Постанова № 10062719, 15.06.2010, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

15.06.2010 р.                                                             справа №20/62

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:суддів

за участю представників сторін: від позивача:Панкова Г.С. - за довіреністю №42 від 29.03.2010 року, від відповідача:Горячева А.Г. - за довіреністю №250-62Д від 11.09.2009 року,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Контакт" м.Донецьк

на рішення господарського судуДонецької області

від11.05.2010 року

у справі№ 20/62 (суддя Донець О.Є.)

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Контакт" м.Донецьк

до відкритого акціонерного товариства "Маріупольський завод важкого машинобудування" м.Маріуполь Донецької області

простягнення 12 741,50 грн.(згідно остаточних вимог) Рішенням господарського суду Донецької області від 11.05.2010 року у справі №20/62 в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Контакт" м.Донецьк (далі по тексту - ТОВ "Спец-Контакт") до відкритого акціонерного товариства "Маріупольський завод важкого машинобудування" м.Маріуполь Донецької області (далі по тексту - ВАТ “МЗВМ”) про стягнення заборгованості у сумі 12 741,50 грн., з якої основний борг у розмірі 9 733,68 грн., пеня у сумі 24,53 грн., 3% річних у розмірі 511,01 грн. та інфляційні витрати у сумі 2 472,27 грн. (згідно остаточних вимог, а.с.62-66) - відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту передання позивачем відповідачу товару на виконання спірного договору, а тому не доведено порушення відповідачем договірних зобов’язань з оплати товару.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив і неправильно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, а саме не прийняв до уваги того, що позивачем в обґрунтування своїх вимог були надані видаткові накладні №14 від 17.01.2008 року, №71 від 01.02.2008 року, №118 від 15.02.2008 року, №91 від 08.02.2008 року, підписані уповноваженою особою відповідача та скріплені печаткою підприємства-відповідача, а факт отримання відповідачем товару підтверджується довіреностями з посиланням в останніх на договір №ПСН-01869 від 07.02.2006 року.

Крім того, скаржник звертає увагу не те, що відповідачем була здійснена часткова оплата за товар саме на виконання договору №ПСН-01869 від 07.02.2006 року, що підтверджується банківськими виписками.

В апеляційній скарзі наведені і інші заперечення, які, на думку позивача, є підставою для скасування оскарженого рішення.

Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу №523/1285 від 11.06.2010 року та під час судового засідання просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки викладені в ній доводи не відповідають обставинам справи та діючому законодавству.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Донецький апеляційний господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

Між ТОВ "Спец-Контакт" (постачальник) та ВАТ “МЗВМ”- 07.02.2006 року було укладено договір №ПСН-01869 (далі по тексту - договір), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов’язується поставити, а покупець оплатити та прийняти товар в асортименті, кількості та за цінами відповідно до специфікації №1 (Додаток №1) (а.с.15), що є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.7.1 договору, розрахунок за поставлений товар покупець здійснює банківським платежем на розрахунковий рахунок постачальника на протязі 10 банківських днів з моменту поставки партії товару та виставлення рахунку.

Пунктом 10.3 договору передбачено, що у випадку порушення покупцем строків платежів, які передбачені в договорі, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5% від суми платежу за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки.

Згідно з п.12.1 договору, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою №1 від 11.12.2006 року до договору (а.с.16), останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 25.01.2008 року.

Додатковою угодою №2 до договору (а.с.17) сторони дійшли згоди щодо здійснення додаткової поставки у 2007 році засобів індивідуального захисту в асортименті, який визначено Специфікацією №2 (Додаток №2) (а.с17).

На виконання умов договору та специфікацій до нього, позивач поставив за накладними № 14 від 17.01.08 р. на суму 14 830,50 грн. (а.с.34), № 71 від 01.02.08 р. на суму 27 588,60 грн.(а.с.30), № 91 від 08.02.08 р. на суму 7 020,00 грн. (а.с.25), № 118 від 15.02.08 р. на суму 3 837,00 грн. (а.с.23), а відповідач отримав спецодяг та засоби індивідуального захисту - товар на загальну суму 53 276,10 грн. (з урахуванням ПДВ), що підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача на вищезазначених накладних та довіреностями (а.с.21,27,31,35).

Відповідачем зобов’язання з оплати поставленого товару були виконані частково (а.с.37-41), внаслідок чого за ним утворилася заборгованість у сумі 9733,68 грн.

Претензією №230 від 03.11.2009 року позивач направив відповідачу вимогу сплатити у строк 30 днів наявну суму заборгованості у розмірі 9733,68 грн.

У зв’язку з тим, що відповідачем зобов’язання щодо погашення вищезазначеної заборгованості не були виконані своєчасно та в повному обсязі, позивач звернувся до господарського суду Донецької області з позовними вимогами до ВАТ “МЗВМ” про стягнення основного боргу у розмірі 9733,68 грн., пені у сумі 24,53 грн., 3% річних у розмірі 511,01 грн. та інфляційних витрат у сумі 2 472,27 грн.(згідно остаточних вимог), у задоволенні яких рішенням господарського суду Донецької області від 11.05.2010 року у справі №20/62 відмовлено.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє оскаржене рішення у повному обсязі.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, з урахуванням пояснень представників сторін, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з наступних підстав.

Колегія суддів вважає, що договір №ПСН-01869 від 07.02.2006 року за своєю правовою природою є договором поставки, тому спірні відносини, регулюються згідно до п.7 ст.179 Господарського кодексу України (далі по тексту ГК України).

Згідно зі ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти цей товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не передбачено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Вищевказаний договір вчинений в належній формі, підписаний представниками обох сторін та засвідчений їх печатками, що відповідає положенням ст.ст. 205-209 Цивільного кодексу України, тобто є правомірним правочином.

Предметом даного спору є стягнення основного боргу у розмірі 9 733,68 грн., пені у сумі 24,53 грн., 3% річних у розмірі 511,01 грн. та інфляційних витрат у сумі 2 472,27 грн. за договором №ПСН-01869 від 07.02.2006 року.

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов'язання за договором №ПСН-01869 від 07.02.2006 року виконав, що підтверджується видатковими накладними № 14 від 17.01.08 р. (а.с.34), № 71 від 01.02.08 р. (а.с.30), № 91 від 08.02.08 р. (а.с.25), № 118 від 15.02.08 р. (а.с.23).

Однак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо недоведеності факту поставки позивачем відповідачу товару, а тому недоведеності факту порушення відповідачем договірних зобов’язань з оплати товару, з огляду на те, що як вищезазначені видаткові накладні, так і рахунки № 150 від 15.02.08 р., № 115 від 07.02.08 р., № 26 від 17.01.08 р. містять в якості підстав для поставки товару посилання на договір № ПСН-01184 від 21.01.05 р., а не на спірний договір № ПСН-01869 від 07.02.06 р., на умовах якого позивач зобов’язався поставляти відповідачеві товар, а у рахунку № 85 від 01.02.08 р. взагалі відсутні дані про будь-який договір.

Колегія судів апеляційної інстанції з таким висновком господарського суду Донецької області не погоджується з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні видаткові накладні, які підписані уповноваженими особами та скріплені печаткою підприємства-відповідача, містять посилання на відповідну довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, зокрема:

1)          у видаткових накладних № 14 від 17.01.08 р. вказана довіреність НБЄ №761917;

2)          № 71 від 01.02.08 р. - довіреність НБЄ №762220;

3)          № 118 від 15.02.08 р. - довіреність НБЄ №762482;

4)          № 91 від 08.02.08 р. - довіреність НБЄ №762339.

В свою чергу, довіреності серії НБЄ за №№762339, №761917 містять посилання на договір № ПСН-01869 від 07.02.06 р., а довіреності НБЄ №762482, 762220 - на договір № ПСН-01869, але датований відповідно від 22.02.07р. та 07.02.2007 року.

Проте суд першої інстанції вищевказаним довіреностям оцінки не надав.

Проаналізувавши довіреності НБЄ №762482, 762220 та видаткові накладні № 118 від 15.02.08 р. та № 71 від 01.02.08 р., в яких є посилання на ці довіреності, колегія суддів, з огляду на тотожність продукції, визначеної цими накладними та специфікаціями до договору № ПСН-01869 від 07.02.06 р., за відсутністю доказів в підтвердження існування інших укладених між сторонами по справі договорів, приходить до висновку, що за цими довіреностями відповідач отримав товар, який поставлявся позивачем відповідачу саме на виконання договору № ПСН-01869 від 07.02.06 р.

До того ж в судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача пояснив, що інших договорів між сторонами не існувало і товар по спірним видатковим накладним та довіреностям був отриманий.

Відповідно до п.13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. №99, довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей.

Враховуючи наявність у позивача довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, виданих відповідачем, та з урахуванням підтвердження представником відповідача у судовому засіданні апеляційної інстанції факту одержання товару за спірними видатковими накладними, твердження останнього про недоведеність позивачем факту поставки товару за спірним договором, є безпідставними.

Що стосується невідповідності дати договору, зазначеної в довіреностях НБЄ №762482, 762220, то колегія суддів вважає це технічною помилкою при заповненні відповідачем цих документів.

Крім того, відсутність в рахунках № 150 від 15.02.08 р., № 115 від 07.02.08 р., № 26 від 17.01.08 р., № 85 від 01.02.08 р. посилань на договір № ПСН-01869 від 07.02.06 р. не є відкладальною умовою у розумінні ст.212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розмінні ст.613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку сплатити поставлену продукцію.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає, що відповідач не виконав свої зобов'язання з повної та своєчасної оплати отриманої продукції у встановлені строки.

В матеріалах справи відсутні докази оплати заборгованості у розмірі 9733,68 грн. Не надано таких доказів як суду першої, так і апеляційної інстанції.

З огляду на те, що існування основної заборгованості у розмірі 9733,68 грн. за договором підтверджено наявними у справі доказами та не спростовано відповідачем, Донецький апеляційний господарський суд вважає, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають стягненню в цій частині.

Також, позивачем заявлено до стягнення пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання по оплаті вартості поставленого за договором товару за період з 01.03.2008 по 01.09.2008 року у розмірі 24,53 грн. відповідно до розрахунку ціни позову ( а.с.65).

Статтею 230 ч.1 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 551 ч. 2 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч.4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пунктом 10.3 договору встановлено, що у випадку порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5% від суми платежу за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши арифметичні розрахунки позивача, задовольняє позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 24,53 грн.

Частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення інфляційні витрати у сумі 2 472,27 грн. та 3% річних у розмірі 511,01 грн., які суд апеляційної інстанції задовольняє у вищевказаних розмірах з огляду на доведеність прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання за спірним договором та правильність наданих позивачем арифметичних розрахунків в цій частині.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції скасовує рішення господарського суду Донецької області від 11.05.2010 року у справі №20/62, оскільки воно винесене з порушенням норм матеріального права при неповному з'ясуванні істотних обставин справи.

Що стосується доводів відповідача, викладених у відзиві на апеляційну скаргу на підтримку винесеного рішення, то вони судовою колегією до уваги не приймаються, оскільки спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати за подання апеляційної скарги відносяться на відповідача.

          Керуючись ст. ст. 43, 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Контакт" м.Донецьк – задовольнити.

Рішення господарського суду Донецької області від 11.05.2010 року у справі №20/62 - скасувати.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Маріупольський завод важкого машинобудування" (87535, Донецька область, м.Маріуполь, пл.Машинобудівельників, 1, р/р 26002301526771 у філіалі "Іллічівське ГО ПІБ в м.Маріуполі Донецької області", МФО 334442, код ЄДРПОУ банку 09334441, ЗКПО 20355550, ІПН 203555505190, св.№06520003) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Контакт" (83086 м.Донецьк, вул.Первомайська, 24/1, р/р 26000048457101 в ПАБ "Брокбізнесбанк" м.Донецьк , МФО 335678, ЄДРПОУ 32019384, ІПН 320193805620, св.№07288165) основний борг в розмірі 9733,68 грн., пеню у сумі 24,53 грн., 3% річних у розмірі 511,01 грн., інфляційні витрат у сумі 2472,27 грн., витрати по сплаті державного мита при поданні позовної заяви в розмірі 127грн.41 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. 00 коп. та витрати по сплаті державного мита при поданні апеляційної скарги в сумі 63 грн. 70 коп.

Господарському суду Донецької області видати відповідний наказ.

Головуючий          

Судді:          

          Надруковано: 5 прим.

          1. позивачу

          2. відповідачу

          3 у справу

          4 ДАГС

5.ГСДО