Рішення № 100403752, 18.10.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 жовтня 2021 року м. Рівне №460/10090/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді К.М.Недашківської, розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинення певних дій, стягнення моральної шкоди.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за віком у законодавчо встановлених розмірах з урахуванням збільшення розмірів мінімальної пенсії за віком; зобов`язати відповідача провести перерахунок пенсії за віком у законодавчо встановлених розмірах з урахуванням збільшення розмірів мінімальної пенсії за віком; зобов`язати відповідача виплатити позивачу недоплачені суми пенсії за віком з урахуванням виплачених сум та з урахуванням збільшення розмірів мінімальної пенсії за віком у такі періоди: 01.07.2020-30.11.2020 - 1712,00 грн, 01.12.2020-31.12.2020 - 1769,00 грн, 01.01.2021-30.06.2021 - 1769,00 грн, 01.07.2021-30.11.2021 - 1854,00 грн; зобов`язати відповідача здійснювати виплату пенсії позивачу з урахуванням збільшення розмірів мінімальної пенсії за віком відповідно до Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік; стягнути з відповідача 25000 грн для відшкодування моральної шкоди, стягнути з відповідача 15000 грн витрат на правову допомогу.

Заяви по суті справи.

В позовній заяві позивач вказав, що проживає в США. Рішенням суду зобов`язано Рівненське об`єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області призначити пенсію позивачці з 27.12.2017, громадянці України, яка постійно проживає на території Сполучених Штатів Америки, на підставі заяви представника від 27.12.2017. Проте, відповідач відмовився виплачувати пенсію позивачці на її банківський рахунок, що зумовило повторне звернення до суду. Згодом рішенням суду зобов`язано пенсійний орган здійснювати виплату пенсії позивачці шляхом перерахування пенсії на банківський рахунок, відкритий в установі АТ «Ощадбанк», на підставі її заяви від 18.01.2019, з дня призначення пенсії. На виконання рішення суду, відповідач, на підставі заяви позивачки від 18.01.2019 перерахував на банківський рахунок невиплачену пенсію та в подальшому безпідставно виплачував пенсію щомісячно у розмірі 1373 грн. Згідно з судовим рішенням зобов`язано відповідача виплатити пенсію за віком з урахуванням збільшення розмірів мінімальної пенсії за віком за 2018-2019 роки. Однак, як зазначає позивачка, незважаючи на те, що мінімальний розмір пенсії у 2020-2021 роках зріс відповідач виплачує їй пенсію в розмірі 1638, грн. З мотивів наведених у позові, представник позивача просив суд позов задовольнити повністю.

В обґрунтування відзиву зазначено, що позивачем не наведено жодних мотивів та обґрунтувань стосовно того, що було проявом протиправної дії чи бездіяльності. Крім того, відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, передбачений статтею 122 КАС України. Поміж тим, ОСОБА_1 призначено пенсію за віком на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29.03.2018 у справі № 817/362/18. Однак, рішення суду не містить жодних зобов`язань щодо проведення перерахунку пенсії у разі збільшення розмірів мінімальної пенсії позивачу, а тому вимога про виплату недоплачених сум пенсії за віком, з урахуванням збільшення розмірів мінімальної пенсії за віком, є безпідставною та не підлягає задоволенню. Відтак орган Пенсійного фонду України просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 26.07.2021 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до вимог статті 263 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Згідно з вимогами частини четвертої статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29.03.2018 у справі №817/362/18, яке набрало законної сили 02.07.2018, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю: зобов`язано Рівненське об`єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області призначити пенсію ОСОБА_1 з 27.12.2017, громадянці України, яка постійно проживає на території Сполучених Штатів Америки, на підставі заяви представника Харчука В.І. від 27.12.2017.

На виконання рішення суду, відповідач призначив позивачу пенсію. Водночас, як зазначено в рішенні суду від 10.06.2019 у справі №460/965/19, позивачка стверджувала, що їй пенсія не виплачувалася, у зв`язку з чим вона звернулася до суду повторно.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10.06.2019 у справі №460/965/19, яке набрало законної сили 17.09.2019, адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправними дії Рівненського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 на банківській рахунок, відкритий 18.01.2019 в установі АТ «Ощадбанк»; зобов`язано Рівненське об`єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 шляхом перерахування пенсії на банківський рахунок, відкритий в установі АТ «Ощадбанк», на підставі її заяви від 18.01.2019, з дня призначення пенсії.

Відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27.04.2020 у справі №460/1044/20 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком, у законодавчо встановлених розмірах, з урахуванням збільшення розмірів мінімальної пенсії за віком та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 , у законодавчо встановлених розмірах, з урахуванням збільшення розмірів мінімальної пенсії за віком; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплатити ОСОБА_1 недоплачені суми пенсії за віком, з урахуванням виплачених сум та збільшення розмірів мінімальної пенсії за віком у 2018 році з 01 січня 1373,00 грн, з 1 травня 1435,00 грн, з 1 грудня 1497,00 грн; у 2019 році з 1 липня 1564,00 грн; з 1 грудня 1638,00 грн.

Згідно Виписки з рахунків від 17.06.2021 позивач отримує пенсію з 01.01.2020 у розмірі 1373,00 грн, з 01.10.2020 - 1638,00 грн, що, на думку позивача, суперечить вимогам законодавства.

Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спіним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Гарантоване громадянам Конституцією України право на соціальний захист передбачене в Законі України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) та в Законі України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних відносин), якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону №1058-IV загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема, рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Як зазначено у статті 1 цього Закону, мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.

Згідно із абзацом 8 частини другої статті 5 Закону №1058-IV виключно цим Законом визначаються мінімальний розмір пенсії за віком.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення суду у справі №817/362/18 ОСОБА_1 з 27.12.2017, громадянці України, яка постійно проживає на території Сполучених Штатів Америки, на підставі заяви представника Харчука В.І. від 27.12.2017 призначено пенсію за віком.

Проте, 04.11.2019 на рахунок позивачки надійшли кошти у сумі 31800,46 грн, за результатами прийняття рішення у справі №460/965/19, яким зобов`язано пенсійний орган здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 , шляхом перерахування пенсії на банківський рахунок, відкритий в установі АТ «Ощадбанк».

В подальшому судовим рішенням у справі №460/1044/20 від 27.04.2020 зобов`язано відповідача виплатити ОСОБА_1 неоплачені суми пенсії за віком з урахуванням виплачених сум та збільшення розмірів мінімальної пенсії за віком у 2018 році з 01 січня 1373 грн., з 1 травня 1435 грн., з 1 грудня 1497 грн; у 2019 році з 1 липня 1564,00 грн; з 1 грудня 1638,00 грн.

Так, позивачка стверджує про допущення зі сторони Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області протиправної бездіяльності щодо невиплати з 01.01.2020 ОСОБА_1 пенсії за віком у законодавчо встановлених розмірах, з урахуванням збільшення розмірів мінімальної пенсії за віком.

Так судом встановлено наступне.

За приписами частини першої статті 28 Закону №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.

З 1 січня 2018 року для осіб, які досягли віку 65 років, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі 40 відсотків мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, але не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом (частина друга статті 28 Закону №1058-IV).

Згідно із частиною третьою цієї статті Закону, за наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено абзацом першим частини першої цієї статті, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі, пропорційному до наявного страхового стажу, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Для пенсій, призначених після 1 січня 2018 року, мінімальний розмір пенсії за віком, передбачений абзацом першим цієї частини, виплачується після досягнення особою віку 65 років. До досягнення цього віку таким особам може бути призначена державна соціальна допомога на умовах і в порядку, визначених Законом України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям».

Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за наявності: у чоловіків - 35 років страхового стажу; у жінок - 30 років страхового стажу.

Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік передбачається зростання мінімальної заробітної плати, у зв`язку з чим, пенсійний орган в автоматичному режимі перераховує мінімальний розмір пенсійних виплат для непрацюючих пенсіонерів, які досягли віку 65 років та мають страховий стаж не менше 30 років для жінок та 35 років для чоловіків.

Таким чином, суд дійшов висновку, що перерахунок пенсій повинен здійснюватися автоматизованим способом за матеріалами пенсійних справ, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Твердження відповідача, наведене у відзиві про те, що оскільки пенсію позивачці призначено згідно із рішенням суду, яке не містить жодних зобов`язань щодо проведення перерахунку пенсії, у разі збільшення розмірів мінімальної пенсії, то підстав для виплат недоплачених сум пенсій позивачці - немає, є необґрунтованими і такими, що суперечать Конституції України та Закону №1058-IV.

Крім того, суд звертає увагу на неприпустимість тверджень суб`єкта владних повноважень про не зазначення у рішенні суду про призначення пенсії, зобов`язання пенсійного органу провести перерахунок пенсії у разі збільшення розміру мінімальної пенсії, оскільки незалежно від того, на яких умовах призначена пенсія особі, остання має гарантоване державою законне право і сподівання на збільшення розміру мінімальної пенсії за віком, у разі збільшення розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV встановлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у справі «Сук проти України» від 10.03.2011, поняття «майно» в першій частині статті 1 Протоколу першого має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення. Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Відтак, право на пенсію включається в поняття «майно» в розумінні статті 1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. А тому, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат, в даному випадку збільшення розміру мінімальної пенсії за віком, у разі збільшення розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, в рамках національної системи соціального забезпечення, та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.

Позивачка отримала право на призначення пенсії за віком, і відповідач зобов`язаний це право реалізовувати незалежно від того, призначена пенсія добровільно чи за рішенням суду.

Відтак, заявлена позовна вимога про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком, у законодавчо встановлених розмірах, з урахуванням збільшення розмірів мінімальної пенсії за віком, є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX визначено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць, які втратили працездатність становить з 1 січня 2020 року - 1638 гривень, з 1 липня - 1712 гривень, з 1 грудня - 1769 гривень.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» 15 грудня 2020 року № 1082-IX визначено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць, які втратили працездатність становить з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.

Відповідно до копії виписки з рахунків у національній валюті від 17.06.2021 встановлено, що виплата пенсії позивачці проводиться з 01.01.2020 у розмірі 1373 грн щомісячно, а з 01.10.2020 - у розмірі 1638 грн, що не заперечується відповідачем.

Відтак, враховуючи, що зростання мінімальної пенсії обраховується виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та зважаючи на закріплені в у зазначених Законах розміри прожиткових мінімумів на одну особу в розрахунку на місяць, які втратили працездатність на 2020 та 2021 роки, та фактичний розмір виплати пенсії позивачці, то суд дійшов висновку, що позовна вимога про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області виплатити ОСОБА_1 недоплачені суми пенсії за віком, з урахуванням збільшення розмірів мінімальної пенсії за віком з 01.07.2020 по 30.11.2020 - у розмірі 1712 грн, з 01.12.2020 по 31.12.2020 - у розмірі 1769 грн, з 01.01.2021 по 30.06.2021 - у розмірі 1769 грн, з 01.07.2021 по 30.11.2021 у розмірі 1854 грн, підлягає до задоволення.

Враховуючи те, що судовими рішеннями неодноразово встановлено бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком у законодавчо встановлених розмірах, з урахуванням збільшення розмірів мінімальної пенсії за віком, то суд вважає за необхідне для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Рівненській області проводити перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 у законодавчо встановлених розмірах, з урахуванням збільшення розмірів мінімальної пенсії за віком.

Крім того, у даному випадку суд не вбачає задоволення позовних вимог наперед та захист неіснуючого порушеного права, оскільки відповідач незважаючи на рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/1044/20 від 27.04.2020 здійснює нарахування та виплату пенсії позивачу всупереч вимогам Закону №1058-ІV та Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» і Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Щодо стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 25000 грн, суд зазначає таке.

Положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Приписами частини 2 статті 23 ЦК встановлено, що моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до приписів частини 3 статті 23 ЦК моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За правилами частини 1 статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Суд зазначає, що згідно з роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами і доповненнями) під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Позивачем не було надано доказів на підтвердження приниження його гідності чи доказів погіршення стану його здоров`я, які спричинили б понесення будь-яких витрат на таке лікування, не наведено позивачем і мотивів розрахунку, з яких він виходив при визначенні моральної шкоди у розмірі 25000 грн.

Тому, вимога про відшкодування моральної шкоди до задоволення не підлягає.

Щодо стягнення на користь позивачки витрат на правову допомогу в розмірі 15000 грн, то суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1).

При цьому, статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Разом з тим, частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, суд звертає увагу, що стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу адвоката позивачем надані суду:

(1) Договір про надання правової допомоги №16 від 13.02.2020, укладений між позивачем та адвокатом Харчуком Василем Івановичем;

(2) Додаткова угода №2 до Договору №16 від 13.02.2020, відповідно до якої визначено вартість винагороди в розмірі 15000 грн;

(3) квитанції про сплату 15000 грн.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI установлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Статтею 30 Закону №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року (справа № 640/18402/19, адміністративне провадження № К/9901/27657/20) мітиться такий правовий висновок: «Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС України, Суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним».

Тобто у випадку зазначення у договорі фіксованої суми гонорару, така сума не підлягає підтвердженню додатковим документом - детальний опис робіт.

Судом встановлено, що Додатковою угодою до Договору про надання правової допомоги встановлено фіксовану суму гонорару в розмірі 15000 грн.

Таким чином, дана сума не підлягає підтвердженню детальним описом робіт, тому суд критично оцінює посилання відповідача на не підтвердженість понесених витрат на правову допомогу деталізацією проведеної роботи.

При цьому, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц міститься висновок про те, що розглядаючи питання стягнення витрат на правничу допомогу адвоката, суд має право самостійно визначати розмір таких витрат, виходячи з критерію розумної необхідності та співмірності, враховуючи характер виконуваної адвокатом роботи / послуг, складність виконуваної роботи / послуг, їх значимості, складності категорії справи тощо.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

У постанові Верховного суду від 04.02.2020 у справі №280/1765/19, адміністративне провадження №К/9901/607/20) міститься правовий висновок про те, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У постанові Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 160/6899/20 містяться правові висновки: «Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо».

Суд констатує, що даний спір не належить до категорії справ значної складності, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а тому суд дійшов висновку про необхідність розумного обмеження розміру витрат на правничу допомогу адвоката до 1000,00 грн.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності своїх дій щодо невідновлення раніше призначеної пенсії.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Враховуючи положення частини першої статті 139 КАС України, суд стягує на користь позивача понесені ним судові витрати, які підлягають відшкодуванню, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За правилами частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позов задоволено частково, а відповідно до ухвали суду від 26.07.2021 сплату судового збору в розмірі 1816 грн відстрочено, то до Державного бюджету підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 908 грн 00 коп з позивача, та сума судового збору у розмірі 908 грн 00 коп - за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (748 Largo Vista Rd., Knoxville, TN НОМЕР_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вулиця Короленка, 7, місто Рівне, 33028; код ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком у законодавчо встановлених розмірах з урахуванням збільшення розмірів мінімальної пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком та виплатити недоплачені суми пенсії за віком з урахуванням виплачених сум та з урахуванням збільшення розмірів мінімальної пенсії за віком у такі періоди: 01.07.2020-30.11.2020 - 1712,00 грн, 01.12.2020-31.12.2020 - 1769,00 грн, 01.01.2021-30.06.2021 - 1769,00 грн, 01.07.2021-30.11.2021 - 1854,00 грн.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням збільшення розмірів мінімальної пенсії за віком відповідно до Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про стягнення моральної шкоди у розмірі 25000 грн - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076) витрати на правову допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 (нуль) коп.

Стягнути до Державного бюджету України з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) суму судового збору у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 (нуль) коп.

Стягнути до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076) суму судового збору у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 (нуль) коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 18 жовтня 2021 року

Суддя К.М. Недашківська