Рішення № 10046032, 18.05.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

справа № 5020-9/036 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Універсальні дистриб’юторські системи” (04053, м. Київ, вул. Воровського, 4, 04050, м. Київ, вул. Артема, 103, літера „А”)

до Приватного підприємства „Сейдо” (99011, м. Севастополь, вул. Дальня, 5, к. 6)

про стягнення 24734,84 грн.,

суддя Рибіна С.А.

За участю представників:

позивача - Божко Оксана Миколаївна, довіреність № 38/20с-06 від 13.01.2010;

відповідача - не з’явився.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю „Універсальні дистриб’юторські системи” (далі –ТОВ „Універсальні дистриб’юторські системи”) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Приватного підприємства „Сейдо” (далі –ПП „Сейдо”) про стягнення 24793,94 грн., з яких: основний борг –17180,98 грн., інфляційне відшкодування –1185,49 грн., пеня –2609,21 грн., 3% річних –382,06 грн., штраф –3436,20 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем належним чином не виконані зобов’язання щодо виконання умов договору поставки №54/554 від 18.05.2009, доводи та обґрунтування викладені у позові (а.с.2-3).

Ухвалою суду від 06.04.2010 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 5020-9/036.

В процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги, згідно яких просить стягнути з відповідача стягнення 24734,84 грн., з яких: основний борг –17180,98 грн., інфляційне відшкодування –1305,75 грн., пеня –2429,85 грн., 3% річних –382,06 грн., штраф –3436,20 грн.

Відповідач у відзиві на позов позовні вимоги визнає в повному обсязі, додатково просить надати відстрочку виконання рішення суду строком на три роки (а.с.31).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

18.05.2009 між ТОВ „Універсальні дистриб’юторські системи” (Постачальник) та ПП „Сейдо” (Покупець) був укладений договір поставки №57/554 (далі - Договір) (а.с.8-9).

Відповідно до пункту 1.1 Договору Постачальник передає у власність Покупця, а Покупець приймає та оплачує алкогольні та безалкогольні напої.

Згідно пункту 2.4 Договору Покупець зобов’язується сплатити кожну придбану за даним договором партію продукції не пізніш семи календарних днів з дати її отримання.

Позивач зобов'язання за Договором виконав повністю, передав відповідачу товар на загальну суму 23904,48 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-54-004278 від 05.08.2009, №РН-54-004702 від 12.08.2009, №РН-54-005208 від 19.08.2009, №РН-54-005677 від 26.08.2009 (а.с.10-13, 46).

Відповідачем було сплачено 6723,50 грн., що підтверджується фіскальними чеками про оплату №30843 на суму 145,00 грн., №30932 на суму 140,00 грн., №31925 на суму 100,00 грн., №32610 на суму 3200,00 грн. (а.с.19). Решта товару оплачена не була, в результаті чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 17180,98 грн.

Відповідно до пункту 3.3 Договору у разі недотримання строків оплати продукції, які визначені в пункті 2.4 Договору, Покупець зобов’язаний сплатити на користь Постачальника пеню в розмірі 0,1 % від вартості неоплаченої продукції за кожний день прострочки. У разі, якщо прострочка оплати складає більш 30 календарних днів, Покупець, крім того, зобов’язаний оплати Постачальнику штраф в розмірі 20% від вартості товару, яка прострочена.

Між позивачем та відповідачем були підписані акти звірки взаєморозрахунків станом на 24.10.2009, 04.12.2009 та 28.01.2010 (а.с.15-17). Також, відповідач згідно гарантійного листа вих.№31/08-44св23-м7 від 23.10.2009 зобов’язався оплатити поставлений товар з встановленим графіком погашення заборгованості до 20.02.2010, однак графік ним не виконується.

Дані обставини стали підставою для звернення ТОВ „Універсальні дистриб’юторські системи” до господарського суду з вимогами про стягнення заборгованості за Договором з урахуванням штрафних санкцій.

          Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно частини першої статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором постачання одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд встановив, що позивач поставив відповідачеві товар на суму 17180,98 грн., який відповідачем не оплачений.

Докази погашення суми заборгованості за поставлений товар ПП „Сейдо”на день прийняття рішення суду не надані.

На підставі вищевикладеного, суд визнає позовні вимоги ТОВ „Універсальні дистриб’юторські системи” про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 17180,98 грн. такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Додатково позивач просить стягнути з відповідача згідно уточнених позовних вимог пеню в розмірі 2429,85 грн. та штраф в розмірі 3436,20 грн.

Згідно частини першої статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно статей 546, 549, пункту 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статей 3-4 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, встановленому за погодженням сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 3.3 Договору у разі недотримання строків оплати продукції, які визначені в пункті 2.4 Договору, Покупець зобов’язаний сплатити на користь Постачальника пеню в розмірі 0,1 % від вартості неоплаченої продукції за кожний день прострочки. У разі, якщо прострочка оплати складає більш 30 календарних днів, Покупець, крім того, зобов’язаний виплатити Постачальнику штраф в розмірі 20% від вартості товару, яка прострочена.

Пеня згідно розрахунку позивача складає 2429,85 грн. та штраф 3436,20 грн. Розрахунки перевірені судом, здійснені з урахуванням вищезазначених норм, у зв’язку з чим суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог та визнає їх такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційне відшкодування за прострочення виконання грошового зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

15.07.2005 Інформаційним листом № 3.2.-2005 Верховний Суд України виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

На підставі вищевикладеного, нараховані позивачем на суму простроченої заборгованості 3 % річних у сумі 382,06 грн. та інфляційне відшкодування у розмірі 1305,75 грн. перевірені судом та визнані такими, що підлягають стягненню.

Відповідач позовні вимоги визнає в повному обсязі.

Згідно частини п’ятої статті 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Суд встановив, що дії відповідача щодо визнання позову не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, тому, керуючись частиною п’ятою статті 78 Господарського процесуального кодексу України, суд приймає рішення про задоволення позову.

Таким чином, суд визнає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню повністю, в розмірі 24734,84 грн., в тому числі основний борг –17180,98 грн., інфляційне відшкодування –1305,75 грн., пеня –2429,85 грн., 3% річних –382,06 грн., штраф –3436,20 грн.

Крім того, відповідач у порядку пункту 6 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України звернувся до суду із заявою про відстрочку виконання рішення суду у зв’язку з важким фінансовим становищем.

Згідно статті 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

У пункті 2 роз’яснень президії Вищого господарського суду України від 12.09.1996 N 02-5/333 „Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України” визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

В силу статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив, що відповідачем по справі не надані докази того, що існують обставини, які ускладнюють виконання рішення господарського суду міста Севастополя від 18.05.2010 у справі № 5020-9/036 та роблять його неможливим, відсутні, належні докази цього відповідач не надав, тому суд не вбачає підстав для задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду Приватному підприємству „Сейдо”.

При цьому суд роз’яснює, що відповідач не позбавлений можливості звернутись до суду із заявою про розстрочку або відстрочку виконання рішення суду при наявності належних доказів.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на відповідача витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись статтями 49, 82–85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Приватного підприємства „Сейдо” (99011, м. Севастополь, вул. Дальня, 5, к. 6, ідентифікаційний код 20733704, п/р 26008010181301 в СФ АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 324399) на користь на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Універсальні дистриб’юторські системи” (04050, м. Київ, вул. Артема, 103, літера „А”, ідентифікаційний код 36411407, п/р 2600916412 в ВАТ “Райффайзен банк Аваль”, МФО 300335) 25218,18 грн., з яких: основний борг –17180,98 грн., інфляційне відшкодування –1305,75 грн., пеня –2429,85 грн., 3% річних –382,06 грн., штраф –3436,20 грн., витрати по сплаті державного мита –247,34 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 236,00 грн..

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя підпис           С.А. Рибіна

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України і підписано 21.05.2010