Постанова № 10063948, 18.05.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2010                                                                                           № 33/630

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Ропій Л.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Черпак І.Є. – пред. за дов. № б/н від 15.01.2010 р.;

від відповідача - Бітнер Н.С. .- пред. за дов. № 5-06/33 від 06.11.2009 р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ"

на рішення Господарського суду м.Києва від 26.01.2010

у справі № 33/630 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Епос"

до                                                   Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ"

про                                                   стягнення збитків в розмірі 17764,43 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Епос" до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" особі Подільської філії публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" про стягнення збитків в сумі 17764 грн. 43 коп.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2010 р. у справі № 33/630 позов задоволено повністю. Оскаржуване рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачу були завдані збитки у розмірі 17764,43 грн., що є зайво сплаченими відсотками за договором № 05-КК про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 10.07.2008 р., та виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору про відкриття та ведення поточного рахунку, укладеного між позивачем та відповідачем 04.01.2001 р., а також порушення вимог частини 3 статті 1068 Цивільного кодексу України й ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" щодо своєчасного перерахування грошових коштів в сумі 15896,22 доларів США за платіжним дорученням № 7 від 26.01.2009р. та грошових коштів в сумі 24203,10 євро за платіжним дорученням № 8 від 26.01.2009р. з розрахункових рахунків позивача. Керуючись нормами ст.ст. 22,623,628, 1074 ЦК України та 193, 224 ГК України місцевий господарський суд встановив наявність всіх елементів цивільного правопорушення, а такому визнав вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2010 р. у справі № 33/630 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при вирішенні даного спору висновки суду першої інстанції не відповідають в повній мірі обставинам справи, а також були зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення. Зокрема, апелянт вказує на те, що судом першої інстанції не було враховано, що в період звернення позивача до відповідача з листами про повернення грошових коштів на рахунки позивача та продаж вказаних коштів, постановою Правління Національного банку України від 06.02.2009р. №53 у відповідача було призначено тимчасову адміністрацію з 09.02.2009 року до 09.02.2010 року та було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців – з 09.02.2009 року до 09.08.2009 року. Також постановою НБУ №465 від 06.08.2009 р. було продовжено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Тому, на цій підставі, а також відповідно до ч. 2 ст.58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відповідач не мав права перерахувати зазначені кошти. На думку відповідача, ці обставини підтверджують відсутність його вини в тому, що позивач зазнав збитків.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2010 р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.04.2010 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2010 р. розгляд справи було відкладено у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 26.01.2010 р. у справі № 33/630 як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги господарського судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 4 ГПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вищезазначеним вимогам, а апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, правовідносини між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Київ" в особі Подільської філії Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Епос" виникли внаслідок укладеного договору № б/н від 04.01.2001 р. про відкриття та ведення поточного валютного рахунку, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов'язання відкрити позивачу поточний рахунок відповідно до Інструкції, затвердженої постановою Правління НБУ "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті", та здійснювати його розрахунково-касове обслуговування.

Крім того, 10.07.2008 року сторонами було укладено договір N 05-КК про відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався відкрити позивачеві відновлювальну кредитну лінію в сумі 1200000,00 грн. строком на 12 місяців з 10.07.2008 року до 09.07.2009 року зі сплатою процентів за користування кредитом.

Суд першої інстанції встановив, що 26.01.2009 року позивачем було доручено відповідачу перерахувати з поточних рахунків № 2600920079730 та № 26003200079770 на поточний рахунок ТОВ "Епос", відкритий у АКБ "Правекс-Банк", кошти в сумі 15896,22 доларів США згідно платіжного доручення № 7 та кошти в сумі 24203,10 Євро згідно платіжного доручення № 8. Відповідач свої зобов'язання щодо виконання доручення позивача належним чином не виконав.

В зв’язку з ненадходженням коштів на поточний рахунок ТОВ "Епос", відкритий у АКБ "Правекс-Банк", 12.02.2009 року позивач звернувся до відповідача листом № 72/01 з проханням провести розслідування у зв’язку з ненадходженням коштів до отримувача в АКБ "Правекс Банк", а також просив повернути кошти на поточні рахунки № 2600920079730 та № 26003200079770 для подальшого продажу та погашення заборгованості по кредитній лінії, відкритій позивачем у відповідача згідно з договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 05-КК від 10.07.2008 року.

Кошти на поточні рахунки позивача № 2600920079730 та № 26003200079770 були повернуті лише 20.05.2010 р. 27.05.2010 р. кошти в сумі 410388,00 грн., які отримані позивачем від продажу 15896,22 дол. США та 24203,10 Євро, були сплачені позичальником в рахунок погашення кредиту.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідач, порушивши строки щодо перерахування коштів з поточних рахунків № 2600920079730 та № 26003200079770 за поданими позивачем платіжними документами, порушив договірні зобов'язання, чим спричинив понесення позивачем додаткових витрат у вигляді зайво сплачених відсотків в розмірі 17764,4 грн. за період з 01.02.2009 р. по 27.05.2009 р. за користування кредитом згідно договором про відкриття кредитної лінії, в зв'язку з чим задовольнив позов, стягнувши сплачені позивачем відсотки як збитки на підставі статей 22, 623, 1074 Цивільного кодексу України.

Однак судова колегія вважає, що прийняте судове рішення не відповідає вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України, не ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному дослідження обставин справи та є помилковим, а місцевий господарський суд дійшов неправильних висновків про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є наявність чи відсутність підстав для застосування до відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків за порушення договірних зобов'язань та положень чинного законодавства згідно приписів статті 22, 623 Цивільного кодексу України.

Пунктом 3 статті 1068 Цивільного кодексу України встановлено, що банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Колегією суддів встановлено, що правові наслідки неналежного виконання банком операцій за рахунком клієнта передбачені статтею 1073 Цивільного кодексу України, а відповідальність банків при здійсненні переказів грошових коштів визначена статтею 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Зокрема, згідно статті 1073 Цивільного кодексу України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

В свою чергу, інше передбачено законом, а саме : відповідно до вимог частини 2 статті 58 Закону України "Про банки та банківську діяльність", банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.

Частиною 5 статті 85 вищевказаного Закону передбачено, що після закінчення мораторію неустойка (штраф, пеня), а також суми завданих збитків, які банк був зобов'язаний сплатити кредиторам за грошовими зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), можуть бути заявлені до сплати в розмірах, які існували на дату введення мораторію, якщо інше не передбачено цим Законом, нарахування неустойки (штрафу, пені), інших економічних санкцій поновлюється (а щодо зобов'язань, які виникли під час дії мораторію, - розпочинається) за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами.

Згідно з постановою Правління Національного банку України НБУ № 53 від 06.02.2009 року "Про призначення тимчасової адміністрації в Акціонерному комерційному банку "Київ" у відповідача призначено тимчасову адміністрацію строком на 1 рік - з 09.02.2009 р. до 09.02.2010 р. та з метою створення сприятливих умов для фінансового стану банку введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 09.02.2009 року до 09.08.2009 року. Відповідно до постанови Правління Національного Банку України № 465 від 06.08.2009 року у відповідача продовжений мораторій на задоволення вимог кредиторів з 10.08.2009 року до 09.02.2010 року.

Постанова Правління Національного банку України НБУ № 53 від 06.02.2009 року "Про призначення тимчасової адміністрації в Акціонерному комерційному банку "Київ" прийнята згідно ст.ст. 73, 75, 76, 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Необхідність призначення тимчасової адміністрації пояснюється необхідністю створення сприятливих умов для відновлення фінансового становища банку. З цією ж метою запроваджено мораторій на задоволення вимог кредиторів терміном на 6 місяців.

За визначенням, наведеним у ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" мораторій –це зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України має право введення мораторію на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації, але на строк не більше шести місяців.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.

Як передбачено ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитором банку визнається юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Пунктом 22.9 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту. Порядок визначення залишку коштів встановлюється Національним банком України. У разі недостатності на рахунку платника коштів для виконання у повному обсязі розрахункового документа стягувача на момент його надходження до банку платника цей банк здійснює часткове виконання цього розрахункового документа шляхом переказу суми коштів, що знаходиться на рахунку платника, на рахунок отримувача.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на 08.02.2009 р. вимога позивача про перерахунок коштів в сумі 15896,22 дол. США та 24203,10 Євро на поточний рахунок в АКТ "Правекс-Банк" не була виконана, а відповідно з 09.02.2009 р. на такі вимоги поширюється запроваджений постановою Правління Національного банку України мораторій.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України підставою відповідальності за порушення зобов'язання є вина особи, яка порушила зобов'язання. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Колегією суддів встановлено, що позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача збитків (понесених позивачем витрат у вигляді сплати процентів за користування кредитом), які виникли у позивача, в зв'язку з порушенням строків зобов’язання щодо перерахування грошових коштів. При цьому колегією суддів встановлено, що зазначені порушення були допущені відповідачем під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, а відповідно до частини 2 статті 58 Закону України "Про банки та банківську діяльність", банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Крім того, судом встановлено, що позивачем не доведений причинно-наслідковий зв'язок між витратами позивача та порушення строків відповідачем щодо перерахування коштів. Оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, згідно довідок, які були надані позивачем на вимогу суду апеляційної інстанції, на розрахункових рахунках позивача в інших банківських установах станом з 01.02.2009 р. по 27.05.2009 р. у позивача було достатньо грошових коштів для дострокового погашення кредиту.

Колегія суддів відзначає, що наслідком порушення господарського зобов’язання є відшкодування збитків лише за умови причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, тобто учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, автоматично не відшкодовує всі витрати інших учасників господарських відносин. Суд апеляційної інстанції відзначає, що в даному випадку, позивач поніс витрати внаслідок користування кредитними коштами, а не внаслідок порушення відповідачем зобов'язання, оскільки, як встановлено колегією суддів у позивача були інші кошти, за рахунок яких він мав можливість здійснити дострокове погашення кредиту, а відповідно не сплачувати проценти.

Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що між понесеними позивачем додатковими витратами та невиконанням відповідачем зобов'язань щодо перерахування коштів на поточний рахунок позивача протягом спірного періоду відсутній причинно-наслідковий зв'язок, а також відповідач в будь-якому випадку не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, у зв'язку із цим відсутній склад цивільного правопорушення та підстави для застосування до відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків, а тому апеляційний суд дійшов висновку що в позові ТОВ "Епос" належить відмовити повністю.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 103, частини 1 статті 104, частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення місцевого господарського суду повністю або частково і прийняти нове рішення. Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є і неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд вважає, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на недоведених обставинах, що мали значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими і не відповідають в повній мірі обставинам справи, що призвело до прийняття неправильного рішення (ч. 1 пп. 2, 3 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України), та є підставою для скасування такого рішення.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2010 року у справі № 33/630 - повному скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов’язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -           

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" задовольнити.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2010 року у справі № 33/630 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Епос" (04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, 44, код 21503308) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 16-22, код 14371869) - 88,83 грн. державного мита з апеляційної скарги.

4.          Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання зазначеної постанови суду.

5.          Матеріали справи № 33/630 повернути Господарському суду міста Києва.

          Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

25.05.10 (відправлено)