Постанова № 10062482, 09.06.2010, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

09.06.2010 р.                                                             справа №37/349пд

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:суддів

за участю представників сторін: від позивача:Гапич Є.А., за довіреністю Турчак Ю.М., за довіреністю,

від відповідача:Костюк С.В., за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуВідкритого акціонерного товариства "Донецькобленерго" м.Горлівка Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від16.02.2010 року по справі№37/349пд за позовомВідкритого акціонерного товариства "Донецькобленерго" м.Горлівка Донецької області доТовариства з обмеженою відповідальністю "Ісіда" м.Донецьк провизнання договору № 01/09/3 від 01.09.2004р. недійсним на майбутнє В судовому засіданні 31.03.10р. було оголошено перерву до 28.04.10р. В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Донецької області від 16.02.2010р. по справі № 37/349пд відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго”, м. Горліка (ідентифікаційний код 00131268) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ісіда”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 30277521) про визнання договору №01/09/3 від 01.09.2004р. недійсним на майбутнє.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим , що всі необхідні для здійснення розрахунків за спірним договором параметри існували і були відомими сторонам ще на момент укладання спірного договору, який, незважаючи на відсутність погодження Спостережної ради протягом тривалого часу виконувався сторонами. Судом першої інстанції, з урахуванням заяви відповідача та приписів ст. 257 Цивільного кодексу України відносно загального строку позовної давності, зроблено висновок про те , що строк відносно розглядуваних вимог Позивача добіг кінця 01.09.2007р. Крім того , рішення суду мотивується відсутністю спеціальних приписів у ст. 207 Господарського кодексу України, а також тим, що ст.203 Цивільного кодексу України не пов’язує чинність угоди з її прибутковістю .

Також , судом зазначено , що відсутність згоди за всіма істотними умовами діючим законодавством не визначається у якості підстави для визнання певного договору (зокрема – розглядуваного) недійсним , у такому випадку мова може йти лише про неукладеність договору, що відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 є іншою правовою категорією, аніж недійсність.

При цьому , обґрунтування заявлених вимог Позивачем положеннями Постанови КМУ №668 від 01.08.2005р., судом першої інстанції з врахуванням приписів ст. 58 Конституції України визнане юридично неспроможнім .

Окрім означеного вище , рішення суду мотивоване неправильностю обраного способу судового захисту у його наявному формулюванні.

Позивач , не погоджуючись з рішенням господарського суду від 16.02.2010р. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняте нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суд першої інстанції порушив ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20, ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України, якими , на думку скаржника , передбачено визнання договору недійсним на майбутнє. Крім того, скаржник посилається на те , що суд першої інстанції, встановивши строк дії Договору оренди № 29/12/1-АР від 29.12.03р. , не дослідив та не встановив строк дії спірного Договору № 01/09/3 від 01.09.04р., що має суттєве значення для вирішення спору щодо припинення договору на майбутнє.

Також , заявник апеляційної скарги вважає , що суд першої інстанції порушив ст.246, ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України , ст. 43 Господарського процесуального кодексу України та безпідставно застосував строк позовної давності до вимог Позивача. При цьому , вважає , що заперечення в яких було викладено заяву про застосування строку позовної давності підписане не уповноваженою особою.

Окрім означеного вище , скаржник вважає , що судом першої інстанції було порушено ч. 3 ст. 14,ст. 207 Господарського кодексу України , договір був укладений ВАТ «Донецькобленерго»з порушенням господарської компетентності та спеціальної правосуб’єктності.

Крім того , заявник посилається на те , що всупереч положенням ст. ст. 22,84 Господарського процесуального кодексу України судом першої інстанції не було розглянуто клопотання позивача про визнання судом причин пропуску строку позовної давності поважними.

09.06.10р. в судовому засіданні Позивачем , у виконання приписів ухвали суду від 28.04.10р., надані письмові пояснення № 03юр-2155/10 від 09.06.10р. та додані документи.

Відповідач , Товариство з обмеженою відповідальністю «Ісіда»м.Донецьк, відзиву на апеляційне подання не надав . Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів та вимог апеляційного подання заперечує , вважає їх необґрунтованими , а рішення суду законним.

Відповідно до положень ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний з доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, судова колегія встановила наступне.

29.12.2003р. між Відкритим акціонерним товариством «Донецькобленерго»м.Горлівка Донецької області , особі Голови правління Куденка Г.О.(Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ісіда»м.Донецьк , в особі Генерального директора Соловйової Г.Л. (Орендарем) був укладений договір оренди №29/12/1-АР (а.с.а.с 18-20 т.1), згідно п.1.1, п. 10.1 якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне цільове користування індивідуально визначене майно, що є власністю Орендодавця, згідно з додатком №1, який є невід’ємною частиною цього договору. Цей договір набирає чинності з моменту підписання акту прийому-передачі майна в оренду та укладений строком на 5 років.

Передача в оренду майна Миронівської ТЕС Відповідачу була погоджена рішенням Наглядової ради Відкритого акціонерко товариства „Донецькобленерго”, оформленим протоколом №1 від 29.07.2004р.

За результатами розгляду справи №39/30пн від 10.09.2009р. судами першої та апеляційної інстанції встановлено , що термін, на який договір оренди є укладеним, починається 29.12.2003р. і закінчився 29.12.2008р., натомість строк чинності договору, який визначається фактом підписання сторонами акту приймання-передачі , є меншим та тривав з 30.07.2004р. по 29.12.2008р.

01.09.2004р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ісіда»м.Донецьк , в особі Генерального директора Соловйової Г.Л. (Замовник) та Відкритим акціонерним товариством «Донецькобленерго»м.Горлівка Донецької області , в особі директора Миронівської ТЕС Сердюкова Р.П. (Виконавець) укладений договір на експлуатаційне і технічне обслуговування об’єкта оренди №01/09/3 (а.с.а.с. 8,9 т1), згідно п.1.1, 7.1 якого Замовник доручає, а Виконавець забезпечує експлуатацію та технічне обслуговування об’єкта оренди –індивідуально визначеного майна згідно переліку (додаток №1 до договору оренди від 29.12.2003р.), відповідно до діючих державних і галузевих нормативних документів, до закінчення дії договору оренди.

За умовами п.2.1.2., 2.1.7., 2.1.11. Договору Виконавець зобов’язаний: забезпечити надійну, безпечну, економічну роботу об’єкту оренди відповідно до диспетчерських графіків несення навантаження у об’єднаній енергосистемі України та графіків теплових навантажень (з урахуванням зупинок та пусків енергоблоків по команді диспетчера НЕК „Укренерго”); здійснювати експлуатацію, технічне обслуговування і ремонт обладнання об’єкту оренди. При цьому вести окремий облік витрат по експлуатації та технічному обслуговуванню і ремонту об’єкту оренди; безумовно і у повному обсягу виконувати усі положення і правила, які діють в об’єднаній енергосистемі України у частині виконання диспетчерського графіку навантаження об’єкту оренди, а також його експлуатаційного і технічного обслуговування. обслуговуванню зобов’язаний здійснювати експлуатацію, технічне обслуговування і ремонт обладнання об’єкта оренди.

Відповідно до п.2.2.1. Договору на експлуатаційне і технічне обслуговування Замовник зобов’язаний своєчасно здійснювати оплату відповідно до розділу 3 цього договору.

Положеннями п.с. 3.1., 3.2. Договору визначено, що місячна ціна робіт по експлуатації, технічному обслуговуванню та ремонту об’єкту оренди складає орієнтовано 650010грн. в тому числі ПДВ 108335грн. та визначається кошторисом, складеним відповідно до п.2.1.7 цього договору, який щомісяця коригується та узгоджується сторонами і є невід’ємною частиною цього договору. Оплата здійснюється по договору протягом поточного місяця у розмірі 100% від вартості кошторису згідно п. 3.1. цього договору.

Згідно п. 3.3. Договору остаточні розрахунки проводяться до останнього числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту прийому-передачі, який за змістом п.п. 2.1.7., 2.1.8 та 2.2.7 цього договору складався на суму фактично понесених Виконавцем витрат.

Строк дії даного Договору встановлений п. 7.1 визначений з 1 вересня 2004р. до закінчення дії договору оренди.

Додатковими угодами №1а від 29.10.2004р. (а.с.11 т.1) та №б/н від 03.08.2007р. (а.с.12 т.1) сторони внесли зміни до договору на експлуатаційне і технічне обслуговування об’єкта оренди №01/09/3, якими доповнили договір п.6.5 та п. 3.4 відповідно.

Факт виконання спірного договору сторонами - майновий обіг з оплати Замовником фактично виконаних робіт впродовж строку його дії –підтверджується наданими Позивачем банківськими виписками (а.с.а.с. 20-153 т.2, а.с.а.с.1-149 т.3, а.с.а.с.1-62 т.4) про отримані від Замовника платежі, актами приймання-передачі виконаних робіт та угодами про зарахування зустрічних однорідних вимог (а.с.а.с.88-150 т.1), узагальнюючий стан якого (виконання) приведений у складаній Позивачем довідці №07-15/234 від 02.02.2010р. (а.с.а.с. 8-19 т.2).

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, заслухавши пояснення та доводи повноважних представників сторін , що були присутні в судовому засіданні , колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги, та відповідність оскарженого судового акта зі справи вимогам чинного законодавства з таких підстав.

Предметом спору в даній справі визначено визнання недійсним на майбутнє договору №01/09/3 від 01.09.2004р. на експлуатаційне і технічне обслуговування об’єкта оренди укладеного між ТОВ «Ісіда»в особі генерального директора Соловйової Г.Л. ( Замовник) та ВАТ «Донецькобленерго»в особі директора Миронівської ТЕС Сердюкова Р.П. ( Виконавець).

Відповідно до положень ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках , встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з положеннями ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги , посилається на те , що договір суперечить вимогам закону щодо наявності у особи , яка вчинила правочин , необхідного обсягу цивільної дієздатності , укладений юридичною особою з порушенням її господарської компетенції . Крім того , посилається на те , що договір суперечить ч. 1 ст. 638 ЦК України , ч. 2 ст. 180 ГК України, а саме , вважає , що при укладенні спірного договору сторонами не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору.

Відповідно до положень ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:

виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків;

допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;

вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб’єктивного права (інтересу) у Позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідача, Відповідачів.

Однією з підстав визнання спірного договору недійсним позивач визначив відсутность згоди за всіма істотними умовами, визначеними для спірного договору Загальними умовами, затвердженими Постановою КМУ №668 від 01.08.2005р.

З цього приводу судова колегія вважає необхідним зазначити наступне. Дослідження питання наявності або відсутності домовленості сторін відносно всіх істотних умов договору за змістом ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України має значення для оцінки і встановлення факту його укладання (існування як договору взагалі), а не законності, у запереченні якої полягає позиція Заявника позову та апеляційної скарги. Суд першої інстанції вірно зазначив , що в світлі визначених в якості підстави норм права мова може йти лише про неукладеність договору, що відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 є іншою правовою категорією, аніж недійсність. Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції , що зазначена підстава взагалі не має відношення до предмету позову (обраного способу судового захисту).

Крім того , судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованого посилання Позивача на положення Постанови КМУ №668 від 01.08.2005р., оскільки спірний договір був укладений до прийняття цієї постанови - 01.09.2004р. В зв’язку з чим , положення означеної Постанови не можуть бути застосовані в даному випадку.

Щодо посилань Позивача на порушення договором його спеціальної правосуб’єктності , слід зазначити наступне.

Як це вірно встановлено судом першої інстанції з урахуванням положень ст.ст. ч. 4 ст. 55 Господарського кодексу України , ст. 80, ч. 4 ст. 87, ст. 91 та ст. 92 Цивільного кодексу України , правомірність з’ясування змісту приведеного у вказаній Позивачем ст.207 Господарського кодексу України терміну «спеціальна правосуб’єктність»через категорії правоздатності і дієздатності ґрунтується на визначені господарської компетенції, приведеної в ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України, адже –у тексті ст. 207 спеціальна правосуб’єктність застосовано саме в взаємозв’язку із господарською компетенцією.

Таким чином , судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того , що посилання Позивача на те, що умови договору виключають отримання прибутку, жодною мірою не стосується спеціальної правосуб’єктності, адже за змістом Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності ” прибутковість не визначається як специфічний вид діяльності, що потребує спеціального дозволу, а у повній мірі охоплюється загальною метою діяльності всіх суб’єктів підприємництва відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України.

Крім того , враховуючи позицію Вищого господарського суду України відносно відсутності спеціальних приписів у ст. 207 Господарського кодексу України, приведену в п. 21 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008 р. N 01-8/211, а також те, що ст.203 Цивільного кодексу України не пов’язує чинність угоди з ї прибутковістю, ця підстава позову судом першої інстанції відхилена по суті правомірно як юридично не спроможна.

Окрім означеного , однією з підстав позову Позивачем визначена відсутність повноважень у керівника структурного підрозділу на укладання спірного договору через його суму.

Як про це вже було позначено вище , спірний договір укладено та підписано з боку Відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго»м.Горлівка Донецької області , директором Миронівської ТЕС Сердюковим Р.П. Повноваження директора структурного підрозділу Позивача на укладання означеного договору визначалися Положенням цього підрозділу та довіреністю №14-04 від 01.01.2004р. (яку до справи представлено не було). В свою чергу, п. 3.4. Положення передбачено встановлення кола повноважень директора Миронівської ТЄС довіреністю, що видається Відкритим акціонерним товариством „Донецькобленерго”.

Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено та підтверджується матеріалами справи , що на момент видачі зазначеної у спірному договорі довіреності Статут Позивача діяв в редакції, запровадженої змінами та доповненнями, що були затверджені протоколом №3 від 22.11.1999р. (а.с.а.с.40, 41 т.1). Відповідно до даних змін голова правління має право без доручення здійснювати дії від імені товариства , керувати його поточними справами, виконувати рішення вищого органу та спостережної ради, представляти Товариство в відношеннях з іншими юридичними особами, вести переговори та укладати угоди від імені товариства, організовувати ведення протоколів засідання правління (п.11.4.); до компетенції Спостережної ради серед іншого було віднесено укладання договорів (угод) на суму, що перевищують 5000000грн.

Враховуючи наведені Позивачем у позовні заяві розрахунки, які відповідають умовам п.п. 3.1., 7.1. спірного договору, з урахуванням визначеної на той момент тривалості орендних правовідносин між сторонами згідно п. 10.1. договору оренди №29/12/1-АР від 29.12.2003р., судом першої інстанції вірно встановлено та судова колегія погоджується з таким висновком суду , що сукупна орієнтована сума спірного договору передбачала наявність погодження Спостережної ради, доказів якого до матеріалів справи не надано.

Однак , слід зауважити , що всі необхідні для здійснення таких розрахунків параметри існували і були відомими сторонам ще на момент укладання спірного договору, який, незважаючи на відсутність погодження Спостережної ради протягом тривалого часу виконувався сторонами та це доведено матеріалами справи іпоясненнями сторін.

При цьому , судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те , що вищенаведені обставини зумовлюють можливість відліку початку перебігу строку позовної давності у розумінні ст. 261 Цивільного кодексу України щодо цього порушення саме з моменту укладання договору (тобто –з 01.09.2004р.), адже незалежно від обізнаності Відповідача про існування відповідних обмежень у повноваженнях посадової особи –керівника структурного підрозділу Позивача –відповідно до ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України така посадова особа зобов’язана була діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Таким чином , судова колегія , з урахуванням заяви Відповідача про застосування позовної давності, викладеної у запереченнях №08/01 від 19.01.2010р. (а.с.а.с.159,160 т.1), відсутність доказів існування обставин для переривання або зупинення перебігу позовної давності, а також –існування поважних причин, які б завадили своєчасному зверненню до суду, погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині.

Крім того , судова колегія також як і суд першої інстанції вважає , що Позивач безпідставно ототожнює передбачений ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України наслідок недійсності договору у вигляді припинення можливості настання права та обов’язків за таким договором у майбутньому із визнанням недійсним на майбутнє. Що , на думку судової колегії , призвело до неправильності обраного способу судового захисту у його наявному формулюванні.

З цього приводу слід зазначити наступне. Згідно з частиною першою статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). Зазначена норма означає, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення в силу закону, а рішення суду про визнання оспорюваного правочину недійсним має зворотну силу в часі.

Частина друга статті 236 Цивільного кодексу України, згідно з якою якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється, не встановлює винятків із правил частини першої статті 236 Цивільного кодексу України. Натомість частина друга статті 236 цього Кодексу конкретизує норму абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України, згідно з якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Саме, частина друга статті 236 Цивільного кодексу України встановлює, що за нікчемним правочином та за правочином, визнаним судом недійсним, не виникають не тільки ті права та обов'язки, настання яких сторони передбачали з моменту укладення правочину, а й ті, виникнення яких передбачалося лише в майбутньому.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення господарського суду не підлягає скасуванню, так як відповідає фактичним обставинам справи та чинному законодавству, а мотиви, з яких надана апеляційна скарга не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99 , 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго»м.Горлівка Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 16.02.2010р. по справі № 37/349пд –залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 16.02.2010р. по справі № 37/349пд –залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд.

Результати розгляду апеляційної скарги оголошені в судовому засіданні.

Повний текст постанови підписаний 09.06.10р.

Головуючий          

Судді: