Постанова № 10064020, 25.05.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2010                                                                                           № 15/494

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Ропій Л.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Хозієнко С.М.- пред. за дов. № 2 від 20.01.09р.;

від відповідача - Прокопенко І.В.- пред. за дов. № б/н від 02.02.10 р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Спецбудкомплекс"

на рішення Господарського суду м.Києва від 23.12.2009

у справі № 15/494 ( .....)

за позовом                               Приватне підприємство "ФБМ-Україна"

до                                                   ТОВ "Спецбудкомплекс"

про                                                   стягнення 52185,79 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного підприємства "ФБМ-Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудкомплекс" про стягнення 52 185,79 грн. заборгованості за договором поставки № 7 від 01.06.2006 року, а саме : основний борг у сумі 3599,02 грн. та 48586,77 грн. проценти за користування чужими грошовими коштами.

До прийняття рішення по даній справі позивач зменшив позовні вимоги та просив стягнути лише 48586,77 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2009 р. у справі № 15/494 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудкомплекс" на користь Приватного підприємства "ФБМ-Україна" 48586,77 грн. - пені, 521, 86 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Оскаржуване рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором встановлено судом і відповідачем не спростовано, а тому керуючись статтями 549, 614, частиною 3 статті 692 Цивільного кодексу України, статтею 230 Господарського кодексу України, а також Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" від 22.11.1996 року зі змінами та доповненнями, місцевий господарський суд визнав позовні вимоги визнаються такими, що підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2009 р. у справі № 15/494 скасувати частково та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши з відповідача 186,51 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на недоведених обставинах, що мали значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими і не відповідають в повній мірі обставинам справи, а також були зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення. Зокрема, апелянт відзначає, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Зокрема, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з п. п. 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідач вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки справу розглянуто за відсутності представника відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2010 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудкомплекс" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.04.2010 р.

Представник позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подав відзив на апеляційну скаргу та документи на виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2010 р. у справі № 15/494.

Крім того, представник позивача подав клопотання про направлення на його адресу копію апеляційної скарги. Колегія суддів подане клопотання відхилила, оскільки до апеляційної скарги долучені належні докази, які підтверджують направлення копії апеляційної скарги на адресу позивача.

Представник відповідача в судове засідання 11.05.2010 року не з’явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду 11.05.2010 р. розгляд апеляційної скарги було відкладено у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в зв’язку з неподанням сторонами витребуваних доказів, а також нез’явленням в судове засідання представника відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 25.05.2010 р. підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2009 р. у справі № 15/494 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові в частині стягнення 48400,26 грн. пені, 521,86 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Представник позивача в судовому засіданні 25.05.2010 р. просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 23.12.2009 р. № 15/494 як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції правовідносини між Приватним підприємством "ФБМ-Україна" (надалі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецбудкомплекс" (надалі - замовник) виникли внаслідок укладеного договору купівлі-продажу № 7 від 01.06.2006 р. (далі-договір).

Колегією суддів встановлено, що причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 48587,77 грн., які нараховані позивачем на підставі пункту 11.4 договору на суму заборгованості в розмірі 3599,02 грн. за період з 01.07.2009 р. по 02.09.2009 р.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами пункту 1 статті 692 цього Кодексу покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 цього ж Кодексу передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договором передбачено, що відповідач оплачує товар на умовах відстрочки платежу, термін якої встановлений п.6.2 договору і становить 20 календарних днів з моменту отримання товару покупцем.

Судом першої інстанції встановлено, що взяті на себе зобов’язання щодо оплати товару в строк, визначений договором, відповідач порушив, проте в порушення норм статті 38 Господарського процесуального кодексу України місцевий господарський суд не витребував первинні бухгалтерські документи, які підтверджують поставку товару відповідачу, а також розмір заборгованості.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні складатись під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №8 8 від 24.05.1995 року, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.

Тобто факт проведення позивачем у справі господарських операцій, що стосуються виконання ним зобов'язань, повинен підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.

Нормою статті 1 зазначеного Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Суд першої інстанцій в основу оскаржуваного судового акту поклав акт звірки взаєморозрахунків. При цьому, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду відзначає, що акт звірки не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" та не може підтверджувати факт здійснення господарської операції.

Відповідно до чинного законодавства акт звірки –це документ, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов’язань сторін підтверджується первинними документами –договором, розрахунками, тощо. Відповідно акт звірки не може використовуватись як письмова форма визнання боргу.

Факт поставки постачальником покупцю товару на суму 4378,08 грн. за видатковими накладними № фа-19977 від 02.12.2008 р., № фа-19978 від 02.12.2008 р., № фа-19984 від 14.11.2008 р., № фа-19291 від 19.11.2008 р., № фа-19290 від 19.11.2008 р., № фа-19288 від 19.11.2008 р., підтверджується копіями вказаних накладних, що долучені до матеріалів справи та були надані позивачем на вимогу суду апеляційної інстанції. Колегія суддів відзначає, що зазначені видаткові накладні, в розумінні статей 32, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, є належними і допустимими доказами наявності обставин, на які посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог.

Колегією суддів встановлено, що відповідач прострочив оплату поставленого товару на суму 3599,02 грн. Даний факт визнається та не оспорюється сторонами, відповідачем належними доказами не спростований.

Частиною 3 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Порядок та спосіб нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами частиною 3 статті 692 Цивільного кодексу України не встановлений, при цьому, даною нормою не передбачено також право сторін встановлювати відповідний розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

Зазначене право сторін встановлене статтею 536 Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Таким чином, стаття 536 Цивільного кодексу України сама по собі не встановлює розміру відсотків за користування грошовими коштами, віддаючи це на вирішення на рівні договору, закону, іншими актами цивільного законодавства.

Проте, колегія суддів наголошує, що даною нормою передбачено лише право встановлювати розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, а не порядок та спосіб їх нарахування.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, три проценти річних є платою за користування чужими грошовими коштами, правова природа яких є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов’язань (постанова ВСУ від 16.05.2006 у справі №10/557-26/155).

Отже, і стаття 536 Цивільного кодексу України, і стаття 625 Цивільного кодексу України встановлюють сплату процентів за користування чужими грошовими коштами, в той же час, стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає особливості порядку та способу нарахування процентів за користування чужими грошовими, а саме : сплата відсотків річних за весь час прострочення, а не відсотки за кожний день прострочення.

В свою чергу, колегія суддів відзначає, що частина 3 статті 692 Цивільного кодексу України фактично конкретизує передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця на вимогу від покупця сплати відсотків - 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, зі змісту статей 536, 625, 629, 692 Цивільного кодексу України виплаває, що договором може бути встановлений лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення, і за своєю правовою природою проценти річних є платою за користування чужими грошовим коштами.

Проте, в даному випадку сторони встановили не лише інший розмір процентів річних, але інший спосіб їх обчислення, зокрема : встановили плату за користування чужими грошовими коштами у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (дана правова позиція підтверджується постановою ВГСУ від 15 квітня 2010 р. № 2-24/2341-2009) .

Разом з цим, згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України, грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня, а не проценти за користування чужими грошовими коштами в розумінні частини 3 статті 692 Цивільного кодексу України. Аналогічні за змістом положення містяться в ст. 230 Господарського кодексу України.

Досліджуючи правову природу передбачених договором процентів, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача пеню в розмірі 48586,77 грн.

Колегія суддів відзначає, що сума процентів, що нараховуються на суму заборгованості не є за своєю природою пенею, що нараховується за порушення грошового зобов’язання, а тому суд першої інстанції, виходячи з приписів статей 22, 83 Господарського процесуального кодексу України не мав підстав для зміни предмету позовних вимог, і стягувати зазначену суму з посиланням на статтю 549 Цивільного кодексу України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відсотки не є мірою відповідальності за невиконання умов договору, а підставою для їх застосування є саме наявність факту користування чужими грошовими коштами, що у даному випадку виразилось у несвоєчасній сплаті коштів за отриманий товар.

За таких обставин, стягуючи з покупця пеню в розмірі 48586,77 грн., яка нарахована відповідно до п. 11.4 договору за кожен день прострочення оплати товару, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, чим порушив норми процесуального права, та усунувся від належного дослідження правової природи вказаної суми, при цьому не здійснив всебічний та вичерпний правовий аналіз умов спірного пункту договору на предмет його відповідності актам цивільного законодавства.

Згідно частин 1,2 статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом. Таким чином, імперативним приписом даної правової норми визначено обов’язок держави щодо захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання.

Права господарського суду щодо прийняття рішення встановлено статтею 83 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Враховуючи імперативний припис статті 20 Господарського кодексу України щодо обов’язку держави захищати права і законі інтереси суб'єктів господарювання, то приписом статті 83 Господарського процесуального кодексу України на господарський суд покладено обов’язок при прийнятті рішення визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

У пункті 8 Роз’яснень президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 року № 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (із змінами) зазначено, що згідно з частиною першою статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК.

Положення частини 3 статті 101 Господарського процесуального кодексу України про те, що в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не можна розуміти так, що апеляційний суд позбавлений права реалізувати право суду, передбачене пунктом 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України при скасуванні рішення, ухваленого судом першої інстанції (зазначена правова позиція викладена у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 3 лютого 2004 року).

Враховуючи те, що пунктом 11.4 договору невірно визначили сутність процентів за користування чужими грошовими коштами та спосіб їх обчислення та фактично передбачили саме відповідальність за неналежне виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення, а не борг, яким повинні бути проценти за користування чужими грошовими коштами з точки зору їх юридичної природи, судова колегія дійшла висновку про визнання цього пункту договору недійсним в частині слів "за кожен день прострочки" на підставі частини 1 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України. При цьому колегією суддів враховані також положення статті 3, частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України, відповідно до яких загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість

В статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

При цьому, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів відзначає, що пункт 11.4 договору має бути визнаний недійсним лише в частині слів "за кожен день прострочки", оскільки сторонами визначений невірно порядок обчислення процентів за користування чужими грошовими коштами, при цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що сплата процентів за користування чужими грошовими коштами є прямим обов'язком боржника на підставі положень статті 536 Цивільного кодексу України. Під терміном "користування чужими грошовими коштами" слід розуміти не тільки зобов'язання, основним предметом яких є надання грошових коштів у тимчасове використання (позика, кредит, банківський вклад тощо), але і випадки прострочення сплати грошей за будь-якими оплатними зобов'язаннями. Виключення із даного правила, тобто звільнення боржника від сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, може бути встановлено тільки договором між фізичними особами, а зважаючи на положення статті 536 Цивільного кодексу України юридичні особи не можуть бути звільнені від цього обов'язку. З огляду на зазначені обставини, пункт 11.4 договору не може бути визнаний недійсним в повному обсязі, оскільки в такому випадку боржник буде звільнений від сплати процентів, розмір яких встановлений за домовленістю сторін.

Частиною 4 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

Несвоєчасна сплата відповідачем на користь позивача суми вартості поставленого товару в розмірі 3599,00 грн. сторонами не заперечується та доведена матеріалами справи.

Колегією суддів встановлено, що відповідач був зобов’язаний оплати товар протягом 20 днів з моменту поставки по кожній накладній. Остання поставка товару була здійснена 02.12.2008 р., тобто в будь –якому випадку покупець зобов’язаний був оплати повністю поставлений товар за договором в строк до 22.12.2008 р. Згідно виписок з банківського рахунку вбачається, що відповідач остаточно розрахувався за поставлений товар лише 16.11.2009 р.

Позивачем заявлена вимога про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 01.07.2009 р. по 02.09.2009 р. на суму заборгованості 3599,02 грн. Факт існування заборгованості в сумі 3599,02 грн. за період з 01.07.2009 р. по 02.09.2009 р. підтверджується матеріалами справи та визнається сторонами. Згідно пункту 11.4 договору розмір процентів за користування чужими грошовими коштами становить 15 %, проте, як встановлено судом апеляційної інстанції, неправомірно встановлено, що розмір процентів визначається та сплачується за кожний день прострочення.

З огляду на те, що сплата процентів за користування чужими грошовими коштами є прямим обов'язком боржника і останній не може бути звільнений від цього обов'язку, колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача підлягають стягненню 133,12 грн. (3599,02 грн. Х 90дн. (з 01.07.2009 р. по 02.09.2009 р.)Х15%/365) проценти за користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначений від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, враховуючи, що 15 % - це розмір процентів річних, а не розмір процентів за 1 день користування коштами. У стягненні 48454,65 грн. процентів користування чужими грошовими коштами слід відмовити.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 103, частини 1 статті 104, частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення місцевого господарського суду повністю або частково і прийняти нове рішення. Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є і неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України, як таке, що прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, неправильному застосуванні вищенаведених норм матеріального права, а також з порушенням норм процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2009 року у справі № 15/494 - повному скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

У відповідності до вимог пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Судові витрати, пов’язані з розглядом справи в господарському суді першої та апеляційної інстанціях, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог у відповідності до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 47, 49, 83, 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, п.п. 1 -4 ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудкомплекс" задовольнити частково.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2009 року у справі № 15/494 скасувати та прийняти нове рішення.

3.          Визнати недійсним пункт 11.4 договору купівлі-продажу від 01 червня 2006 року № 7 в частині слів "за кожен день прострочки".

4.          Позов Приватного підприємства "ФБМ-Україна" задовольнити частково.

5.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудкомплекс" (юридична адреса: м. Київ, пр-т. Оболонський, 23-а; фактична адреса: 04655, м. Київ, вул. Вербова,20, код ЄДРПОУ 33596977) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Приватного підприємства "ФБМ-Україна" (03115, м. Київ, вул. Святошинська,1 код ЄДРПОУ 32854507) 133,12 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами, 1,33 грн. –державного мита; 0,65 грн. – витрат на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу.

6.          В позові щодо стягнення 48454,65 грн. процентів користування чужими грошовими коштами відмовити.

7.          Повернути Приватному підприємству "ФБМ-Україна" (03115, м. Київ, вул. Святошинська,1 код ЄДРПОУ 32854507, р/р 26002310008510, р/р 26008000611701 в ВАТ "Сведбанк", МФО 300164) з Державного бюджету України 136 (сто тридцять шість) грн. 00 коп. зайво сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

8.          Стягнути з Приватного підприємства "ФБМ-Україна" (03115, м. Київ, вул. Святошинська,1 код ЄДРПОУ 32854507) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудкомплекс" (юридична адреса: м. Київ, пр-т Оболонський, 23-а; фактична адреса: 04655, м. Київ, вул. Вербова,20, код ЄДРПОУ 33596977) 242,00 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

9.          Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Спецбудкомплекс" (юридична адреса: м. Київ, пр-т Оболонський, 23-а; фактична адреса: 04655, м. Київ, вул. Вербова,20, код ЄДРПОУ 33596977) з Державного бюджету України 236,00 грн., як безпідставно сплачені кошти на оплату витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, що перераховані платіжним дорученням № 207 від 01.02.2010 р., а також 19,00 грн. зайво сплаченого державного мита, що перераховано платіжним дорученням № 208 від 02.02.2010 р. (оригінали платіжних доручень № 207 від 01.02.2010 р. та № 208 від 02.02.2010 р. залишити в матеріалах справи).

10.          Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання зазначеної постанови суду.

11.          Матеріали справи № 15/494 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

27.05.10 (відправлено)