Постанова № 10063947, 18.05.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2010                                                                                           № 3/1

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Ропій Л.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - не з'явилися, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином;

від відповідача - Пашинський А.Л.- представник за довіреністю № б/н від 04.02.2010 р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Муніципальний театр "Київ"

на рішення Господарського суду м.Києва від 02.03.2010

у справі № 3/1 ( .....)

за позовом                               Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до                                                   ТОВ "Муніципальний театр "Київ"

про                                                   стягнення 244603,95 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальний театр "Київ" 244 603,95 грн. боргу по орендній платі, який виник внаслідок неналежного виконання останнім зобов‘язань згідно договору оренди від 01.03.2007 р.

До прийняття рішення у даній справі Заступник прокурора міста Києва збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі в сумі 255 465,57 грн. за період з червня 2008 року по грудень 2009 року, та пені в розмірі 64 066,50 грн., всього 319 532,07 грн. до бюджету міста Києва

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2010 р. у справі № 3/1 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача до бюджету міста Києва (рахунок № 33213870700001, ГУ ДКУ у м. Києві, МФО 820019, ЄДРПОУ 24262621, код бюджетної класифікації 22080400) заборгованість в розмірі 255465,57 грн., а також пеня в розмірі 26792,38 грн. В стягненні пені в сумі 37274,12 грн. місцевий господарський суд відмовив з підстав спливу позовної давності.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2010 р. у справі № 3/1 скасувати повністю та залишити без розгляду позов Заступника прокурора міста Києва.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при вирішенні даного спору висновки суду першої інстанції не відповідають в повній мірі обставинам справи, а також були зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення. Зокрема, апелянт вказує на те, що судом першої інстанції не було враховано, що в позовній заяві неправильно визначений позивач в якості органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а тому такий позов підлягає залишенню без розгляду відповідно до пункту 1 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції неправильно встановлено дійсний розмір заборгованості, оскільки згідно контррозрахунку відповідача розмір заборгованості за заявлений позивачем період становить 202638,09 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2010 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальний театр "Київ" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.04.2010 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2010 р. розгляд апеляційної скарги було відкладено у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі.

Представники позивача та прокуратури в судове засідання апеляційної інстанції 18.05.2010р. не з’явилися, своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися, ніяких клопотань з цього приводу судовій колегії не надали. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка представників сторін без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача та прокуратури.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги господарського судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 4 ГПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, правовідносини між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Муніципальний театр "Київ" (орендар) виникли внаслідок укладеного договору № б/н від 01.03.2007 р. (далі-договір), відповідно до якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради № 568/3029 від 08.12.2005 р. передав, а орендар прийняв в строкове оплатне користування цілісний майновий комплекс державного комунального підприємства кінотеатр “Краків”(далі - підприємство), склад і вартість якого визначено відповідно до наведених акта оцінки, протоколу про результати інвентаризації та передавального балансу підприємства, складеного станом на 01.03.2007 р., вартість якого становить 5227600 грн.

Колегією суддів встановлено, що причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в розмірі 255465,57 грн. за період червень 2008 р. – грудень 2009 р., а також нарахованої позивачем пені в розмірі 64066,50 грн. за період прострочення з 10.07.2008 р. по 02.02.2010 р.

Згідно контррозрахунку відповідача розмір заборгованості з орендної плати за заявлений позивачем період становить 202638,09 грн. За переконанням відповідача, розмір орендної плати щорічно має змінюватись, враховуючи залишкову вартість ЦМК станом на 01.01.2008 р. та на 01.01.2009 р. Згідно контррозрахунку відповідача вбачається, що відповідач станом на 01.01.2008 р. та на 01.01.2009 р. визначає оренду плату за перший місяць, виходячи з того, що залишкова вартість майна зменшується щомісячно на суму амортизаційних відрахувань. З огляду на вказані обставини між сторонами існує спір щодо розміру орендної плати, яку відповідач зобов’язаний був сплатити за спірний період.

Суд першої інстанції вимоги Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 255465,57 грн. визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає даний висновок місцевого господарського суду правильним та таким, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

В силу пункту 1 статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Згідно п. 6 названої статті, до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина 1 статті 762 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 1 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Спірні відносини, що виникли у сторін по справі, регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ст. 19 названого Закону, орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати для об'єктів, що перебувають у комунальній власності, визначається органами місцевого самоврядування. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Умовами пунктів 3.1, 3.2 договору оренди встановлено, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої рішенням Київської міської ради, і становить без ПДВ за перший базовий місяць оренди –13069 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Згідно частини 1 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Колегія суддів відзначає, що нормами чинного законодавства не встановлено, що базовий розмір орендної плати змінюється щорічно на початку року, в зв’язку зі зменшенням залишкової вартості майна.

Посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року № 786, якою затверджено Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна, визнаються судом апеляційної інстанції безпідставними, оскільки останню розроблено з метою створення єдиного організаційно-економічного механізму справляння плати за оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства, організації, їх структурних підрозділів (філії, цеху, дільниці)* та окремого індивідуально визначеного майна державного підприємства, організації, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил, інших військових формувань, органами, підрозділами, закладами та установами Держспецзв'язку, рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки), а також майна, що не ввійшло до статутного фонду господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації).

В свою чергу, спірні правовідносини регулюються Методикою розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, яка затверджена рішенням "Про затвердження Порядку передачі майна територіальної громади м. Києва в оренду, Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, Типового договору про оренду майна територіальної громади м. Києва" N 34/91.

Пунктами 1, 2 Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду (далі - Методика), затвердженої рішенням N 34/91, встановлено, що Методика розроблена з метою створення єдиного організаційно-економічного механізму справляння та використання плати за оренду, зокрема, окремого індивідуально визначеного, в тому числі нерухомого (нежилих будівель, споруд, приміщень) майна комунальних підприємств, установ; Методика визначає механізм нарахування орендної плати за користування об'єктом оренди, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Згідно пунктів 6, 18, 19 Методики орендна плата розраховується у такій послідовності: визначається розмір річної орендної плати; на основі розміру річної орендної плати встановлюється розмір орендної плати за перший місяць оренди, який фіксується у договорі оренди; розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Розмір місячної орендної плати за перший місяць після укладання договору оренди чи перегляду розміру орендної плати розраховується за формулою: Опл.міс1. = Опл.р. / 12 х Іп.р. х Ім1., де Опл.р. - річна орендна плата, визначена за цією Методикою, грн.; Іп.р - індекс інфляції за період з дати затвердження звіту про незалежну оцінку майна до дати укладання договору або перегляду розміру орендної плати (згідно з п. 12 Методики, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 N 786 "Про Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна", з додатками та змінами); Ім1. - індекс інфляції за перший місяць оренди.

Розмір місячної орендної плати за наступний місяць розраховується шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Розмір місячної орендної плати за поточний місяць розраховується за формулою: Опл.міс.п. = Опл.міс.п-1. х Ім.п., де Опл.міс.п-1 - місячна орендна плата за попередній місяць; Ім.п. - індекс інфляції за поточний місяць оренди.

Тобто, лише за перший місяць після укладання договору оренди чи перегляду розміру орендної плати розмір місячної орендної розраховується з урахуванням річної орендної плати за об'єкт оренди - цілісний майновий комплекс (визначається за формулою: Опл = Во х Сор.ц, де Опл - розмір річної орендної плати, грн.; Во - вартість орендованих основних засобів на час оцінки об'єкта оренди, грн.; Сор.ц - орендна ставка за використання об'єкта оренди, визначена згідно з п. 22 додатка до Методики (орендні ставки за користування нерухомим майном комунальної власності територіальної громади міста Києва)). В подальшому розмір орендної плати визначається за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Щодо доводів відповідача про зменшення розміру орендної плати на суму амортизаційних відрахувань, колегія суддів відзначає наступне.

Так, зокрема, пунктом 2 статті 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендареві належить право власності на виготовлену продукцію, в тому числі у незавершеному виробництві, та доход (прибуток), отриманий від орендованого майна, амортизаційні відрахування на майно, що є власністю орендаря, а також на набуте орендарем відповідно до законодавства інше майно.

При цьому, пунктом 3 статті 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що амортизаційні відрахування на орендовані цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи, будівлі та споруди нараховує та залишає у своєму розпорядженні орендар. Амортизаційні відрахування використовуються на відновлення орендованих основних фондів.

Згідно пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Згідно п. 4.1 договору оренди сторони погодили, що амортизаційні відрахування на орендоване майно підприємства залишаються в розпорядженні орендаря і використовується для відновлення основних фондів.

Отже, ні умовами договору, ні нормами чинного законодавства не передбачено, що щорічно розмір орендної плати зменшується на амортизаційні відрахування.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до статей 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України договір є підставою для виникнення зобов'язання, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк, відповідно до умов договору; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пункт 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно п. 3.38. договору орендна плата перераховується до бюджету міста Києва щомісяця не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним.

Колегією суддів встановлено, що за заявлений позивачем період відповідач зобов'язаний був сплати до бюджету міста Києва орендну плату в розмірі 266160,40 грн. ( 4590,18 грн. (червень 2008 р.) + 17282,41 грн. (липень 2008 р.) + 17265,13 грн. (серпень 2008 р.) + 17455,04 грн. (вересень 2008 р.) + 17751,78 грн. (жовтень 2008 р.) + 18018,06 грн. (листопад 2008 р.) + 18396,44 грн. (грудень 2008 р.) + 18929,94 грн. (січень 2009 р.) + 19213,89 грн. (лютий 2009 р.) + 19482,88 грн. (березень 2009 р.) + 19658,23 грн. (квітень 2009 р.) + 19756,52 грн. (травень 2009 р.) + 19973,84 грн. (червень 2009 р.) + 8110,29 грн. (липень 2009 р.) + 3982,79 грн. (серпень 2009 р.) + 4014,65 грн. (вересень 2009р.) + 4050,79 грн. (жовтень 2009 р.) + 4095,34 грн. (листопад 2009 р.) + 4132,20 грн. (грудень 2009 р.), в рахунок орендної плати за спірний період відповідачем були сплачені кошти в сумі 10694,81 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких долучені до матеріалів справи, визнається та не оспорюється сторонами.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що позивач належним чином виконав свої договірні зобов'язання, проте відповідач, в порушення умов договору не сплатив орендну плату, а тому місцевий господарський суд правильно постановив рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 255465,57 грн. (266160,40 грн. - 10694,81 грн.) заборгованості з орендної плати, а відтак у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для скасування оскарженого рішення та задоволення апеляційної скарги в цій частині.

Статтею 29 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що за невиконання зобов'язань за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог п.п. 1,3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 3.5 договору оренди сторони погодили, що орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується відповідно до чинного законодавства України з пенею в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення пені в розмірі 64066,50 грн. за період прострочення з 10.07.2008 р. по 02.02.2010 р.

Місцевий господарський суд позовні вимоги в частині стягнення пені задовольнив частково, стягнув пеню за період з 02.08.2009 р. по 02.02.2010 р. в розмірі 26792,38 грн. При цьому суд першої інстанції зазначив, що враховуючи положення п. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України пеня може бути розрахована та стягнена за рік, що передує зверненню позивача до суду із відповідною вимогою. Суд першої інстанції встановив, що строк позовної давності в один рік щодо нарахованої пені за період з 10.07.2008 р. по 01.03.2009 р. на дату пред‘явлення вимоги про стягнення пені (заява про збільшення, подана в судовому засіданні 02.03.2010) вже сплинув та відповідно за період з 02.03.2009 р. по 02.02.2010 р. триває, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що в частині нарахування розміру пені в сумі 37274,12 грн. в позові слід відмовити з підстав спливу позовної давності та з безпідставністю нарахування.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, такі висновки суду першої інстанції не відповідають дійсності та зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зокрема, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

З вказаного випливає, що зобов’язання з орендної плати за поточний місяць мало бути виконано відповідачем щомісячно до 10 числа наступного за звітним місяця, а відповідно нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, при цьому період нарахування пені (шість місяців) визначається окремо за кожний місяць оренди приміщення.

Зокрема, за прострочення виконання грошового зобов'язання щодо сплати орендної плати за червень 2008 року пеня може бути нарахована за період з 11.07.2008 року по 11.01.2009 року, за липень 2008 року - з 11.08.2008 року по 11.02.2009 року, за серпень 2008 року - з 11.09.2008 року по 11.03.2009 року, за вересень 2008 року - з 11.10.2008 року по 11.04.2009 року і т.д.

Колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції безпідставно визначив розмір пені виходячи від загальної суми заборгованості, не врахувавши, що виконання відповідачем обов'язку з оплати орендної плати повинно було відбуватися щомісячно, а не в один день, а відповідно періоди нарахування пені щодо заборгованості за кожний місяць оренди є різними.

Разом з тим, колегія суддів вважає помилковим застосування судом першої інстанції законодавства про позовну давність до вимог про стягнення пені.

Так, згідно з частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Тобто, дана норма передбачає можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони. Господарський суд за власною ініціативою не має права застосовувати позовну давність.

Матеріали ж справи відповідної заяви не містять.

Таким чином, за відсутності передбачених законом підстав для застосування позовної давності, суд першої інстанції неправомірно відмовив в частині стягнення пені в сумі 37274,12 грн. з підстав спливу позовної давності.

З огляду на зазначені обставини, колегія суддів здійснила власний перерахунок пені та встановила, що належний розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача становить 35925,33 грн. У стягненні 28141,17 грн. слід відмовити. При цьому, належний розмір пені судом апеляційної інстанції було від суми заборгованості, яка виникла окремо за кожний місяць оренди майнового комплексу з урахуванням частини 6 статті 232 Господарського кодексу України в межах періоду, який був визначений позивачем в розрахунку.

Розрахунок суми пені

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право змінити рішення.

Відповідно до пунктів 1,4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України, а саме: щодо розміру задоволених позовних вимог в частині стягнення в частині стягнення пені, як таке, що прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

При цьому, доводи заявника апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження.

Зокрема, згідно з положеннями статті 121 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Підприємства і організації усіх форм власності майна та організаційних форм, що мають статус юридичної особи, наділені правом звертатися до господарського суду за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів. Право звернення до господарського суду мають не тільки підприємства, установи, організації, але і державні та інші органи, які є юридичними особами.

В силу статті 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатися до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" визначені підстави представництва прокурором інтересів держави, а саме: наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Відповідно до частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України від 08.04.1999 року N 3-рп/99 під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурором зазначено в якості органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах – Головне управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Колегія суддів відзначає, що в силу статей 5, 7 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

Відповідно до частини 3 статті 140 Конституції України органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади.

Відповідно до статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад, а статтею 143 Конституції визначено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Згідно з частиною 2 статті 327 Цивільного кодексу України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями нерухомого майна, що перебуває у комунальній власності, є органи, уповноважені органами місцевого самоврядування управляти цим майном.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" районні у містах ради та їх виконавчі органи відповідно до Конституції та законів України здійснюють управління нерухомим майном, що належить до комунальної власності територіальних громад районів у містах, формують, затверджують, виконують відповідні бюджети та контролюють їх виконання.

З огляду на вищевказані положення колегія суддів відзначає, що несвоєчасне та неповне надходження плати за оренду об'єктів комунальної власності до бюджету міста, безоплатне використання комунального майна порушує економічні інтереси держави, оскільки не дає змоги належним чином фінансувати соціально-економічні програми міста, утримувати в належному стані будівлі комунальної власності.

Колегією суддів встановлено, що в даному випадку відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор належним чином обґрунтував свої вимоги, у тому числі стосовно пред'явлення позову в інтересах держави, а також вірно зазначив, орган, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах в сфері управління комунальним майном.

Крім того, не можна погодитися із визначеними відповідачем підставами для залишення без розгляду позову прокурора, а саме, пункту 1 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, згідно якого господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Так, відповідно до статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується, між іншим, прокурором чи його заступником.

З матеріалів справи вбачається, що Заступник прокурора міста Києва підписав позовну заяву в межах повноважень, наданих йому пунктом 2 статті 121 Конституції України, ст. ст. 20, 35, 361 Закону України "Про прокуратуру" та ст. ст. 2, 29, 54 Господарського процесуального кодексу України, а тому суд першої інстанції правомірно прийняв позовну заяву до розгляду та вирішив спір по суті. Доводи заявника апеляційної скарги в цій частині колегією суддів визнаються необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на вищенаведених нормах чинного законодавства.

У відповідності до вимог пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Судові витрати, пов’язані з розглядом справи в господарському суді першої та апеляційної інстанціях, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог у відповідності до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 4 ч. 1 ст. 103, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальний театр "Київ" залишити без задоволення.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2010 року у справі № 3/1 змінити, виклавши пункти 2,3 резолютивної частини рішення в наступній редакції :

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальний театр "Київ" (м. Київ, вул. Верхній Вал, 40, код ЄДРПОУ 33746851) до бюджету міста Києва (рахунок № 33213870700001, ГУ ДКУ у м. Києві, МФО 820019, ЄДРПОУ 24262621, код бюджетної класифікації 22080400) 255465 (двісті п‘ятдесят п‘ять тисяч чотириста шістдесят п‘ять) грн. 57 коп. боргу по орендній платі, 35925 (тридцять п'ять тисяч дев'ятсот двадцять п'ять) грн. 33 коп. пені.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальний театр "Київ" (м. Київ, вул. Верхній Вал, 40, код ЄДРПОУ 33746851) в доход Державного бюджету України 2913 (дві тисячі дев’ятсот тринадцять) грн. 91 коп. державного мита та 215 (двісті п'ятнадцять) грн. 22 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.          

3.          В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2010 року у справі № 3/1 залишити без змін.

4.          Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання зазначеної постанови суду.

5.          Матеріали справи № 3/1 повернути Господарському суду міста Києва.

6.          Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

25.05.10 (відправлено)