Рішення № 10037985, 21.06.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 36/9021.06.10 За позовом Заступника прокурора Оболонського району міста Києва в інтересах

держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВВА-Сервіс»

про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки

Суддя Т.Ю.Трофименко

Представники:

Від прокуратури Ноздрякова Ю.В., посвідчення № 126 від 14.04.2010р.

Від позивача не зявився

Від відповідачане зявився

В засіданні приймали участь

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Заступника прокурора Оболонського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про зобовязання Товариства з обмеженою відповідальністю «АВВА-Сервіс»повернути самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,53га (кадастровий номер №78:132:014р), яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Північна, 3, Київській міській раді та привести її в приданий для використання стан шляхом знесення автостоянки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2010р. порушено провадження у справі № 36/90, розгляд справи призначено на 31.03.2010р.

Представником позивача в судовому засіданні 31.03.2010р. надані письмові пояснення на позов, в яких позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в наданому в судовому засіданні 31.03.2010р. письмовому відзиві на позов проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що ним спірна земельна ділянка використовується на підставі розпорядження № 52 Мінської районної державної адміністрації м. Києва від 20.01.1998р. та рішення Київської міської ради № 208/1185 від 01.03.2001р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2010р., на підставі ст. ст. 69, 77 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору у справі, суд зобовязав прокуратуру та позивача надати належні докази використання відповідачем земельної ділянки площею 0,53га (кадастровий номер № 78:132:014р), яка знаходиться за адресою: м. Київ. вул. Північна, 3, акт перевірки з урахуванням вимог п. 4.1. Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 12.12.2003 № 312, розгляд справи відкладено на 12.05.2010р.

Судове засідання 12.05.2010р. не відбулося у звязку з тим, що суддя Трофименко Т.Ю. перебувала на лікарняному.

Після оголошеної перерви представники прокуратури та відповідача в судове засідання 31.05.2010р. не зявилися, у звязку з чим ухвалою від 31.05.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 21.06.2010р., зобовязано відповідача надати суду розпорядження № 52 Мінської районної державної адміністрації м. Києва від 20.01.1998р. та рішення Київської міської ради № 208/1185 від 01.03.2001р., на які він посилається в своєму відзиві на позовну заяву.

До початку розгляду справи 21.06.2010р. через канцелярію суд від позивача надійшли письмові пояснення на позов, в яких позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд розглядати справу без участі його повноважного представника.

В судовому засіданні 21.06.2010р. представник прокуратури позовні вимоги повністю підтримав.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 21.06.2010р. не зявилися, відповідач вимог суду, викладених в ухвалі суду від 31.05.2010р., не виконав.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали Господарського суду міста Києва надсилались на адресу відповідача, вказану в позовній заяві та в Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані матеріали справи, заслухавши пояснення представника прокуратури, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 189 Земельного кодексу України самоврядний контроль за використанням та охороною земель в місті Києві здійснюється Київською міською радою.

Прокуратурою Оболонського району міста Києва встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «АВВА-Сервіс»використовує земельну ділянку площею 0,53 га, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Північна, 3 для експлуатації, розміщення та обслуговування цілодобової відкритої автостоянки без дозвільних документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою, в тому числі на умовах оренди, що є порушенням вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України.

Відповідно до Акту обстеження земельної ділянки Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель у місті Києві № 91/16 від 30.04.2009р., Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель у місті Києві № А 681/16 від 30.04.2009р., Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства Управління Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель № А820/23 від 21.05.2010р. у відповідача відсутні документи, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою, в тому числі на умовах оренди, площею 0,53 га, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Північна, 3, для експлуатації, розміщення та обслуговування цілодобової відкритої автостоянки.

Нормами статті 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або користувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Згідно статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України та відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об"єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 40 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Статтею 9 Земельного кодексу України визначені повноваження Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин, до яких належить: розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, вирішення інших питань у галузі земельних відносин.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як обєкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права субєкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України підставами для набуття права на землю є рішення органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Відповідно до пункту 1 статті 124 Земельного кодексу України передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до пунктів 2, 3 статті 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Таким чином, матеріалами справи встановлено, що відповідач безпідставно займає земельну ділянку, чим порушує інтереси держави щодо регулювання державою земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання.

Слід зазначити, що відповідно до частини 3 пункту 1 статті 211 Земельного кодексу України у разі самовільного зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Пунктом 1 статті 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат понесених за час незаконного користування ними.

Заперечення відповідача щодо того, що він використовує спірну земельну ділянку на підставі розпорядження № 52 Мінської районної державної адміністрації м. Києва від 20.01.1998р. та рішення Київської міської ради № 208/1185 від 01.03.2001р., судом до уваги не приймаються з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач належних та допустимих доказів правомірності користування спірною земельною ділянкою суду не надав, витребувані ухвалою суду від 31.05.2010р. розпорядження № 52 Мінської районної державної адміністрації м. Києва від 20.01.1998р. та рішення Київської міської ради № 208/1185 від 01.03.2001р. суду не надав.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю «АВВА-Сервіс» (04073, м. Київ, вул. Лугова, 16, код ЄДРПОУ 23716959) звільнити самовільно зайняту ним земельну ділянку площею 0,53 га (кадастровий номер 78:132:014р), яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Північна, 3, Київській міській раді та привести її в приданий для використання стан шляхом знесення автостоянки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВВА-Сервіс» (04073, м. Київ, вул. Лугова, 16, код ЄДРПОУ 23716959) в доход Державного бюджету України 85 (вісімдесят пять) грн. 00 коп. державного мита.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВВА-Сервіс» (04073, м. Київ, вул. Лугова, 16, код ЄДРПОУ 23716959) 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу до спеціального фонду Державного бюджету по КЕКД 22050000 «Оплата витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах».

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

СуддяТрофименко Т.Ю.