Постанова № 10064493, 26.05.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2010                                                                                           № 17/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Корсака В.А.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від Прокуратури Оболонського району м. Києва: представник – Кобченко Т.І – помічник прокурора,

від Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи:: представник не з’явився,

від Державного підприємства „Управління капітального будівництва”: представник не з’явився,

від Українського науково-дослідного гідрометеорологічного інституту Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи: представник – Кодаченко І.В. – за довіреністю,

від Товариства з обмеженою відповідальністю „БМУ-2007”: представник – Хмельовська Н.В. – за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БМУ-2007"

на рішення Господарського суду м.Києва від 10.02.2010

у справі № 17/17 ( .....)

за позовом                               Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

до                                                   Державного підприємства "Управління капітального будівництва"

                                                  Український науково-дослідний гідрометеорологічний інститут Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

                                                  Товариство з обмеженою відповідальністю "БМУ-2007"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

В січні 2009 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів про визнання недійсним інвестиційного договору № 21-4/23-2 від 16.08.2007 р. про будівництво житлових будинків, укладеного між Державним підприємством „Управління капітального будівництва”, Українським науково-дослідним гідрометеорологічним інститутом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та Товариством з обмеженою відповідальністю „БМУ-2007”.

Позовні вимоги мотивовані невідповідністю вказаного договору вимогам чинного законодавства України, а саме: ст. 877 ЦК України, Закону України „Про інвестиційну діяльність”, постанові Кабінету Міністрів України № 803 „Про затвердження порядку відчуження об’єктів державної власності”.

Зокрема, невідповідність спірного Договору нормам закону, що регулюють інвестиційну діяльність, на думку позивача, полягає в тому, що жодна зі сторін спірного договору не входить до встановленого чинним законодавством переліку суб’єктів, через яких здійснюється інвестування будівництва житлових будинків; сторонами не затверджено проектно-кошторисну документацію до договору; зміст договору передбачає перехід права власності на нерухоме майно, а договір при цьому не було погоджено з Фондом державного майна України.

Крім того, позивач зазначив, що спірна земельна ділянка перебуває у державній власності, а Український науково-дослідний гідрометеорологічний інститут Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи є лише її постійним землекористувачем без оформлення даного права відповідно до вимог земельного законодавства, тому не має права як на її відчуження, так і на внесення, як інвестиції, права на користування вказаною земельною ділянкою. Також позивач стверджує, що спірна земельна ділянка надана відповідачу-2 для здійснення некомерційної діяльності, для будівництва на ній житлового будинку необхідно змінити у встановленому порядку її цільове призначення, що не було здійснено.

У письмових поясненнях від 02.03.03 Державним підприємством „Управління капітального будівництва” заявлений позов визнано в повному обсязі.

Українським науково-дослідним гідрометеорологічним інститутом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи заявлений позов визнано у повному обсязі.

У відзиві на позов та додаткових запереченнях Товариство з обмеженою відповідальністю „БМУ-2007” позовні вимоги відхилило повністю, посилаючись на те, що умовами спірного договору не передбачалося залучення грошових коштів від будь-яких третіх фізичних або юридичних осіб; відповідна проектно-кошторисна документація на будівництво житлового будинку згідно з умовами інвестиційного договору підлягала затвердженню в установленому порядку, а положеннями договору визначено, яка із сторін договору та у який строк має підготувати та надати відповідну документацію; нормами договору не передбачено переходу права власності на будь-яке нерухоме майно, а тому укладення такого договору не потребувало будь-якого погодження Фонду державного майна України.

У поданих до суду письмових поясненнях представник прокуратури міста Києва позов підтримав в повному обсязі та зазначив, що оскільки умовами спірного договору фактично передбачається відчуження державного майна, а чинним законодавством передбачена певна процедура такого відчуження, яка умовами договору не дотримана, умови спірного договору суперечать чинному законодавству і він має бути визнаний недійсним.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.02.2009 року у даній справі позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю „БМУ-2007” звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи та порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що всупереч вимогам чинного законодавства позивачем, Державним підприємством „Управління капітального будівництва”, Українським науково-дослідним гідрометеорологічним інститутом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи не було отримано жодного дозволу та погоджень, які передбачені Правилами забудови м. Києва, затверджені рішенням Київської міської ради № 11/2587 від 27.01.2005 року, та в певній мірі ігноруються їхні зобов’язання за інвестиційним договором, що, на думку апелянта, порушує його права, оскільки він не може розпочати будівельні роботи. Апелянт також стверджує, що недоведеною є обставина, що земельна ділянка, визначена у інвестиційному договорі, перебуває у державній власності.

Позивачем, Державним підприємством „Управління капітального будівництва”, Українським науково-дослідним гідрометеорологічним інститутом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи не надано відзивів на апеляційну скаргу.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим та апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

16.08.2007 р. між Державним підприємством „Управління капітального будівництва” (надалі – ДП „Капітального будівництва”) та Українським науково-дослідним гідрометеорологічним інститутом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (надалі – Український науково-дослідний інститут), як замовниками, та апелянтом, як інвестором-генпідрядником, було укладено інвестиційний договір № 21-4/23-2 про будівництво житлових будинків (надалі – Договір), відповідно до п. 1.1 якого сторони зобов’язалися об’єднати свої зусилля та вклади і спільно діяти з метою будівництва житлових будинків з вбудовано прибудованими приміщеннями соціальної сфери та паркінгом на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т Науки, 37-39, орієнтовною площею 13,4 га (далі – Об’єкт).

Сторони дійшли взаємної згоди та в п. 10.1 Договору сторони підтвердили, що вони досягли згоди з усіх істотних умов Договору і жодна із сторін не буде посилатися в майбутньому на недосягнення згоди по істотних умовах Договору як на підставу вважати його неукладеним або недійсним.

Статтею 181 Господарського кодексу України встановлено загальний порядок укладання господарських договорів, відповідно якого господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку кладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Правочин є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Він є юридичним фактом у розумінні статті 11 ЦК України та являє собою вольові дії, спрямовані на досягнення певного результату, тобто є обставиною, з настанням якої закон пов’язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

В силу положень частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.

Як вбачається з укладеного Договору, він відповідає вимогам чинного законодавства та спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним, та сторонами визнано, що ними досягнуто згоди з усіх істотних умов.

Сторони погодили та в п. 1.1 Договору визначили, що сторони, керуючись вільним волевиявленням у виборі одни одного як контрагентів за Договором і у визначенні умов Договору відповідно до ст.ст.3, 6, 203, 637 Цивільного кодексу України зобов’язуються об’єднати свої зусилля та вклади і спільно діяти з метою будівництва житлових будинків з вбудовано прибудованими приміщеннями соціальної сфери та паркінгом на земельній ділянці, що знаходиться за адресою : м. Київ, пр-кт Науки, 37-39.

Відповідно до п.п. 1.5., 1.7. Договору фінансування будівництва Об’єкту здійснюється ТОВ „БМУ-2007” у повному обсязі у формі капітальних вкладень. Джерело капітальних вкладень визначається на власний розсуд відповідно до чинного законодавства України і може включати у себе власні, залучені кошти, інвестиції.

Згідно з п. 2.7. Договору ТОВ „БМУ-2007” взяло на себе повноваження на виконання функцій замовника за Договором, зокрема, забезпечення фінансування робіт з будівництва Об’єкту, забезпечення в установленому порядку прийняття Об’єкту в експлуатацію та представництво та захист інтересів учасників Договору в місцевих органах виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Сторони погодили та Український науково-дослідний інститут прийняв на себе функції з отримання у встановленому законом порядку вихідних даних, дозволу на будівництво об’єкта містобудування, права на забудову земельної ділянки, що надане для містобудівних потреб. Внеском (вкладом) відповідача-2 є належним чином оформлене право на забудову та право користування згаданою земельною ділянкою (п. 1.9.).

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що, що позивачем та відповідачами повністю було визнано Договір.

Так, 26 вересня 2007 року відповідачами та позивачем була підписана додаткова угода № 1 до Договору, відповідно до п. 2 цієї додаткової угоди та договору переуступлення майнових прав № 1 від 27 вересня 2007 року відповідачем були передані Українському науково-дослідному інституту в рахунок погашення частки замовника згідно п 2.1 Договору майнові права та право вимоги майнових прав на об'єкт інвестування - 4-кімнатна квартира № 13, поверх 5, загальною площею 138,51 м , житловою площею 76,59 м~ в буд. № 12 по вул. Бориспільській Дарницького району м. Києва.

До моменту розробки проектно-кошторисної документації та проведення її державної експертизи в рахунок виконання на підставі п.п. «г» п. 3.3 Договору апелянт відшкодував ДП „Управління капітального будівництва” поточні витрати на утримання служби замовника будівництва у розмірі 10 002,00 грн. (десять тисяч дві грн. 00 коп.), в т.ч. ПДВ - 1 667 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьої, п’ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Місцевий господарський суд при постановленні рішення послався на постанову РМ УРСУ від 30.11.1946 № 2002 та постанову РМ УРСР від 17.12.1957 № 4113, на підставі яких визначив статус земельної ділянки за адресою м. Київ, пр-т Науки 37-39.

Так, постановою РМ УРСР від 30.11.1946 р. № 2002 „Про відвід будівельної площадки для будівництва геофізичної обсерваторії” виконком Київської міської Ради депутатів трудящих зобов’язано відвести під будівництво геофізичної обсерваторії земельну ділянку.

Рішенням виконкому Київської міської Ради трудящих від 20.12.1946 р. № 3262 „Про відвід Київській геофізичній Обсерваторії земельної ділянки для капітального будівництва” Київській геофізичній Обсерваторії відведено земельну ділянку по Великій Китаївській вулиці на терені Багрінової Гори площею близько 15 га.

Київську геофізичну Обсерваторію зобов’язано провести своїми силами та засобами знос одноповерхового житлового будинку, що розташований на відведеній площі, попередньо побудувавши житло для мешканців садиби на новій ділянці, що буде відведена.

На підставі постанови РМ УРСР від 17.12.1957 р. № 4113 на базі геофізичної та гідрологічної обсерваторії утворено Український науково-дослідний гідрометеорологічний інститут, правонаступником якого є відповідача-2, якому 05.06.1963 р. видано акт на право користування землею загальною площею 13,85 га з зобов’язанням використовувати її суворо за призначенням.

З зазначених документів вбачається, що спірна земельна ділянка в свій час була виділена для капітального будівництва, а саме: будівництва геофізичної обсерваторії.

Згідно з п. 1.1 статуту відповідача-2, затвердженого наказом Міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та президента Національної академії наук України № 448/560 від 29.12.2005 р., він входить до системи державної гідрометеорологічної служби і є науковою бюджетною установою, що знаходиться у сфері управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (позивача).

Згідно з п. 4.2 статуту відповідача-2 майно Інституту є державною власністю і закріплюється за ним на праві оперативного управління.

Інститут користується закріпленою за ним земельною ділянкою відповідно до основних завдань та чинного законодавства.

Статтею 137 ГК України визначено, що правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

З наведеного слідує, що право користування спірною земельною ділянкою належить саме відповідачу-2, проте користуватися цією земельною ділянкою він повинен у відповідності до чинного законодавства.

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЗК України земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин.

Відповідно до ч. 12 ст. 1 Закону України „Про землеустрій” цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації з землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Відповідач-2 уклав договір з метою будівництва житлового будинку, а отже, земельна ділянка, надана відповідачу-2 для некомерційних цілей, використовувалась не за цільовим призначенням (для комерційних цілей).

Частиною 2 ст. 20 ЗК України визначено, що зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Умовами Договору (п. 5.5) сторони визначили графік, відповідно до п. 1 якого на відповідача-2 покладений обов’язок провести заходи для зміни цільового призначення земельної ділянки. Проте, чинним законодавством не передбачено право користувача передавати земельну ділянку під забудову без попередньої зміни її цільового призначення.

Судова колегія вважає зазначені висновки суду першої інстанції помилковими, оскільки для визначення правового статусу земельної ділянки необхідні правопосвідчувальні та правовстановлювальні документи, підтверджені належним чином відповідними довідками/висновками управління земельних ресурсів та державного центру земельного кадастру.

Крім того, судова колегія вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо того, що позивач має право на звернення до суду з позовом про визнання Договору недійсним, враховуючи наступне.

Статтями 1 та 2 положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 р. № 1539, передбачено, що позивач є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Позивач є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту, забезпечення керівництва діяльністю єдиної державної системи цивільного захисту населення і територій, поводження з радіоактивними відходами, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, рятувальної справи, техногенної і пожежної безпеки, створення та функціонування системи страхового фонду документації, профілактики травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності.

Позивач у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції і законів України, актами Кабінету Міністрів України та цим Положенням. У межах своїх повноважень МНС організовує виконання актів законодавства і здійснює контроль за їх реалізацією.

Позивач відповідно до покладених на нього завдань здійснює, зокрема, відповідно до законодавства функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління (пункт 57 статті 4 Положення).

Позивач здійснює свої функції та повноваження безпосередньо та через урядові органи державного управління, утворені у його складі, територіальні органи, підрозділи та спеціальні формування, навчальні заклади, а також підприємства, установи та організації, що належать до сфери його управління (стаття 6 Положення).

Судовою колегією встановлено, що позивачем було створено відповідача - Державне підприємство „Управління капітального будівництва”.

Згідно зі ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Таким чином, приписами даних правових норм визначено, що, зокрема, державні підприємства здійснюють самостійно господарську діяльність на власний ризик.

Як зазначалося вище, 16.08.2007 р. між відповідачами укладено договір № 21-4/23-2 про будівництво житлових будинків, відповідно до умов якого сторони, керуючись власним вільним волевиявленням у виборі один одного як контрагентів за договором і визначенні умов договору, відповідно до ст. ст. 3, 6, 203, 637 Цивільного кодексу України, зобов'язуються об'єднати свої зусилля та вклади і спільно діяти з метою будівництва житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціальної сфери та паркінгом на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр -т Науки, 37-39.

Частиною 1 та частиною 8 статті 73 ГК України визначено, що державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.

В ч. 1 та ч. 5 ст. 74 ГК України закріплено, що державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу. Держава та орган, до сфери правління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом т іншими законами.

Отже, приписами даної правової норми встановлено, що державне підприємство самостійно несе відповідальність за наслідками своєї діяльності і орган, до сфери управління якого входить державне підприємство, не несе відповідальності по зобов'язанням державного підприємства.

Враховуючи те, що позивач - Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи є органом, до сфери управління якого відноситься відповідач - Державне підприємство „Управління капітального будівництва”, яке самостійно несе відповідальність за наслідки своєї діяльності та зважаючи на те, що позивач не несе відповідальності за зобов'язаннями даного відповідача, судова колегія дійшла висновку, що Договір, який укладено між відповідачами, прав та законних інтересів позивача не порушує.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, за приписами даної правової норми установи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

З огляду на те, що права позивача оспорюваним Договором не порушено, судова колегія вважає, що позовні вимоги є безпідставними, а отже такими, що задоволенню не підлягають.

Позивачем належним чином не доведене порушення його прав зі сторони відповідачів.

В силу положень частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарький суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про визнання недійсним інвестиційного договору № 21-4/23-2 про будівництво житлових будинків від 16.08.2007 р., укладеного між Державним підприємством „Управління капітального будівництва”, Українським науково-дослідним гідрометеорологічним інститутом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та Товариством з обмеженою відповідальністю „БМУ-2007”, є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не спростовані належними та допустимими доказами відповідно до положень ст.ст.33,34 ГПК України зазначені вище обставини.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Господарського суду м. Києва від 10.02.2010 року у даній справі – скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за подання позову та державне мито за подання апеляційної скарги слід покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „БМУ-2007” задовольнити.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 10.02.2010 року у справі № 17/17 – скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.

3. Стягнути з Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (01030, м. Київ, вул. О.Гончара, 55-А, код ЄДРПОУ 00013528) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „БМУ-2007” (01010, м. Київ, вул.Кіквідзе,11, код ЄРДПОУ 35141131) витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги у сумі 42 (сорок дві) грн. 50 коп.

4. Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ.

5. Матеріали справи №17/17 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                      

Судді