Рішення № 10024041, 18.05.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 47/19818.05.10 За позовом Відкритого акціонерного товариства «Київське автотранспортне підприємство 2240» ДоФізичної особи підприємця ОСОБА_1

Простягнення 13932,33 грн.

Суддя Станік С.Р. Представники: Від позивача Довгий В.В. - представник за довіреністю Від відповідачаОСОБА_3 представник за довіреністю ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення з останнього 13000,00 грн. заборгованості по договору № 235 від 17.09.2007, 932,33 грн. неустойки, а також відшкодування витрат по сплаті державного мита 139,32 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 236,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2010р. було порушено провадження у справі № 47/198, розгляд справи було призначено на 08.04.2010р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2010р. розгляд справи було відкладено до 18.05.2010р.

Представник позивача в судовому засіданні 18.05.2010р заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Просив суд позов задовольнити. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем всупереч умов договору № 235 від 17.09.2007р. не було здійснено оплату наданих послуг, оскільки позивачем було виконано перевезення вантажу за вказаною адресою згідно умови договору №235 від 17.09.2007р.

Представник відповідача в судовому засіданні 18.05.2010р проти заявлених вимог заперечував. Просив суд у позові відмовити, посилаючись на те, що він не мав змоги розрахуватись з позивачем, оскільки згідно п 6.2 договору №235 від 17.09.2007р. розрахунки між експедитором (відповідачем) та перевізником (позивачем) здійснюються у відповідності з діючим законодавством і нормативно-правовими актами України на протязі 15 календарних днів з моменту отримання документів та оригіналів рахунку, товарно-транспортних накладних (CMR, TTN) і податкових накладних, а відповідач оригінали документів отримав лише 29.04.2010р., що підтверджується копією опису вкладеного поштового відправлення позивача відповідачу, та копією поштового конверту, а тому вимоги позивача про стягнення пені є безпідставними.

Розглянувши надані сторонами матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, пояснення представника відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.09.2007р. між відповідачем ФОП ОСОБА_1 як експедитором та позивачем ВАТ «Київське автотранспортне підприємство 2240»- як перевізником було укладено договір №235 від 17.09.2007р. на транспортно експедиційне обслуговуванні при перевезенні вантажів в міжнародному та міжміському сполученні (далі договір №235 від 17.09.2007р.), який підписано повноважними представниками та, посвідчений печатками сторін.

Умовами договору №235 від 17.09.2007р. сторони погодили, що експедитор (відповідач) доручає, а перевізник (позивач) приймає на себе зобовязання здійснити міжміські та міжнародні перевезення вантажів автомобільним транспортом (п1),конкретні умови кожного перевезення обумовлюються в заявці на перевезення (п2.3), за загальним правилом оплата вартості послуг перевізника (позивача) проводиться протягом 15 календарних днів з моменту отримання документів оригіналів рахунку, товарно-транспортних накладних (CMR, TTN) та податкової накладної (п6.2), підтвердженням виконання перевезення, в межах даного договору є підписання акту виконаних робіт, послуги вважаються виконаними з дати підписання акту виконаних робіт (п.6.3), у випадку якщо експедитор(відповідач) не здійснив перерахування обумовленої суми у строк вказаний у заявці до договору, до нього будуть застосовані штрафні санкції у вигляді пені, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми простроченого платежу (п.5.9).

Згідно заявки б/н від 09.07.2009р., яка підписана представниками позивача та відповідача і посвідчена печатками сторін, відповідачем було замовлено у позивача перевезення вантажу (обладнання) за маршрутом Італія м. Київ, вартістю 15000,00грн.

Відповідно до товарно-транспортної накладної серії 10ААА №784989 від 17.07.2009р., позивачем було надано, а відповідачем прийнято транспортні послуги з перевезення вантажу за маршрутом Італія- м. Київ, про що свідчать відбитки печатки сторін в зазначеній накладній у відповідних графах.

Відповідно до рахунку-фактури №1243 від 24.07.2009г. на суму 15000,00грн. позивачем було заявлено до оплати відповідачу за міжнародні транспортні перевезення вантажу за маршрутом Італія-Україна Чоп-Вишневе загалом суму у розмірі 15000,00грн.

Відповідно до платіжних доручень відповідача, в адресу позивача було перераховано: 09.09.2009р.-500,00грн., 17.09.2009р. 500,00грн., 19.10.2009р, -1000,00грн., 18.03.2010р.- 5800,00грн., 14.04.2010р. 500,00грн., 14.04.2010р. -4000,00грн., загалом на суму 12 300,00грн. в рахунок оплати за міжнародні транспортні перевезення вантажу за маршрутом Італія-Україна Чоп-Вишневе.

Як зазначав позивач у позові, відповідачем не було погашено у обумовлений договором строк заборгованість в сумі 15000,00 грн., що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Стаття 931 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 316 Господарського кодексу України визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Ст. 12 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” від 1 липня 2004 року № 1955-IV встановлює, що клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Стаття 14 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” від 1 липня 2004 року № 1955-IV передбачає відповідальність клієнта за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач, як перевізник, виконав належним чином умови заявки від 09.07.2009 до договору №1243 від 24.07.2009г, а саме: ним було надано відповідачу транспортні послуги з організації перевезення вантажу за маршрутом Італія-Україна Чоп-Вишневе загалом на суму 15000,00грн., а саме: здійснено перевезення за зазначеним маршрутом та доставлено 17.07.2009р. вантаж до місця призначення.

В свою чергу, надані позивачем транспортні послуги на суму 15000,00 грн. відповідачем прийнято, що підтверджується товарно-транспортною накладною серії 10ААА № 784989 від 17.07.2009р., яка підписана представниками сторін та посвідчено їхніми печатками, але не здійснено оплату у повному обсязі, оскільки станом на момент вирішення спору відповідачем здійснено оплату загалом в сумі 12 300,00 грн., заборгованість в сумі 2700,00 грн. відповідачем не погашена і доказів її сплати станом на момент вирішення спору суду не надано.

Таким чином, суд дійшов висновку, що на даний час у відповідача перед позивачем по договору №235 від 17.09.2007р існує непогашена заборгованість в сумі 2700,00 грн., а тому суд визнає вимогу позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості за надані позивачем, але не оплачені відповідачем у повному обсязі транспортні послуги законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, та такою що підлягає задоволенню в сумі 2700,00 грн.

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 932,33 грн. неустойки за несвоєчасну оплату вартості наданих транспортних послуг з організації перевезення вантажу за маршрутом Італія-Україна Чоп-Вишневе згідно заявки від 09.07.2009 до договору №1243 від 24.07.2009 р.

Відповідно до ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Вимогами статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а саме як сплата неустойки так і відшкодування збитків.

Стаття 230 Господарського кодексу України встановлює, що штрафні санкції це господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

З огляду на викладене, враховуючи те, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача 932,33 грн. за період прострочення з 13.08.2009 по 10.12.2009, тобто у період щодо якого позивачем не надано належних доказів прострочення відповідачем виконання свого зобовязання по повній оплаті наданих послуг, оскільки період прострочення відповідача згідно вимог пункту 6.2 договору №235 від 17.09.2007р. розпочався саме з 13.05.2010, оскільки оригінали рахунку, товаро-транспортних накладних (CMR, TTN) і податкових накладних відповідач отримав від позивача лише 29.04.2010р., що сторонами по справі не заперечувалось, а тому підстави для стягнення з відповідача 932,33 грн. неустойки за період прострочення з 13.08.2009 по 10.12.2009у суду відсутні.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: 2700,00 грн. основної заборгованості. В іншій частині вимоги задоволенню не підлягають.

Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням того, що часткове погашення заборгованості було здійснено відповідачем вже після порушення провадження в справі.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, місцезнаходження: 03179 АДРЕСА_1) на користь Відкритого акціонерного товариства «Київське автотранспортне підприємство 2240»(код ЄДРПОУ 05440985, місцезнаходження: 02105 м. Київ, вул. Павла Усенко,8 ) суму заборгованості в розмірі 2700 (дві тисячі сімсот) грн. 00 коп., а також судові витрати по сплаті державного мита 130 (сто тридцять) грн. 00 коп. та витрат по сплаті інформаційно-технічних послуг 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. В іншій частині позову відмовити.

3. Видати наказ відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С.Р. Станік

Дата підписання рішення 18.06.2010