Постанова № 10064768, 08.06.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2010                                                                                           № 47/65

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Ропій Л.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Цибенко Ю.Г.- директор, Чередниченко А.М.- пред. за дов. № 1 юр від 02.11.2009 р.;

від відповідача - Волков В.В.- пред. за дов. № б/н 12.10.2009 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Захід"

на рішення Господарського суду м.Києва від 03.03.2010

у справі № 47/65 ( )

за позовом                               Приватного підприємства "Арі-Агро"

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Захід"

про                                                   стягнення 41003,48 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного підприємства "Арі-Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Захід" про стягнення з останнього 32625,00 грн. основного боргу, 3% річних у розмірі 772,27 грн., 5324,40 грн. пені, 2281,81 грн. витрат з урахуванням індексу інфляції та судових витрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.03.2010 р. у справі № 47/65 позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Захід" на користь Приватного підприємства "Арі-Агро" 27625, 00 грн. основного боргу, пеню у розмірі 3 000,08 грн., 3% річних у розмірі 653,76 грн., 1 932,10 грн. витрат з урахуванням індексу інфляції, витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 3 500,00 грн., 382,11 грн. витрат по сплаті державного мита та 219,93 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В судовому засіданні 10.02.2010 р. представник позивача подав суду заяву про зменшення розміру позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 27625,00 грн. основного боргу, 3% річних у розмірі 653,76 грн., 4507,20 пені, 1932,10 грн. витрат з урахуванням індексу інфляції та судових витрат, оскільки відповідно до платіжного доручення № 228 від 24.12.2008 відповідач частково оплатив суму боргу в розмірі 5 000,00 грн.

Представники позивача в судовому засіданні 03.03.2010 р. уточнили позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми пені та просили суд стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 3 000,08 грн., в іншій частині уточнені позовні вимоги підтримали в повному обсязі просили суд позов задовольнити з урахуванням заяви позивача від 10.02.2010 р.

Оскаржуване рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позивач належним чином виконав свої зобов’язання по наданню відповідачу послуг, що підтверджується відповідними документами у справі, а саме: актом приймання-передачі виконаних робіт № 2 від 26.12.2008 р., який підписаний уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень та скріплений печатками юридичних осіб на суму 32625,00 грн., а відповідач (замовник) свого обов’язку щодо повної оплати наданих позивачем послуг не виконав, а лише частково оплатив за надані позивачем послуги по роботі будівельної спецтехніки на об’єкті відповідача суму у розмірі 5000,00 грн., що у визначений законом спосіб відповідачем не заперечувалось, доказів протилежного станом на день розгляду справи відповідачем суду першої інстанції не надано, а тому місцевий господарський суд визнав позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 27625,00 грн. (32625,00 грн. за надані позивачем послуги – 5000,00 грн. оплата відповідача) законними, обґрунтованими та такими, що підлягають судом задоволенню. Враховуючи, що відповідач прострочив перед позивачем виконання зобов'язання по повній та своєчасній оплаті наданих позивачем послуг, суд визнав також вимоги позивача про стягнення з відповідача, суми пені, витрат з урахуванням індексу інфляції та 3% річних законними та обґрунтованими. Крім того, у відповідності до статі 44 Господарського процесуального кодексу України відповідач поклав на відповідача витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 3 500,00 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2010 р. у справі № 47/65 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при вирішенні даного спору Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, заявник апеляційної скарги вказує на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки поданим відповідачем доказам, які підтверджують причини виникнення затримки оплати за надані позивачем послуги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2010 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Захід" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.06.2010 р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2010 року №01-23/1/3 у зв'язку з відпусткою судді Попікової О.В. для перегляду в апеляційному порядку справи №47/65, утворено колегію суддів в наступному складі: головуючий суддя – Ропій Л.М., судді: Гольцова Л.А., Кондратова І.Д.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі.

Представник позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подав відзив на апеляційну скаргу, в судовому засіданні 08.06.2010 р. просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 03.03.2010 р. № 47/65 як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю "Схід Захід" та Приватним підприємством "Арі-Агро" виникли внаслідок укладеного договору № 8-2979 від 16.12.2008 року на транспортне - експедиторське обслуговування, який регулює взаємовідносини сторін щодо організації перевезень та транспортно-експедиторського обслуговування вантажів автомобільним транспортом, коли ініціатором таких перевезень є відповідач, який виступає від свого імені або від імені вантажовласника, з яким має відповідний господарський договір, або виконує доручення за окремими завданнями, заявками, замовленнями.

Крім того, 01.12.2008 р. між сторонами була укладена додаткова угода № 1 до договору № 8-2379, за умовами якої сторони визначили, що позивач (надалі - виконавець) за завданням відповідача (надалі – замовник) в порядку та на умовах, встановлених у додатковій угоді, надає послуги по роботі будівельної спецтехніки, а саме Крану КРАЗ СВ 73-97 АІ, на об’єктах замовника, за адресами, вказаними в заявках.

Умови договору свідчать, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором транспортного експедирування.

Статтею 3 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачено, що відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, законами України "Про транспорт", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про транзит вантажів", цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організовувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Колегією суддів встановлено, що причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 27625,00 грн. за надані транспортно-експедиторські послуги згідно додаткової угоди № 1 до договору № 8-2379, а також нарахованих позивачем пені в розмірі за період з 20.01.2009 р. по 19.07.2009 р., витрати від інфляції в розмірі 1932,10 грн. за період з 01.02.2009 р. по 31.10.2009 р. та 3 % річних в розмірі 653,76 грн. за період з 01.02.2009 р. по 15.11.2009р.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до статей 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України договір є підставою для виникнення зобов'язання, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк, відповідно до умов договору; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Колегією суддів встановлено, що сторони погодили строк виконання зобов’язання відповідачем щодо оплати вартості наданих послуг, а саме : відповідно до п.п. 3.3.1, 3.3.2 додаткової угоди № 1 до договору № 8-2979 замовник зобов’язався оплачувати надані виконавцем послуги, та проводити розрахунки в наступному порядку: за кожні 5 (п’ять ) днів роботи будівельної спецтехніки після початку здійснення таких робіт виконавцем. Остаточний розрахунок замовник здійснює на протязі 14 банківських днів з моменту підписання сторонами акту приймання - передачі наданих послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.12.2008 р. сторонами підписаний акт виконаних робіт № 2 від 26.12.2008 р. на суму 32625,00 грн. Факт надання послуг згідно даного акту відповідачем визнається та не оспорюється.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що позивач належним чином виконав свої договірні зобов'язання, але відповідач, в порушення умов договору не сплатив плату експедитору, а тому місцевий господарський суд правильно постановив рішення про стягнення з відповідача на користь позивача осиного боргу в сумі 27625,00 грн. (32625,00 грн. – 5000,00 грн.), а відтак у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для скасування оскарженого рішення та задоволення апеляційної скарги в цій частині.

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно із Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування.

Статтею 934 Цивільного кодексу України передбачено, що за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Зокрема, відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог п.п. 1,3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 6.2 додаткової угоди № 1 до договору № 8-2979 сторони погодили, що за порушення строків оплати наданих послуг замовник сплачує пеню, у розмірі 1% від вартості таких послуг за кожний день прострочення.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення пені в розмірі 3000,08 грн. за період прострочення з 20.01.2009 р. по 19.07.2009 р. Колегією суддів встановлено, що розрахунок пені позивачем проводився виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, оскільки законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (частина 1 статті 231 Господарського кодексу України), а також за шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, враховуючи положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Перевіривши розрахунок пені, враховуючи факт прострочення виконання зобов'язання, колегія суддів відзначає, що висновок суду першої інстанції про притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення з останнього пені у розмірі 3000,08 грн. ґрунтується на вимогах чинного законодавства та відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення витрат від інфляції в розмірі 1932,10 грн. за період з 01.02.2009 р. по 31.10.2009 р. та 3 % річних в розмірі 653,76 грн. за період з 01.02.2009 р. по 15.11.2009р.згідно правильного та обґрунтованого розрахунку позивача, оскільки позовні вимоги в цій частині відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, а також ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача пеню, 3 % річних та інфляційні та не врахував причини виникнення затримки оплати за надані позивачем послуги, колегією суддів відхиляються як безпідставні з огляду на наступне.

Зокрема, стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В свою чергу, за змістом частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що умовами договору № 8-2379 та додаткової угоди № 1 до нього, які укладені між сторонами по даній справі та є підставою для стягнення заборгованості за надані послуги, не передбачено, що відповідач розраховується з позивачем лише після отримання коштів від Державної служби автомобільних доріг України у Чернівецькій області, а також не встановлено, що фінансування наданих позивачем послуг здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Правовідносини відповідача з іншими контрагентами та розрахунки між ними жодним чином не впливають на обов’язок відповідача своєчасно та в повному обсязі розрахуватись з позивачем за виконані ним роботи та надані послуги згідно акту виконаних робіт № 2 від 26.12.2008 р. на суму 32625,00 грн. Отримання відповідачем коштів від ТОВ "Тувал" за договором № 33 від 11.10.2007 р. не є відкладальною умовою за договором № 8-2379 в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, вказані обставини жодним чином не впливають на строки виконання зобов’язання щодо оплати виконаних робіт, які встановлені п.п. 3.3.1, 3.3.2 додаткової угоди № 1 до договору № 8-2979 та не спростовують факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання за даним договором та наявності його вини.

В свою чергу, стаття 42 Господарського кодексу України визначає господарську комерційну діяльність (підприємництво) як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності. В даному випадку відповідач несе всі несприятливі наслідки, пов’язані з власним вибором контрагентів, які не розраховують за виконані відповідачем роботи.

Клопотання відповідача щодо відстрочки виконання рішення строком на шість місяців правомірно відхилено судом першої інстанції, при цьому суд апеляційної інстанції відзначає, що стаття 83 Господарського процесуального кодексу України передбачає право, але не обов’язок господарського суду у виняткових випадках розстрочити виконання судового рішення, при цьому боржник повинен довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі. Відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували те, що господарське та фінансове становище відповідача є дійсно скрутним, що ускладнить виконання судового рішення або зробить його неможливим, а також доказів, які б підтверджували відсутність у відповідача коштів та майна за рахунок яких можливо задовольнити вимоги позивача. Крім того, судом першої інстанції правильно враховано також майнові інтереси позивача, який має зобов’язання перед іншими юридичними особами, зокрема : ТОВ "Український промисловий банк" щодо погашення заборгованості за кредитом.

Судові витрати, згідно статті 44 Господарського процесуального кодексу України, складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

При цьому, у відповідності до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Колегією суддів встановлено, що здійснюючи розподіл судових витрат, судом першої інстанції порушені вищенаведені норми чинного законодавства та невірно визначено розмір судових витрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Зокрема, як вбачається з мотивувальної та резолютивної частини рішення, суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив повністю, а відповідно судові витрати, понесені позивачем, мають бути покладені на відповідача.

Порядок оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. року N 1258.

Згідно з Порядком оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. N 1258 (у редакції, чинній на час подання позову), розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом господарських справ становить 236,00 грн. Позивач, звертаючись з позовом по даній справі сплатив 236,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 225 від 18.11.2007 р., тобто, задовольняючи позов в повному обсязі, суд першої інстанції повинен був стягнути з відповідача на користь позивача 236,00 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, проте місцевий господарський помилково стягнув лише 219,93 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів.

Крім того, судом першої інстанції невірно встановлений розмір державного мита, який підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

Зокрема, у пункті 17 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 р. N 01-8/2351 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в першому півріччі 2006 року" зазначалося наступне :

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.

Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Питання щодо повернення зайво сплаченої суми державного мита у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначених законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на користь позивача 27625,00 грн. основного боргу, 3% річних у розмірі 653,76 грн., пені - 3000,08 грн., 1932,10 грн. - витрат з урахуванням індексу інфляції та судових витрат, а отже в даному випадку має місце нова ціна позову, а саме – 33210,94 грн., відповідно розмір державного мита, який підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, має визначатись саме з цієї суми.

Відповідно до пункту "а" частини 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" N 7-93 від 21.01.1993 р., державне мито з заяв майнового характеру, що подаються до господарського суду, сплачується у розмірі 1 відсотка від ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ціна позову складає 33210,94 грн., отже державне мито, яке підлягає стягненню з відповідача на рахунок позивача, складатиме 332,10 грн., тоді як зайво сплачене державне мито у сумі 77,92 грн. підлягає поверненню позивачу.

Суд першої інстанції вказані норми процесуального права не врахував та неправильно визначив розмір державного мита та витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, який підлягає відшкодуванню відповідачем позивачу, а тому колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України, а саме щодо розподілу судових витрат, як таке, що прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального права.

В свою чергу, оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині покладення на відповідача витрат, пов’язані з оплатою послуг адвоката, визнається судом апеляційної інстанції таким, що ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Зокрема, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру" (частина 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України).

У статті 12 Закону України "Про адвокатуру" зазначено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між юридичною особою та адвокатом.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів відзначає, що відповідно до ст. ст. 44, 48 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 2, 12 Закону України "Про адвокатуру" судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають стягненню у випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, якій такі послуги надавалися, та їх сплата підтверджується відповідними платіжними документами. В даному випадку вартість адвокатських послуг, що надаються по цій справі, підтверджуються договором про надання правової допомоги від 02.11.2009 р., який укладений між позивачем та адвокатом Чередніченко Андрієм Миколайовичем (діє на підставі свідоцтва № 223 про право на заняття адвокатською діяльністю), актом приймання-передачі наданих послуг від 03.03.2010 р., видатковим касовим ордером від 02.03.2009 р. на суму 3500,00 грн.

Гонорарні відносини між адвокатом і клієнтом врегульовуються Законом України "Про адвокатуру" та Правилами адвокатської етики, схваленими Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури 01.10.1999 р. (протокол № 6/VI). Зокрема, ст. 33 Правил передбачає: гонорар є єдиною допустимою формою одержання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають у себе: обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності й новизни правових питань, що стосуються доручення: необхідність досвіду для його успішного завершення; вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить виконання їх у звичайному часовому режимі; необхідність виїзду у відрядження; важливість доручення для клієнта; роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; особливості і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

З урахуванням вищенаведених вимог, перевіривши співрозмірність наданих послуг і перерахування позивачем на користь адвоката 3500,000 грн., враховуючи, що ці витрати обґрунтовані результатом розгляду справи, колегія апеляційного суду вважає, що вартість наданих послуг є співрозмірною сумі, перерахованій адвокату, а висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката в розмір 3500,00 грн. є обґрунтованим та законним, а тому підстави для зміни рішення в цій частині у суду апеляційної інстанції відсутні.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 47, 49, 99, 101, п. 4 ч. 1 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Захід" залишити без задоволення.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2010 року у справі № 47/65 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції :

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Захід" (код ЄДРПОУ 31980480, місцезнаходження: 02225, м. Київ, вул. Архітектора Ніколаєва, 7) на користь Приватного підприємства "Арі-Агро" (код ЄДРПОУ 33556426, місцезнаходження: 17500, Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Фабрична, буд.40, кв. 2) 27625 (двадцять сім тисяч шістсот двадцять п’ять) 00 грн. основного боргу, пеню у розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 08 коп., 3% річних у розмірі 653 (шістсот п’ятдесят три) грн. 76 коп., 1 932 (одна тисяча дев’ятсот тридцять дві) грн. 10 коп. витрат з урахуванням індексу інфляції, витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 3 500 (три тисячі п’ятсот) грн. 00 коп., 332 (триста тридцять дві) грн. 11 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Повернути Приватному підприємству "Арі-Агро" (код ЄДРПОУ 33556426, місцезнаходження: 17500, Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Фабрична, буд.40, кв. 2) з Державного бюджету України зайво сплачене державне мито в розмірі 77,92 грн.

3.          Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання зазначеної постанови суду.

4.          Матеріали справи № 47/65 повернути Господарському суду міста Києва.

5.          Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

11.06.10 (відправлено)