Рішення № 10054826, 14.06.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2010 р. Справа № 59/343-09

вх. № 10351/4-59

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився;

відповідача - Василенко І.В. за довір. від 08.12.2009 р.

третя особа - Артюх А.Л. за довір. від 02.06.2010 р.

розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської Обласної Дірекції, м. Харків

до Приватної фірми "ВВК", м. Харків

про стягнення 575336,52 дол.США та 426189,59 грн.

та зустрічним позовом Приватної фірми "ВВК", м. Харків

до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської Обласної Дирекції, м. Харків

про визнання недійсною Генеральної кредитної угоди

ВСТАНОВИВ:

10.12.2009р. позивач ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ПФ «ВВК», в якій просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості за укладеними у відповідності до генеральної кредитної від 14.06.2007р. угоди №646 кредитним договором від 14.06.2007р. №010-2/02/1-720-07 у розмірі 85.903,11 дол. США; за кредитним договором від 10.07.2008р. №010-1/02-01-78-08 у розмірі 489.433,41 дол. США; за договором овердрафту від 21.02.2008р. №015/02-01-13-08426.189,59 грн., суму державного мита за подачу позовної заяви в розмірі 25.500,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 15, 526, 530, 533, 549, 612, 1054 ЦК України. Стверджує, що відповідач одержав в користування передбачені названими договорами кредитні кошти, проте зобов’язання з їх повернення та сплаті відсотків виконує неналежним чином внаслідок чого уторилась пред’явлена до стягнення заборгованість. В судових засіданнях представник позивача підтримує позовні вимоги, наполягає на їх задоволенні в повному обсязі.

Відповідач ПФ «ВВК» у відзиві на позовну заяву (т.ІІ а.с. 14-19) проти задоволення позову заперечує посилаючись на незаконність видачі йому позивачем кредиту в іноземній валюті. Крім того, відповідач подав зустрічну позовну заяву (т.ІІ а.с. 117-124), котра прийнята судом до спільного розгляду із первісною заявою ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ухвалою від 18.02.2010р. В зустрічній позовній заяві ПФ «ВВК» просить визнати недійсною генеральну кредитну угоду від 14.06.2007р. №646. В обґрунтування зустрічних позовних вимог відповідач посилається на ст.ст. 203, 2145, 236, 254, 548 ЦК України, Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», стверджує, що спірна угода є недійсною оскільки укладена з порушенням вимог названих нормативних актів за відсутності у позивача індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення цієї операції в іноземній валюті. На цій підставі представник відповідача в судових засіданнях проти задоволення первісного позову заперечує, наполягає на задоволенні зустрічного позову.

Позивач за первісним позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» проти задоволення зустрічного позову у відзиві на зустрічну позовну заяву (т.ІІІ а.с. 5-7) заперечує, вказує, що у нього наявні усі необхідні дозволи та ліцензії на здійснення спірної операції в іноземній валюті тому відповідна генеральна кредитна угода від 14.06.2007р. №646 є дійсною і підлягає виконанню.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління Національного банку України в Харківській області (залучена до участі у справі ухвалою від 19.04.2010р.) підтримує первісні позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», проти задоволення зустрічного позову ПФ «ВВК» заперечує. У своїх письмових поясненнях третя особа вказує, що «Райффайзен Банк Аваль» має усі необхідні дозволи та ліцензії на здійснення валютних операцій в т.ч. тих, котрі передбачені генеральною кредитною угодою від 14.06.2007р. №646. Також, вказує третя особа, до спірної угоди не може бути застосований підпункт «в» пункту 4 статті 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» оскільки законодавством не визначені межі, перевищення яких, згідно положень цього підпункту, потребує отриманні індивідуальної ліцензії.

В судовому засіданні оголошувалась перерва до 22.03.2010р., до 12.04.2010р., до 19.04.2010р. та до 14.06.2010р. для виготовлення повного тексту рішення.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

14.06.2007р. між позивачем ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та відповідачем ПФ «ВВК» укладено Генеральну кредитну угоду № 646. В подальшому, за згодою сторін до вищевказаної Генеральної кредитної угоди вносилися зміни шляхом укладання Додаткової угоди № 1 від 29.08.2007р. та Додаткової угоди № 2 від 10.07.2008р. Відповідно до умов додаткових угод сторонами змінювався ліміт кредитування, умови надання та погашення кредитних коштів, вид забезпечення.

14.06.2007р. на виконання умов вищезазначеної Угоди між Банком та Позичальником було укладено кредитний договір № 010-2/02/1-720-07. Відповідно до п.1.1. умов вищевказаного договору кредитор у відповідності до Генеральної кредитної угоди та на умовах цього договору, відкриває позичальнику мультивалютну невідновлювальну кредитну лінію у сумі 120.000, 00 доларів США та/або еквівалент цієї суми в Євро, та/або еквівалент цієї суми в національній валюті України, строком до 14.06.2012р., зі сплатою 15,0% річних за користування кредитними коштами в національній валюті, 10,0 % за користування кредитними коштами в доларах США, 9,0 % за користування кредитними коштами в Євро. 05.12.2008р. та 27.05.2009р. за згодою сторін було укладено Додаткову угоду № 1 та Додаткову угоду № 2 до кредитного договору від 14.06.2007р. №010-2/02/1-720-07 Відповідно до умов додаткових угод сторонами було змінено розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами в доларах США та графік погашення заборгованості.

Фактично грошові кошти кредитором було видано, а позичальником отримано, - в доларах США 15.06.2007 в сумі 120.000,00 дол. США (т.І а.с. 93-94).

Протягом строку дії договору відповідачем в рахунок погашення кредиту по кредитному договору від 14.06.2007р. №010-2/02/1-720-07 перераховано коштів на загальну суму 39.310,43 дол. США. За підрахунками позивача станом на 30.11.2009р. заборгованість відповідача за кредитним договором від 14.06.2007р. №010-2/02/1-720-07 склала 85.903,11 доларів США, з них: 80.689,57 доларів США - сума заборгованості по кредиту; 5.096,07 доларів США - сума заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитними коштами; 21,24 доларів США - сума пені, нарахована за порушення строку погашення кредиту за період з 01.09.2009р. по 29.11.2009р.; 96,23 доларів США - сума пені, нарахована за порушення строку погашення відсотків за користування кредитними коштами за період з 01.09.2009р. по 29.11.2009р

Крім того, 10.08.2008р. на виконання умов генеральної кредитної угоди від 14.06.2007р. № 646 між позивачем і відповідачем було укладено кредитний договір №010-1/02-01-78-08. Відповідно до п.1.1. умов вищевказаного договору кредитор у відповідності до Генеральної кредитної угоди та на умовах цього договору, зобов’язується надати позичальнику кредит у формі мультивалютної відновлювальної кредитної лінії з лімітом 495.000,00 доларів США або еквівалент цієї суми в Євро, або еквівалент цієї суми в національній валюті України, кінцевий термін погашення 04.07.2009р., зі сплатою 19,0% річних за користування кредитними коштами в національній валюті, 12,0 % за користування кредитними коштами в доларах США та в Євро. 27.05.2009р. за згодою сторін було укладено Додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 010-1/02-01-78-08 від 10.08.2008р. Відповідно до умов додаткової угоди сторонами було змінено тип кредитної лінії, розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами в доларах США, суму кредитних коштів та кінцевий термін погашення.

Фактично грошові кошти кредитором було видано, а позичальником отримано, - в доларах США протягом червня – вересня 2008 року в сумі 455.800,00 дол. США (т.І а.с. 73-74, 99-106).

Станом на 30.11.2009р. заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором від 10.07.2008р. № 010-1/02-01-78-08 за підрахунками позивача склала 489.433.41 доларів США, з них: 455.800,00 доларів США - сума заборгованості по кредиту; 32.432,42 доларів США - сума заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитними коштами; 600,96 доларів США - сума пені, нарахована за порушення строку погашення кредиту; 600,03 доларів США - сума пені, нарахована за порушення строку погашення відсотків за користування кредитними коштами за період з 01.09.2009р. по 29.11.2009р.

21.02.2008р. також між позивачем і відповідачем було укладено Договір овердрафту з диференційованою ставкою для корпоративних клієнтів № 015/02-01 -13-08. Відповідно до умов п.1, п.2 вищевказаного договору кредитор надає позичальнику право для фінансування власної господарської діяльності здійснювати перерахування грошових коштів в обсягах, що перевищують реальні залишки коштів на поточному рахунку. Строк користування овердрафтом сторонами встановлено до 15.02.2009р. Ліміт овердрафту встановлено в розмірі 115 800,00 грн., та не може перевищувати 15% від середньомісячних надходжень за останні 3 місяці на поточні рахунки позичальника, відкриті у Банку. За користування овердрафтом сторони визначили диференційовану відсоткову ставку, розмір якої залежить від строку безперервного дебетового сальдо на поточному рахунку позичальника в наступному розмірі: якщо термін безперервного терміну дебетового сальдо від 1 до 5 діб - 9,5 % річних; якщо термін безперервного терміну дебетового сальдо від 5 до 10 діб - 12,0% річних; якщо термін безперервного терміну дебетового сальдо від 10 до 15 діб - 13,5% річних; якщо термін безперервного терміну дебетового сальдо від 15 до 30 діб - 14,5% річних. 10.07.2008р. за згодою сторін було укладено Додаткову угоду № 1 до договору овердрафту № 015/02-01-13-08 від 21.02.2008р. Відповідно до умов додаткової угоди сторонами було змінено розмір диференційованої ставки.

Фактично за договором овердрафту від 21.02.2008р. №015/02-01-13-08 позивачем відповідачеві було видано 348.874,63 грн. протягом строку з лютого 2008р. по лютий 2009р.(т.І а.с. 73-75, 95-98)

За підрахунками позивача станом на 30.11.2009р. заборгованість відповідача перед позивачем за Договором овердрафту № 015/02-01-13-08 від 21.02.2008р. складає 426.189.59 грн., з них: 346.524,63 грн. - сума заборгованості по кредиту; 77.024,40 грн. - сума заборгованості по сплаті відсотків аз користування кредитними коштами; 1.267,35 - сума пені, нарахована за порушення строку погашення кредиту; 1.373,21 грн. - сума пені, нарахована за порушення строку погашення відсотків за користування кредитними коштами.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, а на думку відповідача (позивача за зустрічним позовом) – про порушення його прав.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав зустрічних позовних вимог і заперечень проти них виходить з наступного.

У відповідності до ст. 15, 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічно ст.20 ГК України передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання.

Отже, господарський договір, в т.ч. спірна генеральна кредитна угода від 14.06.2007р. №646, може бути визнаний за наявності двох умов: перша – це порушення ним прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача; друга – це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

Така правова позиція суду відповідає п.7 та п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, якими передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, позивач в силу викладеного та відповідно ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) зобов’язаний довести за допомогою належних та допустимих доказів факт порушення спірним правочином його прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

Втім, відповідачем ні в зустрічному позові, ні в письмових поясненнях не доведено яким чином його права та/або інтереси порушуються спірним правочином. Не наведено з цього приводу і відповідних обґрунтованих доводів представником позивача у судових засіданнях. Відсутні в матеріалах справи й інші докази, які могли б привести суд до висновку про наявність таких порушень прав, інтересів позивача.

При цьому твердження позивача про нерозумність та несправедливість спірного правочину внаслідок залежності його виконання від коливань курсу долару США по відношенню до гривні не приймаються судом до уваги як неспроможні. Курсові коливання є нормальним явищем ринкової економіки, що не міг не знати і не усвідомлювати позивач, обираючи собі валюту кредитування долари США і одночасно знижену, порівняно із кредитами в гривні, відсоткову ставку по кредитам в доларах США.

Суд зазначає, що ризик погіршення умов господарювання є нормальним явищем. Ризик є однією із ознак підприємництва (згідно ст.42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку). Більш того принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (ст. 44 ГК України). Отже складнощі, які виникли у позивача із виконанням спірного кредитного договору охоплюються його (позивача) підприємницьким ризиком. Тому у суду немає правових підстав перекладати комерційний ризик позивача на відповідача шляхом звільнення позивача від виконання прийнятих на себе обов’язків за договором.

Так само позивачем не доведено наявність передбачених законом підстав для визнання правочину недійсним. Положення відсилочних норми ч.1 ст. 203 ЦК України (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства) та норми ч.1 ст. 227 ЦК України (правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним) потребують наявності норми права котра прямо передбачає необхідність одержання індивідуальної ліцензії на вчинення передбаченої правочином господарської операції (наразі – надання кредиту в іноземній валюті).

Проте, в даному випадку такі норми відсутні. Натомість нормами ч. 2 ст. 192, ч.3. ст. 533 ЦК України прямо передбачена можливість використання іноземної валюти на території України, в тому числі при здійсненні розрахунків за зобов'язаннями у випадках, порядку і на умовах, встановлених законом. Такою системою спеціальних норм є блок нормативно-правових актів, які регулюють здійснення банківської діяльності та операцій.

Відповідно до ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» банки мають право розміщати залучені кошти від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, здійснювати операції з валютними цінностями. При цьому, відповідно до ст. 2 вищевказаного закону коштами вважаються гроші в національній валюті або іноземній валюті чи їх еквіваленті.

Нормою ст. З Декрету КМУ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлено статус валюти України (яка є таким засобом платежу на Україні, що приймається для оплати без обмежень) і статус іноземної валюти, яка також є засобом платежу і може виступати предметом договору. Однак, такі операції мають окремий дозвільний порядок (за умови отримання ліцензії НБУ). Зокрема, в п. «в» ч. 4 ст. 5 Декрету передбачено «надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті». При цьому, якщо терміни і суми таких кредитів не перевищують встановлених законодавством меж, то ліцензія не вимагається.

В кредитному договорі грошова сума в іноземній валюті є предметом договору, за користування яким боржник (Відповідач) зобов'язаний сплачувати відсотки, розмір і порядок сплати яких встановлено договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Нормою ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Відповідно до п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Водночас, відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або одержувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Матеріалами справи (т. ІІІ а.с 13-17) встановлено наявність у Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» Банківської ліцензії, виданої Національним банком України на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пінтами 5-11 частини другої статті 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність", дозвіл 5 на право здійснення операцій, визначених пінтами 1-4 частини четвертою статті 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" згідно з додатком до цього дозволу, додаток до дозволу з переліком операцій, які має право здійснювати Банк, у тому числі операції з валютними цінностями.

Станом на час вчинення спірного правочину і досьгодні межі, про які йдеться в п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (щодо термінів і сум валютних кредитів перевищення яких потребує ліцензії) не визначені. Отже законодавчого припису який міг би бути наразі порушений операцією з видачі валютного кредиту не існує.

Така правова позиція суду узгоджується із позицією Національного банку України, викладеною у листі від 07.12.2009р. № 13-210/7871-22612 "Про правомірність, укладання кредитних договорів в іноземній валюті". НБУ, зокрема, роз'яснив, що, оскільки на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті, то операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про відсутність обох необхідних умов для визнання спірної генеральної кредитної угоди від 14.06.2007р. №646 недійсною (порушення права, інтересу позивача та порушення норми закону), а отже і про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та, відповідно, до висновку про необхідність відмови в позові в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат в частині зустрічного позову суд керується ст. 49 ГПК України і покладає їх на відповідача (позивача за зустрічним позовом).

Вирішуючи первісний позов суд виходить з наступного. Стаття 1054 Цивільного кодексу України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Пунктом 1 частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим до виконання сторонами. Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 ЦК України).

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання. Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення. У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги обставини справи встановлені судом на підставі наявних в ній матеріалів та пояснень сторін суд приходить до висновку про наявність у відповідача зобов’язань за кредитними відповідними договорами, факт порушення цих зобов’язань та правомірність і обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитними договорами та нарахованих на неї сум неустойки в наступному розмірі.

По кредитному договору від 14.06.2007р. №010-2/02/1-720-07 – всього 85.903,11 доларів США, з них: 80.689,57 доларів США - сума заборгованості по кредиту; 5.096,07 доларів США - сума заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитними коштами; 21,24 доларів США - сума пені, нарахована за порушення строку погашення кредиту за період з 01.09.2009р. по 29.11.2009р.; 96,23 доларів США - сума пені, нарахована за порушення строку погашення відсотків за користування кредитними коштами за період з 01.09.2009р. по 29.11.2009р.

По кредитному договору від 10.07.2008р. № 010-1/02-01-78-08 – всього 489.433.41 доларів США, з них: 455.800,00 доларів США - сума заборгованості по кредиту; 32.432,42 доларів США - сума заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитними коштами; 600,96 доларів США - сума пені, нарахована за порушення строку погашення кредиту; 600,03 доларів США - сума пені, нарахована за порушення строку погашення відсотків за користування кредитними коштами за період з 01.09.2009р. по 29.11.2009р.

По договору овердрафту № 015/02-01-13-08 від 21.02.2008р. – всього 426.189.59 грн., з них: 346.524,63 грн. - сума заборгованості по кредиту; 77.024,40 грн. - сума заборгованості по сплаті відсотків аз користування кредитними коштами; 1.267,35 - сума пені, нарахована за порушення строку погашення кредиту; 1.373,21 грн. - сума пені, нарахована за порушення строку погашення відсотків за користування кредитними коштами.

Всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) жоден з учасників судового процесу на надав доказів на спростування викладених вище обставин не надав. Відповідач також не провів звірку взаємних розрахунків з позивачем, не надав суду свій варіант проекту акту звірки.

Більш того, відповідачем в письмових поясненнях від 10.03.2010р. вх.. №4391 (т.ІІІ а.с. 2) підтверджено наявність цієї заборгованості і вказано, що відповідач не має розбіжностей з розрахунками сум наданих та фактично сплачених сум по спірним кредитним договорам.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги про стягнення вказаних вище сум основного боргу, відсотків та неустойки є законними, обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, у разі задоволення позовних вимог, покладаються на відповідача. Отже, витрати по оплаті державного мита в сумі 25500,00 грн. та витрати по оплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, на підставі ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 15, 16, 203, 215, 227, 525, 526, 530, 546, 549, 610, 611, 629, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Первісний позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити повністю.

Стягнути з відповідача - Приватної фірми «ВВК» (61172, м. Харків, вул. Грицевця, 23, кв.47, ЄДРПОУ 24486740, п/р 26009620840000 в Ф АКІБ «Укрсиббанк» ХРУ, м. Харків, МФО 351641) на користь позивача - Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (61166, м.Харків, вул. Новгородська, 11 , п/р№ 290921074 в Харківській ОД «Райффайзен Банк Аваль, МФО 350589, ЄДРПОУ 23321095) суму заборгованості за Кредитним договором №010-2/02/1-720-07 від 14.06.2007р., укладеним у відповідності до Генеральної кредитної угоди №646 від 14.06.2007р., в розмірі 85.903,11 доларів США.

Стягнути з відповідача - Приватної фірми «ВВК» (61172, м. Харків, вул. Грицевця, 23, кв.47, ЄДРПОУ 24486740, п/р 26009620840000 в Ф АКІБ «Укрсиббанк» ХРУ, м. Харків, МФО 351641) на користь позивача - Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (61166, м.Харків, вул. Новгородська, 11 , п/р№ 290921074 в Харківській ОД «Райффайзен Банк Аваль, МФО 350589, ЄДРПОУ 23321095) суму заборгованості за Кредитним договором № 010-1/02-01-78-08 від 10.07.2008р., укладеним у відповідності до Генеральної кредитної угоди № 646 від 14.06.2007р., в розмірі 489.433,41 доларів США.

Стягнути з відповідача - Приватної фірми «ВВК» (61172, м. Харків, вул. Грицевця, 23, кв.47, ЄДРПОУ 24486740, п/р 26009620840000 в Ф АКІБ «Укрсиббанк» ХРУ, м. Харків, МФО 351641) на користь позивача - Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (61166, м.Харків, вул. Новгородська, 11 , п/р№ 290921074 в Харківській ОД «Райффайзен Банк Аваль, МФО 350589, ЄДРПОУ 23321095) суму заборгованості за Договором овердрафту № 015/02-01-13-08 від 21.02.2008р. в розмірі 426.189,59 грн.

Стягнути з відповідача - Приватної фірми «ВВК» (61172, м. Харків, вул. Грицевця, 23, кв.47, ЄДРПОУ 24486740, п/р 26009620840000 в Ф АКІБ «Укрсиббанк» ХРУ, м. Харків, МФО 351641) на користь позивача - Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (61166, м.Харків, вул. Новгородська, 11 , п/р№ 290921074 в Харківській ОД «Райффайзен Банк Аваль, МФО 350589, ЄДРПОУ 23321095) суму державного мита за подачу позовної заяви в розмірі 25.500,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 236,00 грн.

В задоволенні зустрічного позову ПФ «ВВК» відмовити повністю.

Суддя

/Справа №59/343-09

повний текст рішення підписано та

оголошено 14.06.201р./