Постанова № 10064668, 07.06.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2010                                                                                           № 50/576

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Рєпіної Л.О.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Селл"

на рішення Господарського суду м.Києва від 07.04.2010

у справі № 50/576 ( .....)

за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю "Селл"

до                                                   ЗАТ "ТАС-Інвестбанк" (Приватне акціонерне товариство "Сведбанк Інвест")

                                                  Товариство з обмеженою відповідальністю "Вольний вітер"

                                                  ЗАТ "Туристичний комплекс "Либідь"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   визнання недійсними договорів

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 07.04.2010 р. у справі № 50/576 позов ТОВ „Селл” до ЗАТ „ТАС-Інвестбанк”, ТОВ „Вольний вітер”, ЗАТ „ТК „Либідь” про визнання недійсними договорів залишений без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням, позивач до Київського апеляційного господарського суду звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Представник відповідача, в судовому засіданні, проти вимог, викладених у апеляційній скарзі заперечував, просив залишити їх без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

Представник відповідача 3 надав клопотання про відкладення розгляду по справі для забезпечення участі у справі АТ „Сведбанк”( згідно довідки ЄДРПОУ а.с.39-40 т.1: м. Київ вул. Ш.Руставелі 16). Судова колегія клопотання про відкладення відхиляє, враховуючи вимоги ст. 102 ГПК України, та постійну неявку у судові засідання господарського суду та в апеляційній інстанції, про зміну адреси знаходження суд також не повідомлявся.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, відповідно до договору купівлі-продажу ВЕІ № 160244, укладеного з ТОВ „Русь Інтернешнл” та посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу 30.10.06 у реєстрі № 6376, позивач є власником готельного комплексу „Русь” загальною площею 22934,4 кв.м розташованого по вул. Госпітальної 4 у м. Києві. За актом приймання-передачі від 30.10.06 ТОВ „Селл” прийняв готельний комплекс.

14.06.2007 рішенням постійно діючого третейського суду при асоціації „Реалізації та захисту прав та законних інтересів юридичних і фізичних осіб” визнано недійсним з моменту укладання договір купівлі-продажу готельного комплексу „Русь” від 30.10.2006 та акт прийому-передачі готельного комплексу з моменту його підписання.

Позивач не може виконати рішення третейського суду в зв’язку з тим, що спірний об’єкт перепроданий згідно низки укладених договорів, тому звернувся до господарського суду з позовом про визнання їх недійсними.

Однак, господарським судом відмовлено у задоволенні позову про визнання договорів недійсними в зв’язку з тим, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав, шляхом визнання недійсними договорів, в яких він не є стороною, не відповідає способу захисту визначеному ст. ст. 16, 330, 388 ЦК України, а рішення третейського суду не має преюдиціального значення для господарського суду при вирішенні даної справи.

Заперечуючи проти рішення, позивач наполягає на тому, що недійсність договору купівлі-продажу готельного комплексу „Русь” встановлювалася Київським апеляційним господарським судом № 48/137-32/310, тому посилання суду на відсутність підстав для застосування ст. 35 ГПК України є помилковим. Крім того, на час укладання договору іпотеки, з якого почався подальший продаж об’єкту, позивач не набув законних підстав щодо права власності на нього, відтак не набув права розпоряджатися майном, але господарським судом даний факт неврахований.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред’явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 658 ЦК України передбачено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Відповідно до ч.4 ст. 334 ЦК України якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Відповідні положення передбачені п.3.3 договору купівлі-продажу спірного майна ВЕІ № 160244 від 30.10.06, укладеного позивачем та ТОВ „Русь Інтернешнл”. Так з договору випливає, що право власності на об’єкт у покупця-позивача виникає з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації цього договору. До матеріалів справи долучена справа Постійно діючого третейського суду, з якої вбачається, що позивачем здійснено лише нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, тоді як державна реєстрація не проведена.

Зі змісту ст. 210 ЦК України правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом (ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

Втім, станом на день вчинення (укладання) іпотечного договору ТОВ „Селл” не було власником будівлі , тобто позивач у повній мірі не набув прав на спірний об’єкт та не мав достатніх підстав для розпорядження цим майном.

Відповідно до ст.ст. 215, 236 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом; правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Підставою для продажу майна позивачу з укладанням договору купівлі-продажу було рішення загальних зборів учасників ТОВ „Русь Інтернешнл” що відбулися 30.09.06 .

Рішенням Постійно діючого третейського суду від 14.06.07 договір купівлі-продажу готельного комплексу „Русь” від 30.10.06, укладений ТОВ „Русь Інтернешнл” та ТОВ „Селл” визнаний недійсним з моменту його укладання.

Київським апеляційним господарським судом прийняте рішення № 48/137-32/310 від 20.11.08,яким визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ „Русь Інтернешнл” оформлене протоколом № 33 від 30.09.06. Постановою Вищого господарського суду України від 26.05.09 постанова Київського апеляційного господарського суду залишена без змін.

Господарський суд, приймаючи рішення, порушив вимоги ст. 43 ГПК України, а саме ним не були всебічно та повно досліджені усі обставини справи в їх сукупності. Господарський суд не дослідив, чи існують особи, прав та обов'язків яких стосується рішення, яке приймається. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом безпідставно, в порядку ст. ст. 32,34 ГПК України, дані факти не прийняті до уваги.

Щодо оспорюваних договорів, то апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Стаття 1049 ЦК України вказує, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, встановленому договором.

Іпотечним договором № 340/341/342/339-ІІІ-2 від 30.10.2006р., що укладений між ТОВ „Селл” та ЗАТ „ТАС-Інвестбанк”, предметом іпотеки якого є нерухоме майно-готельний комплекс „Русь” за адресою м. Києв, вул. Госпітальна 4(літ.А), загальною площею 22934,4 кв.м., сторонами встановлено, що іпотекою забезпечуються зобов’язання позивача за кредитним договором № 342 від 18.04.05, в тому числі за кредитними договорами де позивач є поручителем. Пунктом 3.1.2 іпотечного договору передбачено право відповідача 1 звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку порушення зобов’язань щодо збереження предмета іпотеки, страхування, відчуження, зведення або знищення на земельній ділянці, в тому числі капітальний ремонт нерухомості, що є предметом іпотеки без письмової згоди на те відповідача 1, а також несплата або неповна сплата в строк сум процентів за кредитними договорами, повному або частковому неповерненні суми кредиту, комісій, пені, штрафів, що підтверджуються виписками по відповідним рахункам. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за письмовою згодою сторін, в один із способів: передача відповідачеві 1 права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання (ст. 37 Закону України „Про іпотеку”); шляхом продажу відповідачу 1 від свого імені предмету іпотеки на підставі договору купівлі-продажу(ст. 38 цього Закону).

Крім того, іпотечний договір має заборону щодо відчуження майна до припинення договору.

Відповідно до ст. 33 Закону України „Про іпотеку” у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, порушення зобов'язання за кредитним договором (яке повинно бути доведено певними засобами доказування) тягне за собою наслідки, передбачені статтею 589 Цивільного кодексу України, а не визнання права власності, яке регулюються іншими нормами Цивільного кодексу України.

Так, спори про право власності на майно вирішуються відповідно до розділу I "Право власності" Цивільного кодексу України.

За правилами ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

Такими правочинами є в тому числі договори, які передбачають передачу до набувача майна права власності (наприклад, договір купівлі-продажу, договір дарування тощо). З наведеної норми законодавства вбачається, що укладення договору іпотеки не є безумовною підставою для набуття права власності.

З договору відступлення прав за іпотечним договором від 12.12.06, укладеного ЗАТ „ТАС Інвестбанк” та ТОВ „Вольний вітер” вбачається, що підставою для його укладання є те, що Банк направив вимогу про дострокове повернення кредиту в строк до 07.11.06, а 08.11.06 попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки. В зв’язку зі сплатою ТОВ „Вольний вітер 41462643,25 грн. за позичальника за кредитним договором, відповідач 1 переуступив свої права вимоги до позичальників, зокрема позивача.

Проте, основним правом заставодержателя (кредитора) у такому випадку є право отримати задоволення з вартості заставленого майна. Доказів припинення кредитного договору, невиконання або неналежне виконання позивачем зобов’язань за кредитним договором, отримання вимог щодо дострокового повернення кредиту та попередження про звернення стягнення на майно не надано.

З акту прийому-передачі (а.с.21 т.1) Банк передав ТОВ „Вольний вітер” оригінали документів за договором про відступлення прав 27.12.06р.

З договору купівлі-продажу готельного комплексу „Русь” ВЕМ № 149287 від 22.12.06, укладеного між ТОВ „Вольний вітер” та ЗАТ „Туристичний комплекс „Либідь” вбачається, що відчуження нерухомого майна відбувалося без наявності документів, що потребують наявності у оригіналі.

Колегія суддів також звертає увагу, що відмовляючи у задоволенні позову, судом першої інстанції не враховано того, що на момент прийняття рішення, власником спірного майна є ТОВ „ЛД-Перспектива” на підставі договору купівлі-продажу від 16.12.08, укладеного з ТОВ „Готельний комплекс „Русь”, що підтверджується довідкою БТІ (а.с. 83-91 т.2)

Відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно із ст.ст. 210 та 640 ЦК України не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення господарського суду в повному обсязі скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу ТОВ „Селл” задовольнити, рішення господарського суду м. Києва № 50/576 від 07.04.2010 скасувати.

2.          Прийняти нове рішення: Позов задовольнити. Визнати недійсними з моменту укладання: іпотечний договір № 340/341/342/339-ІІІ-2 від 30.10.2006року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Селл” та Закритим акціонерним товариством „ТАС-Інвестбанк”, предметом іпотеки якого виступає нерухоме майно-готельний комплекс „Русь” за адресою м. Києв, вул. Госпітальна 4(літ.А), загальною площею 22934,4 кв.м.; договір відступлення прав за іпотечним договором № 340/341/342/339-ІІІ-2 від 30.10.2006року. посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 12.12.2006р., у реєстрі № 4443 укладений між ЗАТ „ТАС-Інвестбанк” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Вольний вітер”; договір купівлі-продажу готельного комплексу „Русь” ВЕМ № 149287, укладений між ТОВ „Вольний вітер” та Закритим акціонерним товариством „Туристичний комплекс „Либідь”, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 22.12.2006р., у реєстрі № 4721.

3.          Стягнути з Закритого акціонерного товариства „ТАС-Інвестбанк” (Публічне акціонерне товариство „Сведбанк Інвест” 01001 м. Київ вул. Ш.Руставелі 16, ідент.код 21658672) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Селл” ( 01033 м. Київ вул. Жилянська 29; ідент.код 32657457) 105 грн. витрат на інформаційне технічне забезпечення судового процесу та 127,50 грн. державного мита.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Вольний вітер” (01023 м. Київ пл. Перемоги 1 оф. 218, ідент.код 33155729) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Селл” ( 01033 м. Київ вул. Жилянська 29; ідент.код 32657457) 105 грн. витрат на інформаційне технічне забезпечення судового процесу та 127,50 грн. державного мита.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства „Туристичний комплекс „Либідь” (04050 м. Київ вул. Глибочицька 53, ідент.код 32113143) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Селл” ( 01033 м. Київ вул. Жилянська 29; ідент.код 32657457) 105 грн. витрат на інформаційне технічне забезпечення судового процесу та 127,50 грн. державного мита.

4.           Матеріали справи повернути, доручити господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

09.06.10 (відправлено)