Рішення № 100509619, 21.10.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2021 року Справа №480/5938/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі судді Глазька С.М., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) про визнання дій протиправними та зобов`язання здійснити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач 06.07.2021 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсації за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку, одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, доплат за бойове чергування та грошової компенсації за неотримане речове майно;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищенням нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2012 року по 2021 рік включно виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, відповідно до п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію неотриманого речового майна.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 2724 грн судового збору і 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Свої вимоги, щодо права на відпустку, пов`язану з підвищеним інтелектуальним нервово-емоційним навантаженням, то позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що при звільненні позивача з військової служби відповідачем не було нараховано позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку (за період з 2012 по 2021 роки), що порушує права позивача щодо справедливої винагороди за роки військової служби.

Позовні вимоги щодо права на зарахування пільгової вислуги при обчисленні вихідної допомоги позивач обґрунтовує тим, що при застосуванні ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позивач повинен був врахувати не лише вислугу, яка становить 25 років, а зарахувати до вказаної вислуги і пільгову вислугу, яка становить 11 років.

Щодо грошової компенсації за неотримане речове майно позивач обґрунтовує тим, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби, у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. Відповідачем вказаних вимог не було дотримано.

Ухвалою суду від 08.07.2021 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, а також постановлено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

19.07.2021 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує.

Щодо права на відпустку, пов`язану з підвищеним інтелектуальним нервово-емоційним навантаженням, то позивач не мав на неї права, оскільки в державі діяв «особливий період».

Відповідач, щодо нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби зазначив, що іншого періоду, крім повного календарного року служби (в тому числі «пільгового») для врахування при нарахуванні та виплаті вищезгаданої виплати чинним законодавством не встановлено.

Щодо виплат компенсації за неотримане речове майно, то відповідач визнає, що компенсація повинна бути виплачена, однак стверджує, що відповідні кошти для сплати були у відповідача відсутні.

05.08.2021 позивачем до суду була надана відповідь на відзив, в якій зазначено, що позивач наполягає на задоволенні заявлених позовних вимог.

07.09.2021 позивач надав до суду заяву про відмову від позову. Позивач обґрунтував заяву тим, що 30.08.2021 на рахунок позивача зараховано грошову компенсацію за неотримане речове майно, а тому до винесення судом рішення відповідачем задоволено частину позовних вимог. Тому в цій частині позивач просить суд закрити провадження у справі, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 238 КАС України. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 грн.

Ухвалою суду від 21.10.2021 було закрито провадження у справі, стосовно вимоги щодо нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, а також стягнуто з відповідача на користь позивача 908 грн витрат по сплаті судового збору.

23.09.2021 відповідачем були надані документи для долучення до матеріалів справи, а саме: довідка від 22.09.2021; розрахунковий лист за червень 2021 року; копія реєстру перерахування на карткові рахунки. Суд залучив документи до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали позову та відзив на нього, оцінивши належні та допустимі докази в їх взаємозв`язку та сукупності відповідно до вимог ст. 90 КАС України, суд визнає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Щодо права на відпустку, пов`язану з підвищеним інтелектуальним нервово-емоційним навантаженням.

Позивач до 09.06.2021 проходив службу в 5-му прикордонному загоні Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953). Наказом від 09.06.2021 позивача звільнено з військової служби. З наказу про звільнення вбачається, що вислуга становить 25 років 02 місяці 06 днів, пільгова вислуга – 11 років 05 місяців 05 днів, для призначення пенсії – 36 років 07 місяців 11 днів.

Вказані вище обставини підтверджуються копією витягу з наказу від 09.06.2021 № 242-ОС.

Позивач зазначає, що за час проходження військової служби (з 2012 року по дату звільнення) йому не надавалась щорічна додаткова оплачувана відпустка за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 затверджено Переліки військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, що дають право на щорічну додаткову відпустку (надалі – Постанова № 702). Додаток № 4 до вказаної постанови містить перелік військових посад Держприкордонслужби.

Позивач стверджує, що будучи військовослужбовцем Держприкордонслужби, займаючи посади, визначені Постановою № 702, під час проходження служби мав право на щорічну додаткову відпустку, відповідно до ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

На думку позивача, бездіяльність відповідача полягає у не нарахуванні компенсації за невикористані додаткові відпустки.

Відповідачем до матеріалів справи була надана довідка № 12/743 від 15.07.2021. З довідки вбачається, що за 2012 рік позивачу надавалась відпустка у 2013 році. За 2013 рік невикористана відпустка становить 6 календарних днів.

Відповідач у вказаній довідці зазначає, що посади, на яких перебував позивач під час проходження військової служби з 19.11.2013 по 09.06.2021 не входять до переліку військових посад, які надають право на цю відпустку.

Відповідно до ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення.

Додаток 4 до вказаної постанови містить перелік військових посад Держприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку.

Як встановлено судом із довідки № 12/984 від 22.09.2021, яка надана відповідачем, з 19.03.2008 по 10.05.2012 позивач працював молодшим інспектором прикордонної служби 2 категорії 2 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Хутір Михайлівський» ІІ категорії (тип А) 5 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України. З 10.05.2012 по 22.06.2012 – молодшим інспектором прикордонної служби 2 категорії 4 відділення інспекторів прикордонної служби. З 22.06.2012 по 19.11.2013 – молодшим інспектором прикордонної служби 1 категорії 3 відділення інспекторів прикордонної служби. З 19.11.2013 по 18.03.2014 – інспектором прикордонної служби 3 категорії.

Суд дійшов висновку, з урахуванням довідки відповідача та додатку № 4 до Постанови № 702, що з 2012 року по 18.03.2014 позивач працював на військових посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку.

Так, відповідно до п. 4, п. 6 додатку 4 до Постанови № 702 інспектор прикордонної служби 1, 2, 3 та молодший інспектор прикордонної служби 1, 2 категорії (у відділеннях інспекторів прикордонної служби) має право на щорічну додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів.

В той же час, з 18.03.2014 по 23.06.2018 позивач працював відповідальним виконавцем відділу прикордонної служби. З 23.06.2018 по 31.07.2020 – інспектором прикордонного контролю 1 категорії 2 групи інспекторів прикордонного контролю. З 31.07.2020 по 09.06.2021 – інспектором прикордонного контролю 1 категорії – перекладач 2 групи інспекторів прикордонного контролю.

Вказані вище посади не передбачені додатком № 4 до Постанови № 702, а тому за період з 18.03.2014 по 09.06.2021 позивач працював на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими не пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку. Тому за вказаний період позивач не має права на додаткову відпустку.

Також, відповідачем до матеріалів справи було надано розрахунковий лист за червень 2021 року. Відповідач у довідці від 15.07.2021 стверджував, що за 2012 рік надавалась позивачу додаткова відпустка у 2013 році. За 2013 рік невикористана відпустка становить 6 календарних днів. Однак ні з витягу з наказу про особовий склад, ні з розрахункового листа, ні з довідки не вбачається, що відповідач нарахував і виплатив, а позивач отримав відповідну компенсацію за невикористану додаткову відпустку.

Відповідно до п. 8, 14, 17-19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що відповідач протиправно не нарахував з 2012 року по 18.03.2014 та не виплатив позивачу грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Вимога нарахувати та виплатити відповідачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку за період з 18.03.2014 по 09.06.2021 не підлягає задоволенню, оскільки позивач не працював на посадах, які передбачають право на надання додаткової відпустки.

При цьому, суд зазначає, що право нараховувати та визначати кількість днів додаткової відпустки та розміру компенсації належить саме відповідачу.

Крім того, посилання відповідача на п. 19 ст. 10 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка на його думку виключає можливість надання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 ст. 10-1 Закону, суд вважає необґрунтованими.

Так, норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Тобто, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Суд звертає увагу, що припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Щодо права на зарахування пільгової вислуги при обчисленні вихідної допомоги.

При звільненні позивачу була нарахована та виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбачена абз. 1 п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з розрахунку 25 повних календарних років вислуги.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Суд погоджується з доводами позивача, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби».

На переконання позивача, при застосуванні ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідач повинен був врахувати не лише вислугу, яка становить 25 років, а зарахувати до вказаної вислуги і пільгову вислугу, яка становить 11 років.

Суд звертає увагу, що передбачена вказаним законом календарна вислуга – це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік, календарний місяць).

Водночас пільгова вислуга не є самостійним видом вислуги й не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги під час такого зарахування не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах. Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років, наприклад, для відповідної виплати за вислугу років особа набуває швидше порівняно із зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов.

На переконання суду, право на отримання позивачем одноразової виплати визначається з загальної кількості вислуги років, у тому числі пільгових років, а для визначення розміру виплати саме з календарних років.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 25 повних календарних років. Тому вимога щодо зобов`язання відповідача зарахувати пільгову вислугу при обчисленні виплати є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Щодо судового збору.

Частиною 3 статті 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 2724 грн. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню судові витрати позивача в сумі 908 грн. Судовий збір у розмірі 908 грн покладається на позивача.

Щодо витрат на правничу допомогу.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

З матеріалів справи судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано копію: свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 23), акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 03-07/21 від 02.07.2021 (а.с. 22), договору про надання правової допомоги № 03-07/21 від 02.07.2021 (а.с. 20-21), а також квитанцію про сплату 2000 грн адвокату (а.с. 25).

Суд звертає увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Враховуючи те, що у даній справі провадження було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, справа за даним позовом є незначної складності, для розгляду справи адвокат у судові засідання не з`являвся, надані адвокатом послуги зводилися виключно до формування позовної заяви, позовні вимоги задоволені частково, суд вважає розмір витрат позивача, пов`язаних з правничою допомогою неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами.

З огляду на викладене, при вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок відповідача витрати на надання професійної правничої допомоги в розмірі 500 грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) про визнання дій протиправними та зобов`язання здійснити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку, за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2012 по 18.03.2014.

Зобов`язати 5-й прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за щорічну додаткову оплачувану відпустку, за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за невикористані у 2012 році 6 днів додаткової відпустки та за невикористану додаткову відпустку за період з 2013 року по 18.03.2014, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби (09.06.2021).

Стягнути з 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) (пров. Громадянський, 1, м. Суми, 40030, код 14321759) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) 500 грн витрат на професійну правничу допомогу та 908 грн витрат по сплаті судового збору.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Глазько