Постанова № 10062376, 07.06.2010, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

01.06.2010 р. справа №21/29

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:суддів

при секретарі Жильцовій О.В.

За участю представників сторін:

від позивача 1: не з"явились

від позивача 2: не з"явились

від відповідача 1: Смольнякова А.І. за дов. № 7-1/3852 від 02.12.2009 р.

від відповідача 2: не з"явились

від відповідача 3: не з"явились

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 м.Кропоткін Краснодарського краю, Росія та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м.Коростишів Житомирської області

на рішення господарського суду Донецької області від 24.03.2010 р. у справі № 21/29 (головуючий суддя - Приходько І.В., судді Склярук О.І., Татенко В.М.)

за позовом: 1 ) Фізичної особипідприємця ОСОБА_2 м.Кропоткін Краснодарського краю, Росія; 2) фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м.Коростишів Житомирської області

до відповідачів: 1) Амвросіївсьої митниці, м.Амвросіївка; 2) Державної виконавчої служби в Амвросіївському районі Донецької області, м.Амвросіївка; 3) Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області, м.Донецьк

про стягнення 112849,75 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 м. Кропоткін Росія та фізична особа-підприємець ОСОБА_4 м. Коростишів Житомирської області звернулись до господарського суду Донецької області з позовом до Амвросіївської митниці м.Амвросіївка, Державної виконавчої служби в Амвросіївському районі Донецької області м.Амвросіївка про стягнення 112 849,75 грн., у тому числі на користь ОСОБА_2 84 449,75 грн. збитків; на користь ОСОБА_4 18 400,00 грн. збитків та 10000,00 грн. моральної шкоди.

Господарським судом Донецької області ухвалою від 03.09.2008 р. залучено до участі у справі № 21/29 в якості третього відповідача Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області (т.2 а.с.120)

Рішенням господарського суду Донецької області від 18.12.2008 р. по справі № 21/29 частково задоволені позовні вимоги та стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 збитки в розмірі 16965,88 грн., на користь ОСОБА_4 збитки у розмірі 9200 грн.; відмовлено в іншій частині позову; (т.4 а.с.31-36), яке постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.02.2009 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.06.2009 р. рішення господарського суду Донецької області від 18.12.2008 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.02.2009 р. у справі № 21/29 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Донецької області (т.4 а.с.186-190).

За результатами нового розгляду справи № 21/29, господарським судом Донецької області прийнято рішення від 24.03.2010 р., яким повністю відмовлено у задоволенні позовних вимог фізичних осіб-підприємців ОСОБА_2 м.Кропоткін Росія та ОСОБА_4 м.Коростишів Житомирської області (т.5 а.с.84-88).

Не погоджуючись з таким рішенням, позивачі звернулись до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просять рішення господарського суду Донецької області від 24.03.2010 р. по справі № 21/29 скасувати, як прийняте з порушенням норм матеріального права (т.5 а.с.93-98).

Мотивуючи апеляційну скаргу, позивачі посилаються на те, що висновок господарського суду стосовно недоведеності позивачами наявності в діях відповідачів протиправної поведінки, внаслідок чого відсутній склад правопорушення та підстави для настання цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення шкоди не відповідає обставинам справи, оскільки місцевий господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення не взяв до уваги висновок Амвросіївського районного суду Донецької області, викладений у постанові від 26.11.2004 р. Скаржники вважають, що Амвросіївський районний суд Донецької області постановою від 26.11.2004 р. не лише фактично визнав дії працівників Митниці незаконними, а й конкретно вказав, у чому полягала незаконність їхніх дій, та які норми законодавства ними було порушено, в звязку з чим скаржники вважають, що у позивачів не було необхідності ставити питання про визнання дій Митниці незаконними, оскільки їх визнано такими постановою від 26.11.2004 р. Амвросіївського районного суду Донецької області і ця постанова є чинною, тому визнаний у ній факт незаконності дій Митниці повинен був бути покладеним в основу рішення Господарського суду Донецької області як такий, що не потребував доказування згідно ч.5 ст.35 ГПК України.

Представник Амвросіївської митниці в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає оскаржуване судове рішення законним та вмотивованим, тому просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники Державної виконавчої служби в Амвросіївському районі Донецької області та Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області, в судове засідання не з'явились, письмового відзиву на апеляційну скаргу не надали, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права судова колегія встановила наступне.

10.03.2004р. працівниками Амвросіївської митниці складені протоколи:

- № 0106/70101/04 про порушення митних правил, передбачених статтею 340 Митного кодексу України (т.3 а.с.7-8). На підставі ст.377 Митного кодексу України за цим же протоколом вилучено деталі памятників габро (плитка) кількістю 86,98 кв.м вартістю 10095 грн.. ОСОБА_4 від підписання протоколу відмовилась (т.3 а..9);

- № 0107/70101/04 про порушення митних правил, передбаченого статтею 330 Митного кодексу України, в якому встановлено, що громадянка України ОСОБА_4, яка є приватним підприємцем, не предявила для здійснення митного контролю вантажну митну декларацію на належні їй вироби із граніту (т.2 а.с.2-3).

В наведених протоколах митниці від 10.03.2004р. встановлено, що на території пункту пропуску “Маринівка” Амвросіївської митниці при проведенні митного контролю автомобілю “КАМАЗ” держ. НОМЕР_1 з напівпричепом держ. НОМЕР_2 з вантажем: деталі памятників габро та плитка габро (загальною кількістю 86,98 кв.м) на суму 10095 грн., що належить громадянці України ОСОБА_4, яка є приватним підприємцем, остання не заявила в установленій формі точних відомостей про переміщуваний нею вантаж, а саме не оформила у митному відношенні вантажну митну декларацію в митниці, у зоні діяльності якої вона зареєстрована як приватний підприємець. Вантаж, що належить громадянці ОСОБА_4, направлявся із України до Росії.

28.04.2004 р. Амвросіївською митницею прийнята постанова у справі про порушення митних правил №0107/70101/04, якою громадянку України ОСОБА_4 визнано винною в скоєнні порушення митних правил, передбачених ст.330 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення в дохід держави в вигляді штрафу у розмірі 85 грн. (т.2 а.с.44).

05.05.2004р. за постановою Амвросіївського районного суду ОСОБА_4 притягнута до адміністративної відповідальності у вигляді конфіскації у дохід держави вилучених у неї деталей памятників і плитки з каменю габро (т.3 а.с.64).

09.06.2004р. постановою Апеляційного суду Донецької області скасовано постанову Амвросіївського районного суду від 05.05.2004 р., а адміністративну справу направлено до Амвросіївського районного суду на новий розгляд (т.3 а.с.68).

26.11.2004 р. за результатами нового розгляду адміністративної справи відносно ОСОБА_4, Амвросіївським районним судом винесено постанову від 26.11.2004 р. про закриття провадження в адміністративній справі та зобовязано Амвросіївську митницю повернути деталі памятників і плитку з каменю габро в кількості 86,89 кв.м. вартістю 10095 грн. (т.3 а.с.123).

03.03.2005р. за ухвалою Амвросіївського районного суду в межах адміністративної справи змінено спосіб і порядок виконання постанови Амвросієвського районного суду від 26.11.2004 р. та стягнуто з бюджету кошти в розмірі 5804,56 грн. на користь ОСОБА_4 з огляду на те, що на час закриття адміністративної справи конфіскований товар був реалізований Державною виконавчою службою в Амвросіївському районі (т.3 а.с. 131,142,141, т.1 а.с.52-55) та 18.11.2004 р. на депозитний рахунок ВДВС торгівельною організацією перерахована сума у розмірі 6294,56 грн. за реалізоване конфісковане майно, із яких кошти у сумі 5804,56 грн. перераховані до Державного бюджету, сума у розмірі 490 грн. перерахована на покриття витрат, повязаних з проведенням виконавчих дій (т.1 а.с.75).

Огляд вимог чинного законодавства свідчить про наступне.

Згідно статті 330 Митного кодексу України неподання митному органу в установлений законодавством строк документів, передбачених відповідно до цього Кодексу для здійснення митного контролю товарів, транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, незалежно від подання письмової декларації, тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян у розмірі до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно статті 340 Митного кодексу України недекларування товарів, що переміщуються через митний кордон України тягне за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від ста до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або конфіскацію цих товарів.

Відповідно до ч.6 ст.41 Конституції конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Статтею 326 Митного кодексу України встановлено, що конфіскація може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, що визначаються Митним Кодексом та іншими законами України.

Постановою Амвросіївського районного суду від 26.11.2004 р., провадження у адміністративній справі про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності закрито встановлено наступне.

“Постановою заступника Амвросіївської митниці від 28 квітня 2004 року ОСОБА_4 була визнана винною в порушенні митних правил за ст.330 Митного кодексу України, тобто за ненадання митним органам документів, необхідних для проведення митного контролю, мається на увазі саме та ж вантажна митна декларація, яка повинна бути оформлена ОСОБА_4 за місцем її реєстрації як приватного підприємця. В цей же день складається другий протокол про порушення митних правил за ст.340 МК України, в якому вказується, що ОСОБА_4 не заявила по установленій формі точних відомостей про вантаж, який переміщувала з України до Росії, а саме: не оформила в митному відношенні вантажну митну декларацію в місці її реєстрації як приватного підприємця.

Відповідно до вимог ст.80 МК України “у разі відмови у митному оформленні та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів митний орган зобов'язаний видавати заінтересованим особам письмове повідомлення із зазначенням причин відмови та вичерпним роз'ясненням вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення та пропуску цих товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

В судовому засіданні, із пояснень ОСОБА_4 та працівників митниці, встановлено, що в порушення вимог вище згаданої статті митний орган не повідомив письмово ОСОБА_4 про причину відмови в митному оформленні, і не розяснив, що необхідно надати митному органу для оформлення вантажу, двічі склавши протоколи про відсутність у ОСОБА_4 вантажної митної декларації, яка повинна бути оформлена за місцем її реєстрації як приватного підприємця”.

З огляду на зазначене, судове рішення про конфіскацію товарів скасовано, а провадження у адміністративній справі відносно ОСОБА_4 про притягнення її до адміністративної відповідальності закрито із встановленням судом у постанові фактів порушення митницею своїх обов'язків.

Статтею 56 Конституції гарантовані права особи на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Про це визначено і в рішенні Конституційного Суду України (справа про відшкодування шкоди державою) від 03.10.2001 р. N 12-рп/2001, в якому констатовано, що «згідно Конституції України, Україна є правовою державою (стаття 1), а людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (стаття 3). Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, і саме держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3). Цей обов'язок держави конкретизується в ряді статей Конституції України. В Основному Законі держави розмежовуються такі поняття, як держава, органи державної влади, посадові і службові особи (статті 3, 5, 6, 13, 38, 55, 56, 62 та інші). Матеріальна та моральна шкода, завдана громадянам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави (стаття 56 Конституції України)».

Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст.1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів.

Відповідно до п.17 ч.1 ст.1 Митного кодексу України, митні органи спеціально уповноважені органи виконавчої влади в галузі митної справи, тобто митниця відноситься до суб'єктів, визначених ст.ст.1173 Цивільного кодексу України.

Позивач - ФОП ОСОБА_2 наполягає, що йому було завдано майнову шкоду, яка виникла з причин повної втрати права власності на деталі для пам'ятників і плитку гарбо у кількості 86,98кв.м.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтею 392 Митного кодексу України визначено, що у разі, якщо за результатами перевірки законності та обгрунтованості постанови суду у справі про порушення митних правил ця постанова буде скасована, а справа закрита, конфісковані товари, повертаються особі, яка притягалася до відповідальності, або її представникові. Якщо конфісковані товари, транспортні засоби неможливо повернути в натурі, повертається їхня вартість за вирахуванням сум належних податків і зборів за ставками, що діяли на день конфіскації. Повернення грошових коштів, зазначених у цій частині, здійснюється органами Державного казначейства України з Державного бюджету України.

Посилання суду першої інстанції на приписи Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»є безпідставним, оскільки згідно статті 2 п.20 Бюджетного кодексу України «Закон про Державний бюджет України - це закон, який затверджує повноваження органів державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду», тобто 2005 року, тому підстави застосування положень такого нормативного акту у 2009, 2010 роках відсутні.

При цьому, як вбачається частиною 6 статей 29 Законів України «Про Державний бюджет України 2009рік», «Про Державний бюджет України на 2010 рік»встановлено, що до прийняття спеціального закону у 2009, 2010 роках списання коштів з бюджету за рішеннями судів щодо відшкодування вартості конфіскованого майна, що перейшло у власність держави, для юридичних осіб здійснюється у розмірах сум коштів, що надійшли до бюджету від реалізації цього майна. Щодо виконання судових рішень відносно фізичних осіб, в тому числі тих, що займаються підприємницькою діяльністю, вказані норми обмежень не містять.

Ствердження відповідача-3, що відшкодування шкоди відбувається лише в межах суми, що надійшла до бюджету, також не ґрунтуються на приписах статті 392 Митного кодексу України та ст.1166 Цивільного кодексу України, які не містять таких приписів, а навпаки закріплюють обов'язок держави відшкодувати шкоду в повному обсязі.

Згідно статті 41 Конституції право приватної власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно його позбавлений. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, які встановлені законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Стаття 392 Митного кодексу України гарантує, що якщо конфісковані товари, неможливо повернути в натурі, повертається їхня вартість за вирахуванням сум належних податків і зборів за ставками, що діяли на день конфіскації.

Господарським судом Донецької області ухвалою від 15.11.2007 р. була призначена судова товарознавча експертиза і її проведення доручено Державному гемологічному центру України, згідно висновку якого від 04.08.08р. № 30816-Д експертна вартість товарної партії станом на 10.03.04р. становила 4 281,01 доларів США, що у перерахунку за курсом НБУ (5,3296грн./1дол.США) становить 22816,07грн.

Як вбачається з огляду накладної № 43 від 07.03.2004 р., на який є штамп Амвросіївської митниці, покупцем товару вказаний - ОСОБА_2, а також зазначені відомості через кого відпущено йому товар через ОСОБА_4. Факт закупівлі деталей для памятників та плитки за накладною № 43 від 07.03.2004 р. саме ОСОБА_2 підтверджений також квитанцією до прибуткового касового ордеру № 43 від 07.03.2004 р., за яким кошти у сумі 10095 грн. за деталі для памятників та плитку продавцем ОСОБА_7 прийняті від ОСОБА_2 через ОСОБА_4; договором купівлі-продажу деталей для памятників та плитки № 2 від 04.03.2004р., укладеним між ОСОБА_2 (покупець) і ОСОБА_7 (продавець), копія якого Житомирською митницею була надіслана Амвросіївській митниці (т.1а.с.15-17, т.1а.с.131).

Враховуючи вищевикладене, позов громадянина Росії ОСОБА_2 обґрунтований і підлягає частковому задоволенню на підставі ст.56, ст.41 Конституції України, ст.392 Митного кодексу України, ст.ст.1166,1173 Цивільного кодексу України у сумі 16 965,88 грн. (експертна вартість товару 22816,07грн. за мінусом суми 5 804,56грн., яку Амвросіївський районний суд призначив стягнути з державного бюджету і суми митного збору 45,63 грн., яка мала бути сплачена при митному оформленні деталей памятників габро і плитки габро за ставкою, визначеною п.1 додатку 1 до постанови КМУ від 27.01.97р. № 65 “Про ставки митних зборів”).

Посилання скаржника про наявність вини органів державної виконавчої служби не приймаються до уваги, оскільки матеріали справи не містять доказів повідомлення виконавчої служби про скасування постанови місцевого суду від 05.05.2004 р.

Посилання відповідача-1 на те, що неправомірність дій митниці як суб'єкта владних повноважень може доводиться лише в межах адміністративного судочинства, не приймається до уваги, оскільки Кодекс адміністративного судочинства України набув чинності з 01.09.2005 року, в той час як порушення митних правил по цій справі відбулось у 2004 році. Щодо постанови Амвросіївської митниці від 28.04.2004 р., то як вбачається така постанова є прийнятою митницею за порушення митних правил, передбачених ст.330 Митного кодексу України та стягнуто штраф в розмірі 85 грн., в той час як позивач - ФОП ОСОБА_2 наполягає, що йому було завдано майнову шкоду, яка виникла з причин повної втрати права власності на конфіскований товар, що відбулось за порушення митних правил, передбачених статтею 340 Митного кодексу України. При цьому, вбачається, постановою Амвросіївського районного суду оцінені в сукупності і постанова митниці від 28.04.2004р. і два протоколи від 10.03.2004р. з встановленням фактів, "що митний орган не повідомив письмово ОСОБА_4 про причину відмови в митному оформленні, і не розяснив, що необхідно надати митному органу для оформлення вантажу, двічі склавши протоколи про відсутність у ОСОБА_4 вантажної митної декларації, яка повинна бути оформлена за місцем її реєстрації як приватного підприємця”, що зумовило закриття провадження у адміністративній справі за відсутністю порушень статті 340 Митного кодексу України.

З огляду на зазначене та приписи ст.56, ст.41 Конституції України, ст.392 Митного кодексу України, ст.ст.1166,1173 Цивільного кодексу України рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог громадянина Росії ОСОБА_5 про стягнення шкоди в розмірі 16 965,88грн. підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального права.

У задоволенні позовних вимог фізичної особи підприємця ОСОБА_4 про стягнення збитків в розмірі 18400грн., які складаються з витрат на поїздку з міста проживання до суду у м.Амвросіївка, до захисника у Горлівку, за проживання та харчування у час таких поїздок, слід відмовити, оскільки такі витрати підтверджені лише розписками фізичних осіб без визначення дати їх складення (т.1 а.с.35,36), інших доказів, які б підтверджували розмір таких збитків матеріали справи не містять. Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог. Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів приниження працівниками митниці честі та достоїнства, престижу і ділової репутації ОСОБА_4, у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_4 щодо стягнення моральної шкоди в сумі 10000 грн. обґрунтовано відмолено судом першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п.2 ст.103, п.4 ст.104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 м.Кропоткін Краснодарського краю, Росія задовольнити частково.

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м.Коростишів Житомирської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 24.03.2010 р. у справі № 21/29 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 м.Кропоткін Краснодарського краю, Росія щодо стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 16 965,88грн. збитків з прийняттям нового рішення у справі в цій частині.

Позовні вимоги Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 м.Кропоткін Краснодарського краю, Росія задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 16 965,88грн. збитків, 169,66грн. на відшкодування витрат по оплаті державного мита за пред»явлення позову, 84,83грн. на відшкодування витрат по оплаті державного мита за пред»явлення апеляційної скарги, 17,79 грн. на відшкодування витрат по сплаті послуг iнформацiйно-технiчного забезпечення судового процесу.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного гемологічного центру України (єдиний позабюджетний рахунок № 35228002000829 в ГУ ДКУ у м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 21587162, “оплата згідно рахунку-фактури № 2525 від 04.08.08р., у тому числі ПДВ 55,00грн”) 330,00грн. судових витрат за проведення судової товарознавчої експертизи.

В іншій частині рішення господарського суду Донецької області від 24.03.2010 р. у справі № 21/29 про відмову у задоволенні позовних вимог залишити без змін.

Господарському суду Донецької області видати накази з врахуванням ст.122 ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом одного місяця.

Головуючий

Судді:

Надруковано: 8 прим.

5 - сторонам

1 - ГСДО

1 - у справу

1 - ДАГС