Рішення № 10039419, 18.05.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.10                                                                                           Справа № 2/47

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Залицайло М.С. за участю представника позивача Садовської Н.Д., представника відповідача Духнича В.Д., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державної екологічної інспекції в Львівській області, м. Львів до Фермерського господарства “Обелікс”, с. Сулятичі про стягнення 22523 грн. 85 коп.

В С Т А Н О В И В:

Державна екологічна інспекція в Львівській області, м. Львів звернулася до господарського суду Львівської області з позовом до Фермерського господарства “Обелікс”, с. Сулятичі про стягнення 22523 грн. 85 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 19.03.2010р. призначив розгляд справи на 31.03.2010р. Розгляд справи відкладався з підстав, зазначених в ухвалах суду, в судових засіданнях оголошувалась перерва.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що уповноваженими представниками позивача шляхом проведення перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства було встановлено, що відповідач протягом 2008-2009 років здійснював самовільне водокористування. У зв’язку з цим державі заподіяно збитки, розмір яких відповідно до проведено у відповідності до Методики розрахунку розмірів збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища №37 від 18.05.1995р. та Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища №389 від 20.07.2009р. розрахунку становить 22523 грн. 85 коп.

В судових засіданнях представник відповідача визнав самовільне водокористування, однак позовні вимоги визнав частково в розмірі 1952 грн. 64 коп. В своїх запереченнях зазначив, що для визначення розміру збитків, заподіяних самовільним водокористуванням, необхідно застосовувати Методику розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення правил охорони водних ресурсів на землях водного фонду, пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації, затверджену наказом Державного комітету України по водному господарству №290 від 29.12.2001р. Натомість, Методику розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затверджену наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища №389 від 20.07.2009р. не слід застосовувати, оскільки із загальних положень вказаної Методики вбачається, що її застосування при визначенні розміру відшкодування заподіяних збитків можливе лише у випадку існування певних шкідливих наслідків, які в діях відповідача відсутні. Також Методикою, затвердженою наказом Державного комітету України по водному господарству №290 від 29.12.2001р. передбачено, що дана Методика може застосовуватися спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органами на місцях та іншими державними органами відповідно до законодавства. Таким чином, провівши розрахунок розміру завданих збитків згідно Методики, затвердженої наказом Державного комітету України по водному господарству №290 від 29.12.2001р., представник відповідача вказав, що до стягнення підлягає 1082 грн. 69 коп.

Представникам роз’яснено їх права та обов’язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

25 січня 2009р. уповноваженими представниками позивача шляхом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства відповідачем було встановлено, що за період з 16.01.2008р. по 31.12.2009р. останнім здійснювалося водокористування із свердловини №1 в с. Сулятичі без дозволу на спеціальне водокористування. За цей період відповідач відібрав та використав 1521,31 м3 за 2008р. і 2704,78 м3 за 2009р. підземних прісних вод.

25 січня 2009р. про даний факт складено акт №18 перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства. Вказаний акт перевірки було складено в присутності представника відповідача, примірник акту надано йому для ознайомлення.

Виявленими порушеннями природоохоронного законодавства державі завдано збитки. Позивачем, відповідно до Методики розрахунку розмірів збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №37 від 18.05.1995р. нараховано відповідачу за період з 16.01.2008р. по 28.08.2009р. 869 грн. 95 коп. збитків. Відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №389 від 20.07.2009р., нараховано відповідачу за період з 29.08.2009р. по 31.12.2009р. 21653 грн. 90 коп. збитків. Таким чином, загальний розмір збитків склав 22523 грн. 85 коп. збитків.

Позивач за вих. №03-207 від 05.02.2009р. надіслав відповідачу претензію про відшкодування збитків в сумі 22523 грн. 85 коп., яка залишена останнім без розгляду та задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представників сторін, заподіяні збитки в розмірі 22523 грн. 85 коп. станом на дату судового розгляду відповідачем не оплачено.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 35 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється радами та їх виконавчими і розпорядчими органами, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органами на місцях та іншими спеціально уповноваженими державними органами.

Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, природних територій та об’єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів є Міністерство навколишнього природного середовища та ядерної безпеки. Наказом Міністерства, в областях, містах Києві та Севастополі, створено державні екологічні інспекції, які відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства №548 від 19.12.2006р., є спеціальним підрозділом Міністерства навколишнього природного середовища. На інспекції, серед інших, покладається завдання із здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами на відповідній території.

Повноваження інспекції поширюються на територію відповідної області, міст Києва та Севастополя.

Інспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за:

а) додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональним використанням, відтворенням та охороною природних ресурсів, екологічною та в межах своєї компетенції радіаційною безпекою, у сфері поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органами виконавчої влади, суб’єктами господарювання, фізичними особами;

б) додержанням правил, нормативів, стандартів у сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами); виконанням вимог висновків державної екологічної експертизи у сфері використання, відтворення та охорони природних ресурсів; додержанням умов виданих дозволів, лімітів та квот на спеціальне використання природних ресурсів, викиди та скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, транскордонне переміщення об’єктів рослинного та тваринного світу.

Відповідно до Положення (п.п. 1, 6, 7, 9) інспекція має право: обстежувати в установленому порядку підприємства, установи і організації, військові та оборонні об’єкти з метою перевірки додержання ними вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення та охорону природних ресурсів, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки; складати акти перевірок і протоколи про адміністративні правопорушення та розглядати справи про адміністративні правопорушення у межах повноважень, визначених законом; давати обов’язкові для виконання приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства з питань, що належать до її повноважень; уживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів та подавати позови про відшкодування втрат і збитків, завданих унаслідок порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Згідно ст. 48 Водного кодексу України, спеціальне водокористування - це забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (ст. 49 Водного кодексу України).

Пунтом 9 ст. 44 Водного кодексу України передбачено, що водокористувачі зобов’язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Відповідно до п. “з” ст. 68 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” особи, винні у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів, несуть відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Згідно ст. 111 Водного кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов’язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Статтею 68 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” встановлено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Судом не беруться до уваги доводи представника відповідача з огляду на наступне.

Згідно п. 1.4. Методики, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №389 від 20.07.2009р., ця Методика застосовується державними інспекторами України з охорони навколишнього природного середовища та державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища відповідних територій при розрахунку розмірів збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, які виявлені за результатами державного контролю за додержанням вимог суб’єктами господарювання природоохоронного законодавства.

Відповідно до п. 1.6. вищевказаної Методики, вона не поширюється на розрахунки збитків, заподіяних державі внаслідок:

порушення режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду;

порушення правил експлуатації та режимів роботи водогосподарських споруд та пристроїв, а також пошкодження цих споруд;

самовільного проведення гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин);

самовільного каптажу джерел;

руйнування природного стану русел річок, струмків і водостоків.

Таким чином, застосування Методики, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №389 від 20.07.2009р., державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища обмежене вичерпним переліком порушень, які вчинені на землях водного фонду або спрямовані на порушення користування водогосподарськими об’єктами. В той же час, п. 1.6. Методики, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №389 від 20.07.2009р., не передбачено обмежень на її застосування при розрахунку збитків самовільним водокористуванням на землях, які не віднесені до земель водного фонду.

Натомість Методика, затверджена наказом Державного комітету України по водному господарству №290 від 29.12.2001р. застосовується при розрахунку розмірів відшкодування збитків у випадках, при яких неможливе застосування Методики, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №389 від 20.07.2009р., що випливає з п. 1.6. Методики, затвердженої наказом №389. Зокрема, вона застосовується при заподіяння державі збитків внаслідок порушення правил охорони водних ресурсів на землях водного фонду, пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації. На таке розмежування вказує назва Методики, затвердженої наказом Державного комітету України по водному господарству №290 від 29.12.2001р., п. 1.4., 4.1. вказаної Методики.

Відповідно до ст. 4 Водного кодексу України, до земель водного фонду належать землі, зайняті:

- морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами;

- прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

- гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

- береговими смугами водних шляхів.

Відповідачем не подано доказів на підтвердження того, що він здійснював самовільне водокористування на землях водного фонду, клопотань про витребування таких доказів не заявлялося.

Згідно абз. 2 ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до абз. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1.3. Методики, затвердженої наказом Державного комітету України по водному господарству №290 від 29.12.2001р. встановлено, що дана Методика є обов’язковою для використання органами Держводгоспу України, які здійснюють контроль за раціональним використанням, охороною вод та відтворенням водних ресурсів, у порядку, встановленому законодавством України, і може застосовуватися спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органами на місцях та іншими державними органами відповідно до законодавства.

Наведеною нормою встановлено, що Методика, затверджена наказом Державного комітету України по водному господарству №290 від 29.12.2001р., може застосовуватися спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органами на місцях відповідно до законодавства. Таким чином, обов’язковість застосування вказаної Методики позивачем має бути встановлена законодавством. Однак, відповідачем не наведено норм законодавства, які б встановлювали для позивача обов’язковість застосування Методики, затвердженої наказом Державного комітету України по водному господарству №290 від 29.12.2001р., зокрема у конкретному випадку допущених відповідачем порушень.

Методикою, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №389 від 20.07.2009р., передбачено окремий розділ –ІХ, яким встановлено порядок розрахунок розмірів збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування та порушенням умов водокористування, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування. Як вбачається з положень даного розділу, розрахунок розмірів збитків, внаслідок самовільного використання водних ресурсів без дозволу, не обумовлений настанням шкідливих наслідків та жодним чином не пов’язаний з такими.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума збитків, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення, складає 22523 грн. 85 коп.

Оскільки спір виник з вини відповідача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 6, 19 Конституції України, ст.ст. 35, 68 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, ст.ст. 4, 44, 48, 49, 111 Водного кодексу України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задоволити.

2.          Стягнути з Фермерського господарства “Обелікс”, с. Сулятичі, Жидачівський район, Львівська область (ідентифікаційний код 34587112) на користь держави в особі Державної екологічної інспекції в Львівській області, м. Львів, вул. Стрийська, 98 (ідентифікаційний код 34943022), одержувач коштів: місцевий бюджет с. Сидорів, р/р 31511921700187 в УДК у Жидачівському районі, МФО 825014, ідентифікаційний код 23949563, код платежу 24062100) 22523 грн. 85 коп. в рахунок відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства.

3.          Стягнути з Фермерського господарства “Обелікс”, с. Сулятичі, Жидачівський район, Львівська область (ідентифікаційний код 34587112) в користь державного бюджету 225 грн. 23 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          Накази видати згідно ст. 116 ГПК України.

Суддя