діючого законодавства не передбачають таких підстав розірвання, припинення або переукладення договору на інших умовах в новій редакції, як прийняття органом місцевого самоврядування відповідного рішення.

Більш того, з суті позовних вимог судом вбачається, що фактично, запропонованим позивачем проектом договору передбачається заміна існуючого між сторонами зобов’язання, заснованого на діючому договорі № 218, новим зобов’язанням, про що йдеться і в умовах проекту договору, за якими договір купівлі – продажу теплової енергії № 218 втрачає чинність.

Однак, за правилами ч. 2 ст. 604 ЦК України припинення зобов’язання шляхом заміни первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація) відбувається виключно за домовленістю сторін, але докази досягнення між сторонами такої домовленості відсутні, що і стало підставою виникнення судового спору.

Таким чином, з аналізу вищенаведених норм матеріального права та з врахуванням судової практики з питань вирішення спорів про укладення договорів у судовому порядку, викладеної, зокрема, у листі ВГСУ від 07.04.2008р №01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" (п. 36), суд вбачає відсутність на час розгляду спору доказів існування між сторонами правовідносин, в силу яких сторони зобов’язані укласти договір у запропонованій позивачем редакції, за відсутності, також, необхідної умови безпідставного ухилення відповідача від укладення такого обов’язкового, на думку позивача, договору.

Тим більш, суд доходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог про укладення нового договору чи у інший спосіб врегулювання у примусовому порядку одних і тих самих правовідносин сторін, за відсутності обов’язково передбаченої законом домовленості про припинення існуючих зобов’язань за діючим між сторонами договором купівлі – продажу теплової енергії № 218, щодо цих правовідносин.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.          В позові відмовити.

Повний текст рішення оформлено та підписано – 23.06.2010р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Башилашвілі О.І.