Постанова № 10050559, 27.06.2007, Господарський суд Тернопільської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2007 р.Справа № 14/61-1774

12 год. 16 хв.

м. Тернопіль

Господарський суд Тернопільської області

у складі

при секретарі судового засідання

Розглянув справу

за позовом Дочірнього підприємства "Торговий дім "Мілко" вул. Промислова, 3, смт. Велика Березовиця, Тернопільський район, Тернопільська область

до Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції вул. Білецька, 1, м. Тернопіль

про скасування податкових повідомлень - рішень Тернопільської ОДПІ від 20.11.2006р. № 0001402305/0, від 23.01.2007р. №0001402305/1 та від 29.03.2007р. №0001402305/2.

За участю представників сторін:

позивача: Чорненький В.І., довіреність№ 1/10 від 06.03.07 р.;

                    Пранничук Б.І., довіреність№ б/н від 31.05.07 р.;

Самагала Л.М., довіреність№ б/н від 01.06.07 р.;

відповідача: Лещук Н.В., довіреність№ 37/7/10-015 від 04.01.07 р.

Суть справи:

Дочірнє підприємство "Торговий дім "Мілко", смт. Велика Березовиця, Тернопільський район звернулося у господарський суд Тернопільської області з позовом до Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень - рішень суб"єкта владних повноважень від 20.11.2006р. № 0001402305/0, від 23.01.2007р. №0001402305/1 та від 29.03.2007р. №0001402305/2.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги представники позивача посилаються на безпідставність донарахування податковим органом ДП "Торговий дім "Мілко" податку на прибуток, вказуючи при цьому на відсутність з боку платника податків порушень норм податкового законодавства, що регулює спірні правовідносини.

У запереченнях на позов та згідно з поясненням повноважного представника, відповідач позовні вимоги відхилив повністю, посилаючись на їхню безпідставність, зазначивши при цьому, що оскаржувані правові акти індивідуальної дії винесені контролюючим органом в межах повноважень та у відповідності до чинного законодавства, з врахуванням фактичних обставин та досліджених в процесі перевірки документів.

Клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до винесення вироку по кримінальній справі порушеній прокуратурою за фактом ухилення від сплати податків службовими особами ДП "Торговий дім "Мілко" за ч.2 ст.212 КК України, судом відхилено зважаючи на приписи статті 156 КАС України, ст.ст. 212, 245 КПК України та п.п. 4.3.7 п.4.3 статті 4, п.п.5.2.6 п.5.2 статті 5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Учасникам судового процесу роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки згідно ст.ст. 49, 51, 130 Кодексу адміністративного судочинства України.

За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне:

За результатами проведеної виїзної планової перевірки ДП "Торговий дім "Мілко" (код. 31995125) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, посадовими особами контролюючого органу 14.11.2006р. складено акт за №18556/23-222/7/31995125. Період діяльності платника податків, що охоплений перевіркою: з 01.04.2005 року по 30.06.2006 року.

За наслідками дослідження документів позивача, податковим органом зроблені, поряд з іншими, висновки про порушення товариством вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997р. №283/97-ВР (надалі Закон, Закон про прибуток) внаслідок чого ним занижено податок на прибуток за квітень-грудень 2005р., та 6-ть місяців 2006р. на суму 491563 грн.

Зважаючи на наведені обставини, 20.11.2006р. контролюючим органом відповідно до підпункту "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та згідно з підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон №2181) позивачу, згідно з податковим повідомленням-рішенням №0001402305/0/768843 визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 938209 грн. (в т.ч. 491563 грн. за основним платежем, 446646 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Як слідує із матеріалів справи та пояснень представників сторін у засіданні, вказаний вище акт ненормативного характеру оскаржувався позивачем із застосуванням процедури апеляційного узгодження податкового зобов'язання в порядку визначеному пунктом 5.2 статті 5 Закону № 2181.

17.01.2007р. за результатами розгляду скарги, контролюючим органом прийнято рішення №3502/7/25-011, яким оскаржуване податкове-повідомлення рішення скасовано в частині 245781,50 грн. застосованих штрафних (фінансових) санкцій, а в іншій частині залишено без змін. Внаслідок чого контролюючим органом 23 січня 2007 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0001402305/1, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 692427,5 грн. (в т.ч. 491563 грн. за основним платежем, 200864,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

23.03.2007р. за результатами розгляду повторної скарги, контролюючим органом прийнято рішення №4648/10/25-007, яким повторну скаргу залишено без задоволення, а відтак Тернопільською ОДПІ 29.03.2007р сформовано та надіслано платнику податків податкове повідомлення - рішення №0001402305/2.

Наведені правові акти індивідуальної дії оспорені платником податків у судовому порядку.

Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з огляду на таке.

За наслідками проведених перевірок (акти перевірок від 14 листопада 2006 року № 18556/23-222/7/31995125 та від 29 грудня 2006 року №20620/23-222/7/31995125 в матеріалах справи ) посадовими особами контролюючого органу встановлено, що між дочірнім підприємством "Торговий дім "Мілко'" та приватним підприємцем Губенко С.В існували господарські зобов'язання, які виникли на підставі договорів комісії від 1 квітня 2005 року №МИЛ-000001, 1 травня 2005 року №МИЛ-000002, від 1 червня 2005 року №МИЛ-000003 та від 1 липня 2005 року №МИЛ-00004, додаткової угоди про внесення змін до договору від 30 грудня 2005 року №МИЛ-00004, за умовами яких приватний підприємець (комісіонер за правочинами) взяв на себе зобов'язання на виконання доручення комітента (позивача по справі) та за його рахунок , укладати від свого імені за винагороду угоди про продаж молочної та іншої продукції, яка належить дочірньому підприємству „Торговий дім „Мілко”.

Із пункту 2.1 договорів комісії та первинних документів оформлених контрагентами за результатами їхнього виконання слідує, що послуги надавались комісіонером в межах здійснення його підприємницької діяльності, яка підтверджується Свідоцтвом про сплату єдиного податку .

Перевіряючи дотримання платником податків вимог законодавства за вказаними господарськими операціями, посадовими особами ДПІ з'ясовано та відображено в актах перевірок, що на виконання вказаних вище правочинів, дочірнім підприємством "Торговий дім "Мілко'" приватному підприємцю–комісіонеру було відвантажено товарів (молочної та іншої продукції) за II - IV квартали 2005 року та І-ІІ квартали 2006          року на загальну суму 22690, 1 тис. грн., що складає 57,77 відсотків від загального об'єму реалізації.

Підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", із змінами та доповненнями, визначено, що дохід отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботі послуги), що діяли на дату такого продажу. При цьому пп.7.4.3 п.7.4 статті 7 Закону про прибуток обумовлено, що положення підпункту 7.4.1 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку на прибуток, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

А зважаючи що контрагент позивача являється суб'єктом господарювання, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, а відтак платником податку на прибуток не являється (пункт 6 Указу Президента України від 03.07.1998 р. №727/98) то при визначені правильності формування дочірнім підприємством свого валового доходу у спірний період, контролюючим органом проведено дослідження господарських операцій між контрагентами по договорах комісії на предмет їх відповідності звичайним цінам.

При цьому перевіркою встановлено, що при реалізації молочної та іншої продукції приватному підприємцю Губенко С.В. дочірнім підприємством "Торговий дім "Мілко" застосовано націнку, яка значно нижча від ціни відпуску встановленої підприємством іншим покупцям, а саме приватному підприємству "Продекспорт" та товариству з обмеженою відповідальністю "Ровекс".

На думку контролюючого органу, середня націнка на продукцію, яка відвантажена для приватного підприємця Губенко С.В, занижена підприємством на 9,43%, а відтак державною податковою інспекцією зроблено висновок, що в порушення підпункту 7.4.3 пункту 7.4. статті 7 Закону про прибуток, дочірнє підприємство "Торговий дім „Мілко" здійснювало поставку молочної та іншої продукції приватному підприємцю Губенко С.В., яка не є платником податку па прибуток, за цінами нижче за звичайні, в результаті чого позивачем по справі занижено валовий доход за П - IV квартали 2005 року та ї, II квартали 2006 року на 1783067 грн.

В той же час, досліджені по справі документи дають суду підстави для твердження, що наведені вище висновки контролюючого органу не відповідають жодній із правових норм, що регламентують спірні правовідносини.

Так, відповідно до пункту 1.20 статті 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, звичайною ціною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

При цьому, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни Законом покладено на податковий орган (п.п. 1.20.8 п.1.20. статті 1 Закону про прибуток).

Крім того, п.п. 1.20.10 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” визначено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

В той же час із актів перевірок та пояснень перевіряючого наданих у судовому засіданні слідує що непрямі методи при визначенні звичайної ціни посадовими особами контролюючого органу не застосовувались. Посилання контролюючого органу у доповненні на заперечення проти позову на те, що підстав для визначення податкових зобов'язань за непрямими методами у Тернопільської ОДПІ не було судом оцінюються критично, оскільки Закон про прибуток містить імперативну норму щодо порядку визначення звичайної ціни і іншої процедури ніж непрямі методи не передбачає.

Пунктом 13 Указу Президента України „Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” передбачено, що звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

В той же час, із пояснень перевіряючого наданих ним у судовому засіданні слідує, що в процесі перевірки запити до уповноваженого державного органу з приводу статистичного рівня цін на продукцію, яка відвантажена позивачем фізичній особі не направлялись, а визначення звичайної ціни проведено на підставі даних листа позивача від 27.10.2006 року за №471 та відомостей первинних документів (по кожному із суб'єктів господарювання ТОВ "Ровекс", ПП „Продекспорт" та ПП Губенко С.В за кожен із спірних податкових періодів узагальнювались дані однієї накладної на відпуск продукції).

Подібні дії посадових осіб державної податкової інспекції на переконання суду не ґрунтуються на вимогах Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, який поряд із іншим, регламентує і механізм визначення звичайної ціни.

Зокрема, п.п. 1.20.2 даного нормативно-правового акту чітко обумовлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. При цьому, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. Умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. Зокрема враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Жодної із вказаної вище умови при визначенні звичайної ціни, як свідчать матеріали перевірки, податковим органом не дотримано.

Без будь –яких законодавчих підстав контролюючим органом визначено середню націнку на продукцію в розмірі 9,43% (стор. 15 акту), та у спосіб який не передбачено жодним законодавством з питань оподаткування вказана середня націнка застосована до всієї (а не тільки переліченої у таблиці на стор.14 акту) продукції, яка реалізована приватному підприємцю на протязі спірного періоду.

Констатуючи у акті перевірки від 29.12.2006 року на сторінці 8-9, що середня ціна на реалізовану продукцію коливається у залежності від обсягів продажу, тривалості розстрочення платежу та виду покупців (оптовики, дистриб'ютори, мережа супермаркети) та зазначаючи що обсяг відвантаженої СПД Губенко С.В. продукції становить 57,77 відсотків від загального об'єму реалізації, перевіряючими при визначені звичайної ціни наведені обставини не враховані взагалі як не взяті до уваги і сезонні коливання цін на молочну продукцію, терміни її зберігання (наближення дати закінчення зберігання), тощо.

Наведені вище обставини в сукупності дають суду підстави стверджувати, що при визначені звичайної ціни податковим органом недотримані вимоги як Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, так і інших нормативно-правових актів, що регламентують спірні правовідносини, що, в свою чергу, вказує на невідповідність фактичним обставинам висновків контролюючого органу про заниження позивачем валових доходів в сумі 1783067 грн.

Не грунтуються на нормах законодавства з питань оподаткування і висновки державної податкової інспекції про неправильне обчислення позивачем у обревізованому періоді сум валових витрат.

Так, перевіркою встановлено, що дочірнім підприємством "Торговий дім "Мілко" укладено договори з приватними підприємцями Стець М.В., Лєбєдєвою О.А.. Лучків Б.В., Смакоус В.Б., Островським В.М. про надання послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом. За результатами виконання вказаних правочинів, його контрагентами оформлені і позивачем отримані від суб'єктів підприємницької діяльності –фізичних осіб акти виконаних робіт за надані послуги на загальну суму 183183 грн. 95 коп.

При цьому у акті перевірки зазначено, що товарно - транспортні документи на вантаж не оформлені, а в актах виконаних робіт по перевезенню вантажів не зазначено щоденної дати, обсягів виконаних робіт та їх вартості, а відтак контролюючим органом зроблено висновок, що дочірнім підприємством "Торговий дім „Мілко", в порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2 та підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" завищено суму валових витрат за II - IV квартали 2005 року та І, II квартали 2006 року на 183183 грн. 95 коп. за рахунок віднесення до їх складу витрат, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В той же час, матеріалами справи вказані висновки не підтверджуються. Більше того зібрані в процесі судового розгляду докази вказують на їх невідповідність фактичним обставинам та вимогам Закону з огляду на наступне.

З точки зору оподаткування наведених вище операцій податком на прибуток, згідно із змістом, чинного на час виникнення спірних правовідносин пункту 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" необхідною умовою для віднесення витрат до складу валових є використання в подальшому придбаних за рахунок цих витрат товарів (робіт, послуг) у господарській діяльності платника.

Зазначені витрати відповідно до вимог закону мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку (п.п. 5.3.9 ст. 5 цього ж Закону). При цьому Закон не конкретизує які саме документи відносяться до розрахункових, платіжних та інших, вказуючи лише, що відсутність відповідних документів позбавляє права платника податків включати понесені ним витрати до складу валових.

В розумінні п 1.32 статті 1 Закону про прибуток господарською являється будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

При цьому суд враховує, що на протязі періоду який перевірявся основним напрямком діяльності позивача була оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, олією та жиром (пункт 2.7 акту перевірки), а відтак витрати по транспортуванню наведеної продукції при їх підтвердження належними документами, на переконання суду, підлягають включенню до складу валових.

Згідно із п.п. 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону про прибуток, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

За таких обставин, понесені позивачем витрати як компенсація вартості транспортних послуг, придбаних ним у приватних підприємців (копії актів виконаних робіт у справі) для подальшого їх використання у власній господарській діяльності, згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” підлягають включенню до складу валових витрат, а отже у відповідача не було правових підстав для виключення сплачених позивачем на користь наведених вище суб'єктів господарювання коштів зі складу валових витрат, і, відповідно, не було підстав для збільшення бази оподаткування по податку на прибуток та донарахування позивачу цього податку згідно із оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями від 23.01.2007р. та 29.03.2007р.

Вказаний висновок суду, поряд із наведеним вище, ґрунтується і на тому що, вичерпний перелік витрат платника податків, які не включаються до складу валових ( в тому числі не пов'язаних із веденням господарської діяльності –п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону про прибуток) визначений у п.5.3 -5.7 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”. Витрати понесені позивачем за наслідками перелічених вище фінансово - господарських операцій до їх числа не віднесені. А в силу п. 5.11 статті 5 наведеного нормативно-правового акту установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється, що податковим органом при притягненні товариства до відповідальності не враховано.

Суд враховує і те, що до числа платіжних та розрахункових документів законодавством віднесено, поряд із іншими, і платіжне доручення (п.1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за № 411-2004-п, Закон України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”).

Натомість контролюючий орган не заперечуючи проведення оплат позивачем приватним підприємцям за надані ними транспортні послуги, в акті перевірки про вказану обставину не зазначає взагалі (платіжні документи в повному обсязі досліджувались в судовому засіданні, копії окремих платіжних доручень в матеріалах справи).

Критично оцінюються судом і доводи контролюючого органу про те, що товарно - транспортні документи на вантаж не сторонами правочинів не оформлені.

Так, оспорювані податкові повідомлення –рішення від 23.01.2007р. та 29.03.2007р. прийняті на підставі акту перевірки від 29.12.2006 року.

Цього ж числа , позивачем згідно із супровідним листом №579 (копія у справі) направлено, а Тернопільською ОДПІ отримано (засвідчується штемпелем про реєстрацію вхідної кореспонденції) копії договорів на перевезення, актів виконаних робіт, які підтверджують надання транспортних послуг приватними підприємцями та „ ...по 10 типових товарно-транспортних накладних, пов'язаних із перевезенням товару даними суб'єктами підприємницької діяльності”.

Державною податковою інспекцією за відсутності на те будь-яких підстав при проведені перевірки не враховані ні відомості ТТН, що направлені до державної податкової інспекції, ні дані решти товарно-транспортних накладних, які поряд із платіжними дорученнями та актами виконаних робіт, засвідчують придбання позивачем послуг по транспортуванню вантажів у приватних підприємців, і згідно із поясненнями посадових осіб позивача, перевіряючим надавались в повному обсязі, однак ними до уваги не взяті.

При цьому, суд зважає і на положення статті 71 КАС України, згідно із якою в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій покладено на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч вказаної норми, належних та допустимих доказів, які б підтверджували правомірність дій контролюючого органу у спірних правовідносинах суду не представлено, факт невиконання позивачем вимог Закону про прибуток зібраними у справі доказами не підтверджується, а відтак позовні вимоги про скасування податкових повідомлень - рішень від 23.01.2007р. №0001402305/1 та від 29.03.2007р. №0001402305/2 як обґрунтовані та належним чином доведені слід задовольнити в повному обсязі.

Щодо позовної вимоги про скасування податкового повідомлення - рішення №0001402305/0/768843 від 20.11.2006р. то останню слід залишити без задоволення із наступних міркувань.

Тернопільською об'єднаною державною податковою інспекцією за розглядом акта перевірки від 14 листопада 2006 року №18556/23-222/7/31995125 сформовано та надіслано дочірньому підприємству "Торговий дім "Мілко" податкове повідомлення - рішення від 20 листопада 2006 року №0001402305/0.

Наведений правовий акт індивідуальної дії оскаржувався позивачем до контролюючого органу із застосуванням процедури апеляційного узгодження податкового зобов'язання в порядку визначеному пунктом 5.2 статті 5 Закону № 2181.

За наслідками розгляду первинної скарги рішенням Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції від 17 січня 2007 року № 3502/7/25-011 "Про результати розгляду первинної скарги" податкове повідомлення рішення від 20 листопада 2006 року №0001402305/0/ скасовано в частині застосованих штрафних санкцій. Пунктом 6.5 статті 6 Закону №2181 визначено, що у разі, коли нарахована сума податкового зобов'язання (пені та штрафних санкцій) або податкового боргу зменшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане податкове повідомлення вважається відкликаним від дня отримання платником податків нового податкового повідомлення, що містить нову (зменшену) суму податкового зобов'язання, яка може бути оскаржена у строки, визначені цим Законом.

За таких обставин, зважаючи що на підставі рішення Тернопільської ОДПІ "Про результати розгляду первинної скарги" та в порядку передбаченому Законом №2181 відповідачем сформовано та надіслано платнику нові податкові повідомлення - рішення від 23 січня 2007 року №0001402305/1/4278, а в подальшому від 29.03.2007р. №0001402305/2 то вимога про скасування первісного податкового повідомлення - рішення, яке на час звернення позивача до суду було відкликаним, містило неузгоджені суми податкового зобов"язання, а відтак не могло породжувати жодних прав, порушувати охоронювані законом інтереси, як і покладати на платника податків ті чи інші обов'язки, є необгрунтованою і задоволенню не підлягає.

У відповідності до ст. 94, 95, 97, 98 КАС України судові витрати по справі підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 7, 86, 89, 94 - 98, 162, 163 КАС України, господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2. Скасувати податкові повідомлення - рішення Тернопільської об"єднаної державної податкової інспекції від 23.01.2007р. №0001402305/1 та від 29.03.2007р. №0001402305/2 в повному обсязі.

3. В решті позову відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства "Торговий дім "Мілко" (вул. Промислова,3, с. Велика Березовиця, Тернопільський район, р/р №26000777518730 в ТОФ АКБ "Укрсоцбанк", МФО 338017 Код за ЄДРПОУ - 31995125) - 2 (дві) грн. 30 коп. судового збору.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.

Суддя