Ухвала суду № 100478488, 11.10.2021, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/6208/21

Провадження № 4-с/461/40/21

УХВАЛА

11.10.2021 року, Галицький районний суд міста Львова у складі:

голосуючого судді Фролової Л.Д.,

при секретарі судового засідання Бараняк В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про визнання неправомірною бездіяльність державного виконавця та зобов`язання скасувати накладений арешт, -

ВСТАНОВИВ:

Заявник звернувся до суду з вказаною скаргою. Свої вимоги мотивував тим, що на все майно ОСОБА_1 Франківським відділом ДВС міста Львова було накладено арешт в виконавчому провадженні №22646483. Водночас, відповідно до інформації щодо виконавчого провадження, отриманої з автоматизованої системи виконавчих проваджень, вказане виконавче провадження є завершеним. Вважає, що державний виконавець безпідставно не зняв арешт, чим порушив майнові права. Наявність арештів за завершеними виконавчими провадженнями є неприпустимим, оскільки таким чином відбувається протиправне втручання у право особи володіти та розпоряджатися своїм майном. Враховуючи вищевикладене, просить суд:

-визнати неправомірною бездіяльність виконуючої обов`язки начальника Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львова Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) Макухіної Ірини Вікторівни щодо незняття арештів та заборон відчужень з нерухомого майна ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження №22646483;

-зобов`язати виконуючу обов`язки начальника Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львова Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) Макухіну Ірину Вікторівну скасувати арешти майна боржника ОСОБА_1 , накладені в межах виконавчого провадження №22646483.

Представник заявника ОСОБА_2 у письмовому клопотанні просив суд розглянути скаргу без його участі та задовольнити заявлені вимоги.

Франківський ВДВС у м. Львові, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, свого представника до суду не направив.

Відповідно до постанови Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, від 02 червня 2020 року, Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Як роз`яснено у пункті 1 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» від 03 червня 2016 року № 5 в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

В пункті 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» від 03 червня 2016 року № 5 вказано, що у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року.

Відтак, суд приходить до переконання, що заявник обрав правильний спосіб захисту свої порушених прав, обравши форму звернення до суду у вигляді скарги.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Суд, розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заявника, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Судом встановлено, що відповідно до положень Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, матеріали справи за позовом ПАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_1 були знищені. Як вбачається з судового наказу від 02 серпня 2010 року, з ОСОБА_1 стягнуто 16436 грн, 76 коп. - за погашення заборгованості на користь ПАТ КБ «Приват Банк» та 82,18 грн - судовий витрат, 30 грн. за інформаційно-технічне забезпечення, 1042, 80 грн. - за правову допомогу.

Постановою державного виконавця Франківського ВДВС у м. Львові від 17 листопада 2010 року було відкрито виконавче провадження та накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 .

Відповідно до відповіді Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львова Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), від 05 липня 2021 року проведеною перевіркою даних Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень та Автоматизованої системи виконавчих проваджень, встановлено, що на примусовому виконанні у Відділі перебували виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 №22646483, №29776153, №32963859, №40703578, №42436206, №20679657, №43439859. Відтак, у відділі ДВС станом на 05 липня 2021 року відсутні правові підстави для зняття арешту з усього мана (коштів) або його частини, що належать ОСОБА_1 , передбачені ЗУ «Про виконавче провадження».

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, на підставі судового наказу 2н-1103, від 02 серпня 2010 року, що виданий Галицьким районним судом м. Львова, державним виконавцем Франківського ВДВС у м. Львові накладено арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 .

Як вбачається з інформації про виконавче провадження від 16 липня 2021 року, виконавче провадження №22646483 на підставі судового наказу від 02 серпня 2010 року №2н-1103 - є завершеним. Крім того, вказано що винесено постанову про виведення виконавчого провадження із зведеного виконавчого провадження. Повернуто виконавчий документ стягувачеві, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з відсутністю майна у боржника.

Статтею 1 першого протоколу до конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень (стаття 3 Закону).

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 18 Закону, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 30 Закону №606-ХІV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Наслідки завершення виконавчого провадження передбачені статтею 50 Закону №606-ХІV. За її змістом, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. Відповідно до пункту 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 року за №1302/29432, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

Зі змісту наведеного вбачається дійсна мета застосування процедури арешту майна боржника для забезпечення реального виконання виконавчого документу. Тобто, існування арешту, накладеного державним виконавцем дозволяє йому ефективно здійснювати дії щодо реального виконання виконавчих листів та інших виконавчих документів, упереджує недобросовісну поведінку боржника щодо уникнення сплати ним свого боргу шляхом реалізації або переоформлення належного йому рухомого та нерухомого майна. Таким чином, існування арешту майна, накладеного державним виконавцем, має чітко окреслені граничні строки з прийняття відповідної постанови про накладення арешту до завершення виконавчого провадження. Відтак, наведені обставини свідчать про відсутність правових підстав для зберігання накладеного державним виконавцем арешту на майно ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю виконавчого провадження. Існування арешту майна за відсутності виконавчого провадження, в якому б ОСОБА_1 була боржником, порушує саму мету застосування відповідної процедури. Тобто, так як виконавче провадження є завершеним, строк пред`явлення до виконання виконавчих документів вичерпаний, тому стягувач не зможе подати виконавчий документи до виконання повторно, і арешт за цим провадженням має бути знятий.

Щодо вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльності виконавця щодо не зняття арешту з її майна, суд зазначає наступне.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Таким чином, враховуючи, що у разі закінчення виконавчого провадження з підстав, встановлених п.10 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» у державного виконавця був відсутній обов`язок знімати такий арешт самостійно, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання неправомірною бездіяльність державного виконавця.

Враховуючи вищевикладене, скарга ОСОБА_1 на бездіяльність виконуючу обов`язки начальника Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львова Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Макухіну Ірину Вікторівну, підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 447-453 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Скаргу задовольнити частково.

Зобов`язати виконуючу обов`язки начальника Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львова Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Макухіну Ірину Вікторівну скасувати арешт майна боржника ОСОБА_1 , накладений в межах виконавчого провадження №22646483, по примусовому виконанню судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приват Банк» заборгованості в розмірі 16436 грн, 76 коп. - за погашення заборгованості та 82,18 грн - судовий витрат, 30 грн. за інформаційно-технічне забезпечення, 1042, 80 грн. - за правову допомогу, у справі №2н-1103/10.

В іншій частині вимог,- відмовити.

Повний текст проголошено 13 жовтня 2021 року.

Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом 15 діб з дня отримання копії ухвали.

Головуючий суддя Л.Д. Фролова