Рішення № 100571629, 05.10.2021, Мар'їнський районний суд Донецької області

Номер справи 237/6869/19

Номер провадження 2/237/113/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.21 м. Курахове

Мар`їнський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Ліпчанського С.М.,

при секретарі Бахтіяровій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», в інтересах якого діє представник Фацул Марія Валеріївна до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про застосування наслідків нікчемного правочину, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» звернулось до Мар`їнського районного суду Донецької області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування зазначених позовних вимог позивач за первісним позовом зазначає наступне. Між акціонерним товариством «Банк Ренесанс Капітал» та ОСОБА_1 13.08.2013р. укладено кредитний договір №GР - 4907948, на підставі якого останній видано кредит у сумі 45 760,00 грн. 19.07.2016 р. Публічне акціонерне товариство «Банк Ренесанс Капітал» припинилося шляхом приєднання до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк». Відповідач, не виконує свої кредитні зобов`язання належним чином довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем станом на 29.11.2019 р. складає 128060 грн.. з яких: 38508.07 грн. - заборгованість за кредитом: 2024,11 грн. - заборгованість процентами; 36117,56 заборгованість за комісією; 51410,26 грн. - штрафні санкції.

Відповідач за первісним позовом проти задоволення позовних вимог заперечувала та подала до суду відзив на позовну заяву у якому виклала свої мотиви незгоди з заявленими позовними вимогами які зводяться до наступного. ОСОБА_1 зазначає, що вимоги позивача є незаконними та необґрунтованими. Кредитний договір укладений між позивачем та відповідачем містить положення про комісію, які підлягають визнанню недійсними в силу вимог Закону України «Про захист прав споживачів». На підставі Виконавчого напису з заробітної плати відповідача утримувалися грошові кошти в рахунок погашення заборгованості за Договором. До моменту визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню Приморським районним судом м. Маріуполя (справа № 266/5444/19), з відповідача на користь банку було стягнуто 1764,22 гривні, однак позивач не врахував зазначені суми при розрахунку заборгованості. Позивач включив до заборгованості неустойку за порушення зобов`язань по кредиту в розмірі 51410,26 гривень проте відповідно до Договору, стягнення неустойки взагалі не передбачено. Також відповідач подала до суду заяву про застосування правових наслідків спливу строку позовної давності в якій зазначає, якщо виходити з дати звернення банком до суду (позов надійшов 28.12.2019 року), то у відношенні платежів, які повинні були здійснені відповідачем після 28.12.2016 року, строк позовної давності по ним сплив. Задоволенню підлягають вимоги зі сплати платежів за кредитом починаючи з 14.01.2017 року. Це 10013,59 гривень основної заборгованості, 89,93 процентів за користування, загалом 10103,52 грн. Але зазначена сума підлягає зменшенню на суму коштів, які стягнуто на підставі виконавчого листа за виконавчим провадженням №59191946 від 01.07.2019 року - 1764,22 гривні. Тобто стягненню з відповідачки підлягає 8339,30 гривень. Зазначену суму відповідач визнає.

ОСОБА_1 подала до суду зустрічну позовну заяву в якій зазначає, що у встановлені Графіком платежів (що є додатком до Договору) строки вона виконувала свої обов`язки, але прибувши 14.04.2014 року до відділення банку, в якому вона обслуговувалася (знаходилось у місті Донецьку) здійснити черговий платіж не змогла. Його співробітники вивозили з приміщення обладнання та повідомили ОСОБА_1 про те, що у зв`язку з ситуацією банк на цій території області не працює, про те, куди і в який спосіб здійснювати платежі відповідачу повідомлять додатково. Позивач за зустрічним позовом стверджує, що нарахування комісії є незаконним , а вимоги п. 4.2 Договору є недійсними в силу того, що встановлюють комісію за обслуговування кредиту, що прямо заборонено абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів". З моменту отримання кредиту позивач за зустрічним позовом сплатила 7812,04 гривень комісії. ОСОБА_1 вказує, що зазначена сума повинна бути зарахована в рахунок погашення моєї заборгованості за кредитом (основної та процентів за користування).

Сторони у судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають частковому задоволенню, позовні вимоги за зустрічним позовом підлягають задоволенню у повному обсязі з огляду на наступне.

13.08.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Ренесанс Капітал», правонаступником якого є АТ «ПУМБ», та ОСОБА_1 був укладено кредитний договір № GP- 4907948, за яким остання отримала кредит у розмірі 45760 гривень строком на 48 місяців, розмір комісії за обслуговування кредиту становить 2.00% річних, розмір процентної ставки становить 3.00% річних.

Згідно з графіком платежів договору відповідач зобов`язалась здійснювати щомісячні платежі, які складається з наступних елементів погашення основної суми заборгованості, погашення процентів за користування кредитом, комісія за обслуговування кредиту. Останньою датою платежу визначено 14.08.2017 року.

Відповідно до п. 2.1 Загальних умов договору Банк зобов`язався надати позичальнику кредит з метою та у сумі кредиту, вказаній в пропозиції, а позичальник зобов`язався сплатити банку разову комісію, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом та комісії, використати його за цільовим призначенням, виконати інші умови кредитного договору та повертати кредит банку частинами у сумах та терміни, визначені у графіку платежів, але в будь-якому випадку не пізніше останнього дня строку кредиту, зазначеного в пропозиції.

Банк виконав взяте на себе зобов`язання та надав позичальнику кошти в розмірі, визначеному в кредитному договорі.

Даний договір міститься в матеріалах справи, визнається відповідачем, містить відомості про прізвище та підпис особи позичальника, тому є належним доказом.

В ході судового розгляду підтверджені обставини з приводу того, що позичальник не виконав умови кредитного договору належним чином, що підтверджується випискою про рух коштів по рахунку ОСОБА_1 , з огляду на що утворилася заборгованість за кредитом та процентами.

Відповідач заявила про застосування позовної давності до заявлених вимог.

Вирішуючи питання щодо застосування правових наслідків спливу строків позовної давності до заборгованості за кредитом суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ст. ст. 256,257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законодавством встановлена спеціальна позовна давність та відповідно до ч.2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки(штрафу, пені) застосовується позовна давність один рік. Відповідно до ст. 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (пункт 137 рішення від 09 січня 2013 року за заявою № 21722/11 у справі «Олександр Волков проти України»).

Положеннями ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу (п. 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12).

Крім того, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в п. 91 постанови від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Сплата процентів за користування кредитом визначена договором щомісячно, отже, строк позовної давності щодо стягнення щомісячних платежів зі сплати процентів за період, що перевищує три роки до часу звернення позивача з даним позовом пропущено.

Таким чином, оскільки позивач звернувся з позовом до суду лише 28.12.2019 року

з відповідача слід стягнути заборгованість, що утворилась за трирічний строк позовної давності, а саме з 28.12.2016 року та становить 10103,52 гривні, вказана сума сскладається з наступного: 10103,52 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 89,93 гривні - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

Однак як вбачається з копії звітів про здійснення відрахування та виплати з відповідача за період з 01.08.2019 року по 30.08.2019 в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту було стягнуто 1764,22 гривні у зв`язку з чим заборгованість відповідача за кредитом підлягає зменшенню на вказану суму та становить 8339,30 гривень.

Вирішуючи заявлені первісним позивачем позовні вимоги щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості штрафними санкціями суд виходить з наступного.

Як вбачається з копії довідки від 09 листопада 2018 року № 0000647677 ОСОБА_1 з 09 листопада 2018 року взята на облік у якості внутрішньо переміщеною особи за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з копії паспорту відповідача серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 03 березня 2010 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України №1053-р від 30.10.2014 року, Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визначення такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» як с. Березове Мар`їнського району Донецької області так і м. Маріуполь входять до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція.

Національний банк України своїми листами від 13 жовтня 2014 року №47-411/58939 та від 05 листопада 2014 року № 18-112/64483 наголошував банкам України про неухильне дотримання вимог Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» щодо не нарахування пені та штрафів за договорами кредиту під час антитерористичної операції.

Як проголошено в ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи.

Згідно зі ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У п. 3.4. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 (Справа N 1-10/2004)) зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Отже, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що відповідач зареєстрований у населеному пункті, віднесеному до населених пунктів на території яких проводиться антитерористична операція, з урахуванням приписів Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», суд приходить до висновку, що до нарахування відповідачу не підлягали: 51410,26 гривень штрафних санкцій.

Таким чином, позовні вимоги АТ «Пумб» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту слід задовольнити частково, а саме, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитом у розмірі 8339,30 гривень.

Вирішуючи позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про застосування наслідків нікчемного правочину суд виходить з наступного.

Згідно пункту 4.2 Розділу 2 «Загальні умови договорів кредитування, відкриття та ведення рахунків», за обслуговування кредитної заборгованості позичальник щомісячно сплачує комісію у розмірі, вказаному в Пропозиції, від початкової суми кредиту, наданого Банком згідно з цим розділом (база розрахунку комісії).

Статтею 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) кредитодавець перед укладенням договору про надання споживчого кредиту зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця та кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями15і23цьогоЗакону.

Частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» яка регулює визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими є зобов`язання, які виникають із положень договору про споживчий кредит та які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому).

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Згідно п. 3.1 та п. 3.3 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»: банки зобов`язані саме в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту, вартості всіх супутніх послуг, а саме: перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов`язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо. Кредитний договір має містити графік платежів у розрізі погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом та вартості всіх супутніх послуг.

В п. 3.4 зазначених Правил йдеться про те, що банки зобов`язані в кредитному договорі зазначати вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу, та обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов`язкових платежів, тарифів).

Отже, комісійну винагороду банку за обслуговування кредитом, що відноситься до складу інших платежів, позивач не має сплачувати взагалі. Також, вважає, що не має сплачувати і вказані платежі, оскільки банком детального розпису по вартості зазначених послуг не надано. А, відповідно, не надано і детального розпису сукупної вартості кредиту, що передбачено чинним законодавством України. Вартість обслуговування кредитом зменшується з погашенням тіла кредиту, а отже цей пункт завуальований та насправді приховує процентну додаткову ставку по кредиту.

Крім того, кожна супутня послуга, до яких відноситься і зазначена комісія повинна обґрунтовуватися нормативними актами з відповідним обґрунтуванням тарифу. Але зазначена послуга жодним нормативним актом не була обґрунтована. Тобто вона є такою, що визначена лише на власний розсуд банком, а також на власний розсуд банком був визначений і тариф по цій послузі.

Таким чином щомісячні нарахування як плата за заборгованість за комісією (плата за обслуговування кредиту) є незаконними.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 308/10570/15-ц (провадження № 61-31942св18) та від 27 грудня 2018 року по справі № 695/3474/17 (провадження № № 61-21827 св 18).

На підставі викладеного, суд вважає, що в п 4.2., що стосується розрахунку «комісії за обслуговування» за кредитним договором № GP-4907948 від 13.08.2013 року, між ОСОБА_1 та АТ "Банк Ренесанс Капітал", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Перший Український міжнародний банк" є незаконними, не відповідають вимогам справедливості та суперечить ч. 1ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно вимоги в перо визнання їх недійсними підлягають задоволенню.

У зв`язку з викладеним позовні вимоги за первісним позовом про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Пумб» заборгованості за комісією у розмірі 36117,56 гривень задоволенню не підлягають, а сплачена ОСОБА_1 грошова сума у якості комісії у розмірі 7812,04 гривень повинна бути зарахована в погашення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Первісну позовну заяву Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», в інтересах якого діє представник Фацул Марія Валеріївна до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (код ЄДРПОУ 14282829, вул. Андріївська, буд. 4, м. Київ, 04070) заборгованість за кредитом у сумі 8339,30 гривень.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про застосування наслідків нікчемного правочину - задовольнити у повному обсязі

Визнати пункт 4.2 кредитного договору № GP-4907948 від 13.08.2013 року, укладеного між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та приватним акціонерним товариством «Банк Ренесанс Капітал» недійсним з моменту укладення.

Зобов`язати акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № GP-4907948 від 13.08.2013 року, зарахувавши кошти, сплачені як комісія в сумі 7812,04 гривень, в погашення заборгованості за кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» судові витрати за первісним позовом у розмірі 115, 25 гривень.

Стягнути з акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» судовий збір за зустрічним позовом у розмірі 840,80 гривень

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного суду через Мар`їнський районний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Ліпчанський