Постанова № 10037195, 11.05.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 травня 2010 року 16:47 № 2а-1706/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

Головуючого - судді Дегтярьової О.В.,

при секретарі судового засіданні Патратій О.В.,

за участю представника позивача Чубатюк С.С. (довіреність № 11-1630 від 23.02.2010р.), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Київського міського центру зайнятості

до ОСОБА_3

про стягнення коштів у розмірі 303, 26 грн., -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся Київський міський центр зайнятості з позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів у розмірі 303, 26 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачці з 05 грудня 2008 року на підставі ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення»було надано статус безробітного та призначено виплату допомоги по безробіттю, однак в результаті перевірки достовірності даних, які були підставою для надання особі статусу безробітного, зясувалось, що відповідачка з 25 листопада 2002 року зареєстрована як фізична особа - підприємець, що відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»є підставою для стягнення з неї суми виплаченого забезпечення.

Відповідачка проти позову заперечувала, посилаючись на наявність рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 грудня 2009 року у справі № 2-1544/09 за позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_3 про стягнення необґрунтовано виплачених коштів, яким позивачу у задоволенні вимог про стягнення грошових коштів у розмірі 303, 26 грн. було відмовлено, що набрало законної сили. Крім того, відповідачка посилалась на те, що згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відсутні записи про проведення реєстраційних дій щодо неї.

У судовому засіданні 12 квітня 2010 року відповідачка заперечувала проти позовних вимог,

У судове засідання 11 травня 2010 року відповідачка не зявилась.

11 травня 2010 року у судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Під час розгляду справи було встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 05 грудня 2010 року звернулась до Дніпровського районного центру зайнятості м. Києва із заявою про надання їй статусу безробітного, в якій, крім іншого, повідомила, що вона не зареєстрована як фізична особа-підприємець.

Наказом Дніпровського районного центру зайнятості м. Києва № 13039 від 05 грудня 2008 року відповідачці було надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю.

На підставі заяви відповідачки від 05 грудня 2008 року про направлення її на навчання до Міжгалузевого інституту управління за спеціальністю «Облік і аудит», між нею та Дніпровським районним центром зайнятості м. Києва було укладено договір № 477 від 05 грудня 2009 року про направлення відповідачки на навчання до даного навчального закладу.

З метою перевірки достовірності даних, які були підставою для надання особі статусу безробітної, Дніпровський районний центр зайнятості м. Києва звернувся до ДПІ у Дніпровському районі м. Києва та Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації з запитом про наявність інформації стосовно реєстрації відповідача як субєкта підприємницької діяльності.

На вказаний запит ДПІ у Дніпровському районі м. Києва листом від 19 січня 2009 року № 28/29-223/1 повідомила, що ОСОБА_3 станом на 14 січня 2009 року перебуває на обліку у ДПІ Дніпровського району м. Києва як субєкт підприємницької діяльності.

Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація листом від 02 жовтня 2009 року № 5-19/34-3981/4 повідомила Дніпровський районний центр зайнятості м. Києва, що ОСОБА_3 була зареєстрована як субєкт підприємницької діяльності з 25 листопада 2002 року, станом на 30 вересня 2009 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як фізична особа-підприємець не значиться.

04 лютого 2009 року наказом № 25 відповідачку було відраховано з 29 січня 2009 року з Міжгалузевого інституту управління у звязку з із зняття її з обліку Дніпровським центром занятості.

Наказом Дніпровського районного центру зайнятості від 09 лютого 2009 року № 1419 ОСОБА_3 було знято з обліку громадян, які шукають роботу, у звязку з виявленням факту подання недостовірних даних, що мав місце під час одержання допомоги по безробіттю.

Листом від 12 лютого 2009 року № 612-07/26 Дніпровський районний центр зайнятості повідомив відповідачку про необхідність повернення вартості навчання у розмірі 303, 26 грн. протягом 10 днів після отримання повідомлення.

Однак, відповідачка у встановлений термін виплачену допомогу не повернула, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Законом України «Про зайнятість населення» визначено правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальної гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Положенням ч. 1 ст. 1 Закону «Про зайнятість населення»(в редакції на момент спірних правовідносин) визначено поняття «зайнятість»- це діяльність громадян, повязана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

В ч. 3 ст. 1 вищезгаданого Закону визначено, що в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:

а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном у фізичних осіб;

б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно доЗакону України «Про особисте селянське господарство»;

в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських обєднаннях;

г) які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, альтернативну (невійськову) службу;

е) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

ж) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не повязані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Законом «Про зайнятість населення»визначено і поняття безробітних. Згідно з ч. 1 ст. 2 безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Як вбачається з листа Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 12 квітня 2010 року № 12-19/35-1275/4 ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа підприємець з 25 листопада 2002 року. Станом на 09 квітня 2010 року документи на включення до Єдиного державний реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців не подавались.

Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», який набрав чинності з 1 липня 2004 року, що регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, передбачено ведення Єдиного державний реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, внесення даних до якого здійснюється з 1 липня 2004 року при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки.

Отже, юридичні особи та фізичні особи підприємці, зареєстровані до 1 липня 2004 року, які не подали державному реєстратору реєстраційної картки не були внесені до Єдиного державний реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Отже, відповідачка, яка з 25 листопада 2002 року була зареєстрована як субєкт підприємницької діяльності, належала до зайнятого населення та не підлягала реєстрації у державній службі зайнятості як безробітна.

Таким чином, на момент подання позивачкою заяви до Дніпровського районного центру зайнятості м. Києва про надання їй статусу безробітного, вона була зареєстрована як фізична особа підприємець, а відтак у розумінні Закону України «Про зайнятість населення»вона відносилась до зайнятого населення, а тому не могла бути взята на облік як безробітна особа.

Згідно з положення ч. 1 ст. 18 цього ж Закону для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

На Державну службу зайнятості відповідно абзацу девятого ч. 1 ст. 19 цього ж Закону покладений обовязок реєструвати безробітних і подавати їм у межах своєї компетенції допомогу, в т. ч. і грошову, а також організовувати при потребі професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвиткові та визначенні змісту курсів навчання й перенавчання.

Частиною другою ст. 6 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»(в редакції на момент спірних правовідносин) передбачено, що право на забезпечення та соціальні послуги за цим Законом мають також незастраховані особи, які вперше шукають роботу, інші незастраховані особи у разі їх реєстрації в установленому порядку як безробітних.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 цього ж Закону передбачено, що функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду покладаються на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості.

Виконавча дирекція Фонду та її робочі органи, зокрема виплачують забезпечення та надають соціальні послуги, передбачені цим Законом, контролюють правильність нарахування, своєчасність сплати страхових внесків, а також витрат за страхуванням на випадок безробіття, проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральними органами виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, державної податкової політики, Пенсійним фондом України за погодженням з правлінням Фонду.

Відповідно до ст. 39 Закону «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»спори, що виникають із правовідносин за цим Законом вирішуються в судовому порядку.

Частиною другою ст. 7 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»(в редакції на момент спірних правовідносин) передбачено, що видами соціальних послуг за цим Законом та Законом України «Про зайнятість населення»є професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях; профорієнтація; пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних; фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; інформаційні та консультаційні послуги, повязані з працевлаштуванням.

Згідно з ч. 2 та ч. 3 ст. 36 вищезазначеного застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобовязані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

У разі виїзду особи, зареєстрованої в установленому порядку як безробітна, за межі України з метою працевлаштування чи здійснення іншої діяльності, спрямованої на отримання прибутку, така особа зобовязана повідомити про це державну службу зайнятості.

Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обовязків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до п. 6 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2006 року № 357, у разі встановлення центрами зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.

Згідно з п. 7 цього ж Порядку рішення про повернення коштів особою та відшкодування коштів роботодавцем приймається директором центру зайнятості і оформляється наказом.

Повернення коштів особою здійснюється протягом 10 робочих днів після її ознайомлення під особистий підпис з прийнятим рішенням про повернення коштів.

У разі відмови особи повернути кошти або відмови роботодавця відшкодувати кошти, а також у разі неповернення (невідшкодування) їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства.

Рішення центру зайнятості щодо повернення коштів може бути оскаржено відповідно до законодавства.

Таким чином, відповідачка незаконно отримала статус безробітного, оскільки на момент отримання даного статусу відповідно до чинного законодавства України відносилась до зайнятого населення, та незаконно отримала соціальну послугу (навчання) вартістю 303, 26 грн.

Рішення центру зайнятості щодо повернення коштів на навчання не було оскаржено відповідачкою, а вартість навчання не повернута.

Таким чином, суд погоджується з позицією позивача щодо правомірності стягнення з відповідача вартості навчання в розмірі 303, 26 грн.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимогах в повному обсязі.

Посилання відповідачки на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 грудня 2009 року у справі № 2-1544/09, яким Київському міському центру зайнятості було відмовлено у задоволенні вимог про стягнення з відповідачки грошових коштів у розмірі 303, 26 грн., як на підставу закриття провадження у справі, судом не беруться до уваги з огляду на наступне.

Статтею 104 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Субєкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом.

Згідно з ч. 4 ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх обєднання, юридичні особи, які не є субєктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом субєкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) обєднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно положень ч. 1 ст. 18 Закону «Про зайнятість населення»державна служба зайнятості створюється для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Державна служба зайнятості складається з Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

При реалізації державної політики у сфері зайнятості населення органи державної служби зайнятості здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, а тому в розумінні п. 7 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України вони є субєктами владних повноважень, а відтак спір за позовом Київського міського центру зайнятості про стягнення незаконно отриманої вартості наданих соціальних послуг підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства з урахуванням того, що право на звернення з такою вимогою прямо передбачено в законодавстві.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами.

Судом у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України є суддя адміністративного суду, який розглядає і вирішує адміністративну справу одноособово, колегія суддів адміністративного суду.

Оскільки рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 грудня 2009 року було постановлено в порядку цивільного судочинства, то відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України воно не може бути підставою для закриття провадження у адміністративній справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони субєкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтвердженні судові витрати, повязані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки спір вирішено на користь субєкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - субєкта владних повноважень, повязаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст. ст. 69 - 71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_3 (02152, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Київського міського центру зайнятості (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 47б, ідентифікаційний код 03491091) кошти в сумі 303 ( триста три) грн. 26 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

СуддяО.В. Дегтярьова

Дата виготовлення та підписання повного тексту постанови 20 травня 2010 року.