Рішення № 10023167, 15.06.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/14615.06.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Група управління бізнесом» До Товариства з обмеженою відповідальністю «Стольний град»

Про стягнення 167085,51грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача не з‘явився

Від відповідача не з‘явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Група управління бізнесом» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стольний град»15 000 грн. заборгованості по орендній платі, 400,56 грн. боргу за комунальні послуги (електроенергію), 87375 грн. пені, 1909,67 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 412,54 грн. –3% річних, 967,74 грн. неустойки за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов‘язань згідно договору оренди № ПР/СЭ-01/01-09-08 від 01.09.2008 та 61020 грн. збитків.

Позивач в судове засідання не з‘явився, вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 06.04.2010 та ухвал від 27.04.2010, від 04.06.2010 не виконав.

Відповідач в засідання суду не з’явився, письмовий відзив на позов не надав, не виконав вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 06.04.2010 та ухвалах від 27.04.2010, від 04.06.2010.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Ухвали суду надсилались за адресою, що зазначена в позовній заяві та є юридичною адресою згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців станом на 27.04.2010: м. Київ, просп. Перемоги, 136, кім. 34 та поштовою адресою м. Київ, вул. Ак.Кримського, 4а, оф. 214, а також за адресою об‘єкта оренди : м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 21.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

01.09.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Група управління бізнесом» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стольний град»(орендар) було укладено договір оренди №ПР/СЄ-01/01-09-08 (далі –договір).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець надав, а орендар прийняв в термінове платне користування площу зовнішньої поверхні будівлі ТЦ «Паркинг»площею 12 кв. м., що розташовано за адресою м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 21 (об‘єкт оренди) для розміщення рекламного носія –світлодіодного екрану (3х4м.).

Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг оренди за період грудень 2008 року –лютий 2009 року та комунальних послуг за грудень 2009 року, в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 15 000 грн. та відповідно 400,56 грн., а також нараховані пеня в розмірі 87 375 грн., збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 1909,67 грн. та 3% річних в сумі 412,54 грн. Крім цього, позивач вважає, що за порушення строків звільнення об‘єкту оренди відповідач в порядку ст. 785 ЦК України має сплатити неустойку в розмірі 967,74 грн., а також в зв‘язку з тим, що позивачем самостійно понесені витати по звільненню об‘єкта оренди від майна відповідача та його зберігання на думку позивача відповідач має відшкодувати збитки в розмірі 61020 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов‘язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Відповідно до п. 2.1 договору орендодавець зобов‘язався передати орендарю, а орендар прийняти приміщення за актом прийому-передачі (додаток № 1), який є невід»ємною частиною цього договору, протягом трьох робочих днів з моменту підписання цього договору.

Згідно з п. 1.1. договору право користування об‘єктом оренди виникає у орендаря з дати підписання сторонами акту передачі об‘єкта в оренду.

Відповідно до п. 2.2.1. договору орендодавець зобов‘язався передати орендарю в користування об‘єкт оренди згідно акту передачі в оренду.

Факт передачі та відповідно прийняття відповідачем в оренду об‘єкта оренди підтверджується актом приймання-передачі від 01.09.2008.

Пунктом 1 статті 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до п. 7.1. договору цей договір укладено на один місяць. По закінченню строку дії договору при відсутності заперечень сторін дія договору продовжується на той же строк і на тих самих умовах. При цьому за умовами п. 2.4.1. договору сторони мають право продовжувати строк дії договору зазначений в п. 7.1. на строк, що не перевищує 1 рік.

У відповідності до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (п. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 3.1. договору орендар с 1 по 5 число кожного місяця вносить плату за оренду за поточний місяць на рахунок орендодавця в розмірі 5000 грн.

Матеріали справи свідчать, що в порушення умов договору відповідач свої зобов‘язання по сплаті орендної плати за період грудень 2008 року –січень 2009 року повністю не виконав, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 15000 грн.

Пунктом 3.2. договору визначено, що орендар відшкодовує витрати орендодавця по сплаті комунальних послуг щомісячно згідно виставленого орендодавцем рахунку протягом 3 банківських днів з моменту виставлення рахунку.

Матеріали справи свідчать, що позивачем відповідачу було виставлено рахунок № 000000916 від 01.12.2008 на оплату комунальних послуг за грудень 2008 року в розмірі 400,56 грн., який відповідачем оплачений не був.

Отже, всупереч вищеназваному договірному зобов’язанню відповідач не виконав своїх обов’язків в частинні внесення орендної плати та плати за комунальні послуги, в результаті чого виникла заборгованість у визначені періоди, що становить 15 000 грн. та відповідно 400,56 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов‘язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 15 000 грн. та 400,56 грн. боргу за комунальні послуги є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов‘язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Умовами пункту 4.2. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату орендної плати орендар сплачує пеню в розмірі 2,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення (включаючи день оплати).

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов’язання щодо оплати орендної плати та комунальних послуг, проте враховуючи вищезазначені норми розмір пені, що підлягає стягненню, має бути обмежений у розмірі подвійної ставки НБУ у відповідний період.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

Враховуючи, що в силу умов пункту 3.1. договору, відповідач зобов'язаний був вносити орендну плату до 6 числа кожного місяця, то момент прострочення виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного місяця оренди, і, в залежності від встановленого, нараховувати пеню, за кожний місяць наданих послуг окремо.

В зв’язку з тим, що взяті на себе зобов’язання по сплаті наданих послуг оренди відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 4.2. договору, розмір якої, за наступними розрахунками суду становить :

Пеня на заборгованість по орендній платі за грудень 2008 року у розмірі 5 000 грн. має нараховуватись з 06.12.2008 (початок обчислення) по 06.06.2009 (шестимісячний строк нарахування), і яка становить 601,64 грн. згідно розрахунку:

5000 грн. х 183 дні х 24% (подвійна облікова ставка у період з 06.12.2008 по 06.06.2009) : 100 : 365 = 601,64 грн.

Пеня на заборгованість по орендній платі за січень 2009 року у розмірі 5 000 грн. має нараховуватись з 06.01.2009 (початок обчислення) по 06.07.2009 (шестимісячний строк нарахування), і яка становить 592,32 грн. згідно розрахунку:

5000 грн. х 160 дні х 24% (подвійна облікова ставка у період з 06.01.2009 по 14.06.2009) : 100 : 365 = 526,02 грн.

5000 грн. х 22 дні х 22% (подвійна облікова ставка у період з 15.06.2009 по 06.07.2009) : 100 : 365 = 66,30 грн.

Пеня на заборгованість по орендній платі за лютий 2009 року у розмірі 5 000 грн. має нараховуватись з 06.02.2009 (початок обчислення) по 06.08.2009 (шестимісячний строк нарахування), і яка становить 583,82 грн. згідно розрахунку:

5000 грн. х 129 дні х 24% (подвійна облікова ставка у період з 06.02.2009 по 14.06.2009) : 100 : 365 = 424,10 грн.

5000 грн. х 53 дні х 22% (подвійна облікова ставка у період з 15.06.2009 по 06.08.2009) : 100 : 365 = 159,72 грн.

Отже, загальна сума пені за прострочення зобов‘язання щодо оплати за оренду об‘єкта за розрахунками суду становить : 601,64 грн. + 592,32 грн. + 583,82 грн. = 1777,78 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 1777,78 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню та відповідно в частині нарахування розміру пені в сумі 85597,22 грн. в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України.

В зв’язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті орендної плати та комунальних послуг, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь збитки від зміни індексу інфляції в сумі 1909,67 грн. та 3% річних в розмірі 412,54 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача (за обґрунтованими розрахунками позивача).

За наступними розрахунками суду індекс інфляції у заявлений позивачем період з 06.02.2009 по 01.12.2009 на суму боргу 15400,56 грн. складає 1262,85 грн.:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції

06.02.2009 - 01.12.200915400,561,0821262,8516 663,41

Отже, позовні вимоги про стягнення індексу інфляції підлягають частковому задоволенню в розмірі 1262,85 грн., оскільки за період нарахування заявлений позивачем з 06.02.2009 по 01.12.2009 середній індекс інфляції становив 1,082, тоді як позивачем він визначений в розмірі 1,124. Таким чином, в частині стягнення з відповідача індексу інфляції в сумі 646,82 грн. позов задоволенню не підлягає.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 967,74 грн. за користування майном за час прострочки після розірвання договору з 01.03.2009 слід зазначити наступне

Частиною 1 статті 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Позивачем до позовної заяви доданий лист № 97 від 27.02.2009 в якому позивач зазначає про існування боргу по орендній платі за три місяці, а тому враховуючи ст. 782 Цивільного кодексу України повідомив відповідача про розірвання договору з 01.03.2009.

Згідно п. 2 ст. 782 Цивільного кодексу України у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Позивачем доказів в підтвердження надіслання та відповідно отримання відповідачем листа № 97 від 27.02.2009 про розірвання договору не подано.

Відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Враховуючи викладене, позивачем не доведений момент розірвання договору та відповідно період прострочення повернення об‘єкта за який орендодавець вимагає сплату неустойки.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача 967,74 грн. неустойки документально не підтвердженні, а отже задоволенню не підлягають.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача збитків в розмірі 61 020 грн. слід зазначити

У відповідності до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються : вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафна санкції, сплачені іншим суб’єктам. Вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною.

На підставі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов’язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, – у день пред’явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення; при визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Наслідки порушень зобов’язань за договором є правовою підставою, згідно із ст. 623 Цивільного кодексу України, для стягнення збитків.           

Обов‘язковою умовою для відшкодування збитків є наявність їх понесення.

Позивачем в підтвердження понесення збитків надано договір підряду № 03/03 від 03.03.2009 щодо демонтажу світлодіодного екрану, який розміщено на об‘єкті оренди на суму 14700 грн., договір зберігання цього майна від 06.03.2009, місячна оплата зберігання визначена в розмірі 5000 грн. (позивач збитки в цій частині заявляє за 9 місяців), однак доказів оплати позивачем послуг за цими договорами позивачем не подано, як не подано доказів понесення збитків в сумі 1320 грн. за ремонт фасаду будівлі.

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов’язання за договором, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв’язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої, у тому числі і неодержаних доходах.

Позивачем не доведено, що збитки в розмірі 61 020 грн. у вигляді понесених ним витрат спричинені внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору щодо прострочення повернення об‘єкта оренди після розірвання договору оренди, тоді як розірвання договору не доведено.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Обов’язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

З урахуванням викладеного суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стольний град»(м. Київ, просп. Перемоги, 136, кім. 34, код ЄДРПОУ 34762282) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Група управління бізнесом» (м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 21, код ЄДРПОУ 35992950) 15 000 (п‘ятнадцять тисяч) грн. 00 коп. боргу з орендної плати, 400 (чотириста) грн. 56 коп. боргу по комунальним послугам, 1777 (одну тисячу сімсот сімдесят сім) грн. 78 коп. пені, 1262 (одну тисячу двісті шістдесят дві) грн. 85 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 3% річних в сумі 412 (чотириста дванадцять) 54 коп., 188 (сто вісімдесят вісім) грн. 53 коп. витрат по сплаті державного мита та 26 (двадцять шість) 62 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

СуддяВ.В. Сівакова Рішення підписано 17.06.2010.