Єдиний державний реєстр судових рішень Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"31" травня 2010 р. Справа № 17/28-10
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя , судді ,
при секретарі Казаковій О.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача вх. № 1247С/3-7 на рішення господарського суду Сумської області від 25.03.10 по справі № 17/28-10
за позовом ТОВ "Кондитерська фабрика "Квітень" смт. Ювілейне
до ТОВ "Дистриб'юторська компанія "Авалон" м. Суми
про стягнення 42048,90 грн. -
встановила:
В березні 2010 р. позивач –Товариство з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Квітень», смт. Ювілейне, Дніпропетровської області звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою в якій просив суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ДК «Авалон», м. Суми 35000 грн. основного боргу, 1867,47 грн. пені, 315 грн. інфляційних,1366,44 грн. 15% річних, 3 500 грн. штрафу, з посиланням на те, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов’язання щодо оплати за отриманий товар за укладеним між сторонами договором поставки №38/к-09 від 05.06.2009 року.
Рішенням господарського суду Сумської області (суддя Коваленко О.В.) від 25.03.2010 р. по справі № 17/28-10 позов задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 35000 грн. основного боргу, 1867,47 грн. пені, 315 грн. інфляційних збитків та 1366,44 грн. –15% річних від простроченої суми, 385,49 грн. витрат по сплаті державного мита та 216,36 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідач не в повному обсязі виконав виконав взяті на себе зобов’язання щодо оплати переданого позивачем товару за укладеним між сторонами договором поставки №38/к-09 від 05.06.2009 року; що інфляційні, річні та пеня підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі умов спірного договору та відповідних вимог чинного законодавства України та ін.
Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що суд першої інстанції під час розгляду справи порушив його процесуальні права. Зазначені обставини відповідач вважає такими, що є підставами для скасування прийнятого по справі рішення та ін.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з посиланням на законність та обґрунтованість прийнятого по справі рішення та ін.
Сторони в судове засідання своїх представників не направили, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги.
Враховуючи те, що сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги та не були позбавлені права реалізувати свої процесуальні права, судова колегія вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників сторін, за наявними в справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:
Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, 05.06.2009 року між сторонами укладено договір поставки №38/к-09, відповідно до умов якого позивач зобов‘язався передати у визначений термін у власність відповідача товар (кондитерські вироби) з наданням йому права на його просування на ринках України, в тому числі пошуку покупців, а відповідач зобов’язався прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених умовами даного договору.
Згідно з п. 3.1. договору, відповідач зобов’язався здійснити оплату товару в безготівковій формі в національній валюті України –гривні, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача або в готівковій формі, шляхом внесення коштів в касу позивача, на протязі 21 календарних днів з дати поставки товару.
Відповідно до п. 2.1 договору, кількість, ціна та асортимент товару зазначаються в видатковій накладній.
Пунктом 3.2. Договору встановлено, що незалежно від призначення платежу в першу чергу здійснюється оплата за першою і далі за кожною наступною поставкою.
Матеріали справи також свідчать про те, що позивач свої зобов’язання за договором виконав належним чином, та поставив відповідачу обумовлений договором товар на загальну суму 60631,26 грн., про що свідчать видаткові накладні №КВ-0005176 від 28.10.2009 р. та №КВ-0005177 від 28.10.2009 р., а також довіреність серії ЯПС №338845 від 28.10.2009 р., товарно-транспортна накладна від 28.10.2009 р. та підписаний сторонами акт звірки станом на 31.10.2009 р.
Однак, відповідач на порушення умов даного договору розрахувався з позивачем за отриманий товар лише частково, в зв’язку з чим, його заборгованість перед позивачем станом на 24.02.2010 р. становила 35000 грн.
Обставини щодо несплати відповідачем заборгованості стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.
З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач не в повному обсязі виконав взяті на себе зобов’язання щодо оплати переданого позивачем товару за укладеним між сторонами договором поставки №38/к-09 від 05.06.2009 року; що інфляційні, річні та пеня підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі умов спірного договору та відповідних вимог чинного законодавства України.
При цьому, суд також відмовив позивачу в задоволенні позову в частині стягнення штрафу з посиланням на те, що ст. 549 ЦК України передбачено, що підставою для застосування штрафу може бути будь–яке порушення зобов‘язання, за виключенням прострочення виконання грошового зобов‘язання.
Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, суд безпідставно відмовив позивачу в задоволенні позову в частині стягнення штрафу з мотивів, які судова колегія вважає такими, що позбавлені правового обґрунтування та побудовані на вільному тлумаченні окремих положень закону, в зв’язку з чим, прийняте по справі рішення підлягає зміні.
Разом з тим, вимоги відповідача про скасування прийнятого по справі рішення з мотивів, викладених в апеляційній скарзі не підлягають задоволенню.
До таких висновків судова колегія приходить виходячи з наступного:
Ч. 1-2 ст. 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог—відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи викладене, а також те, що термін виконання відповідачем свого зобов’язання з оплати визначено умовами договору, що відповідач в обґрунтування своїх вимог не надав суду доказів погашення заборгованості, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 35000 грн. заборгованості.
Відповідно до п. 2 ст. 625 чинного Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
П. 7.3 договору сторони передбачили, що в разі прострочення оплати товару відповідач відповідно до ст. 625 ЦК України зобов’язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 15% річних від простроченої суми.
За таких обставин, судова колегія також погоджується з висновками суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача 315 грн. інфляційних та 1366,44 грн. річних.
Відповідно до вимог ст.ст. 610-612 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до вимог п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Отже, відповідач допустив порушення зобов'язання, оскільки не виконав його в повному обсязі у строк, встановлений договором. Зазначені обставини є підставою для покладення на відповідача обов’язку щодо сплати на користь позивача неустойки за порушення (прострочення) виконання своїх зобов’язань, у відповідності до умов договору.
П. 7.1 договору встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати товару відповідач повинен сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.
Крім того, п. 7.2 договору також встановлено, що в разі прострочення оплати товару на строк понад 10 календарних днів, відповідач крім пені, передбаченої п. 7.1 договору, виплачує позивачеві штраф в розмірі 10% від вартості неоплаченого товару.
Забезпечення виконання зобов’язання різними видами неустойки не суперечить вимогам чинного законодавства України, зокрема ст. ст. 610-612, 549 ЦК України, ст. 230-232 ГК України та встановленим законом принципам свободи договору (ст. 6, 627 ЦК України).
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Враховуючи факт наявності прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання та строк такого прострочення, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача пені в сумі 1867,47 грн.
Однак, при цьому суд безпідставно дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення штрафу:
Зокрема необґрунтованими є висновки господарського суду про неможливість нарахування штрафу з посиланням на те, що ст. 549 ЦК України нібито передбачено, що підставою для застосування штрафу може бути будь–яке порушення зобов‘язання, за виключенням прострочення виконання грошового зобов‘язання.
Вказане висновки позбавлені правового обґрунтування та побудовані на вільному тлумаченні окремих положень закону, оскільки вказаною статтею визначено поняття штрафу, а сама вона не містить будь-яких обмежень щодо можливості нарахування штрафу лише за окремі види порушення зобов’язань, в т.ч. неможливості нарахування за прострочення виконання грошового зобов’язання. Разом з тим, аналіз положень ст. 610-612 ЦК України свідчить про те, що прострочення виконання грошового зобов’язання є одним з видів порушення зобов’язання, наслідком якого таким чином може бути настання наслідків у вигляді сплати неустойки у формі як пені так і штрафу (або пені і штрафу одночасно).
Враховуючи факт прострочення відповідачем своїх зобов’язань з оплати товару понад 10 днів, та встановлену умовами договору відповідальність за таке порушення зобов’язання у вигляді сплати штрафу (п. 7.2 договору), в даному випадку є підстави для застосування даного пункту договору та відповідних положень закону (ст. 610-612, 549 ЦК України, ст. 230-232 ГК України), скасування прийнятого по справі рішення в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 3500 грн. штрафу, та прийняття нового про задоволення позову в даній частині.
Разом з тим, безпідставними є вимоги відповідача про скасування судового рішення з тих підстав, що господарський суд прийняв рішення за відсутності представника відповідача, чим нібито порушив його процесуальні права, оскільки як свідчать матеріали справи, відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи (про що зокрема свідчить залучене до матеріалів справи зворотне поштове повідомлення з відміткою про отримання відповідачем ухвали господарського суду про порушення провадження по справі; а.с. 36), та таким чином мав можливість реалізувати свої процесуальні права в т.ч. шляхом направлення свого представника в судове засідання, надання заперечень на позов та доказів в їх обґрунтування, однак такою можливістю з невідомих причин не скористався.
Беручи до уваги викладене, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що суд першої інстанції при розгляді даної справи порушив процесуальні права відповідача. Разом з тим враховуючи, що норми ГПК України передбачають можливість розгляду справи без участі представників сторін, повідомлених про час та місце розгляду справи, за наявними в справі матеріалами, вимоги відповідача про скасування прийнятого по справі рішення не підлягають задоволенню.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни судового рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. При цьому, відповідач, не надав жодного доказу того, що господарський суд при винесенні рішення порушив норми процесуального права, які могли б в будь-якому випадку бути підставою для скасування даного рішення.
Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, вказане рішення підлягає зміні, а мотиви заявника скарги, з яких оспорюється вказане рішення, не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 4 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -
постановила:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду від 25.03.2010 р. по справі № 17/28-10 змінити.
В частині відмови в задоволенні позову про стягнення 3500 грн. штрафу рішення скасувати, та прийняти нове, яким позов в даній частині задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДК «Авалон» (40030, м. Суми, вул. Шишкарівська, 106, код 35172264) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Квітень»(52005, Дніпропетровська область, смт. Ювілейне, вул. Радгоспна, 76, код 30664064) 3500 грн. штрафу.
Наказ доручити видати господарському суду Сумської області.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Повний текст постанови підписано 02.06.2010 р.
Головуючий суддя
Судді
Судове рішення № 10070267, Харківський апеляційний господарський суд було прийнято 02.06.2010. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 17/28-10. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: