Рішення № 10046050, 18.05.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

справа № 5020-9/030 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Елемент Лізинг” (03038, м. Київ, вул. М. Грінченка, 4, оф.130; 03058, м. Київ, вул. Леваневського, буд. 6, оф.85; 03058, м. Київ, вул. Леваневського, буд. 85, оф.85)

до Приватного підприємства „Еліттрансеко” (99002, м. Севастополь, вул. Мачтова, буд. 11, к. 2; м. Севастополь, вул. Вакуленчука, буд. 31В)

про розірвання договору фінансового лізингу транспортних засобів №ЭЛ/Смф-0564/ДЛ від 23.10.2008, повернення предмету лізингу вартістю 75475,80 грн. та стягнення 44907,11 грн.,

суддя Рибіна С.А.

За участю представників:

позивача - Фомін Андрій Андрійович, довіреність № 77 від 02.01.2010;

відповідача - не з’явився.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю „Елемент Лізинг” (далі –ТОВ „Елемент Лізинг”) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Приватного підприємства „Еліттрансеко” (далі –ПП „Еліттрансеко”) про розірвання договору фінансового лізингу транспортних засобів №ЭЛ/Смф-0564/ДЛ від 23.10.2008, повернення предмету лізингу вартістю 75475,80 грн. та стягнення 44906,51 грн., з яких: заборгованість за лізинговими платежами –38284,26 грн., незавершений лізинговий платіж –3887,11 грн., пеня –2735,14 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем належним чином не виконані зобов’язання щодо умов договору фінансового лізингу транспортних засобів за №ЭЛ/Смф -0564/ДЛ від 23.10.2008 (а.с.2-5).

Ухвалою суду від 19.01.2010 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 5020-9/016.

В процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги в частині стягнення суми боргу у зв’язку із арифметичною помилкою та просить стягнути з відповідача 44907,11 грн., з яких: заборгованість за лізинговими платежами –38284,26 грн., незавершений лізинговий платіж –3887,71 грн., пеня –2735,14 грн.

Відповідач явку уповноважених представників у судові засідання 22.04.2010 та 18.05.2010 не забезпечив, про причини неявки суду не повідомив, вимоги суду не виконав, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно. Факт отримання відповідачем судових документів підтверджується, зокрема, повідомленням про вручення поштового відправлення №12047255 з ухвалою суду про порушення провадження у справі (а.с.26).

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.

Справа розглядається за відсутністю відзиву на позовну заяву та витребуваних судом документів, за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

ТОВ „Елемент Лізинг” надає послуги з фінансового лізингу на підставі Довідки про взяття на облік юридичної особі №7341 від 22.05.2007, що видана Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

23.10.2008 між ТОВ „Елемент Лізинг” (Лізингодавець) та ПП „Еліттрансеко” (Лізингоотримувач) був укладений Договір фінансового лізингу транспортних засобів за №ЭЛ/Смф -0564/ДЛ (далі - Договір) (а.с.13-14).

Згідно пункту 3 Договору позивач придбає у власність предмет лізингу за договором –транспортний засіб вантажний бортовий ТАТА LРТ 613\38, шасі Y6DЗ8132795700065, державний номер АА0765НХ (Додаток №2, а.с.18 - та надає його відповідачу за плату у тимчасове володіння та користування на умовах даного Договору та Правил. В свою чергу, відповідач на підставі пункту 1.1. Загальних правил фінансового лізингу транспортних засобів, далі - Правила (Додаток №1 до Договору №ЭЛ/Смф -0564/ДЛ від 23.10.2008, а.с.14-17), зобов'язаний оплатити лізингові платежі в строки та у розмірі, що передбачені графіком лізингових платежів (Додаток №3 до Договору №ЭЛ/Смф -0564/ДЛ від 23.10.2008, а.с.19).

Відповідно до пункту 5.1 Договору ціна договору формується і вказується у національній валюті України –гривні.

Згідно пункту 5.2 Договору загальна сума договору лізингу –210338,53 грн., в тому числі ПДВ; лізингові платежі - 209136,53 грн., в тому числі ПДВ; авансовий платіж - 24040,00 грн., в тому числі ПДВ; періодичні лізингові платежі – 185096,53 грн., в тому числі ПДВ.

Відповідно до статті 5 Правил позивач, у разі прострочення встановлених Договором лізингу строків, має право на нарахування пені у розмірі 0,1% від суми, що підлягає оплаті, за кожний календарний день прострочення.

Позивач зобов’язання передбачені Договором виконав повністю, 25.11.2008 за актам прийму-передачі передав у користування відповідачу предмет лізингу –транспортний засіб вантажний бортовий ТАТА LРТ 613\38, шасі Y6DЗ8132795700065, державний номер АА0765НХ (а.с.20).

Відповідач, в свою чергу, почав здійснювати оплату, однак з 25.05.2009 припинив сплачувати лізингові платежі.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача із позовом про розірвання договору фінансового лізингу транспортних засобів №ЭЛ/Смф-0564/ДЛ від 23.10.2008, повернення предмету лізингу вартістю 75475,80 грн. та стягнення 44907,11 грн.

          Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

У відповідності із частиною сьомою статті 292 Господарського кодексу України правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Згідно частини першої та другої статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Так, відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 10.7 Правил встановлено, що при достроковому розірванні договору лізингу через будь-які обставини незавершений лізинговий період оплачується Лізингоотримувачем у повному обсязі.

Графіком лізингових платежів чітко визначені строки виконання лізингоотримувачем зобов’язань зі сплати лізингових платежів.

Докази погашення відповідачем заборгованості на день прийняття рішення суду відсутні.

На момент вирішення спору заборгованість за лізинговими платежами складає 38284,26 грн. та незавершений лізинговий платіж –3887,11 грн.

З урахуванням викладеного, суд вважає вимоги про стягнення цих сум обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до статті 5 Правил позивач, у разі прострочення встановлених Договором лізингу строків, має право на нарахування пені у розмірі 0,1% від суми, що підлягає оплаті, за кожний календарний день прострочення.

У зв’язку з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов’язань з оплати за Договором позивачем нарахована пеня у розмірі 2735,14 грн.

Відповідно до статей 3-4 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, встановленому за погодженням сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно статті 343 Господарського кодексу України та статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши розрахунок пені, суд встановив, що вказаний розрахунок здійснений з урахуванням вимог діючого законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі, пеня підлягає стягненню в розмірі 2735,14 грн.

Пунктом 2 статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до Закону України „Про фінансовий лізинг” лізингодавець має право, зокрема, здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання; відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках; вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Пункти 3.1.6, 8.2, 8.2.4 Правил передбачають, що відповідач зобов'язаний вчасно, відповідно до графіку лізингових платежів оплачувати лізингові платежі; позивач має право розірвати Договір або відмовитись від виконання Договору в однобічному порядку, без відшкодування відповідачу яких-небудь збитків, викликаних цим розірванням, у випадку настання істотних умов (порушень) у тому числі: якщо заборгованість відповідача по оплаті лізингових платежів перевищить 30 календарних днів.

Невнесення відповідачем у встановлені Договором строки лізингових платежів заподіяли збиток економічним інтересам позивача, а тому таке порушення відповідачем умов Договору слід вважати істотним.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України, розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Із цією нормою узгоджується стаття 11 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором. Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, відповідають на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не дотримано встановленого порядку розірвання договору, оскільки докази, які б підтверджували надсилання відповідачеві пропозиції про розірвання договору, в матеріалах справи відсутні.

З цього приводу суд вважає за необхідне зауважити на таке.

Наведені та інші норми матеріального і процесуального права не передбачають будь-яких санкцій за недодержання підприємством (організацією) відповідного порядку розірвання господарського договору. Тому саме по собі таке недодержання не тягне за собою наслідків у вигляді припинення провадження у справі.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 09.07.2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів №1-2/2002) виклав таку правову позицію.

Із змісту частини другої статті 124 Конституції України, щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб’єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Зокрема, частина четверта статті 13 Конституції України, встановлює обов’язок держави забезпечити захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб’єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб’єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб’єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обов’язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб’єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов’язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Вищим господарським судом України, з посиланням на вказане рішення Конституційного Суду України, також зазначалося, що недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України, щодо обов’язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.01.2010 №01-08/12 „Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права”).

Отже, відсутність пропозиції позивача про розірвання договору не є перешкодою для вирішення цього питання в судовому порядку та не можуть бути підставою для відмови у позові.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що вимога позивача про розірвання договору фінансового лізингу транспортних засобів за №ЭЛ/Смф -0564/ДЛ від 23.10.2008 є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Також позивачем заявлена вимога про зобов’язання відповідача повернути позивачу предмет лізингу.

Згідно пункту 7.1 Правил право власності на предмет лізингу на весь термін дії Договору належить Лізингодавцеві.

Відповідно до статті 10 Закону України „Про фінансовий лізинг” Лізингодавець має право вимагати повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

З огляду на зазначене, враховуючі задоволення судом вимоги про розірвання договору, позовні вимоги в частині зобов’язання відповідача повернути позивачу предмет лізингу вартістю 75475,80 грн. підлягають задоволенню.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на відповідача витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись статтями 49, 82–85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Приватного підприємства „Еліттрансеко” (99002, м. Севастополь, вул. Мачтова, буд. 11, к. 2, ідентифікаційний код 35982984, відомості про наявність поточних рахунків відсутні) на користь Товариством з обмеженою відповідальністю „Елемент Лізинг” (03038, м. Київ, вул. М. Грінченка, 4, оф.130, ідентифікаційний код 34832663, р/р 26004010425701 в ЗАТ „АЛЬФА-БАНК”, МФО 300346) 46431,93 грн., з яких: заборгованість за лізинговими платежами – 38284,26 грн., незавершений лізинговий платіж –3887,71 грн., пеня –2735,14 грн., витрати по сплаті державного мита - 1288,82 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 236,00 грн.

3.          Розірвати договір фінансового лізингу транспортних засобів №ЭЛ/Смф-0564/ДЛ від 23.10.2008, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Елемент Лізинг” (03038, м. Київ, вул. М. Грінченка, 4, оф.130, ідентифікаційний код 34832663, р/р 26004010425701 в ЗАТ „АЛЬФА-БАНК”, МФО 300346) та Приватним підприємством „Еліттрансеко” (99002, м. Севастополь, вул. Мачтова, буд. 11, к. 2, ідентифікаційний код 35982984, відомості про наявність поточних рахунків відсутні).

4.          Зобов’язати Приватне підприємство „Еліттрансеко” (99002, м. Севастополь, вул. Мачтова, буд. 11, к. 2, ідентифікаційний код 35982984, відомості про наявність поточних рахунків відсутні) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Елемент Лізинг” (03038, м. Київ, вул. М. Грінченка, 4, оф.130, ідентифікаційний код 34832663, р/р 26004010425701 в ЗАТ „АЛЬФА-БАНК”, МФО 300346) наступне майно: транспортний засіб вантажний бортовий ТАТА LРТ 613\38, шасі Y6DЗ8132795700065, державний номер АА0765НХ, вартістю 75475,80 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя підпис           С.А. Рибіна

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України і підписано 25.05.2010