Рішення № 100483585, 12.10.2021, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа № 504/2758/19

провадження № 2/504/557/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2021смт.Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області в складі:

головуючої судді Доброва П.В.,

за участю секретаря Данько Т.В,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в смт. Доброслав, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Лиманська державна нотаріальна контора Одеської області про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання спільною сумісною власністю подружжя, поділу спільно нажитого майна та визнання права на спадкування за законом разом зі спадкоємцем першої черги,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Комінтернівського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Лиманської державної нотаріальної контори Одеської області про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання спільною сумісною власністю подружжя, поділу спільно нажитого майна та визнання права на спадкування за законом разом зі спадкоємцем першої черги.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що позивач з 1987 року по 21.08.2014 року проживав з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, тобто знаходилися у фактичних шлюбних відносинах, були пов`язані спільним побутом, планували своє життя, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки. Востанні роки свого життя ОСОБА_3 тяжко хворіла та знаходилася в безпорадному стані. В зазначений період він їй, як особі що перебувала у безпорадному стані, допомагав, доглядав за нею та матеріально її забезпечував. За цей період їй було здійснено численні операції. Жодної матеріальної чи фізичної допомоги в її догляді від відповідача вона не отримувала. Все здійснювалося за їх спільні заощадження.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 22.08.2014 року.

Після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно, а саме: 1/3 частини квартири під АДРЕСА_1 та Ѕ частини житлового будинку та земельної ділянки під АДРЕСА_2 , що належала їй на підставі договору купівлі – продажу житилового будинку та земельної ділянки ВРА № 248706, ВРА №248707 від 29.07.2010р., посвідченого нотаріусом Комінтернівського нотаріального округу Одеської області Марченко О.М., зареєстрованого в реєстрі під № 398. Інша частина будинку та земельної ділянки, як зазначає позивач, належить йому, оскільки будинок та земельна ділянка були придбані на спільні сумісні кошти з померлою.

Позивач вказує, що крім нього існує спадкоємець першої черги, син спадкодавиці - ОСОБА_2 , відповідач по справі.

11.07.2019 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до Лиманської державної нотаріальної контори Одеської області щодо прийняття спадщини.

Листом від 16.07.2019року за №1882/02-14 нотаріус йому відмовив, зазначивши, що його заяву долучено до матеріалів спадкової справи та роз`яснено, що оскільки у нього відсутні документи, що можуть підтверджувати родинні відносини із спадкодавцем, рекомендовано звернутися до суду для встановлення факту проживання однією сім`єю та зміни черговості спадкування.

З посиланням на викладене, ОСОБА_1 просить суд ухвалити рішення, яким: встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з травня 1987року по 21.08.2014ріку; визнати нерухоме майно спільною сумісною власністю подружжя, як чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу; визнати за Позивачем в порядку поділу майна подружжя право власності на Ѕ частину житлового будинку та земельної ділянки; визнати за Позивачем право на спадкування за законом як спадкоємця першої черги; визнати право власності на ј частину житлового будинку та земельної ділянки; визнати право власності на 1/6 частину квартири в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В судове засідання належним чином сповіщений про час та місце судового засідання позивач не з`явився. Неявку позивача у судове засідання представник позивача пояснив його станом здоров`я, позовні вимоги підтримав повністю, просив їх задовольнити в повному обсязі та подав заяву про прийняття рішення без їх участі.

Відповідач та його представник позовні вимоги не визнали. Вказали, що викладені у позові обставини не відповідають дійсності. Зокрема, відповідач зазначив, що спірний будинок його матір ОСОБА_3 придбала за особисті кошти після продажу свого будинку у с. Веселинове Миколаївської області. Шлюбних відносин з ОСОБА_1 у неї не було, оскільки позивач постійно зловживав спиртними напоями і вони постійно сварилися. Проживати у спільній квартирі йому з матір`ю разом з Позивачем було неможливо. З цих причин ОСОБА_3 була вимушена у 2010році купувати за свої заощадження окремий будинок для окремого проживання від позивача, де проживала разом з сином. Факт зловживання ОСОБА_1 спиртними напоями підтверджується довідкою з Олександрівської ОПБ-2 Лиманського району Одеської області від 07.11.2020року. Крім того, відповідач, як син спадкодавиці одноособово займався її лікуванням до смерті. За особисті кошти здійснив її поховання та встановлення могильного пам`ятника, що підтверджується довідкою Кремидівської сільської ради Лиманського району Одеської області від 11.03.2020року.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав у повному обсязі. Окремо подав заяву, якою просив суд застосувати до позовних вимог наслідки пропущення позивачем строків позовної давності, передбачені ч.4 ст.267 ЦК України.

Від відповідача та його представника надійшла заява про прийняття рішення без їх участі, у задоволенні позову просили відмовити у повному обсязі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Лиманська державна нотаріальна контора Одеської області в судове засідання не з`явилася, але подали заяву до суду про слухання справи без їх участі.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, заперечення представника відповідача та відповідача, вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд вважає, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі на підставі наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 22.08.2014 року.

Після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно, а саме: 1/3 частини квартири під АДРЕСА_1 ; житловий будинок та земельна ділянка під АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.06.2019р. відповідно до якого право власності вона тримала на підставі договору купівлі – продажу житлового будинку та земельної ділянки ВРА № 248706, ВРА №248707 від 29.07.2010р., посвідченого нотаріусом Комінтернівського нотаріального округу Одеської області Марченко О.М., зареєстрованого в реєстрі під № 398.

11.07.2019 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до Лиманської державної нотаріальної контори Одеської області щодо прийняття спадщини. У заяві позивач зазначив, що крім нього існує спадкоємець першої черги, син спадкодавиці - ОСОБА_2 , відповідач по справі.

Родинні стосунки спадкоємця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з спадкодавцею ОСОБА_3 , яка померла померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджуються копією свідоцтва про народження сер. НОМЕР_2 .09.1973року, в графі якого матір`ю значиться ОСОБА_4 .

Відповідно до копії свідоцтва про розірвання шлюбу (повторно) сер. ФП № 001964 від 19.11.1998року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 розірвано та повернуто її дівоче прізвище « ОСОБА_6 ».

На доведення факту проживання зі спадкодавицею однією сім`єю з 1987 року по 21.08.2014року, позивачем до суду надано акт обстеження сумісного проживання, завіреного Кремидівською сільською радою Лиманського району Одеської області від 27.01.2015року.

Листом від 16.07.2019року за №1882/02-14 нотаріус йому відмовив, зазначивши, що його заяву долучено до матеріалів спадкової справи та роз`яснено, що оскільки у нього відсутні документи, що можуть підтверджувати родинні відносини із спадкодавцем, рекомендовано звернутися до суду для встановлення факту проживання однією сім`єю та зміни черговості спадкування.

При розгляді справи судом встановлено наступні правовідносини.

Позовні вимоги ОСОБА_1 базуються на встановленні судом юридичного факту його проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з померлою особою у період з 1987 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно із п.5 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

При вирішенні даної справи питання про встановлення факту проживання чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу розглядається у позовному провадженні, оскільки вирішення цього питання пов`язано із необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, зокрема встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу необхідно позивачеві для реалізації можливого права на спадкування та поділу майна подружжя.

Відповідно до вимог ст.318 ЦПК України, у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою і причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт.

Однак, суд звертає увагу на те, що в заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, Позивач не зазначив та не обґрунтовував, для відновлення яких саме порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів йому необхідно, щоб суд встановив факт проживання позивача однією сім`єю без реєстрації шлюбу з померлою особою.

Тобто, в поданій позовній заяві відсутня мета встановлення юридичного факту, а саме мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне за собою правові наслідки, які стануть підставою задоволення його наступних позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог глави 5 ЦПК України.

Згідно з ст. ст. 76,77 ЦПК предметом доказування під час судового розгляду є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення в судовому засіданні вказаних фактів досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

За обставин того, що позивач не виконав вимоги ст. 318 ЦПК України, а саме – не зазначив з якою метою йому необхідно встановлення факту його проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з померлою особою, суд має підставу відмовити у задоволенні даної вимоги.

Аналогічної правової позиції дійшов Верховний Суд у постанові від 02.10.2019 року у справі №175/2317/16-ц, провадження № 61-24658св19.

Крім того, позовна вимога про встановлення судом юридичного факту проживання осіб однією сім`єю без реєстрації шлюбу не підлягає задоволенню на підставі наступного.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Звертаючись до суду, позивач просить встановити факт проживання чоловіка і жінки без укладення шлюбу за період з 1987року.

Інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки, який породжує юридичні наслідки, передбачений Сімейним кодексом України в редакції, яка набрала чинності з 01.01.2004р., а тому такий факт може бути встановлений судом лише з моменту набрання чинності зазначеної норми закону, тобто з 01 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності.

Оскільки до 2004 року діяв Кодекс про шлюб та сім'ю України, який визнавав тільки шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадського стану, тому встановлення факту проживання однією сім`єю можливо лише з 01 січня 2004 року.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», встановлення судом факту перебування у фактичних шлюбних відносинах на підставі п.5 ст.273 ЦПК може мати місце, якщо такі відносини виникли до 8 липня 1944 року і тривали до смерті (пропажі без вісті на фронті) одного з подружжя, внаслідок чого шлюб не може бути зареєстровано в органах реєстрації актів громадського стану. В інших випадках заяви про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах судовому розгляду не підлягають.

Таким чином, факт постійного проживання позивача зі спадкодавцем може бути встановлено судом лише з дня набрання чинності СК України, тобто з 01 січня 2004 року, оскільки положеннями Кодексу про шлюб та сім'ю України визнавався тільки шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадського стану.

Аналогічної правової позиції дійшов Верховний Суд у постанові від 16.12.2020 року у справі № 493/915/16-ц, провадження № 61-286св20.

Щодо можливості встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивача з померлою особою у період з 01 січня 2004 року по 21.08.2014року, суд зазначає наступне.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

На доведення факту спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з травня 1987року по 21.08.2014рік, позивач надав до суду акт обстеження сумісного проживання, завіреного Кремидівською сільською радою Лиманського району Одеської області від 27.01.2015року.

Крім того, на доведення даного факту позивач просив викликати та допитати свідків.

Щодо правової оцінки судом наданих доказів.

Суд критично ставиться до інформації, викладеної у акті обстеження, оскільки у ньому зазначено, що комісією під час проведення обстеження станом на 27.01.2015рік встановлено факт сумісного проживання однією сім`єю та ведення спільного господарства Позивача з особою, яка померла ще ІНФОРМАЦІЯ_1 , що неможливо у часі та просторі на момент складення акту.

Крім того, у наданому акті обстеження не зазначено, на підставі яких доказів комісією було встановлено зазначену інформацію, а в судовому засіданні було з`ясовано, що акт було складено зі слів позивача.

Допитані у судовому засіданні 12.10.2021року свідки теж достеменно не підтвердили факту спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з травня 1987року по 21.08.2014рік.

Так, зокрема, свідок ОСОБА_7 пояснила суду, що являється рідною сестрою позивача. Зазначила, що її брат з ОСОБА_3 проживали разом ще в селищі Веселинове Миколаївської області, а потім переїхали до селища Кремидівка Комінтернівського району Одеської області. З якого часу вони жили разом вона не знає, але жили разом спочатку у квартирі, а потім купували будинок. Спільних дітей у них не було. Чому вони не реєстрували шлюб, вона не знає. Свідок пояснила, що ОСОБА_8 вона доглядала до самої смерті і їй допомагав її брат, чоловік ОСОБА_8 . Відносини у неї з її сином ОСОБА_9 були погані, але він зі своєю жінкою приходили до мами та лікували її, робили їй уколи коли та хворіла.

Свідок ОСОБА_10 пояснила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 знає з моменту їх приїзду до с. Кремидівка та являється кумою ОСОБА_9 , сина тітки ОСОБА_8 . Вони жили у спільній квартирі як сусіди і близькими вони ніколи не були, оскільки ОСОБА_1 зловживав спиртним, тому з ним жити було неможливо. З метою окремого проживання від ОСОБА_1 тітка ОСОБА_11 купила собі з сином будинок куди вони і перейшли жити. З ОСОБА_1 вони підтримували добрі відносини, коли той не зловживав спиртним. Лікуванням та похованням ОСОБА_3 займався її син, відповідач по справі.

Свідок ОСОБА_12 пояснив, що відносно сімейних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 він нічого пояснити не може, знає їх близько двадцяти років. Відносини з ними, як сусідами по квартирам добрі .Сусіди жили дружно, як сім`я. ОСОБА_8 боліла та раптово померла. ОСОБА_1 є роботящою людиною, яка взагалі не вживає алкоголю. За ОСОБА_8 доглядав ОСОБА_1 а її син у неї бував рідко.

Суд критично оцінює зазначені свідчення свідків, оскільки інформація одних свідчень не тільки не підтверджує іншими, а навидь повністю спростовують інформацію, викладену у інших свідченнях.

Таким чином, суд вважає, що зазначений акт обстеження та покази свідків не стали беззаперечними доказами на підтвердження обставин того, що між позивачем та ОСОБА_3 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , існували усталені відносини, що притаманні сім`ї в розумінні частини другої статті 3 СК України. Будь-яких інших належних доказів ведення спільного господарства, наявності спільного побуту, спільного бюджету позивачем до суду не було надано.

Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільної участі у придбанні майна для спільного користування, у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Аналогічної правової думки дійшов Верховний Суд у постанові від 18.03.2020 року у справі № 695/1732/16-ц, провадження № 61-38901св18.

Іншими доказами проживання однією сім`єю може бути народження спільних дітей; спільне придбання рухомого та нерухомого майна; укладення чоловіком/жінкою договорів дарування, страхування, медичного та туристичного обслуговування, тощо на користь іншого; наявність спільних рахунків у банківських установах; зазначення чоловіка/жінки майновим поручителем за кредитними зобов`язаннями іншого; спільна участь у питаннях життєзабезпечення сім`ї, в оплаті комунальних послуг, купівлі продуктів харчування та інших необхідних товарів, техніки, здійснення ремонту; спільне проведення дозвілля; наявність спільних фотографій, дописів та іншої інформації в соціальних мережах та інших веб-сайтах; догляд один за одним під час хвороб, в тому числі понесення витрат на лікування, на організацію та проведення похорон, догляду за місцем поховання, тощо. Однак, як зазначає Верховний Суд, покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу (постанова Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 129/2115/15-ц, провадження № 61-2080св18; постанова Верховного Суду від 24.09.2020 року у справі № 534/1318/17 провадження № 61-1821 св19; постанова Верховного Суду від 20.06.2018року провадження № 61-983св18 ).

Крім того, доводи позивача про наявність сумісного проживання однією сім`єю та ведення спільного господарства з покійною ОСОБА_3 спростовуються її особистою думкою, яку було відображено у нотаріально завіреному письмовому доказі, що знаходяться у матеріалах цивільної справи.

Так, у п.9 Договору купівлі – продажу житлового будинку та земельної ділянки від 29.07.2010р. покійна ОСОБА_3 особисто зазначила, що на момент вкладення правочину купівлі продажу спірного будинку та земельної ділянки вона у шлюбі не перебувала, грошові кошти, що витрачені на придбання зазначеного нерухомого майна - не є спільною сумісною власністю, а є її особистою власністю. Осіб, які могли б поставити питання про визнання за ним права власності за статтями 65, 74 та 97 СК України – відсутні.

Статтею 204 ЦК України передбачено презумпція правомірності правочину, відповідно якої, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Позивач не звертався до суду з позовними вимогами щодо визнання зазначеного правочину недійсним у жодній з його частин, а тому його зміст та наслідки є дійсними на момент розгляду даної цивільної справи.

Обставини та юридичні факти, викладені у Договорі купівлі – продажу житлового будинку та земельної ділянки від 29.07.2010р. повністю спростовують доводи позовної заяви.

Таким чином, за відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, у суду відсутні підстави, передбачені 74 СК України вважати майно (спірний будинок) таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою та похідних від даного юридичного факту інших позовних вимог.

Стосовно відмови у задоволенні позивних вимог щодо визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Згідно із частиною першою статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Факт спільного проживання за однією адресою сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Таким чином, за відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені 74 СК України вважати майно (спірний будинок та земельну ділянку) таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Встановлені обставини справи та ті підстави, на які посилається позивач, не є такими, з якими закон пов`язує правовий статус жінки та чоловіка, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, та на майно яких поширюються положення СК України про спільність сумісної власності подружжя. Позивач не довів, що спірне майно (будинок та земельна ділянка) було придбано сторонами за спільні кошти, тобто, що джерело набуття цього майна було спільним.

Аналогічні висновки викладені у Постанові ВС від 15.08.2019р. справа № 588/350/15 провадження № 61-30273св18.

Не підлягають задоволенню також позовні вимоги щодо визнання за позивачем в порядку поділу майна права власності на Ѕ частину нерухомого майна у вигляді житлового будинку під АДРЕСА_2 авіаполку, який складається з житлового будинку під літ «А» загальною площею 82,5 кв.м., житловою площею 40,4 кв.м. господарських будівель та споруд: гаражу Б, з підвалом – пдБ, літньої кухні – В, сараю – Г, сіносховища – Д, вбиральні – Е, воріт №1,4, огорожі №2,3, який розташований на земельній ділянці площею 0,0997 га.; та на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,0997 га., кадастровий номер 5122783000:02:001:0416, цільове призначення: будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_3 , - так як визначення часток померлих осіб у праві спільної сумісної власності на нерухоме майно (квартиру) суперечить вимогам статей 5, 46-48 ЦПК України, оскільки таким чином вирішується питання про права осіб, які не є сторонами процесу та в зв`язку зі смертю не мають цивільної процесуальної дієздатності. Згідно ч. 4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Аналогічна правова думка викладена у Постанові ВС у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.04.2021р. по справі № 665/103/18, провадження № 61-21199св19.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 120 ЗК України, не підлягають задоволенню і вимоги позивача про визнання за ним права власності на частину земельної ділянки, на якій розташований спірний будинок, оскільки виникнення у особи права власності на частину земельної ділянки безпосередньо пов`язане та залежить від виникнення у неї права власності на частину будинку, розташованого на ній. (Постанова ВС від03.08.2020р. справа № 374/447/15-ц, провадження № 61-21819св19).

Позовні вимоги щодо визнання за Позивачем права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із спадкоємцем першої черги - ОСОБА_13 не підлягають задоволенню, оскільки він не є особою, яка відноситься до спадкоємців першої черги, передбаченої ст. 1261 ЦК України.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Статтями 1216 та 1217 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частиною першою статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За своє життя спадкодавиця заповіту не складала, а тому відповідно до статті 1233 ЦК України право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України.

Статтею 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово, кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 ЦК України.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.

Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

Разом з тим, позивач ОСОБА_1 , як можливий спадкоємець четвертої черги спадкування (за умови доведення ним факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу) просить суд змінити черговість спадкування і визнати за ним право на спадкування за законом разом зі спадкоємцем першої черги – ОСОБА_2 , мотивуючи свої вимоги тим, що спадкодавиця через тяжку хворобу тривалий час перебувала у безпорадному стані та потребувала матеріального забезпечення і стороннього догляду, які позивач їй надав.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зав`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до положень частини другої статті 1259 ЦК України, фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Згідно зі змістом указаної норми закону при вирішенні питання про зміну черговості спадкування позивач повинен довести факт опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу та перебування спадкодавця в безпорадному стані, тобто стані, обумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред`явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.

Підставами для задоволення такого позову є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкодавцем. Тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами), 2) матеріальне забезпечення спадкодавця, 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріальне вираження, - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири, 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3, 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення позову, необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.

Посилання позивача на пояснення свідків, про те, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 потребувала сторонньої допомоги внаслідок низки захворювань, не можуть бути належними доказами перебування останнього в безпорадному стані, оскільки відповідно до п. 11 постанови Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317 потребу в сторонньому догляді визначає лише МСЕК.

Позивач не надав суду належних і допустимих доказів того, що спадкодавиця перебувала у безпорадному стані, оскільки потребу в сторонньому догляді визначає лише медико-соціальна експертна комісія.

Для правильного застосування у даній справі положення частини другої статті 1259 ЦК України суду необхідно установити чи відповідний спадкоємець протягом тривалого часу опікувався, матеріально забезпечував, надавав іншу допомогу спадкодавиці, яка була у безпорадному стані.

Кожна із указаних обставин справи має бути належним чином підтверджено доказами, які подаються сторонами згідно вимог ЦПК України.

Без з`ясування указаних обставин судове рішення не може вважатися обґрунтованим.

Позивачем не доведено наявність зазначених вище юридичних фактів у їх сукупності, що є її процесуальним обов`язком у силу статті 12, 81 ЦПК України.

Доводи позивача про те, що він тривалий час опікувався спадкодавицею та надавав допомогу, не може бути достатньою обставиною для зміни черговості спадкування в розумінні частини другої статті 1259 ЦК України.

Вищевикладене судом відповідає правовій позиції ВС викладеній у Постановах від 17 квітня 2019 року справа № 308/12730/15-ц, провадження № 61-46522св18 та 18 лютого 2019 року справа № 569/18047/17-ц, провадження № 61-40302св18.

Позовні вимоги щодо визнання за Позивачем - ОСОБА_1 право власності на ј частину житлового будинку під АДРЕСА_2 авіаполку, який складається з житлового будинку під літ «А» загальною площею 82,5 кв.м., житловою площею 40,4 кв.м. господарських будівель та споруд: гаражу Б, з підвалом – пдБ, літньої кухні – В, сараю – Г, сіносховища – Д, вбиральні – Е, воріт №1,4, огорожі №2,3, який розташований на земельній ділянці площею 0,0997 га.; та на ј частину земельної ділянки площею 0,0997 га., кадастровий номер 5122783000:02:001:0416, цільове призначення: будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_3 - в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не підлягають задоволенню, оскільки він не відноситься до спадкоємців першої черги, передбаченої ст. 1261 ЦК України.

Позовні вимоги щодо визнання за Позивачем - ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину квартири під АДРЕСА_1 - в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не підлягають задоволенню, оскільки він не відноситься до спадкоємців першої черги, передбаченої ст. 1261 ЦК України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що кожна з наведених обставин, як окремо, так і у їх сукупності - служать підставами у відмові задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На підставі наведеного, керуючись ст. 58 Конституції України, п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, ч.2 ст.3, 74 СК України, ст. 204 ЦК України, ст.ст. 13, 76,77,81, 258-260, 263, 267, 315, 318, 353-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про встановлення факта проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 без реєстрації шлюбу з травня 1987року по 21.08.2014ріку; визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя, як чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу; визнання у порядку поділу майна подружжя право власності на Ѕ частину нерухомого майна у вигляді житлового будинку та земельної ділянки; визнання права на спадкування за законом як спадкоємця першої черги; визнання права власності на ј ( одну четверту) частину житлового будинку та земельної ділянки в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнання права власності на 1/6 (одну шосту) частину квартири в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 – відмовити у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя П.В. Добров