Постанова № 10064352, 26.05.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2010                                                                                           № 14/113

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Корсака В.А.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача: представники – Скуба І.В., Бойко Н.В. – за довіреностями,

від відповідача: представник – Омельчук С.В. – за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Українського консорціуму "Екосорб"

на рішення Господарського суду м.Києва від 26.03.2010

у справі № 14/113 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Будівельна компанія "Місто"

до                                                   Українського консорціуму "Екосорб"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   відшкодування 26463318,00 грн. збитків

ВСТАНОВИВ:

В березні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто” звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Українського консорціуму “Екосорб” про стягнення 26463318 грн. збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення умов Генерального договору про співробітництво від 21.07.2006 року, укладеного між позивачем та відповідачем, відповідач не здійснив зворотній викуп облігацій, що призвело до неодержання позивачем доходів (упущеної вигоди) в сумі 26463318 грн.

У відзиві відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив та зазначив, що даний спір між тими ж сторонами, з тих же підстав вирішено рішенням Господарського суду м. Києва від 25.01.2010 року у справі № 4/167-6/377.

Крім того, відповідач стверджує, що відсутні підстави для стягнення з відповідача збитків за відсутності вини останнього.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 26.03.2010 року у даній справі позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та припинити провадження у справі у зв’язку з тим, що фактично існує два рішення Господарського суду м. Києва у справі № 4/167-6/377 та у справі № 14/113, якими зобов’язано відповідача перерахувати суму у розмірі 9030000 грн. та у розмірі 26463318 грн. за одні і ті ж іменні облігації у кількості 1806 шт., емітентом яких є відповідач.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, крім доводів, викладених у відзиві на позовну заяву, апелянт посилається на те, що позивач звернувся до суду з даним позовом після спливу позовної давності.

Крім того, апелянт стверджує, що суд першої інстанції без достатніх підстав прийняв як належний доказ для розрахунку суми збитків результати експертизи вартості облігацій, проведеної у справі № 4/167-6/377; в оскаржуваному рішенні не навів мотиви застосування ціни в розмірі 14653 грн. за одну облігацію, а отже, зазначена обставина, на думку апелянта, не може вважатися доведеною; безпідставно дійшов висновку про те, що позивачем вживалися всі необхідні заходи для укладення договору про зворотній викуп облігацій і про можливість прийняття листування між сторонами в якості доказу.

Також апелянт мотивує тим, що місцевим господарським судом порушено норми процесуального права, зокрема ст.ст. 42, 43, 44, 45, 22 ГПК України, оскільки суддею 17.03.2010 року було оголошено перерву в судовому засіданні до 24.03.2010 року для продовження розгляду справи і останнім не було доведено до відома сторін, що справа вже розглянута по суті.

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 26.03.2010 року - без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2006 р. Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку зареєстровано Інформацію про випуск УК «Екосорб» (емітентом) облігацій за реєстраційним номером 105/2/06, яка опублікована у щоденному офіційному виданні «Вісник. Цінні папери» (№ № 055-056 (1567) від 10.03.2006 p.).

Відповідно до Інформації про випуск відповідачем випущено цільові (безпроцентні) облігації однією серією «А» у бездокументарній формі у загальній кількості 3300 штук, номінальною вартістю 5000,00 грн. з вільним колом обігу протягом строку їх обігу з 20.03.2006 р. по 31.03.2009 р.

В пункті 12.4 інформації про випуск облігацій зазначено, що розміщення облігацій та оплата за цінні папери здійснюється відповідно до договору купівлі –продажу облігацій, укладеного покупцем з емітентом через уповноваженого андеррайтера.

Згідно з п.12.5 інформації про випуск облігацій андеррайтером емітента є акціонерне товариство компанія “А.І.С.Т. – ІНВЕСТ”.

За змістом пункту 14.1 інформації про випуск облігацій дата початку погашення 01.04.2009 р., дата закінчення погашення 01.10.2009 р.

Відповідно до п.14.4 інформації про випуск облігацій серії “А” у разі несвоєчасного перерахування облігацій на рахунок емітента, тобто після закінчення термінів погашення, власнику відшкодовується вартість облігацій за номіналом, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, оформленою відповідним договором.

Як встановлено судовою колегією, між позивачем та відповідачем 21.07.2006 р. укладено Генеральний договір про співробітництво (надалі - Договір), відповідно до умов якого відповідач зобов'язався продати, а позивач купити облігації у загальній кількості 2560 штук номінальною вартістю 5000 грн. за одну облігацію на загальну суму 12800000 грн. з метою подальшого розповсюдження вказаних облігацій серед не визначеного кола фізичних та/або юридичних осіб.

Пунктом 2.4 Договору передбачено, що з метою закріплення за покупцем конкретних приміщень, право на отримання яких надають облігації, між покупцем і продавцем укладаються договори бронювання кожного конкретного приміщення.

Емітовані відповідачем облігації після їх розміщення надають право їх власникам при погашенні облігацій на придбання у власність заброньованого (закріпленого) за цими облігаціями приміщення (квартири) у житловому будинку за адресою: перетин вулиць Максима Кривоноса, Івана Клименка, Зої Космодем'янської та Червонопартизанської в Солом'янському районі міста Києва, площа якого відповідає кількості облігацій (одна облігація дає право на отримання 1 (одного) квадратного метра загальної житлової площі).

В пункті 3.6 Договору сторони встановили, що у випадку нездійснення продажу облігацій покупцем третім особам протягом трьох місяців з моменту укладення договору купівлі-продажу облігацій, продавець зобов’язується здійснити зворотній викуп облігацій протягом 30 днів з моменту звернення покупця за ринковими цінами, які будуть діяти на момент викупу облігацій, але не менш ніж 6500,00 грн. за одну облігацію та в порядку, який буде обумовлено у договорі зворотного викупу.

26.07.2006 р. між сторонами було укладено договори купівлі-продажу облігацій та договори бронювання об’єктів нерухомого майна, на виконання яких покупець оплатив та прийняв, а продавець передав 2560 облігацій.

Відповідно до п. 2.3 договорів купівлі-продажу облігацій від 26.07.2006 р. повна оплата вартості пакета облігацій надає покупцю майнові права на отримання об’єкта інвестування через погашення пакета облігацій у порядку, що визначається інформацією про випуск та договором бронювання.

За умовами п. 4.1 Договорів бронювання об’єктів нерухомого майна умовою передачі у власність об’єкта інвестування є передача пакету облігацій емітенту до погашення.

Пунктом 5.4.4 договорів бронювання об’єктів нерухомого майна визначено, що власник облігацій зобов’язаний передати емітенту пакет акцій до погашення у продовж терміну, визначеного інформацією про випуск, і в розрахунок за об’єкт інвестування.

Встановлено, що після реалізації облігацій третім особам на рахунку покупця залишилося 1806 нереалізованих облігацій, що підтверджується випискою про залишки на рахунку в цінних паперах № 004024.

Перевіривши наявні в матеріалах докази, дослідивши всі обставини справи у їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення збитків є безпідставними, зважаючи на наступне.

В позовній заяві позивач просить стягнути збитки, які складаються з вартості 1806 шт. облігацій, щодо яких відповідач зобов’язаний був здійснити зворотній викуп, за їх ринковою вартістю, посилаючись на п. 2.5 та п.3.6 Договору про співробітництво та на висновок експертизи, проведеної у справі № 4/167-6/377, а також з підстав, передбачених ст.22 ЦК України, ст.ст. 193, 217, 218, 224, 225 Господарського кодексу України.

Судова колегія звертає увагу на те, що підстави даного позову, а саме умови п. 2.5 та 3.6 Договору про співробітництво, укладеного 21.07.2006 року між сторонами, досліджувались господарським судом та було постановлене рішення, що набрало законної сили.

Так, постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2010 року у справі № 4/167-6/377 за позовом позивача до відповідача про зобов’язання здійснити зворотній викуп облігацій на суму 19866 000 грн. та за зустрічним позовом відповідача до позивача про перерахування облігацій у кількості 1806 штук на рахунок емітента з відшкодуванням власнику вартості облігацій за номіналом, було залишено в силі рішення Господарського суду м. Києва від 25.01.2010 року, яким відмовлено у первісному позові та задоволено зустрічний позов.

Статтею 35 ГПК України визначені підстави звільнення від доказування.

Зокрема, в частині 2 зазначеної статті визначено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Вищезазначеною постановою Київського апеляційного господарського суду встановлено, що Договір зворотного викупу цінних паперів (облігацій) між сторонами не був укладений, що ними не заперечується, а отже, сторонами у справі не визначено умов, які передбачають порядок зворотного викупу цінних паперів, передбачених Законом України “Про цінні папери та фондовий ринок”, а також їх ціну.

В постанові зазначено, що позивачем не доведено, що він в порядку, передбаченому інформацією про випуск облігацій та чинним законодавством, звернувся до емітента з вимогою здійснити зворотній викуп облігацій протягом 30 днів з моменту звернення.

Крім того, в постанові викладено, що до ринкової вартості безпроцентної іменної облігації – 14653, 000 грн., яка визначена проведеною комплексною судово-економічною та будівельно-технічною експертизою ( Висновок №4537/4756/7612 від 31.08.2009р.), суд апеляційної інстанції ставиться критично, оскільки сторони у даних правовідносинах повинні були укласти Договір зворотного викупу облігацій, яким погодити вартість облігації, що не було здійснено та жодна із сторін не зверталась до суду з відповідним позовом про спонукання до укладення договору тощо.

Таким чином, враховуючи наведене, посилання відповідача на висновок комплексної судово-економічної та будівельно-технічної експертизи, яка проведена у справі № 4/167-6/377, як на підставу задоволення позовних вимог про стягнення збитків саме за ринковою вартістю облігацій, щодо яких відповідач зобов’язаний був здійснити зворотній викуп, судова колегія вважає необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу.

Крім того, як пояснив представник позивача у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, позивач просить стягнути збитки за відмову позивача укласти договір зворотного викупу облігацій та за нездійснення такого викупу.

Відповідно до пункту 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані ним збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належною виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (частина 1 статті 225 Господарського кодексу України).

Для застосування такого виду відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, тобто, наявність протиправної поведінки (дія чи бездіяльність особи); шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Як встановлено Київським апеляційним господарським судом у справі № 4/167-6/377, Український консорціум “Екосорб” листами від 13.11.2006р. №01/01-714/1 та від 23.01.2007 року пропонував ТОВ “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто” здійснити зворотній викуп облігацій за ціною 6500 грн. ТОВ “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто” не заперечувало проти зворотного викупу облігацій, однак лише за їх ринковою ціною.

Таким чином, вищезазначені обставини спростовують твердження позивача щодо того, що відповідач відмовлявся здійснити зворотній викуп акцій, а отже, вина відповідача та протиправна поведінка у даному випадку відсутні.

Як вбачається з вищенаведеного, відсутність складу правопорушення виключає відповідальність у вигляді стягнення збитків, а тому, позовні вимоги є такими, що задоволенню не підлягають.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Щодо клопотання відповідача про застосування позовної давності до спірних правовідносин, судова колегія вважає його таким, що не підлягає задоволенню з огляду на положення частини 3 статті 101 ГПК України, якими передбачено, що в апеляційній інстанції не приймаються та не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, та зважаючи на те, що зазначене клопотання відповідно до вимог ч.3 ст. 267 ЦК України не було подано жодною із сторін до місцевого господарського суду до прийняття ним оскаржуваного рішення.

Стосовно посилань апелянта на наявність підстав для припинення провадження у справі у зв’язку з тим, що фактично існує два рішення Господарського суду м. Києва у справі № 4/167-6/377 та у справі № 14/113, якими зобов’язано відповідача перерахувати суму у розмірі 9030000 грн. та у розмірі 26463318 грн. за одні і ті ж іменні облігації у кількості 1806 шт., емітентом яких є відповідач, колегія суддів вважає, що такі посилання є безпідставними, з огляду на те, що предмет і підстави зазначених справ різні, що унеможливлює застосування положень ч. 2 ст. 80 ГПК України у даній справі.

Доводи апелянта щодо того, що місцевим господарським судом порушено норми процесуального права, судова колегія вважає безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до частин другої та третьої статті 104 ГПК України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Апелянтом не доведено належними та допустимими доказами порушення господарським судом першої інстанції норм процесуального права, а обставини, на які посилається апелянт, не можуть слугувати для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду саме з підстави порушення ним норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження матеріалами справи.

Натомість рішення Господарського суду від 26.03.2010 року у справі № 14/113 прийнято з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, що є підставою для його скасування.

Позивачем не спростовані належними та допустимими доказами відповідно до положень ст.ст.33,34 ГПК України зазначені вище обставини.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення Господарського суду м. Києва від 26.03.2010 р. у даній справі – скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Відповідно до вимог ст.49 ГПК України судові витрати за подання позовної заяви та державне мито за подання апеляційної скарги слід покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Українського консорціуму „Екосорб” задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 26.03.2010 року у справі №14/113 – скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Інвестиційно-будівна корпорація „Місто” (02002, м. Київ, вул. М.Раскової, 11, к. 709, код ЄДРПОУ 32204722) на користь Українського консорціуму „Екосорб” (03170, м. Київ, бул. Ромена Ролана, буд..7, код ЄРДПОУ 02023732) витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги у сумі 42 (сорок дві) грн. 50 коп.

4. Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ.

5. Матеріали справи №14/113 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                      

Судді