Постанова № 10064301, 31.05.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.05.2010                                                                                           № 42/675

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Новікова М.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Омельченко А.А. – дов. №103 від 01.04.2010р.;

від відповідача -Сенчило В.В. - дов. б/н від 06.05.2010р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-4"

на рішення Господарського суду м.Києва від 26.01.2010

у справі № 42/675 ( .....)

за позовом                               ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до                                                   Житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-4"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення боргу, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов"язання, ціна позову 68816,93 грн.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал” (далі – позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу „Індикатор-4” (далі – відповідач) про стягнення заборгованості за договором №04595/4-08 від 14.07.2004р. на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі у розмірі 68816,93 грн. (з них: 56 061,95 грн. – основний борг, 12 754,98 грн. – інфляційні втрати), мотивуючи це тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань в частині повної та своєчасної сплати вартості наданих позивачем послуг.

Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність. При цьому, відповідач наголошував на тому, що:

-          заборгованість за договором №04595/4-08 від 14.07.2004р. відсутня;

-          позивач здійснював нарахування за надані послуги на підставі тарифів, які в установленому порядку не набрали чинності;

- вимоги про оплату вартості питної води, використаної для потреб гарячого водопостачання, є необґрунтованими, оскільки умовами спірного договору врегульовані зобов’язання сторін лише щодо постачання холодної води;

- позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за 2006 рік.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2010р. у справі №42/675 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 33 132,62 грн. боргу, 7 538,19 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 406,70 грн. витрат по оплаті державного мита, 139,48 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2010р. у справі №42/675, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2010р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до розгляду та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.04.2010р.

В судовому засіданні 14.04.2010р. представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд відмовити в задоволенні скарги відповідача та залишити оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2010 р. у справі №42/675 без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 26.04.2010р.

В судовому засіданні 26.04.2010р. представник позивача подав додаткові письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 26.04.2010р. представник відповідача подав заяву, в якій уточнив вимоги прохальної (резолютивної) частини апеляційної скарги та просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2010 р. у справі №42/675, прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Окрім того, представники сторін подали узгоджену заяву, в якій просили Київський апеляційний господарський суд продовжити строк розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2010р., на підставі ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України, заяву представників сторін було задоволено та продовжено строк розгляду справи.

В судовому засіданні 26.04.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 17.05.2010р.

14.05.2010р. від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 17.05.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 26.05.2010р.

В судовому засіданні 26.05.2010р. представник позивача подав додаткові письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 26.05.2010р. представник відповідача подав письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 26.05.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 31.05.2010р.

У судовому засіданні 31.05.2010р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з урахуванням заяви про уточнення її вимог, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2010р. у справі №42/675 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Представник позивача у судовому засіданні 31.05.2010р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу та додаткових письмових поясненнях, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

14 липня 2004 року між позивачем (далі – Постачальник) та відповідачем (далі – Абонент) було укладено Договір на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі (далі – Договір).

У відповідності до умов Договору (п.1.1), Постачальник зобов'язався надавати Абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у міську каналізаційну мережу, тоді як Абонент в свою чергу зобов'язався здійснювати своєчасну оплату наданих йому Постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994р. №65, Правилами приймання стічних вод підприємства у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №37 від 19.02.2002р. (далі – Правила приймання), а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.

В п.2.1 Договору передбачено, що кількість поданої води визначається за показниками лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у Абонента декількох об’єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за Абонентом. Обсяг наданої води для поливу визначається за показаннями лічильника. В разі технічної неможливості встановлення лічильника, кількість поставленої для поливу води може визначатися за узгодженим з постачальником розрахунком. Зняття показань з лічильника здійснюється, як правило, щомісячно представником Постачальника в присутності представника Абонента у строки згідно з графіком обслуговування Постачальника. Для Абонента із стабільним об’ємом водоспоживання (до 20 м. куб. із незначним коливанням) зняття показань з лічильника може здійснюватися Постачальником поквартально, при цьому останній направляє Абоненту щомісячно розрахункові документи на оплату наданих послуг, виходячи із його середньодобового споживання води. Показання лічильника за відповідний період можуть бути прийняті до розрахунків Постачальником від Абонента в письмовому вигляді. В разі якщо Абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті Постачальником є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг. Якщо лічильник не працює не звини Абонента, кількість поставленої води визначається, виходячи із середньодобової витрати Абонента, яка визначається за показаннями працюючого лічильника в останні два розрахункові місяці. У випадку, коли лічильник працював менше двох місяців, кількість води визначається за її середньодобовою витратою не менше 10 днів. Облік води за таким порядком здійснюється до встановлення працюючого (повіреного) лічильника, перерахунки за відповідний період не проводяться. Кількість стічних вод визначається за показаннями лічильників стічних вод, або за кількістю стічних вод, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно показань лічильників води, або іншим способом визначення об’ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування та місцевих правил приймання.

Згідно з п.п.2.2.2, 2.2.4 Договору строк оплати становить десять днів з дня представлення Постачальником платіжних документів до банківської установи. В разі неотримання від Постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, Абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Відповідно до розділу 7 Договору строк дії останнього встановлено з моменту його підписання протягом всього часу надання послуг до моменту його розірвання.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що за період з червня 2006 року по травень 2009 року відповідачу було надано послуги, загальна вартість яких становить, за підрахунками позивача, 83412,84 грн. Однак, відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов’язання в частині проведення своєчасних розрахунків за надані позивачем послуги, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 56061,95 грн.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати.

Відповідач заперечував проти позовних вимог, зазначаючи про безпідставність та непідтвердженість останніх належними доказами.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, а саме:

- в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача вартості послуг, наданих з червня 2006 року по 01 листопада 2006 року з урахуванням інфляційної складової боргу було відмовлено, у зв’язку з пропуском позивачем встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України трирічного строку позовної давності, про застосування якого заявив відповідач, та відсутністю доказів поважності причин пропуску зазначеного строку;

- в задоволенні вимог про стягнення боргу з оплати вартості питної води для потреб гарячого водопостачання, наданих протягом жовтня 2008 - травня 2009 років також було відмовлено, оскільки згідно з п.3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008р., розрахунки з виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, здійснюють суб’єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію;

- решта вимог позивача про стягнення з відповідача вартості питної води для потреб холодного водопостачання та послуг водовідведення за період з листопада 2006 року по травень 2009 року, а також вартості питної води для потреб гарячого водопостачання за період з листопада 2006 року по вересень 2008 року були визнані судом обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Апеляційний суд частково погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

У відповідності до умов Договору кількість води, що подається позивачем та використовується відповідачем, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих позивачем. При цьому, зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником позивача спільно з представником відповідача. Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно показників водолічильника. Відповідач розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством, у 10-денний термін з дня представлення позивачем платіжних документів.

У позовній заяві позивач зазначив, що надав відповідачу послуги за період з 01.06.2006р. по 31.05.2009р. на загальну суму 83412,84 грн., але відповідач лише частково розрахувався з позивачем, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 56061,95 грн. (том справи – 1, аркуш справи – 3). Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачем було надано уточнений розрахунок позовних вимог, згідно з яким заборгованість відповідача за період з 01.11.2006р. по 01.06.2009р. за підрахунками позивача становить вже 46520,22 грн.

Однак, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в матеріалах справи наявні платіжні доручення (том справи – 1, аркуші справи – 174-184), з яких вбачається, що у спірному періоді відповідач сплатив позивачу за надані згідно спірного Договору послуги 88692,41 грн., тоді як сам позивач стверджує, що у вказаному періоді надав відповідачу послуги загальною вартістю лише 83412,84 грн.

Окрім того, з наявних у справі доказів, а саме з розшифровок рахунків та маршрутних карток (листів) вбачається, що позивач нараховував плату не лише за постачання холодної води та водовідведення, а й за постачання гарячої води (том справи – 1, аркуші справи – 7-10, 22-38), тоді як умовами спірного Договору, укладеного між позивачем та відповідачем, не передбачено надання послуг з постачання холодної води, яка використовується на підігрів.

Починаючи з жовтня 2005 року позивач відкрив відповідачу окремий код (абонентський номер) для обліку води, яка використовується для виготовлення гарячої води, а саме – 8-50876. Нарахування позивачем на підставі Договору №04595/4-08 від 14.07.2004р. у складі вартості наданих послуг з холодного водопостачання також вартості послуг з постачання питної води, яка використовується для виготовлення гарячої води, позивачем не заперечується.

Згідно зі ст. ст. 16,19 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Загалом, метою укладання Договору №04595/4-08 від 14.07.2004р. було забезпечення водопостачання та водовідведення у будинку №3 по Кільцевій Дорозі у м. Києві.

Забезпечення житлового будинку №3 по Кільцевій Дорозі у м. Києві водою, яка йде на виготовлення гарячої води, здійснюється від виносних бойлерів, що знаходяться на балансі Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго». Дана вода постачається групі споживачів, а не одноособово відповідачу, при цьому кількість та вартість поставленої води, яка йде на підігрів, визначається позивачем у відсотковому відношенні до кількості споживачів. Натомість, умовами спірного Договору визначений інший порядок обліку та визначення вартості послуг. Зокрема, в пп.2.1.1 Договору визначено, що кількість води, яка подається позивачем та використовується відповідачем, визначається за показниками водолічильників. Тобто, умовами спірного Договору не передбачено постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води, визначення обсягів якої здійснюється за приладом обліку, встановленому на водопровідному вводі до групового бойлеру, якому присвоєно інший абонентський номер.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між позивачем та відповідачем були укладені будь-які додаткові угоди до спірного Договору №04595/4-08 від 14.07.2004р., в яких було б врегульовано питання щодо порядку визначення обсягів поставленої холодної питної води, яка використовується для приготування гарячої води, суду надано не було.

Окрім того, відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005р., у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживач, який не має квартирних засобів обліку, сплачує послуги згідно з показанням будинкових засобів обліку води. Розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

З вищенаведеного вбачається, що включення позивачем до суми боргу оплати послуг з постачання гарячої води не ґрунтується на Договорі №04595/4-08 від 14.07.2004р. та є безпідставним.

За таких обставин, висновок місцевого господарського суду про доведеність та обґрунтованість вимог позивача відносно стягнення з відповідача вартості питної води для потреб гарячого водопостачання за період з листопада 2006 року по вересень 2008 року є помилковим.

Посилання Господарського суду міста Києва в своєму рішення на те, що у відповідача наявна заборгованість з оплати вартості питної води для потреб холодного водопостачання та послуг водовідведення за період з листопада 2006 року по травень 2009 року також є необґрунтованим, оскільки, як уже зазначалось вище, за послуги, надані на підставі спірного Договору №04595/4-08 від 14.07.2004р., у відповідача існує переплата.

З огляду на відсутність у відповідача заборгованості за вищевказаний період, підстави для застосування норм ст. 625 Цивільного кодексу України та нарахування інфляційної складової боргу у суду відсутні.

          Таким чином, апеляційний господарський суд констатує, що обставини, які суд першої інстанції визнав встановленими та достатніми для задоволення позовних вимог, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

          Однак, при цьому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Господарського суду міста Києва щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості по оплаті вартості послуг, наданих з червня 2006 року по листопад 2006 року, а також з оплати вартості питної води для потреб гарячого водопостачання, наданих протягом жовтня 2008 - травня 2009 років, з огляду на наступні обставини.

          Звертаючись у грудні 2009 року із позовом до Господарського суду міста Києва, позивач визначив загальний період заборгованості відповідача з червня 2006 року по травень 2009 року.

          Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення заборгованості за 2006 рік.

У відповідності до ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Приймаючи до уваги період, за який позивач просить стягнути заборгованість, та дату звернення з позовом до суду, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем пропущено строк позовної давності для вимог про стягнення з відповідача заборгованості за період з червня по листопад 2006 року. Жодних пояснень щодо поважності причин пропуску позовної давності або клопотань про його відновлення від позивача до суду не надходило.

До жовтня 2008 року порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод був встановлений Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994р. №65.

Однак, наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008р. вищенаведений наказ від 01.07.1994р. №65 було визнано таким, що втратив чинність, та затверджено нові Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, які набрали чинності з 18.10.2008 року.

Зокрема, в п.3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України чітко зазначено про те, що розрахунки з виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, здійснюють суб’єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію.

          Тобто, зважаючи на те, що виносні бойлери, які використовуються для виготовлення гарячої води у житловому будинку №3 по Кільцевій Дорозі у м. Києві, знаходяться на балансі Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго», саме Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго», а не відповідач, повинна здійснювати розрахунки з позивачем, як виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення, на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка використана на потреби гарячого водопостачання, починаючи з жовтня 2008 року.

          Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з оплати вартості питної води, використаної для потреб гарячого водопостачання, за період з жовтня 2008 року по травень 2009 року є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

          Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов’язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Однак, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про порушення відповідачем його прав та/або інтересів, тоді як згідно з нормами ст. 1 Господарського процесуального кодексу України особа наділена правом звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Отже, за результатами розгляду справи судом апеляційної інстанції було встановлено неповне з’ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

В апеляційній скарзі відповідачем були викладені вимоги про скасування рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2010р. у справі №42/675 в повному обсязі, але, зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню лише в частині задоволення позовних вимог, з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в позові. В іншій частині Рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2010р. у справі №42/675 повинно бути залишено без змін.

У зв’язку з відмовою позивачу в позові, згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з позовом до суду покладаються на позивача.

Приймаючи до уваги часткове задоволення апеляційної скарги, витрати по сплаті державного мита за її подання підлягають стягненню з обох сторін пропорційно розміру задоволених вимог, а саме: з позивача - 203,36 грн., з відповідача – 140,73 грн.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 69, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу „Індикатор-4” задовольнити частково.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2010р. у справі №42/675 скасувати в частині задоволення позовних вимог.

3.          Прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові та викласти резолютивну частину рішення у справі №42/675 в наступній редакції:

„В позові Відкритого акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” відмовити повністю.”.

4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, р/р 2600755010771 в КРФ ВАТ КБ „Хрещатик” м. Києва, МФО 300830, код ЄДРПОУ 03327664, а у випадку відсутності коштів – з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Житлово-будівельного кооперативу „Індикатор-4” (03134, м. Київ, Кільцева Дорога, 3, р/р 26004301290346 в Ленінградському відділенні ПІБ, МФО 322108, код ЄДРПОУ 22893911) 203,36 грн. (двісті три гривні 36 копійок) - державного мита за подання апеляційної скарги.

          5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

6. Матеріали справи №42/675 повернути до Господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом місяця у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді