Ухвала суду № 10072827, 10.06.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 7/566(2-а-2378/08) Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.

Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"10" червня 2010 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Костюк Л.О. ,

суддів Ізмайлової Т.Л., Шостака О.О.,

при секретарі Бундукову С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника АКБ «ПРАВЕКС-БАНК» та Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 23 лютого 2009 року у справі за позовом АКБ «ПРАВЕКС-БАНК» до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків про скасування повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2005 року Акціонерний комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» звернувся до суду з позовом до спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000082302/3.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2009 року вказаний позов задоволено частково.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2009 року та прийняти нову, якою задовольнити позивні вимоги у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2009 року та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, зміст судового рішення і апеляційних скарг та, перевіривши доводи апеляції наявними у матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, спеціалізованою державною податковою інспекцією у м.Києві по роботі з великими платниками податків було проведено перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства Акціонерним комерційним банком «Правекс-банк» та його філій по регіонам за період з 01.04.2001р. по 01.10.2003р.

За результатами перевірки складено Акт №593/23-2/14360920 від 03.09.2004р.

Матеріалами перевірки встановлено, що між Львівською філією АКБ "Правекс-банк" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 12 ф від 25.09.1997р., згідно якого банк надає кредит позивальнику в сумі 10 000,00 грн., термін дії договору до 26.03.1998р., процентна ставка 60% річних. Банком нараховувались проценти в межах дії договору.

Між Полтавською філією АКБ "Правекс-банк" було укладено договір № 31/01 від 19.10.2001р. з ПП ОСОБА_5, згідно якого банк надає позичальнику кредит у розмірі 45 000,00 грн., термін дії договору до 10.04.2002р., процентна ставка 45% річних. Банком нараховувались проценти в межах дії договору.

Відповідно до умов зазначених договорів, після настання строку повернення кредиту позичальнику нараховується не відсотки по заборгованості, а застосовується пеня.

Відповідно до п.п.11.3.6 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових доходів кредитора від здійснення кредитно-депозитних операцій є дата нарахування процентів (комісійних) у строки, визначені кредитним (депозитним) договором.

Разом з тим, відповідач донарахував позивачу валовий дохід у вигляді процентів за користування кредитом після настання строку погашення кредиту, в той час як позичальниками ОСОБА_2 та ОСОБА_5 умови кредитного договору не були виконані.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність висновків відповідача щодо порушення позивачем п.п. 11.3 п.11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Що стосується висновків відповідача про заниження валового доходу по операціям з надання клієнтам в оренду сейфів колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно п.п.4.1.1, 4.1.2 п.4.1 ст. 4 зазначеного Закону валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації), доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами. Згідно п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що суми авансових платежів по оренді сейфів вже були включені до складу валових доходів у попередньому податковому періоді, що підтверджується відомостями по балансовому рахунку 3600 "Доходи майбутніх періодів", а тому висновок відповідача про порушення п.п. 4.1.2 п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є безпідставним. Що стосується донарахування податку на прибуток у розмірі 23372,84грн. колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до пп. 12.2.1 п. 12.1 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» банки та небанківські фінансові установи, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів, формують резерви для відшкодування збитків за всіма видами кредитних операцій (у тому числі гарантій, поручительств, акцептів та авалів, підтверджених акредитивів, зобов'язань з кредитування, консолідованого іпотечного боргу), коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках в інших банках, придбаними цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю), іншими активними банківськими операціями згідно із законодавством. З урахуванням положень підпункту 12.2.3 цієї статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами (іншими видами заборгованості), визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - Кабінетом Міністрів України, а також за кредитами (іншими видами заборгованості), визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону. Таким чином, формування страхового резерву, згідно Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відбувається лише для відшкодування можливих втрат, які існують лише перед банком.

З матеріалів справи вбачається, що Херсонською філією АКБ "Правекс-банк" у III кварталі 2003р. віднесено до складу валових витрат 2 000,00 грн., на яку зменшено розмір страхового резерву.

Відповідно до п.п.12.2.4 п.12.2 ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у разі коли за наслідками звітного податкового періоду відбувається зменшення сукупного розміру нестандартних або безнадійних кредитів (інших видів заборгованості) у зв'язку з їх переведенням до стандартної категорії чи зі списанням до складу валових витрат платника податку за процедурою, встановленою пунктом 12.3 цієї статті, або при зменшенні сум боргових вимог, що використовується як база для визначення обмежень, встановлених підпунктом 12.2.3 цього пункту, надлишкова сума страхового резерву направляється на збільшення валового доходу фінансової установи за наслідками такого звітного періоду.

Тобто, у разі зменшення суми страхового резерву в порівнянні із попереднім звітним періодом надлишкова сума страхового резерву повинна направлятись на збільшення валового доходу, проте, Херсонською філією АКБ "Правекс-банк" вказану вимогу Закону не виконано.

Що стосується віднесення до складу валових витрат виплачених процентів фізичним особам, колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 6.2.15 Інструкції про відкриття банками рахунків в національній та іноземній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 18.12.1998р. № 527, відкриття вкладного (депозитного) рахунку в іноземній валюті фізичній особі здійснюється на підставі договору, за умови надання паспорту чи іншого документу, що засвідчує особу.

У відповідності до п.6 Правил здійснення депозитних операцій для банківських депозитів, затверджених Постановою НБУ від 07.07.1997р. № 216 залучення депозитів (вкладів) юридичних і фізичних осіб оформляється банком шляхом:

відкриття строкового депозитного рахунку з укладенням банківського вкладу (видачею ощадної книжки);

видачі ощадного (депозитного) сертифіката.

Пунктом 12 зазначених Правил встановлено, що основними реквізитами та умовами депозитного договору повинні бути:

-назва та адреса банку, який приймає депозит (вклад);

-назва та адреса власника коштів;

-дата внесення депозиту;

-сума депозиту;

-дата вимоги вкладником своїх коштів;

-процента ставка за користування депозитом (комерційний банк може залишити за собою право змінювати проценту ставку відповідно до зміни облікової ставки Національного банку України з відповідним повідомленням про це вкладника. У разі незгоди вкладника договір може бути змінений або розірваний згідно з чинним законодавством України);

-зобов'язання банку повернути суму, яка внесена на депозит;

-підписи сторін: керівника виконавчого органу банку або уповноваженої на це особи та вкладників (для юридичної особи - керівника або уповноваженої на це особи; для фізичної особи - власника коштів або уповноваженої на це особи).

Таким чином, залучення депозитів (вкладів) здійснюється шляхом відкриття строкового депозитного рахунку з укладенням договору банківського вкладу або шляхом видачі ощадного (депозитного) сертифікату; обов'язковим реквізитом депозитного договору є зазначення назви та адреси власника коштів і наявність підписів сторін.

Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" встановлено, що в Україні можуть випускатися лише цінні папери перелік яких наведено у статті 3 цього Закону. Однак, у вказаному переліку відсутній такий вид цінних паперів як депозитний валютний чек.

Згідно п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що депозитний валютний чек не є цінним папером та не є депозитним договором, оскільки не містить обов'язкових реквізитів, а саме: назву та адресу власника коштів, підпису фізичної особи, ідентифікаційного номеру, а тому позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат виплачені відсотки фізичним особам, яким реалізовано валютні чеки на пред'явника з авансовою виплатою відсотків.

Вказане не спростовується доводами позивача в апеляційній скарзі.

Щодо витрат на рекламу повязану із залученням коштів населення необхідно зазначити наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про рекламу" реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Відповідно до п.п.5.4.4 п.5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Враховуючи відсутність застережень щодо відсутності в тексті реклами номеру діючої ліцензії та найменування органу, який її видав, в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств», колегія суддів вважає, що позивач правомірно відніс до складу валових витрат витрати на оплату реклами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач відніс до складу валових витрат витрати на оплату приміщень орендованих у нерезидента (Кіпр) за ІV квартал 2001р., І квартал 2002р.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що у разі укладення договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус чи при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від того чи здійснюється така оплата (в грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх валових витрат у сумі, що становить 85 відсотків від вартості цих товарів (робіт, послуг).

Правило, визначене цим пунктом, починає застосовуватися з календарного кварталу, наступного за кварталом, на який припадає офіційне опублікування переліку офшорних зон, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. "Про доповнення переліку офшорних зон" розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.02.2002р. "Про перелік офшорних зон" Кіпр визначено офшорною зоною.

Таким чином, віднесення позивачем до валових витрат витрати на оплату приміщень орендованих у нерезидента (Кіпр) є правомірним.

Що стосується віднесення до складу валових витрат суму грошових коштів за придбання відеокасет, диктофонів, буклетів, за надані послуги по роумінгу на загальну суму 33932,00грн. необхідно зазначити наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Однак, у п.5.3-5.8 ст. 5 цього ж Закону не зазначено про неправомірність віднесення до складу валових витрат послуг роумінгу, за придбання відеокасет, диктофонів, буклетів.

Пунктом 5.11 вказаного Закону заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Вказаною статтею не встановлено вимоги до форми чи виду документів, які були б належні для цілей податкового обліку.

Таким чином підставою для не включення до валових витрат є лише відсутність будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів які б підтверджували реальне проведення розрахунків.

В матеріалах справи містяться всі необхідні первинні бухгалтерські документи на оплату послуг роумінгу, відеокасет, диктофонів, буклетів, а тому твердження відповідача про те, що необхідні додаткові документи, які б підтверджували, що понесені витрати відносяться до господарської діяльності, колегією суддів не береться до уваги.

Щодо висновків відповідача про збільшення балансової вартості основних фондів та, як наслідок, завищення суми амортизаційних відрахувань колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.п.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Підпунктом 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 наведеного Закону визначено, що під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що амортизаційні відрахування позивачем було нараховано за II квартал 2001р., однак, згідно наказів Запорізької філії АКБ "Правекс-банк" від 14.09.2001р. № 106/2, від 29.11.2001р. № 142/1 основні засоби введені в експлуатацію лише у ІІІ-ІV кварталі 2001р., чим порушено вказані норми Закону.

Відповідно до Державного класифікатора основних фондів, затвердженого наказом Держстандарту від 19.08.1997р. № 507, основні фонди - це матеріальні цінності, експлуатаційний період і вартість яких відповідно перевищують один календарний рік та 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Одиницею обліку основних фондів є інвентарний об'єкт, включаючи усі пристрої і приладдя або окремий конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання окремих самостійних функцій, або ж відокремлений комплекс, що складається з конструктивно з'єднаних предметів, які є єдиними і орієнтовані на сумісне використання під час виконання певної роботи.

Згідно п.п.8.6.1 п.8.6 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду, зокрема, для 1-ї групи у розмірі -1,25 відсотка (в розрахунку на податковий квартал).

З 01.01.2003р. платники податку мають право віднести до складу валових витрат витрати, що перевищують зазначену суму, збільшують балансову вартість груп 2, 3 і 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1, пропорційно сукупній балансовій вартості таких груп та таких окремих об'єктів основних фондів групи 1 на початок розрахункового кварталу.

Таким чином, витрати позивача на придбання і встановлення пожежної сигналізації у приміщенні підлягають включенню до балансової вартості об'єкта основних фондів I групи, на якому встановлено таку сигналізацію, у порядку встановленому п.п.8.7.1 п.8.7 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Джерело безперебійного живлення - це периферійне обладнання, яке забезпечує безперебійну роботу обладнання, при збої електроживлення.

Згідно п. 3 Державного класифікатора основних фондів, затвердженого наказом Держстандарту від 19.08.1997р. № 507 до III групи основних фондів належать двигуни, генератори, трансформатори електричні, пристрої розподілу електроенергії та клерувальне обладнання.

Таким чином, джерело безперебійного живлення відноситься до III групи основних фондів, однак Запорізькою філією в порушення п.п.8.2.2 п.8.2 ст. 8 Закону вартість джерела безперебійного живлення віднесено до II групи основних фондів.

Відповідно до п.п.8.7.1 п.8.7 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Таким чином, до складу валових витрат відносяться витрати пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, при цьому, амортизація орендованих основних фондів здійснюється у податковому обліку орендодавця.

Проте, Полтавською філією АКБ "Правекс-банк" у II кварталі 2003р. віднесено до складу валових витрат вартість реконструкції орендованих приміщень під безбалансові територіально-відокремлені відділення саме як орендарем.

Згідно п.п.8.8.1 п.8.8 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у разі коли договір оперативного лізингу (оренди) зобов'язує або дозволяє орендарю здійснювати поліпшення об'єкта оперативного лізингу (оренди), орендар може збільшити (створити) балансову вартість відповідної групи основних фондів на вартість фактично проведених поліпшень такого об'єкта. При цьому орендарем не враховується балансова вартість об'єкта оперативного лізингу (оренди) за винятком вартості фактично проведених його поліпшень при застосуванні пункту 8.7 цього Закону.

Тобто, у разі здійснення поліпшень орендованого майна вартість проведених поліпшень не відноситься до складу валових витрат, а відбувається збільшення (створення) вартості відповідної групи основних фондів.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Отже, наведені в апеляційних скаргах доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що Окружний адміністративний суд міста Києва правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст.160, 198, 200, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

у х в а л и в :

Апеляційні скарги представника АКБ «ПРАВЕКС-БАНК» та Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2009 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 16 червня 2010 року.

Головуючий суддя Л. Костюк

Судді: Т. Ізмайлова

О. Шостак