Постанова № 10070524, 15.06.2010, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2010 р. Справа № 63/12-10

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Погребняк В.Я., суддя Істоміна О.А., суддя Шевель О.В.,

при секретарі Парасочці Н.В.

за участю представників сторін:

позивача: Коташевська Т.О., довіреність № 5 від 24.12.2009 р.,

відповідача: Пащенко І.О., довіреність № б/н від 29.12.2009 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду у м. Харкові апеляційну скаргу (вх. № 1061 Х/3 від 09.04.2008 р.) Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», м. Київ на рішення господарського суду Харківської області від 22.03.2010 р. по справі № 63/12-10,

за позовом: Відкритого акціонерного товариства «Харківське автотранспортне підприємство № 16363», м. Харків,

до: Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»в особі Жовтневого відділення Харківської обласної дирекції НАСК «Оранта», м. Харків,

про стягнення 110970,59 грн. страхового відшкодування,

встановила:

В січні 2010 р. Відкрите акціонерне товариство «Харківське автотранспортне підприємство № 16363», м. Харків (далі позивач, ВАТ «АТП-16363») звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» в особі Жовтневого відділення Харківської обласної дирекції НАСК «Оранта», м. Харків (далі відповідач, ВАТ «НАСК «Оранта») 110970,59 грн. страхового відшкодування. Позивач посилався на недотримання відповідачем зобов’язань за договором страхування відповідальності автоперевізника № І.33.0510.08.2.ю від 01.10.2008 р.

Заявою від 22.03.2010 р. позивач уточнив позовні вимоги і просив вважати відповідачем по справі ВАТ НАСК «Оранта».

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.03.2010 р. (суддя Погорелова О.В.) позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 110970,59 грн. страхового відшкодування, 1109,71 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Рішення мотивовано тим, що у позивача стався страховий випадок – нестача майна, викликана крадіжкою, вчиненою невідомими особами. Позивач належним чином виконував свої зобов’язання за договорами страхування, діяв добросовісно стосовно умов договору, звернувся до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування, на яку відповідач відповіді не надав. Господарським судом також визначено територіальну підсудність даної справи згідно з ч.3 ст.17 ГПК України.

Позивач – Відкрите акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»- не погодився з рішенням господарського суду Харківської області від 22.03.2010 р. по даній справі, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищевказане рішення та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Апелянт зазначає, що рішення господарського суду Харківської області від 22.03.2010 р. винесене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Так, апелянт зазначив, що суд першої інстанції при розгляді справи не розглянув всі обставини справи в їх сукупності і не надав оцінки тим доказам, які були надані відповідачем. Відповідно до п.3.1. Договору страхування відповідальності автоперевізника № І.33.0510.08.2.ю від 01.10.2008 р., страховим випадком є настання відповідальності страхувальника за завдану ним третім особам під час виконання перевезення шкоду чи збиток, що підлягає відшкодуванню за законом або за рішенням судових органів, якщо шкода чи збиток спричинені застрахованими ризиками з урахуванням винятків із страхових випадків та обмежень страхування, що визначені цим договором. Такий випадок, зокрема, передбачений п.п.4.1.9. Договору страхування відповідальності автоперевізника № І.33.0510.08.2.ю від 01.10.2008 р., відповідно до якого у будь-якому разі не вважається страховим випадком подія, що сталася внаслідок пошкодження майна та інших збитків та витрат, якщо це стало наслідком невиконання страхувальником дій щодо запобігання або зменшення збитків. Відповідно до п.п.4.2.5. вказаного договору страхування не вважається страховим випадком подія, що сталася внаслідок порушення страхувальником або його співробітником правил перевезення, упакування, зберігання або декларування майна. Після завантаження автомобілю водій позивача не закрив вантажний відсік напівпричепу замком і не увімкнув сигналізацію, що на думку відповідача сприяло вчиненню невідомим особами крадіжки вантажу.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.04.2010 р. апеляційну скаргу ВАТ НАСК «Оранта»прийнято до провадження. Розгляд скарги призначено на 12.05.2008 р., запропоновано сторонам надати на адресу суду додаткові документи.

Сторони вимоги ухвали суду від 12.04.2010 р. виконали та надали витребувані документи, які залучені до матеріалів справи.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить рішення господарського суду Харківської області від 22.03.2010 р. по даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу ВАТ НАСК «Оранта» залишити без задоволення.

В судове засідання 12.05.2010 р. з’явилися уповноважені представники сторін та третьої особи і надали пояснення по справі.

Для розгляду даної справи ухвалою заступника голови Харківського апеляційного господарського суду від 05.05.2010 р. було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Погребняк В.Я., суддя Афанасьєв В.В., суддя Істоміна О.А.

В судовому засіданні 12.05.2010 р. було оголошено перерву до 26.05.2010 р. та запропоновано сторонам надати додаткові документи з метою формування об’єктивних і повних висновків відносно фактичних обставин справи.

Позивач супровідним листом від 20.05.2010 р. надав на адресу суду копію свідоцтва про державну реєстрацію напівпричепу KOGEL SN 24 № 15194, пояснення по обладнанню брами причепу та відповідні фотографії, платіжне доручення про перерахування на рахунок ЗАТ «Філіп Морріс Україна» грошових коштів відповідно до претензії від 09.12.2009 р. в розмірі 183387,64 грн., копію листа дізнавача СД Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області від 20.05.2010 р., пояснення про слідування автомобіля.

В судове засідання 26.05.2010 р. з’явилися уповноважені представники сторін і надали пояснення про справі.

В судовому засіданні 26.05.2010 р. розгляд справи було відкладено на 09.06.2010 р., запропоновано сторонам надати додаткові пояснення і документи, що мають значення для повного, всебічного та об’єктивного розгляду справи.

Листом від 04.06.2010 р. позивач надав на адресу суду фотографії напівпричепу з поясненнями, платіжні доручення № 17154 від 13.07.2009 р. про перерахування на рахунок ЗАТ «Філіп Морріс»50000,00 грн. та № 17706 від 07.08.2009 р. про перерахування 80553,64 грн. по претензії № 06/012 від 04.06.2009 р., пояснення з приводу здіснення охорони вантажу, завірені копії сторінок 1,2 Договору транспортного експедирування № S09-016Н, додатки до Договору № 16/08-06 від 16.08.2006 р. про охорону транспортних засобів. Одночасно позивач просив надане в попередньому судовому засіданні платіжне доручення про перерахування на рахунок ЗАТ «Філіп Морріс Україна» грошових коштів відповідно до претензії від 09.12.2009 р. в розмірі 183387,64 грн. вважати таким, що стосувалося іншої претензії і надано суду помилково.

В судове засідання 09.06.2010 р. з’явилися уповноважені представники сторін і надали пояснення по суті спору.

Судова колегія вважає, що сторонам були створені умови для рівні умови для доведення кожною із сторін тих обставин, на які сторони посилаються в обґрунтування своїх вимог і заперечень, і зважаючи на те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, вважає за можливе розглянути справу за наявними і додатково наданими сторонами на вимогу судової колегії документами.

          Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши представників позивача, відповідача, третьої особи, розглянувши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, рішення господарського суду Харківської області від 22.03.2010 р. по справі № 63/12-10 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи і вірно встановлено місцевим господарським судом, 01.04.2009 р. між ЗАТ «Філіп Морріс Україна» (ЗАТ «ФМУ»- Замовник) та ВАТ «Харківське АТП№ 16363»(Експедитор) було укладено Договір транспортного експедирування № S09-016Н (далі Договір транспортного експедирування), відповідно до умов якого Експедитор зобов’язується за плату надавати Замовнику транспортно-експедиційні послуги (Експедиція), а також інші послуги, пов’язані з перевезенням вантажів по території України автомобільним транспортом у відповідності до заявок Замовника. (п.1.1. Договору транспортного експедирування, т.1 а.с.52-56).

Згідно з п.1.2. Договору транспортного експедирування Експедиція здійснюється з моменту здачі вантажу Замовником Експедитору і до моменту передачі вантажу особі, уповноваженій на отримання вантажу.

Обов’язки сторін передбачені розділом 3 вказаного Договору транспортного експедирування, зокрема, Експедитор зобов’язаний:

- забезпечити схоронність вантажу, наданого для експедиції з моменту його прийняття до експедиції і до моменту передачі у пункті призначення вантажоотримувачу. Протягом Експедиції Експедитор несе повну матеріальну відповідальність за пошкодження, знищення, втрату, крадіжку вантажу (п.п.3.1.4.);

- доставити наданий Замовником вантаж у пункти призначення і передати його вантажоотримувачу за кількістю та якістю у відповідності до Інструкцій П-6 та П-7. У випадку завантаження вантажу палетами Експедитор несе відповідальністю за кількість та цілісність палет, у випадку завантаження вантажу коробами, Експедитор несе відповідальність за кількість та цілісність коробів (п.п.3.1.6.);

- для здійснення експедиції надати транспортні засоби наступного типу: автопоїзд зі стандартним напівпричепом, розміром: ширина х висота х довжина –2,48-2,5 м Х 2,48-2,75 м Х 13,5-13,62 м, суцільнометалевий або тент з дверима, які обладнані замком, сигналізацією та місцем для пломбування (п.п.3.1.12.)

Відповідальність сторін встановлена розділом 5 Договору транспортного експедирування, зокрема, згідно п.5.2. Експедитор зобов’язаний у повному обсязі відшкодувати Замовнику збитки, спричинені повним або частковим пошкодженням, втратою, крадіжкою вантажу, якщо це сталося під час експедиції.

01.02.2006 р. між ВАТ «Харківське АТП № 16363»(Замовник) та ФОП Курусь А.А. (Перевізник) було укладено договір № 01/02, відповідно до предмету якого перевізник надає транспорт для здіснення доставки вантажу по Україні у відповідності з погодженою сторонами заявкою на перевезення, яка визначає умови перевезення, а Замовник оплачує виконану роботу за договірною ціною. (т.1, а.с.57-58).

          З матеріалів справи вбачається, що перевезення вантажу здійснювалося автомобілем.

          Судова колегія зауважує, що у справі відсутні реєстраційні документи щодо автомобіля VOLVO FH-12, номерний знак 426-43 ХА, проте, ні позивач, ні відповідач не заперечують того, що даний автомобіль належить ФОП Курусь А.А. і використовується позивачем відповідно до Договору № 01/02 від 01.02.2006 р.

          Що стосується напівпричепу KOGEL SN 24, номерний знак 151-94 ХА, то згідно з наданим на вимогу суду позивачем копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (т.2 а.с.81), вказаний напівпричіп 1998 р. в. належить ТОВ «Міранна».

Не дивлячись на те, що колегією суддів оголошувалася перерва в судовому засідання, а також розгляд справи відкладався саме з метою надання сторонами додаткових документів в обґрунтування своєї позиції у справі, позивач не зміг пояснити, на якій правовій підставі позивачем використовується напівпричіп KOGEL SN 24, реєстраційний номер 151-94 ХА, який належить іншій особі, відповідних документів не надав.

          Однак про те, що перевезення вантажу здійснювалося вказаним вище транспортним засобом, свідчать

- товарно-транспортна накладна № 1500137883 від 27.05.2009 р. з печаткою позивача (т.1 а.с.38);

- подорожній лист вантажного автомобіля, згідно якого автомобіль був завантажений 27.05.2009 р. о 16 год.30 хв. (т.1 а.с.39);

- акт прийняття-передачі опломбованого вантажу АТ «ФМУ»від 27.05.2009 р., відповідно до якого водій Антоненко А.А. прийняв пломбу ТС 13842 (т.1 а.с.42).

З матеріалів справи вбачається, що вантаж повинен був бути доставлений з м. Харкова до м. Львова.

29.05.2009 р., близько 09 год. 30 хв. при розвантаженні автомобіля VOLVO FH-12, номерний знак 426-43 ХА на складі ВАТ «ФМУ» в м. Львів по вул. Шевченка, 335 було виявлено нестачу вантажу, а саме 51 коробку тютюнових виробів, що підтверджується Актом приймання продукції по кількості (т.1 а.с.40-41), Актом прийняття під охорону (т.1 а.с.43), відповідно до якого пломбовочний трос був пошкоджений в двох місцях.

По даному факту позивач звернувся до ЛМУ ГУМВС України у Львівській області з письмовою заявою від 29.05.2009 р. по факту виявленої крадіжки 51 ящика тютюнових виробів, по даному факту 16.06.2009 р. порушено кримінальну справу № 143-2499 за ознаками злочину, передбаченого ст.185, ч.1 КК України (т.1 а.с.37; т.2 а.с.48).

На момент розгляду справи № 63/12-10 в Харківському апеляційному господарському суді згідно з наданою позивачем на вимогу колегії суддів довідкою досудове слідство по кримінальній справі № 143-2499, яка була порушена за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.185 КК України по факту вчинення таємного викрадення майна ВАТ «Харківське АТП № 16363», призупинено на підставі ч.3 ст.206 КПК України у зв’язку з не встановленням особи, що скоїла даний злочин (т.2 а.с.84).

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що правила укладання і вимоги до договорів транспортного експедирування встановлені главою 65 ЦК України, ст.ст. 929-935 ЦК України, а також ст.316 ГК України та Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Так, згідно зі ст. 929 ЦК України (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність») за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно зі ст.934 ЦК України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

          Ст.526 ЦК України встановлює, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а ст. 610 ЦК України вказує на те, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

          Згідно зі ст.611 ЦК України правовими наслідками порушення зобов’язання є, зокрема, відшкодування збитків.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

          Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ст. 614 ЦК України).

          Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (ст.617 ЦК України).

          Боржник відповідає за порушення зобов'язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлена відповідальність безпосереднього виконавця (ст.618 ЦК України).

          Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ст. 623 ЦК України).

Відповідно до ст.52 Закону України від 05.04.2001 р № 2344-ІП «Про автомобільний транспорт» Виконавець (перевізник) зобов'язаний забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, до передачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі) в пункті призначення; відшкодовувати замовнику збитки за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату, а також збитки, завдані внаслідок несвоєчасної доставки вантажу.

Відповідно до п.2. ст.308 ГК Кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Відповідно до п.З. ст.310 ГК України відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення.

Відповідно до ст.314 ГК України та п.З ст.13 Закону України «Про транспорт» перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Таким чином, з урахуванням наведених вище норм ЦК України, ГК України, Законів України «Про транспорт», «Про автомобільний транспорт», «Про транспортно-експедиторську діяльність», положень Закону про транспортне експедирування, зважаючи на те, що відповідальність за збереження вантажу покладена саме на Експедитора, в тому числі за дії третіх осіб, судова колегія приходить до висновку, що позивач є особою, відповідальною за завдані ЗАТ «Філіп Морріс Україна» збитки, що виникли внаслідок крадіжки переданого для експедиції вантажу.

04.06.2009 р. за вих. № 06/012 ЗАТ «Філіп Морріс Україна» направило позивачу претензію про відшкодування матеріальних збитків, завданих неналежним виконанням господарського зобов’язання на суму 130553,64 грн. (т.1 а.с.59-60).

Платіжними дорученнями № 17154 від 13.07.2009 р. та № 17706 від 07.08.2009 р. позивач перерахував на розрахунковий рахунок ЗАТ «Філіп Морріс Україна»50000,00 грн. та 80553,64 грн. відповідно з призначенням платежу : «часткове погашення заподіяної шкоди по претензії № 06/012 від 04.06.2009р.

Як вбачається з матеріалів справи і вірно встановлено місцевим господарським судом, 01.10.2008 р. між Відкритим акціонерним товариством «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» в особі Жовтневого відділення Харківської обласної дирекції НАСК «Оранта», м. Харків (Страховик) та ВАТ «Харківське АТП № 16363»(Страхувальник), м. Харків було укладено Договір страхування відповідальності автоперевізника № І.33.0510.08.2.ю (далі Договір страхування т.1, а.с.12-24).

В преамбулі зазначеного Договору страхування сторони підтвердили те що вони діють на підставі Правил добровільного страхування відповідальності власників наземного транспорту № 118 від 13.07.2007 р. (залучені до матеріалів справи – т.2, а.с.58-66).

Згідно з п.2.1. Договору страхування його предметом є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать закону, пов’язані з обов’язком страхувальника відшкодувати шкоду чи збитки, завдані третім особам під час надання ним послуг з перевезення майна.

Відповідальність страхувальника підлягає страховому відшкодуванню тільки у випадку, коли зазначені шкода, збитки та витрати спричинені подіями (страховими ризиками), передбаченими Договором (розділ 2 Договору страхування).

Згідно з п.3.1. Договору страхування страховим випадком є настання відповідальності Страхувальника за завдану ним третім особам під час виконання перевезення шкоду чи збиток, що підлягає відшкодуванню за законом або за рішенням судових органів, якщо шкода чи збитки були спричинені застрахованими ризиками з урахуванням винятків зі страхових випадків та обмежень страхування, що визначені цим договором.

Страховим випадком визнається настання відповідальності Страхувальника за завдану ним шкоду чи збиток третім особам під час виконання перевезення транспортними засобами, що зазначені у Додатку № 3 до цього договору, згідно з обраними ризиками, а також згідно зі строком та місцем дії договору.

Згідно з п.3.2. договору страхування страхується відповідальність Страхувальника на випадок загибелі, нестачі чи пошкодження майна, прийнятого для перевезення або експедирування.

Згідно з Додатком № 3 до Договору страхування до переліку транспортних засобів, які здійснюють перевезення вантажів Страхувальника, відноситься автомобіль VOLVO FH-12, номерний знак 426-43 ХА, який належить Курусь А.А. (т1 а.с.24).

Як вже було зазначено вище, під час перевезення вантажу з м. Харкова до м. Львів, 29.05.2009 р., близько 09 год. 30 хв. при розвантаженні автомобіля VOLVO FH-12, номерний знак 426-43 ХА на складі ВАТ «ФМУ» в м. Львів по вул. Шевченка, 335 було виявлено нестачу вантажу, а саме 51 коробку тютюнових виробів на загальну суму 130553,64 грн.

01.06.2009 р. позивач повідомив відповідача про настання страхового випадку за Договором страхування (т.1 а.с.15)

19.06.2009 р. позивач подав до відповідача заяву про виплату страхового відшкодування (т.1 а.с.26-27).

Судова колегія наголошує на тому, що згідно з п.10.1. Договору страхування у разі визнання події страховим випадком Страховик сплачує страхове відшкодування за завдані збитки безпосередньо Страхувальнику після фактичної оплати Страхувальником або його представником претензій, отриманих від третіх осіб (Страхувальник зобов’язаний попередньо узгоджувати зі Страховиком свої рішення щодо врегулювання претензії –п.п.10.1.1.), або ж безпосередньо третім особам, які заявили претензії Страхувальнику (на вимогу страхувальника та за умови надання ним Страховику всіх необхідних претензійних документів п.п.10.1.2.).

Крім того, місцевим господарським судом вірно встановлено, що на виконання п.п.8.2.6. Договору страхування позивачем до відповідача було направлено листа (вих. № 332 від 14.06.2009 р.) з проханням роз'яснити як реагувати на претензію третьої особи - ЗАТ «Філіп Морріс Україна». (т.1. а.с.29), на що відповідачем листом № 2-12/1164 від 01.07.2009 р. була надана відповідь не давати будь-які обіцянки та не визнавати настання своєї відповідальності (т.1 а.с.30).

На час звернення до господарського суду Харківської області позивач не надав доказів того, що ним перераховано суму завданих ЗАТ «Філіп Морріс Україна »збитків відповідно до пред’явленої претензії. і що внаслідок цього ВАТ «Харківське АТП № 16363»набуло права вимоги до Страховика.

Господарський суд Харківської області ці обставини не з’ясував.

Тільки в судове засідання 09.06.2010 р. позивачем на вимогу судової колегії були надані копії платіжних доручень № 17154 від 13.07.2009 р. та № 17706 від 07.08.2009 р., якими позивач перерахував на розрахунковий рахунок ЗАТ «Філіп Морріс Україна» 50000,00 грн. та 80553,64 грн. відповідно з призначенням платежу: «часткове погашення заподіяної шкоди по претензії № 06/012 від 04.06.2009 р.»

Листом за вих. № 699 від 18.12.2009 р. позивач звернувся до відповідача з претензією про виплату страхового відшкодування в розмірі 110970,5 9 грн., що складає суму завданого збитку за вирахуванням франшизи. (т.1 а.с.75-77).

Листом від 04.02.2010 р. за вих. № 2-12/166 Харківська обласна дирекція ВАТ «НАСК «Оранта»з посиланням на п.п.4.1.9., п.п.4.2.5. Договору страхування повідомила позивача про те, що подія, яка сталася під час перевезення вантажу, не визнана страховим випадком, а тому Рішенням Правління НАКС «Оранта» від 28.01.2010 р. № 14 відмовлено у виплаті страхового відшкодування за цими збитками (т.1 а.с.88-89.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідач на вимогу колегії суддів надав для залучення до матеріалів справи копію Висновку про службове розслідування, складеного посадовими особами позивача за участю ФОП Курусь А.А., відповідно до якого встановлено, що крадіжка могла статися або в період з 00:00 год. по 07:00 год. 28.05.2009 р. на території складу ЗАТ «Філіп Морріс Україна», або на шляху слідування автомобіля під час однієї із зупинок (т.2 а.с.69-70).

Також відповідачем було надано службову записку від 02.10.2009 р., складену начальником служби безпеки ХОД «НАСК «Оранта» на ім’я керівника служб безпеки НАСК «Оранта», відповідно до якої втрата частини вантажу внаслідок його крадіжки стала наслідком невиконання Страхувальником дій, невикористання можливостей щодо запобігання збитків чи шкоди. )т.2 а.с.71-74)

Судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відносини в сфері страхування врегульовано Цивільним Кодексом України (глава 67 «Страхування») та законами України, серед яких базовим є Закон України від 07.03.1996 № 85/96-ВР «Про страхування».

Відповідно до ст.1 вказаного Закону страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно зі ст.8 вказаного Закону страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. (ст.16 Закону).

Згідно з п.п.4.1.9. Договору страхування у будь-якому разі не вважається страховим випадком подія, що сталася внаслідок пошкодження майна чи інших збитків або витрат якщо це стало наслідком невиконання Страхувальником дій, невикористання можливостей щодо запобігання або зменшення Збитків чи шкоди.

Як вже було зазначено і підтверджується матеріалами справи, завантаження автомобіля вантажем відбулося 27.05.2009 р. о 16 год.30 хв. (т.1 а.с.39), про що свідчить подорожній лист вантажного автомобіля.

З пояснень водія автомобіля VOLVO FH-12, номерний знак 426-43 ХА, напівпричіп KOGEL SN 24, 151-94 ХА Антоненко А.А. вбачається, що після завантаження автомобіля працівник складу опечатав стандартний напівпричіп з вантажем. Двері напівпричепу не були замкнені на навісний замок відповідно до передбаченого заводом виробником запірного пристрою, оскільки згідно пояснень водія-експедитора він загубив замок у попередньому рейсі, а інший замок не взяв у гаражі.

Крім того, водій від’їхав на вільне місце на складі виробника вантажу та зупинився для ночівлі. Охоронну сигналізацію напівпричепу на ніч не включав, оскільки сам воді перебував у кабіні вантажного автомобіля. Вранці 28.05.2009 р. водій виїхав зі складу, де вантаж під охорону прийняв охоронець Літвін С.

З приводу зазначеного вище судова колегія вважає за необхідне вказати на таке.

Згідно з п.п.3.1.12. Договору транспортного експедирування експедитор зобов’язаний для здійснення експедиції надати транспортні засоби наступного типу: автопоїзд зі стандартним напівпричепом, розміром: ширина х висота х довжина –2,48-2,5 м Х 2,48-2,75 м Х 13,5-13,62 м, суцільнометалевий або тент з дверима, які обладнані замком, сигналізацією та місцем для пломбування.

Не дивлячись на те, що колегією суддів сторонам були створені всі умови для надання доказів і доведення перед судом їх переконливості, позивачем не було документально доведено, що автомобіль VOLVO FH-12, номерний знак 426-43 ХА та напівпричіп KOGEL SN 24, 151-94 ХА обладнані сигналізацією, як-то вимагає Договір транспортного експедирування.

В свою чергу відповідач документально не зміг довести, що брама напівпричепу KOGEL SN 24, реєстраційний номер 151-94 ХА повинна бути обладнана саме навісним замком, і що заводом-виробником напівпричепу KOGEL SN 24 передбачена саме така конструкція запірного пристрою.

В обґрунтування своєї позиції по справі в судове засідання 09.06.2010 р. позивач надав фотографії напівпричепу KOGEL SN 24, реєстраційний номер 151-94 ХА (т.2 а.с.93-97)

З даних фотографій вбачається, що тільки одна з них є фотографією напівпричепу KOGEL SN 24, реєстраційний номер 151-94 ХА, де сфотографовано напівпричіп з брамою та номерним знаком(т.2 а.с.93), на всіх інших фотографіях зображений інший напівпричіп.

З фотографії напівпричепу KOGEL SN 24 не вбачається того, що його брама обладнана місцем для навісного замка, і що саме таким є спосіб запирання брами.

Разом з тим, судова колегія приймає до уваги те, що згідно з п.4 ч.1 ст.989 ЦК України, страхувальник зобов’язаний вживати заходів щодо запобіганню збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшенням.

Відповідно до п.1.7.1. Договору страхування майном підвищеного ризику визнається перероблений тютюн і тютюнові вироби.

Отже, не дивлячись на те, що позивачем не доведено документально наявності на автомобілі VOLVO FH-12, номерний знак 426-43 ХА та напівпричепі KOGEL SN 24 сигналізації; відповідачем не доведено, що заводом-виробником напівпричепу KOGEL SN 24 передбачена така конструкція запірного пристрою обладнання брами напівпричепу як навісний замок, судова колегія приходить до висновку, що наявність увімкненої сигналізації і навісний замок в даному випадку є необхідними елементами розумної поведінки відповідальних осіб позивача, направленої на збереження вантажу та запобігання збитків третім особам, оскільки і сигналізація, і навісний замок використовуються у звичайних умовах перевізником для забезпечення схоронності вантажу.

Факт попереднього використання навісного замку не заперечується водієм-експедитором, ним же не заперечується факт того, що в ніч з 27.05.2009 р на 28.05.2009 р. охоронна сигналізація напівпричепу увімкнена не була.

Виходячи з викладеного, судова колегія приходить до висновку, що позивачем не було здійснено всі заходи та не використано всі можливості щодо запобігання збитків, як того вимагає п.п.4.1.9. та п.п.8.2.4. Договору страхування.

Наслідком таких дії позивача є відмова у виплаті страхового відшкодування.

Наведене вище не суперечить загальним засадам цивільного судочинства: справедливості, добросовісності та розумності.

Виходячи з вищевикладеного, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 23.03.2010 р. підлягає скасуванню, як таке що прийняте при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинами справи, в задоволенні позову слід відмовити.

Колегія суддів вважає також за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.2 ст.15 ГПК України справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Згідно зі ст.93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Місцезнаходження юридичної особи вказується в її установчих документах.

Згідно ч.4 ст.15 ГПК України, якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин 1-3 цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.

Відповідно до ч.4 ст.28 ГПК України, повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ , якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.

Коло повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ, і стягнення здійснюється господарським судом з юридичної особи або на її користь. (Роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про участь у судовому процесі відособлених підрозділів юридичних осіб»№ 02-5/492 від 28.07.1994 р.)

Як вбачається з матеріалів справи, позов було подано до Жовтневого відділення Харківської обласної дирекції ВАТ НАСК «Оранта», який знаходиться в м. Харкові.

22.03.2010 р. господарським судом було задоволено клопотання позивача про те, що відповідачем у справі слід вважати ВАТ НАСК «Оранта», оскільки відповідно до положення Статуту НАСК «Оранта»про те, що відособлені структурні підрозділи Компанії не є юридичними особами і діють від її імені, Жовтневе відділення Харківської обласної дирекції ВАТ НАСК «Оранта» не може представляти інтереси Компанії в судах.

Суд першої інстанції при розгляді справи застосував ч.3.ст.17 ГПК України, згідно з якою справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду вона стала підсудною іншому господарському суду.

Але колегія суддів зазначає також, що як вбачається з наданого суду Статуту ВАТ НАСК «Оранта», затвердженого рішенням Загальних зборів акціонерів від 18.07.2008 р., Компанія складається з центрального апарату (головного офісу) та відокремлених підрозділів –філій (дирекцій, відділень або агенцій) і представництв (п.3.14.); відокремлені підрозділи компанії не є юридичними особами (п.3.17.) і діють на підставі відповідних положень (п.3.18).

Згідно з Положенням про Харківську обласну дирекцію ВАТ НАСК «Оранта», затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів від 03.06.2005 р. № 12, дирекція є відокремленим підрозділом Компанії, не є юридичною особою та вступає в правовідносини з юридичними та фізичними особами від імені Компанії.

Згідно з п.2.5. вказаного Положення Дирекція в межах наданих їй Компанією повноважень має право представляти інтереси Компанії в якості позивача, відповідача або третьої особи в суді, господарському суді.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновок господарського суду першої інстанції про необхідність застосування при розгляді даної справи ч.3 ст.17 ГПК України є помилковим, але це не призвело до порушення судом правил територіальної підсудності, оскільки відповідно до зазначеного вище п.2.5. Положення… Харківська Дирекція в межах наданих їй Компанією повноважень має право представляти інтереси Компанії в якості позивача, відповідача або третьої особи в суді, господарському суді.

Питання про судові витрати повинно бути вирішено відповідно до ст.49 ГПК України, на користь відповідача повинні бути відшкодовані всі витрати, які він поніс у даній справі, а саме витрати по оплаті державного мита при поданні апеляційної скарги –554,86 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 99, п.2 ч. 1 ст. 103, п.3 ч.1 ст.104, ст. 105 ГПК України, ст.ст.979-999 ЦК України, ст.ст.1, 8, 16, 17 Закону України «Про страхування», судова колегія, -

постановила:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», м. Київ –задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 22.03.2010 року по справі 63/12-10 скасувати.

Прийняти нове рішення.

В задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства «Харківське автотранспортне підприємство № 16363», м. Харків відмовити повністю.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Харківське автотранспортне підприємство № 16363», (61172, м. Харків, вул. Роганська, 160; пошт. адреса: 61000, ДСП-2, м. Харків, вул. Роганська, 160, п/р 26001036132100 в АКІБ «УкрСиббанк», м. Харків, МФО 351005, ідентифікаційний код 00034186) на користь Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»(01032, м. Київ, вул. Жилянська, 75, р/р 26501805021460 в АКБ «Укрсоцбанку»в м. Харкові , МФО 351016, ідентифікаційний код 02310256) витрати по сплаті держмита за подання апеляційної скарги в розмірі 554,86 грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати наказ.

Головуючий суддя                                                                      В.Я.Погребняк

суддя                                                                                О.А.Істоміна

суддя           О.В.Шевель