Постанова № 10038784, 25.05.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.10                                                                                           Справа№ 25/72 А

Господарський суд Львівської області розглянувши в судовому засіданні справу:

за позовом :Державної податкової інспекції у Кам”янка-Бузькому районі Львівської області (м.Кам”янка-Бузька)

до відповідача1:

до відповідача 2:Товариства з обмеженою відповідальністю “Нафтогазрембуд-1” (м.Кам”янка-Бузька)

Приватної виробничо-комерційної фірми “Байрам” (м.Чернівці)

за участю:Прокуратури Львівської області (м.Львів, пр.Шевченка,17,19, 79005)

про :визнання недійсним господарського зобов’язання

Головуючий суддя : Пазичев В.М.

Секретар :Башак І.Є.

Представники сторін:

від прокурора:

від позивача:не з’явився

Квасниця Н.Б.-представник, довіреність від 11.01.2010 року №1/10-0

Іськів Н.П.-представник, довіреність від 19.10.2009 року №39/10-0

від відповідача1:

від відповідача 2:не з’явився

не з’явився Присутнім в судовому засіданні, згідно ст. 130 КАС України, роз’яснено їхні процесуальні права та обов’язки, а також видано пам’ятки про їхні права та обов’язки.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Державної податкової інспекції у Кам”янка-Бузькому районі Львівської області (м.Кам”янка-Бузька) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Нафтогазрембуд-1” (м.Кам”янка-Бузька) та Приватної виробничо-комерційної фірми “Байрам” (м.Чернівці) про визнання недійсним господарського зобов‘язання.

Ухвалою суду від 27.02.2008 р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в попередньому засіданні на 07.03.2008 р. В судовому засіданні 07.03.2008 р., у зв”язку з неявкою представників відповідачів, розгляд справи відкладено до 11.04.2008 р. В судовому засіданні 11.04.2008 р., у зв”язку з неявкою представника відповідача 2, за клопотанням позивача, розгляд справи відкладено до 21.04.2008 р. В судовому засіданні 21.04.2008 р. розгляд справи відкладено до 07.05.2008 р., за клопотанням відповідача 1. Ухвалою суду від 07.05.2008 р. закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду на 16.05.2008 р. Ухвалою від 16.05.2008 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням по справі №13/14А. Ухвалою від 28.04.2010 року провадження у справі поновлено і призначено до судового розгляду на 07.05.2010 року. Ухвалою від 07.05.2010 року судовий розгляд справи відкладено до 14.05.2010 року, у у зв”язку з неявкою представників відповідачів та прокуратури. Ухвалою від 14.05.2010 року судовий розгляд справи відкалдено до 25.05.2010 року, у зв”язку з неявкою представників відповідачів та прокуратури.

Прокурор вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі від 27.02.2008 р. та про відкладення розгляду справи від 07.03.2008 р., від 11.04.2008 р., від 21.04.2008 р., від 07.05.2010 року, від 14.05.2010 року, про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду від 07.05.2008 року, про зупинення від 16.05.2008 року, про поновлення провадження від 28.04.2010 року не виконав. явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.

11.04.2008 року за вих.№05-3/4вих-08 від Заступника прокурора Львівської області поступило клопотання про участь прокурора у розгляді справи №25/72-А, на підставі звернення начальника ДПІ у Кам”янка-бузькому районі Львівської області, згідно ст.121 Конституції України, ст.ст. 35, 6-1 Закону України “Про прокуратуру”, ст.60 КАС України.

Позивач вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі від 27.02.2008 р. та про відкладення розгляду справи від 07.03.2008 р., від 11.04.2008 р., від 21.04.2008 р., від 07.05.2010 року, від 14.05.2010 року, про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду від 07.05.2008 року, про зупинення від 16.05.2008 року, про поновлення провадження від 28.04.2010 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

В судовому засіданні 11.04.2008 року позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

21.04.2008 року за вх.№9486 позивач подав заяву про зміну позовних вимог, згідно якої просить суд встановити недійсність господарського зобов”язання, застосувати наслідки, передбачені ст.208 ГК України та з метою забезпечення позову заборонити ПВКФ “Байрам” та ТзОВ “Нафтогазрембуд-1” вчиняти будь-які дії щодо відчуження активів, вирішити в порядку ст.216 ЦК України питання про відшкодування ПВКФ “Байрам” збитків ТзОВ “Нафтогазрембуд-1”, у зв”язку із вчиненням недійсного правочину.

24.04.2008 року за вх.№9985 позивач подав заяву про зміну позовних вимог, згідно якої просить суд встановити недійсність господарського зобов”язання, застосувати наслідки, передбачені ст.208 ГК України та з метою забезпечення позову заборонити ПВКФ “Байрам” та ТзОВ “Нафтогазрембуд-1” вчиняти будь-які дії щодо відчуження активів.

16.05.2008 року за вх.№11210 позивач подав клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення по суті та набрання законної сили судовим рішенням по справі №13/14А за позовом ТзОВ “Нафтогазрембуд-1” до ДПІ у Кам”янка-Бузькому районі про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000022301/0 від 14.01.2008 р.

В судовому засіданні 14.05.2010 року позивач подав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

В судовому засіданні 14.05.2010 року позивач надав пояснення по справі.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, просив задоволити позовні вимоги з підстав, викладених у заявах та поясненнях.

Відповідач 1 вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі від 27.02.2008 р. та про відкладення розгляду справи від 07.03.2008 р., від 11.04.2008 р., від 21.04.2008 р., від 07.05.2010 року, від 14.05.2010 року, про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду від 07.05.2008 року, про зупинення від 16.05.2008 року, про поновлення провадження від 28.04.2010 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був належно, відповідно до ст.ст.33, 107 КАС України, повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, що підтверджується записом під №3 в реєстрі вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області від 28.04.2010 року, під №25 від 11.05.2010 року, під №8 від 17.05.2010 року, і явка такого, ухвалами суду була визнана обов‘язковою.

18.04.2008 року за вх.№9453 відповідач 1 подав клопотання про відкладення розгляду справи.

07.05.2008 року за вх.№10412 відповідач 1 подав письмове пояснення по справі, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову.

Відповідач 2 вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі від 27.02.2008 р. та про відкладення розгляду справи від 07.03.2008 р., від 11.04.2008 р., від 21.04.2008 р., від 07.05.2010 року, від 14.05.2010 року, про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду від 07.05.2008 року, про зупинення від 16.05.2008 року, про поновлення провадження від 28.04.2010 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, відзив на позовну заяву не подав, хоча і був належно, відповідно до ст.ст.33, 107 КАС України, повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, що підтверджується поштовими конвертами, повернутими на адресу Господарського суду Львівської області з поштовою відміткою “адресат вибув”, і явка такого, ухвалами суду була визнана обов‘язковою.

Враховуючи те, що суду представлено достатньо доказів для вирішення справи по суті, відповідно до ст. 128 КАС України, справу розглянуто у відсутності представників прокуратури, відповідача 1 та відповідача 2 .

Повний текст постанови виготовлено, оголошено та підписано 25.05.2010 року.

Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року № 2747-IV, справу розглянуто в порядку, встановленому цим Кодексом.

Розглянувши документи і матеріали, подані сторонами, заслухавши пояснення осіб, присутніх в судовому засіданні, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Державною податковою інспекцією у Кам'янка-Бузькому районі проведена планова виїзна документальна перевірка фінансово - господарської діяльності з питань дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю “Нафтогазрембуд-1” (код ЄДРПОУ - 33799463 ) вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 18.10.2005 року по 30.06.2007 року, відповідно до затвердженого плану перевірки, про що складено акт від 10.01.2008 р. №3/2301/33799463. В процесі проведення перевірки встановлено факт проведення між ТзОВ "Нафтогазрембуд-1” та ПФКФ "Байрам" господарської операції на загальну суму 2 802 126 грн., в тому числі ПДВ в розмірі 467 021, 00 грн., що підтверджується податковою накладною від 29.03.2007 року №15.

ТзОВ "Нафтогазрембуд-1" суми ПДВ віднесено до податкового кредиту на підставі зазначеної податкової накладної, отриманої від ПВКФ "Байрам".

Відповідно до листа ДПІ у м.Чернівці від 10.01.2008 року № 73/7/23-308, ПВКФ "Байрам" не знаходиться за юридичною адресою, місцезнаходження посадових осіб підприємства не встановлено. Господарським судом Чернівецької області по справі про банкрутство винесено постанову від 03.12.2007 року про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. З березня 2007 року ПВКФ "Байрам" звітність до ДПІ м. Чернівці не подавало (декларація по ПДВ не подана, сума податкових зобов'язань до сплати в бюджет за березень 2007 року становить 0 грн.).

Таким чином, сума ПДВ контрагентом ТзОВ "Нафтогазрембуд-1" у сплаті податкових зобов'язань не відображена, незважаючи на те, що ст.67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Вироком Шевченківського райсуду м.Чернівці від 11.12.2007 року по кримінальній справі засуджено керівника ПФКФ "Байрам" Лацика Л.З., та визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.212 ч.2, ст.366 КК України. Судом встановлено, що Лацик Л.З., в порушення ст.3, ст.4, ст.6, п.п.73.1 п 7.3, п.п. 7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7, п.10.2 ст.10 Закону України "Про податок на додану вартість" та п п. 4.1.1. п.4.1 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", умисно невірно відобразив результати фінансово - господарської діяльності при подачі декларації з ПДВ за лютий 2007 року та не подав декларації з ПДВ за березень, квітень 2007 року до ДПІ у м.Чернівці, внаслідок чого ухилився від сплати ПДВ.

За твердженням позивача, на його думку, висновок про те, що відшкодуванню підлягають лише суми, які були сплачені до бюджету випливає з самої суті поняття податку. Його основні функції - формування доходів Держбюджету Укрїїни (п.19 ст.2, ст.9 Бюджетного кодексу України), а також з поняття платника податку, як особи, яка, згідно Закону України "Про податок на додану вартість", зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем (п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість").

Тобто, на думку позивача, як вбачається із системного аналізу вищевказаних норм, Законом України “Про податок па додану вартість" встановлений прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою, адже сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість відбувається за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку.

Таким чином, на думку позивача, несплата ПФКФ "Байрам" податку на додану вартість до бюджету свідчить про відстутність надмірної сплати цього податку до бюджету, відтак вказує, із врахуванням викладених положень Закону України "Про по даток на додану вартість", на безпідставність віднесення ТзОВ "Нафтогазрембуд-1" сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Враховуючи викладене, а також те, що вироком Шевченківського райсуду м Чернівці від 11.12.2007 року по кримінальній справі засуджено керівника ПВКФ "Байрам" Лацика Л.З. та визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених с.212 ч.2, ст.366 ч.1 КК України, позивач вважає, що господарське зобов'язання між ПВКФ "Байрам" та ТзОВ "Нафтогазрембуд-1”, на думку позивача, є таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки по його наслідках у ТзОВ "Нафтогазрембуд-1” виникає право на податковий кредит, яке із врахуванням викладених обставин, а саме у зв'язку із несплатою ПФКФ " Байрам" податку на додану вартість до бюджету та нікчемністю правочину, укладеного між вказаними суб'єктами господарювання, є таким, що задекларовано неправомірно.

Відповідач 1 вважає, що викладені у вказаній заяві позивача вимоги є безпідставними, необгрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству, оскільки, згідно ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення. Проте, позивачем, за твердженням відповідача 1, не наведено будь-яких доказів щодо недійсності господарського зобов'язання між ПВКФ „Байрам" та ТзОВ „Нафтогазрембуд-1" на загальну суму 2 802 126 гривень, не вказана конкретна угода, на підставі якої виникло це зобов'язання, не обгрунтовано належними доказами, чому слід вважати це господарське зобов'зання недійсним, а правочин - нікчемним.

Відповідач 1 вказує, що позивач посилається на ст.216 ЦК України щодо правових наслідків недійсності правочину, однак не зазначає, яким судовим рішенням встановлений факт недійсності правочину, не наводить належних та допустимих доказів (згідно ст.70 КАС України) для підтвердження зазначених обставин.

За твердженням відповідача 1, відповідно до вимог податкового законодавства України, відповідач-1 не зобов'язаний здійснювати перевірку правильності ведення відповідачем-2 (ПВКФ „Байрам") податкового та бухгалтерського обліку, повноти сплати податків. Для виникнення податкового кредиту з податку на додану вартість достатньою та єдиною необхідною підставою є податкова накладна. Податкова накладна № 15 від 29.03.2007 року, виписана ПВКФ „Байрам", містить всі необхідні реквізити, передбачені п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість". Отже, відповідач-1 (ТзОВ „Нафтогазрембуд-1") вважає, що він правомірно включив до податкового кредиту суми ПДВ. Правомірність віднесення відповідачем-1 суми 467021 грн. до податкового кредиту по ПДВ у березні 2007 року, на думку відповідача 1, підтверджується, зокрема, Постановою господарського суду Львівської області від 27.03.2008 року по справі № 13/14 А, якою визнано нечинним відповідне податкове повідомлення-рішення позивача № 0000022301/0 від 14.01.2008 року. Щодо долученої позивачем до матеріалів даної справи копії вироку Шевченківського райсуду м.Чернівці від 11.12.2007 р. по обвинуваченню Лацика Л.З., то цим вироком, за твердженням відповідача 1, навпаки підтверджено факт надання ПВКФ „Байрам" у І кварталі 2007 року ремонтно-будівельних та монтажних послуг, зокрема, для ТзОВ „Нафтогазрембуд-1" на суму 2802126 грн., в т.ч. ПДВ 467021 грн., тобто підтверджено факт наявності операції по поставці товарів (послуг) як об'єкта оподаткування податком на додану вартість, згідно із п.3.1 ст.3 Закону України „Про податок на додану вартість". Згідно закріпленого в Конституції України принципу індивідуалізації відповідальності, а саме, ст.61, будь-яка особа не може нести відповідальність за дії третіх осіб. В даному випадку, відповідач 1 наголошує, що ТзОВ „Нафтогазрембуд-1" при здійсненні господарської діяльності додержано всіх норм податкового законодавства, і він не зобов'язаний нести відповідальність за дії інших осіб. Відсутність підстав для визнання господарських зобов'язань недійсними зумовлює відсутність підстав для застосування визначених в ст.208 Господарського кодексу України правових наслідків, пов'язаних із стягненням виконаного. Крім того, як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 5918164 від 11.05.2010 року, ПВКФ “Байрам” (відповідач –2) знаходилось за адресою: 58000, Чернівецька область, м.Чернівці, Шевченківський район, вул.Червоноармійська,124 –визнано банкрутом та з 03.03.2009 року зареєстровано в ЄДРПОУ припинення Державної реєстрації даної юридичної особи, у зв”язку з визнанням її банкрутом. При прийнятті рішення суд виходив з наступного. Суд не може залишити поза увагою обставини наявності повноважень позивача щодо звернення до суду із згаданим позовом. У відповідності до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Як передбачено п. 8 ст. 3 КАС України, позивач це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду. Згідно п. 11 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу”, державні податкові інспекції виконують такі функції, зокрема, подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Отже, податкова інспекція зазначеним Законом наділена повноваженнями звертатись до суду з позовами про визнання угод недійсними і стягнення в дохід Держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

Ст. 173 ГК України визначає поняття “господарського зобов‘язання”: господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, передбачених ст. 174 ГК України є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно п.1ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно п.7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Цивільний кодекс України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1 ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно ч.1 ст.72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

27.03.2008 року Господарським судуом Львівської області задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Нафтогазрембуд-1” до Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Львівської області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі №0000022301/0 від 14.01.2008 року. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2008 року постанову Господарського суду Львівської обалсті від 27.03.2008 року по справі №13/14А залишено без змін.

Згідно вказаної постанови, судом встановлено, що 22 січня 2007 року між ТзОВ „Нафтогазрембуд-1” (позивач, по договору - Замовник) та ПВКФ “Байрам” (по договору - Підрядник) укладено Договір підряду № 22/01-07, згідно якого підрядник зобов’язався власними та залученими силами і засобами виконати будівельні, монтажні, пусконалагоджувані роботи.

Відповідно до Довідки про вартість виконаних підрядних робіт за січень-березень 2007 року за формою № КБ-3, підписаною ТзОВ „Нафтогазрембуд-1” та ПВКФ “Байрам” 29.03.2007 року, загальна вартість виконаних робіт становить 2802,126 тис. грн. в т.ч. ПДВ 467,021 тис.грн. Також виконання робіт підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт та підсумковими відомостями ресурсів, наявними в матеріалах справи.

ПВКФ “Байрам” виписано для ТзОВ „Нафтогазрембуд-1” податкову накладну № 15 від 29.03.2007 року на суму 2802126,00 грн, в т.ч. ПДВ 467021,00 грн., яку ТзОВ „Нафтогазрембуд-1” віднесено до податкового кредиту декларації по податку на додану вартість за березень 2007 року.

У вищезазначеному судовому рішенні вказується, що судом встановлено, що позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ була надана податкова накладна, яка не мала недоліків та порядок заповнення якої відповідав встановленому чинним законодавством. Також матеріалами справи підтверджено факт здіснення позивачем (ТзОВ „Нафтогазрембуд-1”) розрахунків із контрагентом (ПВКФ “Байрам”): платіжним дорученням № 10 від 12.04.2007 року та № 44 від 05.04.2007 року перераховано ПВКФ “Байрам” 410 000 грн.; на підставі Акту припинення взаємних вимог від 28.04.2007 року в розмірі 120000 грн., за надані ТзОВ „Нафтогазрембуд-1” послуги ПВКФ “Байрам” згідно Акту № 3 від 29.03.2007 року та податкової накладної № 4 від 29.03.2007 року; платіжним дорученням від 19.07.2007 року оплачено прості векселі на суму 2272126 грн, векселедавцем яких був ПВКФ “Байрам”, і які були пред’явлені позивачу (ТзОВ „Нафтогазрембуд-1”) до оплати пред’явником –ТзОВ “ФК Самара”Акт № Б707192-5 від 19.07.2007 року та Акт прийому-передачі ЦП від 19.07.2007 року. Також позивач розрахувався із бюджетом по сплаті ПДВ за звітний період, що підтверджується платіжними дорученнями № 9 від 13.03.2007 року, № 10 від 10.04.2007 року та № 13 від 19.04.2007 року.

У судовому рішенні зазначено, що відповідно до вимог податкового законодавства України, покупець (ТзОВ „Нафтогазрембуд-1”) не зобов”язаний здійснювати перевірку правильності ведення постачальником (ПВКФ “Байрам”) податкового та бухгалтерського обліку, повноти сплати податків. Для виникнення податкового кредиту з податку на додану вартість достатньою та єдиною необхідною підставою є податкова накладна. Податкова накладна № 15 від 29.03.2007 року, виписана ПВКФ “Байрам”, містить усі необхідні реквізити, передбачені п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”. Таким чином ТзОВ „Нафтогазрембуд-1” правомірно включено до податкового кредиту суми ПДВ.

Крім того, у судовому рішенні відзначається, що відповідач 1 (ТзОВ „Нафтогазрембуд-1”) в березні 2007 року не заявляв сум ПДВ до бюджетного відшкодування, що підтверджується як даними наявної у матеріалах справи копії податкової декларації позивача по ПДВ від 19.04.2007 року за березень 2007 року, так і Актом перевірки, та змістом і формою спірного податкового повідомлення-рішення. Так само сума податкового кредиту, як вбачається із змісту податкової декларації позивача по ПДВ від 19.04.2007 року за березень 2007 року, не була спрямована позивачем до складу податкового кредиту наступного періоду і не могла спричинити виникнення в позивача в майбутньому залишку від’ємного значення по ПДВ.

Правомірність віднесення позивачем суми 467021 грн. до податкового кредиту по ПДВ у березні 2007 року підтверджується і долученим позивачем до матеріалів справи аудиторським висновком від 18 березня 2008 року про господарсько-фінансову діяльність і достовірність податкової звітності ТзОВ „Нафтогазрембуд-1” за період з 18 жовтня 2005 року до 30 червня 2007 року.

Також у рішенні суду зазаначено, що щодо посилання відповідача на Постанову господарського суду Чернівецької області від 03.12.2007 року у справі № 5/288/б про визнання ПВКФ “Байрам” банкрутом, то слід відзначити, що ПВКФ “Байрам” було визнано банкрутом 03.12.2007 року, тобто задовго після здійснення операцій із позивачем (ТзОВ „Нафтогазрембуд-1”) та формування позивачем податкового кредиту. Щодо долученої відповідачем до матеріалів справи копії Вироку Шевченківського райсуду м.Чернівці від 11 грудня 2007 року у справі № 1-441 2007 року по обвинуваченню Лацика Л.З, то цим вироком навпаки підтверджено факт надання ПВКФ “Байрам” у 1 кварталі 2007 року ремонтно-будівельних та монтажних послуг, зокрема, для ТзОВ „Нафтогазрембуд” на суму 2802126 грн., в т.ч. ПДВ 467021 грн., тобто підтверджено факт наявності операції по поставці товарів (послуг) як об’єкта оподаткування податком на додану вартість, згідно із п.3.1 ст.3 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Окрім того, згідно закріпленого в ст.61 Конституції України принципу індивідуалізації відповідальності, будь-яка особа не може нести відповідальність за дії третіх осіб. В даному випадку ТзОВ „Нафтогазрембуд-1, яким при здійсненні господарської діяльності додержано всіх норм податкового законодавства, не зобов”язане нести відповідальність за дії інших осіб.

Отже, наведені позивачем обставини не можуть свідчити про те, що, укладаючи оспорювану угоду, відповідач 1 діяв з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства. На дату укладання угоди відомості відповідача 2 були внесені до Єдиного державного реєстру і йому було видане свідоцтво платника ПДВ. Тому відповідач-2 мав право укладати відповідні угоди.

Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Пунктом 11 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 р. визначається, що для прийняття рішення зі спору про визнання недійсною угоди, укладеної з метою, завідомо суперечною інтересам держави, необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику про визнання угод недійсними»№3 від 28.04.1978р., угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Судом враховується і те, що, у відповідності до Довідки Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 11.05.2010 року, Приватна виробничо-комерційна фірма “Байрам” вилучена з ЄДРПОУ 03.03.2009 року, а відносно наявності протиправних намірів у діях відповідача 1 позивачем не зазначено жодної обставини та не зазначено будь-якого доказу, що підтверджував би їх наявність.

Крім того, ДПІ у Кам”янка-Бузькому районі Львівської області, відповідно до вимог ст. 207 ГК України, повинна довести мету в діях відповідача 1, яка б при вчиненні господарського зобов’язання суперечила інтересам держави і суспільства, при чому обов'язковою ознакою такої мети є завідомість.

Отже, при прийнятті рішення по кожному спору необхідно встановити, в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладання угоди, якою із сторін і якою мірою виконано господарське зобов'язання, а також вину сторін у формі умислу (наміру). При цьому умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це відповідні повноваження. Така ознака, як завідомість, має свідчити, що відповідач 1, виходячи з обставин справи усвідомлював або повинен був усвідомлювати протиправність угоди (господарського зобов'язання), суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнув або свідомо допускав настання протиправних наслідків.

Із наданих суду доказів вбачається, що позивачем не доведено належним чином, в чому саме полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладання відповідачем 1 господарського зобов’язання і чи було воно спрямоване на приховування від оподаткування доходів, а також наявність в діях відповідача 1 умислу. Не надано належні докази на підтвердження того, що виконуючи зобов'язання, відповідач 1 діяв з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.

Чинним законодавством України не передбачено обов'язку покупця, а також не надано йому право перевіряти достовірність даних, які вказуються продавцем в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах. Це ж стосується і перевірки покупцем намірів продавця щодо сплати ним державі податків. Згідно з Конституцією України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (стаття 19 Конституції України).

В матеріалах справи відсутні докази наявності у відповідача 1 податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникли внаслідок вчинення спірних правочинів. До справи не надано рішень Державної податкової служби про донарахування податкових зобов'язань, податкових повідомлень, які б підтверджували наявність податкового боргу у відповідача 1, про умисел якого стверджує позивач, в. т.ч. внаслідок укладання спірного договору.

Порушення будь-якою юридичною особою податкового законодавства встановлюється посадовими особами контролюючого органу у результаті перевірки фінансово-господарської діяльності і фіксується у акті, складеному по результатах вказаної перевірки, а також зазначається у відповідному рішення податкової служби, яке повинно бути виконано упродовж встановленого податковим законодавством строку. Податковим законодавством не передбачені інші документи, які можуть підтверджувати наявність виявлених порушень податкового або валютного законодавства.

Слід зазначити, що за умови встановлення під час перевірки посадовими особами Державної податкової служби порушень податкового законодавства, неправомірне віднесення до складу валових непідтверджених витрат чи завищення податкового кредиту, позивач має повноваження щодо застосування фінансової відповідальності до такого суб'єкта.

При цьому судом враховуються приписи ч. 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Крім того, у відповідності до ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів); забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України.

У відповідності до ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право: здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких, згідно із законами України, покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків);

Згідно ст. 11-1 Закону України "Про Державну податкову службу в Україні":

- плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка;

- планова виїзна перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово - господарської діяльності платника податків за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної податкової служби не частіше одного разу на календарний рік;

- забороняється проведення планових виїзних перевірок за окремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім зобов'язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.

Також, встановлені ч.1 ст.208 ГК України, санкції не можуть застосовуватись за сам факт несплати податків, зборів, інших платежів сторонами договору, а також подачі звітності. Правопорушенням в такому випадку є несплата податків, а не вчинення правочину. Порушення сторонами догвоору правил оподаткування може слугувати підставою для нарахування їм податкових зобов”язань та застосування штрафних санкцій, а не визнання такого договору недійсним.

Крім того, приймаючи до уваги наведене, слід виходити з того, що за ст. 208 ГК України, правочин, який вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а тому, згідно ч.2 ст.228 ЦК України, є нікчемним. В силу частини 2 ст. 215 цього Кодексу, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тому позови податкових органів про визнання правочину (господарського зобов”язання) недійсним розгляду не підлягають. У випадку помилкового порушення провадження воно підлягає закриттю.

Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України від 04.12.1990 року №509-XII “Про державну податкову службу в Україні”, можуть на підставі п.11 цієї статті звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, одержавних за правочинами, які вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не у резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом ч.1 ст.208 ГК України, застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встновлені ч.1 ст.208 ГК України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов”язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених ч.1 ст.208 ГК України, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Частиною 1 ст.208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає положенням ст.41 Конституції України, згідно з якими конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, оскільки відповідають визначенню, закріпленому у ч.1 ст.238 ГК України.

З огляду на викладене, адміністративний позов податкового органу про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов”язання) недійсним судовому розгляду не підлягає. Відповідно, провадження у даній справі підлягає закриттю в порядку п.1 ч.1 ст.157 КАС України.

Також, суд ухвалив відхилити клопотання позивача про забезпечення позову у вигляді накладення арешту на активи відповідачів по справі, оскільки позивач не подав обґрунтування та доказів наявності обставин, які норма ст. 117 КАС України визначає в якості підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

Відповідно до п.1 ст.6 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Згідно ч.2 ст.9 КАС України, суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч.3 ст.9 КАС України, суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання. Кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд ухвалив відхилити клопотання позивача про забезпечення позову у вигляді накладення арешту на активи відповідачів по справі, оскільки позивач не подав обгрунтування та доказів наявності обставин, які норма ст.117 КАС України визначає в якості підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

Згідно ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до ч. 2 ст. 69 КАС України, докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Позивач, всупереч вимогам, викладеним в ухвалах суду, не подав доказів наявності обставин, які б дозволили зазначені господарські зобов’язання визнати недійсними.

Виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені сторонами докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, згідно роз‘яснень Пленуму Верховного Суду України, вказаних у пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 “Про судові рішення”, суд прийшов до висновку, що позов Державної податкової інспекції у Кам”янка-Бузькому районі Львівської області (м.Кам”янка-Бузька) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Нафтогазрембуд-1” (м.Кам”янка-Бузька) та Приватної виробничо-комерційної фірми “Байрам” (м.Чернівці) про визнання недійсним господарського зобов‘язанняне є обгрунтованим і не підлягає до задоволення.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі, у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Оскільки з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 5918164 від 11.05.2010 року, ПВКФ “Байрам” (відповідач –2) знаходилось за адресою: 58000, Чернівецька область, м.Чернівці, Шевченківський район, вул.Червоноармійська,124 –визнано банкрутом, отже, провадження відносно відповідача 2 слід закрити.

Згідно ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:

1) витрати на правову допомогу;

2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Сплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу нормами Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено.

Згідно п.п. 1, 2 ч. 3 р.VІІ Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України, до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору:

судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита;

розмір судового збору визначається відповідно до підпункту "б" пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", та становить 0,2 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, тобто 3,4 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.19, 55, 61 Конституції України, ст.ст. 9, 10, 11, 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 року № 509-ХП (із внесеними змінами і доповненнями), ст.207 Господарського кодексу України, ст.ст. 2, 4, 6, 7, 9, 10, 11, 17, 48, 69, 70, 71, 86, 87, 89, 94, 107,112, 120, 122, 123, 124, 128,138, 139, 140, 151, 152, 153, 154, 157, 158, 159, 160, 161, 162, 163, п.п. 3, 6 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1.          Провадження у справі №25/72-А за позовом Державної податкової інспекції у Кам”янка-Бузькому районі Львівської області (м.Кам”янка-Бузька, вул.незалежності,18, 80400) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Нафтогазрембуд-1” (80400, Львівська область, Кам”янка-Бузький район, місто Кам”янка-Бузька, вул.Перемоги,40/29) та Приватної виробничо-комерційної фірми “Байрам” (визнано банкрутом) про встановлення недійсним господарського зобов‘язанняня як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства –закрити.

2.          В частині позовних вимог відносно відповідача 2 –провадження закрити.

3.          В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, передбаченому ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя