Постанова № 10070519, 15.06.2010, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2010 року                    Справа № 5/26-10

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі:

головуючого судді І.С. Карбань, судді Л.М. Бабакової, судді І.А. Шутекно,

при секретарі –Міракові Г.А.,

за участю представників сторін:

позивача – Журавель О.В. за довіреністю від 05.01.2010р.,

відповідача - Глазунову Д.В. за довіреністю № 30/301 від 28.12.2009р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх. № 1588 С/2-4) ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України», м. Київ, та апеляційну скаргу (вх. № 1589С/2-4) ВАТ по газопостачанню та газифікації «Сумигаз», на рішення господарського суду Сумської області від 19.04.2010р. по справі № 5/26-10,

за позовом ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України», м. Київ,

до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз», м. Суми,

про врегулювання розбіжностей та укладення договору № 119В-560 від 15.12.2009р. на транспортування природного газу забезпечення потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів на 2010 рік, -

встановила:

ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України», подала позовну заяву, в якій просила зобов'язати ВАТ по газопостачанню та газифікації «Сумигаз»укласти договір № 119В-560 від 15.12.09р. на транспортування природного газу для забезпечення потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів на 2010 рік, у редакції, запропонованій позивачем.

Рішенням господарського суду Сумської області від 19.04.2010р. (суддя Гудим В.Д.) було вирішено вважати укладеним договір № 119В-560 від 15.12.09р. на транспортування природного газу для забезпечення потреб установ та організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів в 2010 р. між ВАТ по газопостачанню та газифікації «Сумигаз»та ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України». Стосовно пунктів договору, по яким між сторонами не було досягнуто згоди щодо їх редакції, вважати укладеними в наступній редакції:

пункт 3.6 - Виконавець забезпечує на виході з ГРС подачу зазначеної в даному договорі кількості газу з підтриманням робочого тиску згідно з технічними характеристиками регулюючого обладнання ГРС, за умови:

- надходження газу Замовника в магістральні трубопроводи Виконавця в обсягах, зазначених у пункті 2.1 даного договору;

- дотримання Замовником запланованої добової норми відбору газу через ГРС для всіх категорій споживачів, яка відповідає місячному розподілу газу, наданому замовником Виконавцю до початку місяця транспортування газу, з розбивкою по добах по кожній ГРС;

- 100% оплати наданих Виконавцем послуг по транспортуванню газу. У випадку якщо кількість відібраного Замовником газу на виході з ГРС перебільшує кількість газу зазначену в місячному розподілі газу по кожній ГРС, .наданому Замовником Виконавцю до початку місяця транспортування, а також у випадку недотримання Замовником дисципліни розрахунків за послуги по транспортуванню газу, Виконавець не несе відповідальності за підтримання робочого тиску на виході з ГРС.

пункт 3.10. - У випадку отримання Замовником повідомлення від Постачальника про зменшення обсягів поставки газу Замовник зобов'язаний негайно повідомити в письмовій формі про це Виконавця та в установленому порядку вжити заходи по зменшенню подачі газу споживачам в межах скоригованих обсягів газу.

пункт 3.11. - У випадку не виділення Постачальником Замовнику планових обсягів поставки газу або неоплати, несвоєчасної оплати Замовником послуг по транспортуванню газу Виконавець має право здійснювати заходи, спрямовані на обмеження подачі газу Замовнику, про що Виконавець в письмовій формі повідомляє Замовника;

пункт 7.3. - У разі неоплати або несвоєчасної оплати послуг по транспортуванню газу в строки, зазначені в пункті 6.2 даного договору, Замовник сплачує на користь Виконавця, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Доповнено договір № 119В-560 від 15.12.09р. на транспортування природного газу для забезпечення потреб установ та організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів в 2010 році пунктом 7.4 наступного змісту: "Припинення зобов'язань за цим договором у формі заяв про зарахування зустрічних однорідний вимог здійснюється за взаємною згодою сторін."

Позивач, ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України», з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення від 19.04.2010 р. змінити, виключивши з резолютивної частини рішення п. 3, яким доповнено договір № 119В-560 від 15.12.2009р. на транспортування природного газу забезпечення потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів на 2010 р., пунктом 7.4, посилаючись на порушення норм чинного законодавства. В обґрунтування своїх вимог апелянт вказував, що підставу включення в умови спірного договору п. 7.4., в редакції яку запропоновано відповідачем під час судового розгляду справи № 5/26-10 суд першої інстанції обґрунтовував змістом ст. 601 ЦК України, без прийняття до уваги того, що позивач є суб’єктом природних монополій, займає монопольне становище у галузі транспортування природного газу зальними газопроводами.

Антиконкурентними узгодженими діями відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції»зокрема є застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції. Порушення законодавства про захист економічної конкуренції відповідно ст. 50 та 51 вказаного Закону тягне за собою відповідальність, встановлену законом

Апелянт також вказував, що 18.12.2009 р. він направив для підписання на адресу відповідача договір, а 20.01.2010р. на адресу позивача надійшов від відповідача один примірник говору з протоколом розбіжностей, в якому відповідач запропонував доповнити умови договору п. 7.4 в наступній редакції: «7.4. У випадку не виконання в повному об'ємі зобов'язань по транспортуванню газу на відповідний місяць надання послуг Виконавець сплачує на користь Замовника пеню за кожний день затримки виконання зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки, встановленої Національним банком України, яка діяла у період, протягом якого відбувалася затримка виконання зобов'язання, від вартості непротранспортованих об'ємів природного газу у відповідному місяці надання послуг з транспортування». Під час судового розгляду даної справи відповідач надав до суду першої інстанції лист від 11.03.2010 № 30/476, в якому виклав п. 7.4 договору в наступній редакції: «7.4. Припинення зобов'язань за цим договором у формі заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог здійснюється за взаємною згодою сторін». Зазначений лист відповідача було взято до уваги та використано його як одну з підстав для включення в умови договору п. 7.4 (пункт 3 резолютивної частини оскаржуваного рішення суду). Отже, фактично відбулась зміна предмету та підстав позову за ініціативою відповідача та суду, що суперечить положенням ч.4 ст. 22 ГПК України, відповідно до якої право змінювати предмет та підстави позову належить лише позивачу.

Також, позивач подав заперечення на апеляційну скаргу відповідача, в якому вважав, що редакція договору № 119В-560 від 15.12.2009р., запропонована позивачем повністю відповідає нормам чинного законодавства, в зв’язку з чим позивач просив відмовити відповідачу в задоволенні апеляційної скарги, а п. 1, 2, 4 резолютивної частини рішення господарського суду Сумської області від 19.04.2010р. залишити без змін.

Відповідач, ВАТ по газопостачанню та газифікації «Сумигаз», з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 19.04.2010 р. скасувати в частині п. п. 1, 2, 4 резолютивної частини, прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги відповідача щодо запропонованої ним редакції пунктів 3.6, 3.10, 3.11, 7.3 договору, посилаючись на порушення норм чинного законодавства.

Апелянт стверджував, що висновок суду першої інстанції стосовно п. 3.6. договору не ґрунтується на повному та об'єктивному дослідженні всіх наявних матеріалів справи і суперечить загальним вимогам виконання зобов'язань, оскільки відмова позивача прийняти на себе обов'язок підтримання граничнодопустимого значення мінімального тиску газу є неправомірною, з нижченаведених підстав.

Вимога про зазначення в технічній стороні договору граничнодопустимих значень мінімального та максимальною тиску газу с цілком виправданою з точки зору правил безпеки систем газопостачання. Тому, що, рівень тиску природного газу формується в магістральних мережах (тобто позивачем). Технологічний цикл, який передбачає транспортування природного газу розподільними газопровідними мережами (мережами відповідача), які безпосередньо приєднані до споживачів газу, прямо залежить від рівня тиску в магістральних газопровідних мережах позивача. Зниження граничнодопустимого рівня тиску в магістральних мережах провокує автоматичне зниження тиску в розподільчих мережах, призводить до зупинки газового обладнання і. як наслідки, виникнення аварійних ситуацій в процесі газозабезпечення споживачів. Згідно гідравлічного розрахунку, проведеного при проектуванні розподільної газопровідної системи м. Суми та Сумської області, розрахунковий рівень тиску в розподільній газопровідній мережі відповідача повинен становити, принаймні не менше 3 ктс/кв.см. .

Вимога підтримання граничнодопустимого значення мінімального тиску газу, відповідно до ст. 180 ГК України є істотною умовою договору, тобто є необхідною для договорів даного виду (ч.2).Згідно ч. 4 ст. 180 ГК України вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у ст. 15 цього Кодекс), а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів токарів і послуг.

Апелянт вважав, що позиція відповідача щодо включення в договір розміру мінімально допустимого рівня тиску природного газу (3 кгс/кв.см), який повинен забезпечити позивачем в розподільних мережах відповідача, цілком відповідає умовам безперебійного та безаварійного забезпечення споживачів природним газом.

Пропозиція позивача не, що інше, як покладення на відповідача обов'язків, що мають місце за договорами між позивачем та іншими категоріями споживачів, в яких відповідач не приймає участі, а це суперечить загальному правилу встановленому в ст. 511 ЦК України, відповідно до змісту якої: «Зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи». Наведене зобов'язання не збігається з предметом спірного договору (надання позивачем відповідачу послуг з транспортування магістральними газопроводами природного газу виключно ля потреб бюджетних установ і організацій), а відповідно, не може породжувати для відповідача додаткових обов'язків. Відповідно до постанови КМ України від 27.12.2001р. № 1729 «Про забезпечення споживачів природним газом», позивач самостійно укладає зі споживачами договори на транспортування природного газу магістральними газопроводами, в яких для споживачів передбачена лімітна дисципліна газоспоживання і відповідні санкції за її порушення.

На думку апелянта не відповідає розподілу функцій, обов'язків та відповідальності в сфері транспортування природного газу, встановлених нормативними документам, що регламентують ці взаємовідносини, оскільки ВАТ «Суми газ», як спеціалізоване підприємство, яке здійснює транспортування природного газу розподільними газопроводами, не відноситься до категорії споживачів природного газу. Це підтверджується п.2.6. Правил подачі та використання природного газу в природному господарстві України, затверджених наказом Деркомнафтогазу України від 01.1.1994 р. N 355. відповідно до якою при перевитратах добової норми відбору природного газу газозбутовою організацією понад обумовлені договором обсяги газопостачальній організації надається право здійснювати примусове обмеження подавання газу до встановленого добового об'єму через 24 години з часу попередження, а газозбутовій організації щодо споживача здійснювати примусове обмеження поставки природного газу до встановленої середньодобової норми через 6 годин після попередження. Таким чином, п. 2.6. Правил подачі та використання природного газу в народному господарстві України підтверджує, що обов'язок дотримуватись добової норми споживання природного газу покладений на споживача - бюджетні установи та організації.

Апелянт вказував, що висновок суду щодо п. 3.10. договору є таким, то суперечить загальним вимогам виконання зобов'язань.

Апелянт вважав, що позиція позивача стосовно п.3.10. не відповідає основному принципу виконання зобов'язань захисту прав і законних інтересів учасників господарських відносин і принципу взаємної відповідальності за порушення зобов'язання.

Пунктом 2.1. розділу 2 «Кількість та якість газу»договору № 119В-560 про транспортування природного газу для забезпечення потреб установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів передбачені обсяги природного газу, в тому числі по місяцях, транспортування яких зобов'язаний від пунктів прийому-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (ГРС) здійснити позивач протягом 2010 р. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається відповідно до вимог ст. 525 ЦК України.

Також, апелянт вважав, що висновок суду першої інстанції щодо п. 3.11. договору є таким, що суперечить загальним вимогам виконання зобов'язань, оскільки технічно і практично неможливо здійснити припинення (обмеження) природного газу відповідачу в загальному потоці, як газорозподільній організації, яка транспортує газ усім без виключення категоріям споживачів. Це підтверджується вимогами постанови КМ України від 08.12.2006 р.№ 1687 «Про затвердження порядку пооб'єктового припинення (обмеження) газопостачання споживачам, крім населення», п. 5 вказаної постанови передбачає, що припинення (обмеження) газопостачання здійснюється а вхідній засувній арматурі газопроводу споживача або газорозподільного пункту (за його наявності). У разі коли споживача приєднано прямим газопроводом від газорозподільної станції, припинення (обмеження) може здійснюватися безпосередньо на зазначеній станції».

Апелянт стверджував, що не відповідає обставинам справи висновок суду першої інстанції стосовно п. 7.3. договору, так як на думку апелянта даний пункт підлягає виключенню, в зв’язку з тим, що між позивачем і відповідачем не досягнуто письмової згоди про зміст зобов'язання. виконання якого забезпечується пенею, та її розмір, вимоги Позивача про прийняття п. 7.3. договору в редакції, запропонованій ним. не підлягають задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування норм процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду в повному обсязі не погоджується з висновками господарського суду Сумської області по даній справі, оскільки вони не базуються на нормах чинного законодавства та документах, наданих до справи виходячи з наступного.

Позивач звернувся до відповідача з пропозицією підписати договір на транспортування природного газу у 2010 р., відповідач направив на адресу позивача примірник оформленого договору на транспортування природного газу у 2010 р. з протоколом розбіжностей до нього, 30.01.2010р. позивач надіслав на адресу відповідача протокол узгодження розбіжностей до договору на транспортування природного газу № 119В-560 від 15.12.09р. зазначивши, що не погодився із зазначеними в протоколі розбіжностей пропозиціями відповідача.

Позивачем та відповідачем вживалися заходи щодо урегулювання розбіжностей шляхом обміну Протоколами узгодження розбіжностей, що стосується п. п. 1.1, 2.1, 2.2., 3.1, 3.2, 3.3,3.4, 3.5, 3.6, 3.7, 3.8, 3.9, 3.10, 3.11, 4.3., 6.2., 6.3, 7.2, 7.3, 7.4., 7.5. однак, як вбачається з матеріалів справи, з вище перерахованих пунктів згода була досягнута по пунктах 1.1., 2.1., 2.2., 3.1., З.2., 3.3.,3.4., 3.5., 3.7., 3.8., 3.9., 4.3., 1., 6.3., 7.2., 7.5. договору.

Відповідач не погодився із п.п. 3.6., 3.10, 3.11., 7.3, запропонованої позивачем редакції договору. Також відповідачем запропоновано повнити договір пунктом 7.4.

Загальні умови укладення договорів визначені ст. 179 ГК України, ч. 3 якої, зокрема, передбачено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, у випадку, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладання договору для певних категорій суб'єктів господарювання. Згідно з ч. 6 ст. 179 ГК України суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зокрема, електроенергією зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхніх послуг.

Статтею 12 Закону України «Про трубопровідний транспорт»встановлено, що підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту здійснюють приймання, збереження, перевантаження і транспортування трубопроводами, у тому числі з метою транзиту, вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин на основі договорів з урахуванням економічної ефективності та пропускної спроможності магістральних трубопроводів.

Відповідно до ч.2 п.10 Порядку забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом, затвердженого постановою КМ України від 27.12.2001 р. N 1729, постачальники природного газу укладають з газотранспортними підприємствами НАК «Нафтогаз України»та суб'єктами господарської діяльності, що мають ліцензію на транспортування природного і нафтового газу розподільними трубопроводами, договори про транспортування природного газу.

Відповідно до п. 4 «Порядку постачання та реалізації природного газу для забезпечення потреб населення та установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів», затвердженого 30.12.2005 р. наказом НАК «Нафтогаз України»№ 762 підприємства, що здійснюють постачання та розподіл природного газу укладають з ДК «Укртрансгаз»договори на надання послуг з транспортування природного газу для потреб населення газопроводами газотранспортних підприємств.

Обов'язок укладення договорів у цій сфері обумовлюється також монопольним положенням сторін таких договорів. Згідно ст. 1 Закону України «Про природні монополії»природна монополія - стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги) (далі - товари).

Відповідно до ст. 4 вищезазначеного Закону регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 цього Закону, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до цього Закону. У випадках, встановлених законом, регулювання діяльності суб'єктів природних монополій може здійснюватися органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

З урахуванням наведених положень чинного законодавства України господарський суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що взаємовідносини між підприємствами з газопостачання та газифікації та газотранспортними організаціями повинні бути врегульовані відповідним господарським договором. - договором про транспортування природного газу.

Статтею 181 ГК України визначений загальний порядок укладання договорів, відповідно до якого господарський договір, за загальним, правилом, викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами скріпленого печатками.

Відповідно до ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Згідно зі ст. 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

Позивач запропонував викласти п. 3.6 договору в наступній редакції: «Виконавець забезпечує на виході з ГРС подачу зазначеної в даному договорі кількості газу з підтриманням робочого тиску згідно з технічними характеристиками регулюючого обладнання ГРС, за умови:

-          надходження газу Замовника в магістральні трубопроводи Виконавця в обсягах, зазначених у пункті 2.1 даного договору;

-          дотримання Замовником запланованої добової норми відбору газу через ГРС для всіх категорій споживачів, яка відповідає місячному розподілу газу, наданому Замовником Виконавцю до початку місяця транспортування газу, з розбивкою по добах по кожній ГРС;

-100% оплати наданих Виконавцем послуг по транспортуванню газу.

У випадку якщо кількість відібраного Замовником газу на виході з ГРС перебільшує кількість газу зазначену в місячному розподілі газу по коленій ГРС, наданому Замовником Виконавцю до початку місяця транспортування, а також у випадку недотримання Замовником дисципліни розрахунків за послуги по транспортуванню газу, Виконавець не несе відповідальності за підтримання робочого тиску на виході з ГРС».

Відповідач запропонував викласти даний пункт в наступній редакції: «Виконавець забезпечує на виході з ГРС подачу зазначеної в даному договорі кількості газу з підтриманням робочого тиску згідно з технічними характеристиками регулюючого обладнання ГРС».

Колегія суддів, дослідивши п. 3.6. договору прийшла до висновку, що вказаний пункт частково викладено в супереч нормам чинного законодавства, в зв’язку з чим п. 3.6. договору підлягає викладенню в наступній редакції: «Виконавець забезпечує на виході з ГРС подачу зазначеної в даному договорі кількості газу з підтриманням робочого тиску згідно з технічними характеристиками регулюючого обладнання ГРС, за умови:

- надходження газу Замовника в магістральні трубопроводи Виконавця в обсягах, зазначених у пункті 2.1 даного договору;

- 100% оплати наданих Виконавцем послуг по транспортуванню газу. У випадку якщо кількість відібраного Замовником газу на виході з ГРС перебільшує кількість газу зазначену в місячному розподілі газу по кожній ГРС, .наданому Замовником Виконавцю до початку місяця транспортування, а також у випадку недотримання Замовником дисципліни розрахунків за послуги по транспортуванню газу, Виконавець не несе відповідальності за підтримання робочого тиску на виході з ГРС.»

Позивач запропонував викласти п. 3.10 спірного договору в наступній редакції: «У випадку отримання Замовником повідомлення від Постачальника про зменшення обсягів поставки газу Замовник зобов'язаний негайно повідомити в письмовій формі про це Виконавця та в установленому порядку вжити заходи по зменшенню подачі газу населенню в межах скоригованих обсягів газу».

Відповідач запропонував взагалі виключити даний пункт з тексту договору.

Враховуючи, що позиція позивача стосовно викладення п. 3.10 в його редакції не відповідає основному принципу виконання зобов’язань та захисту прав і законних інтересів учасників господарських відносин і принципу взаємної відповідальності за порушення зобов’язання, колегія суддів прийшла до висновку, що п. 3.10 договору викладений в редакції позивача є такими, що суперечать нормам чинного законодавства, в зв’язку з чим даний пункт підлягає виключенню із тексу договору.

Позивач запропонував викласти п. 3.11 договору в наступній редакції: «У випадку не виділення Постачальником Замовнику планових обсягів поставки газу або неоплати, несвоєчасної оплати Замовником послуг по транспортуванню газу Виконавець має право здійснювати заходи, спрямовані на обмеження подачі газу Замовнику, про що Виконавець в письмовій формі повідомляє Замовник».

Відповідач запропонував взагалі виключити даний пункт з тексту договору.

Відповідно до п. 5 постанови КМ України від 08.12.2006р. № 1687 «Про затвердження порядку пооб’єктивного припинення (обмеження) газопостачання споживачам, крім населення»припинення (обмеження) газопостачання здійснюється на вихідній засувній арматурі газопроводу споживача або газорозподільного пункту (за його наявності), а у разі коли споживача приєднано прямим газопроводом від газорозподільної станції, припинення (обмеження) може здійснюватися безпосередньо на зазначеній станції.

Враховуючи, що технічно і практично неможливо здійснити припинення (обмеження) природного газу відповідачу в загальному потоці, як Газорозподільній організації, яка транспортує газ без виключення категоріям споживачів, колегія суддів вважає вимоги позивача щодо укладенні п. 3.11 договору в його редакції є такими, що суперечать нормам чинного законодавства, в зв’язку з чим даний пункт підлягає виключенню із тексу договору.

Позивач запропонував викласти п. 7.3 договору в наступній редакції: «У разі не оплати або несвоєчасної оплати послуг по транспортуванню газу в строки, зазначені в пункті 6.2 даного договору, Замовник сплачує на користь Виконавця, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяча у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу».

Відповідач запропонував викласти даний пункт в наступній редакції: абз.2 викласти в наступній редакції: "За несвоєчасне перерахування коштів, які фактично надійшли на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання Замовник сплачує на користь Виконавця, крім суми заборгованості, пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу".

Статтею 511 ЦК України визначено, що зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. Оскільки бюджетні установи не є стороною даного договору, то виконання зобов'язання відповідача перед позивачем за договором не повинно залежати від договірних відносин відповідача з бюджетними установами.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) визнається грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вказаної норми дозволяє зробити висновок, що неустойка відноситься до засобів забезпечення зобов'язань, і за своєю природою є акцесорним зобов'язанням по відношенню до основного зобов'язання за договором. Обов'язковою передумовою застосування неустойки є порушення основного зобов'язання. У тому випадку, якщо порушення зобов'язання не відбувається, підстав для застосування неустойки немає.

Крім того, п. 5 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог ГК України.

У разі виникнення у відповідача заборгованості перед іншими суб'єктами господарювання у процесі ведення господарської діяльності, рівно як виникнення обов'язку сплатити неустойку (штрафні санкції) по такій заборгованості, є не винятковими випадками, а звичайними ризиками підприємницької діяльності відповідача.

Викладене свідчить, що включення до тексту п. 7.3. договору умови про неустойку відповідає загальним принципам забезпечення належного та повного виконання зобов'язань, передбаченого нормами чинного законодавства і є таким, що підлягає викладенню в редакції позивача.

Під час розгляду даної справи відповідач на адресу позивача надіслав лист від 11.03.2010 № 30/476, в якому виклав п. 7.4 договору в наступній редакції: «7.4. Припинення зобов'язань за цим договором у формі заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог здійснюється за взаємною згодою сторін»(т. 1 а.с. 63).

Відповідно до ст. 601 ЦК України та ст. 203 ГК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Вчинення особою у зобов'язанні зустрічних дій для підтвердження правочину про припинення зобов'язання у такий спосіб не вимагається. Разом з тим не буде незаконним оформлення зарахування двостороннім актом. Замість заяви однієї із сторін сторони можуть оформити двосторонній акт зарахування зустрічних однорідних вимог, який також буде легітимним.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів, вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо викладення п. 7.4 договору в редакції відповідача, оскільки він суперечить нормам чинного законодавства, в зв’язку з чим даний пункт підлягає включенню до тексту договору.

На підставі викладеного, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, вважає, що рішення господарського суду Сумської області від 19.04.2010р. по справі № 5/26-10, прийняте при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, у зв’язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванні, апеляційна скарга відповідача частковому задоволенню, а апеляційна скарга позивача залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 75, 99, 101, п. 2 ст.103, п.1 ч.1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду одноголосно, -

постановила:

Апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ, залишити без змін.

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Суми газ», м. Суми, задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 19.04.2010р. по справі № 5/26-10, частково скасувати.

Стосовно пунктів договору, по яким між сторонами не було досягнуто згоди щодо їх редакції, вважати укладеними в наступній редакції:

пункт 3.6. - Виконавець забезпечує на виході з ГРС подачу зазначеної в даному договорі кількості газу з підтриманням робочого тиску згідно з технічними характеристиками регулюючого обладнання ГРС, за умови:

- надходження газу Замовника в магістральні трубопроводи Виконавця в обсягах, зазначених у пункті 2.1 даного договору;

- 100% оплати наданих Виконавцем послуг по транспортуванню газу. У випадку якщо кількість відібраного Замовником газу на виході з ГРС перебільшує кількість газу зазначену в місячному розподілі газу по кожній ГРС, наданому Замовником Виконавцю до початку місяця транспортування, а також у випадку недотримання Замовником дисципліни розрахунків за послуги по транспортуванню газу, Виконавець не несе відповідальності за підтримання робочого тиску на виході з ГРС.

Пункт 3.10 - виключити з тексту договору.

Пункт 3.11 виключити з тексту договору.

В інший частині рішення господарського суду Сумської області від 19.04.2010р. по справі № 5/26-10, залишити без змін.

Стягнути з Дочірньої компанії «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(м. Київ, вул. Кловський узвіз, 9/1, код ЄДРПОУ 30019801) на користь Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» (м. Суми, вул. Огарьова, 21, код ЄДРПОУ 03352432) 21 грн. 25 коп. державного мита за подання апеляційної скарги.

Зобов’язати господарський суд Сумської області на виконання даної постанови видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена протягом місяця до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючого суддя                               І.С. Карбань.

                    Суддя                               Л.М. Бабакова.

Суддя                     І.А. Шутенко.

Повний текст постанови підписано 15.06.2010р.