Рішення № 100257834, 21.09.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/4125/21

Провадження 2/522/5849/21 ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючої судді - Ковтун Ю.І.,

за участі секретаря - Лахматової С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі цивільну справу за позовом АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач АТ «Райффайзен Банк Аваль» (код ЄДРПОУ 14305909, місцезнаходження: 01011, м.Київ, вул. Лєскова, 9) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ), в якому, з врахуванням заяви про уточнення позовної заяви просить: виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири за АДРЕСА_2 , загальною площею 71,6 кв.м., житловою площею 51,0 кв.м. зі зняттям їх з реєстраційного обліку, без надання іншого житлового приміщення (а.с. 1 – 4, 56).

В обґрунтування позову зазначив, що 21.12.2007 між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №014/0018/82/87249, згідно умов якого Банком видані кредитні кошти в розмірі 81600,00 доларів США, строком до 21.12.2017 р. та відсотковою ставкою 14 %. В забезпечення виконання умов кредитного договору 21.12.2007 між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Горецькою В.М. за реєстровим № 8190, за умовами якого в заставу Банку передано квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 71,6 кв.м., житловою площею 51,0 кв.м., яка належить Іпотекодавцям в рівних частках, на праві приватної власності. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12.11.2019 звернуто стягнення на заставне майно. В подальшому вказане рішення суду було скасовано. Водночас банк реалізував своє право на задоволення своїх вимог шляхом вчинення виконавчого напису, тому вважає, що наявні підстави для виселення відповідачів зі зняттям з реєстраційного обліку, без надання іншого жилого приміщення.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 березня 2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження (а.с. 30 – 31).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27 травня 2021 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 61).

Представник позивача у судове засідання не з`явився, надав суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив розглядати справу без участі представника позивача.

Відповідачі у судові засідання, призначені на 08.07.2021, 10.08.2021 та 21.09.2021 не з`явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили, відзив на позов не подали.

Відповідно ст.ст. 280-281 ЦПК України суд постановив ухвалу від 08.07.2021 про заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані у справі докази вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом установлено, що 21.12.2007 між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №014/0018/82/87249, згідно умов якого Банком видані кредитні кошти в розмірі 81600,00 доларів США, строком до 21.12.2017 р. та відсотковою ставкою 14 % (а.с. 6 – 11).

В забезпечення виконання умов кредитного договору 21.12.2007 між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Горецькою В.М., що зареєстрований в реєстрі за № 8190.

Відповідно до п. 1.2 Договору предметом іпотеки є нерухоме майно: квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 71,6 кв.м., житловою площею 51,0 кв.м., яка належить Іпотекодавцям в рівних частках, на праві приватної власності (а.с. 12 – 15).

ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання, передбачені Кредитним договором від 21.12.2007 по поверненню кредиту, відсотками за користування кредитом у встановлені строки не виконав, мав заборгованість перед Банком по кредитному договору.

07 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О.В. вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за № 2493, відповідно до якого звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в рівних частках кожному на праві приватної власності (а.с. 57 – 58).

23.12.2020 позивачем, на адресу відповідача ОСОБА_1 було надіслано вимогу про виконання грошових зобов`язань та про усунення порушення основного зобов`язання за Кредитним договором № 014/0018/82/87249 від 21.12.2007 року (а.с.21), а також на адресу відповідача ОСОБА_2 було надіслано вимогу про усунення порушення основного зобов`язання (а.с.23).

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека як різновид застави, предметом якого є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку».

За правилами частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК України, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

За змістом статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення, всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК України.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Таким чином, основною обставиною, яку слід з`ясувати при розгляді цієї справи є те, чи придбано квартиру, яка стала предметом іпотеки, за кредитні кошти, чи ні. Саме від цього залежить можливість виселення відповідачів з іпотечного житла з наданням чи без надання іншого жилого приміщення.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №753/12729/15-ц та у Постановах Верховного Суду від 24 червня 2020року у справі №139/839/19, від 21 грудня 2020 року у справі №724/1488/19, від 19 травня 2021 року у справі № 759/11260/18.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 1.2 Договору іпотеки від 21 грудня 2007 року, предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 71,6 кв.м., яка належить іпотекодавцям в рівних частках на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу № 94/0311, зареєстрованого на Одеській універсальній товарній біржі GIP 26.09.1994 року за №94/0811, який визнано дійсним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22.09.2006 року та договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Плигіною Ж.О. 06.10.2006 року та зареєстрованого в реєстрі за №6870.

Отже судом установлено, що в іпотеку передано квартиру, яка є власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яку набуто до отримання кредитних коштів.

Таким чином, виселення відповідачів з квартири, придбаної не за рахунок кредитних коштів, без надання їм іншого постійного житла є неможливим.

За правилами ч.1 та ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 95,141, 206, 259, 263-265, 268, 273, 280-284 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення, відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Ю.І. Ковтун