Постанова № 10068300, 27.05.2010, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

27.05.10                                                                                           Справа № 2/72

27.05.2010р.

м. Львівсправа № 2/72 Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого-суддіПроцика Т.С.

суддівДубник О.П.

Скрипчук О.С.

при секретарі судового засідання Трускавецькому В.П.

розглянув          у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимум Група Компаній»(далі ТзОВ «МГК»)

на рішення          Господарського суду Закарпатської області від 24.02.2010р.

у справі          № 2/72

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «АМСК»(далі ТзОВ «АМСК»), м. Калинівка, Вінницька область

до відповідача           ТзОВ «МГК», с. Підгорб, Ужгородський район, Закарпатська область

про                    стягнення 62328,07 грн.

за участю представників:

від позивача          - Мартишин Г.С. –представник;

від відповідача          - не з’явився.

Постанова оформлена і підписана 03.06.2010р.

Права та обов’язки сторін, передбачені ст. 22 ГПК України, представнику позивача роз’яснено, заяв про відвід суддів не поступало, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 24.02.2010р. у справі №2/72, суддя Ремецькі О.Ф., позовні вимоги задоволено в повному обсязі, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Максимум Група Компаній»на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АМСК»суму 62328,07 грн., в тому числі 55554,71 грн. основного боргу за договором, 666,57 грн. трьох відсотків річних, 1529,29, грн. інфляційних втрат та 4577,50 пені за несвоєчасний розрахунок, а також суму 623,39 грн. у відшкодування витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване 193 ГК України, ст. ст. 509, 526, 625 ЦК України, а також зокрема тим, що відповідач взяті на себе зобов’язання по договору Дистрибуції №18-Д/09 від 10.03.2009р. належним чином та у повному обсязі не виконав.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій вважає рішення суду першої інстанції прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства та таким, що грубо порушує конституційні права і охоронювані законом інтереси ТзОВ «МГК», просить його скасувати і винести нове Рішення, яким відмовити ТОВ «АМСК»у задоволенні позову повністю. Також просив відстрочити сплату державного мита за подання апеляційної скарги.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу спростовує доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, та просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.02.2010р. по справі №2/72 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Максимум Група Компаній»без задоволення.

Представник позивача у судових засіданнях підтримав свої вимоги, доводи та заперечення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, а також у поясненнях, наданих у судових засіданнях.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «АМСК»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Максимум Група Компаній»10.03.2009р. укладено договір Дистрибуції №18-Д/09 (далі - Договір), згідно з яким відповідач являється дистриб’ютором позивача в частині проведення продажів готової продукції (далі товар), а саме товари, детальне найменування, ціна, асортимент яких вказується в Специфікації. Позивач зобов’язується передавати у власність відповідача, а відповідач зобов’язується приймати та оплачувати його на умовах даного Договору. Ціна, кількість і асортимент товару вказуються в товарно-транспортних накладних або видаткових накладних, які є невід’ємною частиною Договору.

Загальна сума Договору складає загальну суму вартості поставленого товару згідно товарно-транспортних накладних, відповідач здійснює оплату кожної партії одержаного товару на умовах відстрочки платежу на термін 30 (тридцять) календарних днів з дня отримання партії товару, відповідач здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача, що зазначено в п.п. 3.1., 3.2.

03.07.2009р. позивачем на підставі Договору було поставлено товар, а саме соки, нектари, газовані води, мінеральні води на загальну суму 61212,24 грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною від 03.07.2009р. №АМ000001261 (а.с. 14).

Відповідачем в порушення умов Договору після отримання товару було здійснено лише часткову оплату в розмірі 5657,53 грн., оплати в розмірі 55 554,71 грн. відповідачем не здійснено.

Відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, за отриманий товар відповідач в повному обсязі не розрахувався, доказів сплати заборгованості суду не надав, таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу.

Щодо нарахування інфляційних в розмірі 1529,29 грн., трьох відсотків річних в розмірі 666,57 грн. та пені в розмірі 4577,50 грн., наведених у розрахунках (а.с. 9-10, 22), то такі також підлягають до стягнення, враховуючи наступне.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), що встановлено ст. 610 ЦК України. У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним прав здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання, що встановлено ч. 1 ст. 230 ГК України.

Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 3.2. Договору відповідач оплати у повному обсязі в термін до 03.08.2009р. не здійснив, таким чином суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині інфляційних нарахувань, трьох відсотків річних та пені.

Щодо не визнання факту поставки товару в тому обсязі, який вказаний в обґрунтуванні позовної заяви, то слід зазначити, що відповідачем на обґрунтування цього твердження не подано жодних доказів, які б належним чином спростовували факт поставки товару. Як вбачається з товарно-транспортної накладної №АМ000001261 від 03.07.2009р., Товариство з обмеженою відповідальністю «Максимум Група Компаній»отримало товари, зазначені у накладній.

Також, інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, документально не підтверджені та необґрунтовані.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Державне мито за перегляд судового рішення в апеляційному порядку скаржником не сплачено, на підставі ст. 49 ГПК України мито слід покласти на скаржника.

Відповідно до п. “г” ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»від 21.01.1993р. із апеляційних та касаційних скарг на рішення та постанови, а також перегляд їх за нововиявленими обставинами ставка державного мита встановлюється в розмірі 50% ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції. Таким чином з відповідача слід стягнути в доход бюджету 311,65 грн. державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1.          Залишити рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.02.2010р. у справі № 2/72 без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ «МГК»без задоволення.

2.          Державне мито за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимум Група Компаній»(с. Підгорб, 50 Ужгородського району Закарпатської області, р/р 26009301206363, Філія ПІБ в м. Ужгород, код 35347053) в доход бюджету (р/р 311190957000060, УДК Личаківського району м. Львова, код отримувача 22389406, УДК у Львівській області, код банку отримувача 825014) 311,65 грн. державного мита.

4.          На виконання цієї постанови Господарському суду Закарпатської області видати відповідний наказ.

Ця постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя                     Процик Т.С.

Суддя                     Дубник О.П.

Суддя                     Скрипчук О.С.