Рішення № 10023123, 08.06.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 27/11408.06.10 За позовомПриватного підприємства «Таволга»

доДержавного підприємства «Служба міжнародних автомобільних перевезень»

простягнення 24268,24 грн. Суддя Дідиченко М.А.

Секретар Приходько Є.П.

Представники сторін:

від позивача:Бугаєнко І.В. –представник за довіреністю № 25/01/2010 від 25.01.2010 року;

від відповідача:Пацалюк А.В. –представник за довіреністю № 1/05-04-810 від 03.04.2010 року. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          Приватне підприємство «Таволга»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Служба міжнародних автомобільних перевезень»про стягнення 24268,24 грн.

          Позивач вказує, що відповідно до укладеного між сторонами договору № 3 ГТВ від 10.01.2008 року передав у власність відповідача, а відповідач прийняв продукцію на загальну суму 16753,80 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що, в порушення умов договору, зобов’язання з оплати товару відповідач не виконав. Посилаючись на порушення відповідачем своїх зобов’язань, позивач просить стягнути з останнього основну заборгованість у розмірі 16753,80 грн., пеню у розмірі 1108,15 грн., збитки від інфляції у розмірі 3131,86 грн., 3 % річних у розмірі 660,32 грн. та проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2614,11 грн.

          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2010 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 29.03.2010 року.

          Представник відповідача у судовому засіданні 29.03.2010 року заявив клопотання про відкладення розгляду справи для надання сторонам можливості врегулювати спір мирним шляхом.

          Представник позивача у судовому засіданні 29.03.2010 року підтримав заявлене відповідачем клопотання.

          У судовому засіданні 29.03.2010 року оголошено перерву до 19.04.2010 року.

          Представник позивача у судовому засіданні 19.04.2010 року в усній формі заявив про відмову від позову у зв’язку з погашенням відповідачем суми основної заборгованості, однак, доказів в підтвердження зазначеного не подав.

          Представник відповідача у судове засідання 19.04.2010 року не з’явився, вимоги ухвали суду від 09.03.2010 року не виконав, про поважні причини неявки не повідомив.

          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2010 року відкладено розгляд справи на 25.05.2010 року.

          Представник відповідача у судовому засіданні 25.05.2010 року частково подав докази, витребувані ухвалою суду від 19.04.2010 року, та подав заяву про затвердження укладеної між сторонами мирової угоди.

          Даною угодою сторони дійшли згоди щодо погашення відповідачем суми основної заборгованості у розмірі 16753,80 грн., однак, не вирішили спір в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 1108,15 грн., збитків від інфляції у розмірі 3131,86 грн., 3 % річних у розмірі 660,32 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2614,11 грн. Крім того, умовами мирової угоди за порушення відповідачем обов’язку погасити суму основної заборгованості сторони встановили штрафні санкції.

          Відповідно до частини 3 статті 78 ГПК України мирова угода може стосуватися лише прав і обов’язків сторін щодо предмету позову.

          Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов’язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов’язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини твердо врегульовано законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

          Наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема в роз’ясненні від 18.09.1997 року № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України».

          З огляду на вказане, враховуючи, що укладена між сторонами мирова угода не вирішує спору остаточно та може призвести до виникнення нового спору, пов’язаного зі стягненням з відповідача передбачених нею штрафних санкцій, суд відмовив в її затвердженні.

          Представник відповідача у судовому засіданні 25.05.2010 року заявив клопотання про продовження строку вирішення спору.

          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2010 року продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 08.06.2010 року.

          Представник позивача у судовому засіданні 08.06.2010 року подав письмові пояснення та частково докази, витребувані ухвалою суду від 25.05.2010 року, та надав усні пояснення по суті спору.

          Представник відповідача у судовому засіданні 08.06.2010 року подав докази, витребувані ухвалою суду від 25.05.2010 року, надав відзив на позовну заяву та усні пояснення по суті спору.

          У відзиві на позовну заяву, посилаючись на умови укладеної між сторонами мирової угоди, заперечує проти позовних вимог в частині стягнення пені, збитків від інфляції, 3 % річних та процентів за користування чужими грошовими коштами.

          Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

          10.01.2008 року між Приватним підприємством «Таволга»(надалі –позивач) та Державним підприємством «Служба міжнародних автомобільних перевезень»(надалі –відповідач) укладено договір поставки № 3 ГТВ (надалі –договір).

          Згідно з пунктом 1.1 договору позивач зобов’язався передати у власність відповідача продукцію, а відповідач зобов’язався прийняти її та оплатити.

          На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача продукцію на загальну суму 16753,80 грн., що підтверджується наданою суду видатковою накладною № 01109 від 31.12.2008 року.

          Продукція була отримана уповноваженим представником відповідача, що діяв на підставі наявної в матеріалах справи довіреності на одержання цінностей серії ЯОШ № 476047 від 31.12.2008 року.

          Пунктом 6.1 договору сторони передбачили, що розрахунки за договором провадяться на підставі рахунку-фактуру протягом 5-ти банківських днів шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача.

          Позивач надав суду рахунки на оплату продукції (№ 477 Ав від 10.07.2008 року на суму 4469,40 грн., № 653 Ав від 10.09.2008 року на суму 3056,70 грн. та № Ав від 29.09.2008 року на суму 9227,70 грн.), однак, належних доказів їх надсилання на адресу відповідача не подав.

          Водночас, з наданої суду довіреності на одержанні цінностей вбачається, що вказані рахунки відповідач отримував, оскільки в довіреності містяться їх реквізити, а сама довіреність видана відповідачем.

          З огляду на те, що позивачем не доведено інше, суд вважає, що рахунки на оплату продукції були вручені відповідачу в день видачі довіреності, тобто, 31.12.2008 року.

          Відповідно до частини 1 статті 73 КЗпП України 1 та 7 січня є святковими днями, в які робота не провадиться.

          Враховуючи зазначене, суд визначає, що оплатити поставлену продукцію відповідач зобов’язаний був у термін до 09.01.2009 року.

          Станом на день звернення до суду зобов’язання з розрахунку відповідач не виконав, грошові кошти на поточний рахунок позивача не перерахував.

          Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

          Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

          Згідно з частиною 2 статті 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

          Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори та інші правочини.

          Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

          Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

          Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно ж до частини 2 цієї ж статті ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

          В частині 1 статті 692 ЦК України зазначається, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

          Згідно з частиною 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

          Відповідно до наданих суду платіжного доручення № 66 від 09.04.2010 року та виписки банку по особовому рахунку за 09.04.2010 року у процесі розгляду справи відповідач повністю оплатив поставлену продукцію, здійснивши на користь позивача переказ 16753,80 грн.

          Таким чином, станом на день розгляду справи предмет спору щодо стягнення суми основної заборгованості відсутній.

          Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України якщо відсутній предмет спору, господарський суд припиняє провадження у справі.

          Тому, суд припиняє провадження у справі в частині стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 16753,80 грн.

          Посилаючись на прострочення відповідачем оплати продукції, позивач просить стягнути з останнього пеню у розмірі 1108,15 грн., збитки від інфляції у розмірі 3131,86 грн., 3 % річних у розмірі 660,32 грн. та проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2614,11 грн.

          Відповідач проти позовних вимог в частині стягнення зазначених сум заперечує. Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач вказує, що відповідно до укладеної між сторонами мирової угоди зобов’язався погасити лише суму основної заборгованості.

          Однак, з підстав, наведених в описовій частині рішення, зазначена мирова угода не була затверджена судом, а отже, не можу слугувати підставою зміни цивільних прав та обов’язків.

          З огляду на вказане, суд вважає заперечення відповідача непереконливими та не приймає їх до уваги.

          Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

          Пунктом 7.4 договору сторони обумовили, що у разі порушення строків оплати відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

          Судом встановлено, що оплатити поставлену продукцію відповідач зобов’язаний був у термін до 09.01.2009 року.

          Таким чином, прострочення виконання зобов’язання має місце з 10.01.2009 року.

          Господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання у ГК України визнаються штрафними санкціями (частина 1 статті 230 ГК України).

          Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

          Враховуючи зазначене, нарахування судом пені за прострочення відповідачем оплати поставленої продукції можливе по 09.07.2009 року.

          З наданих суду письмових пояснень вбачається, що пеню позивач обчислює від суми 9227,70 грн. (рахунок № Ав від 29.09.2008 року) за період з 06.10.2008 року по 06.04.2009 року.

          Пунктом 2 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

          Позивач клопотання про вихід суду при прийнятті рішення за межі позовних вимог не заявляв.

          Тому, нарахування судом пені за прострочення відповідачем оплати поставленої продукції можливе виключно в межах позовних вимог, тобто, в межах суми (9227,70 грн.) та періоду (по 06.04.2009 року), заявлених позивачем.

          З огляду на вказане, за перерахунком суду розмір пені складає:

          9227,70 грн. * 24 % * 87 (з 10.01.2009 року по 06.04.2009 року) / 365 = 527,88 грн.

          Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 83 ГПК України суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

          Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, суд оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов’язання, тривалості прострочення у його виконанні та відповідності розміру неустойки наслідкам порушення.

          Враховуючи зазначене, беручи до уваги, що у процесі розгляду справи відповідач повністю погасив суму основної заборгованості, суд зменшує розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача, до 100,00 грн.

          Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Збитки від інфляції та 3 % річних позивач обчислює від суми 4469,40 грн. (рахунок № 477 Ав від 10.07.2008 року) за період з 16.07.2008 року по 02.01.2010 року, від суми 3056,70 грн. (рахунок № 653 Ав від 10.09.2008 року) за період з 16.09.2008 року по 02.01.2010 року та від суми 9227,70 грн. (рахунок № Ав від 29.09.2008 року) за період з 06.10.2008 року по 02.01.2010 року.

          З підстав, наведених вище, нарахування судом збитків від інфляції та 3 % річних за прострочення відповідачем оплати поставленої продукції також можливе виключно в межах періодів (по 02.01.2010 року), заявлених позивачем.

          Вище вказувалося, що прострочення виконання зобов’язання має місце з 10.01.2009 року.

          Рекомендація Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачає, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця –червня. Для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

          Враховуючи зазначене, за перерахунком суду розмір збитків від інфляції складає:

          16753,80 грн. * 112,3 % (індекс інфляції за період з січня 2009 року по грудень 2009 року: 102,9 % * 101,5 % * 101,4 % * 100,9 % * 100,5 % * 101,1 % * 99,9 % * 99,8 % * 100,8 % * 100,9 % * 101,1 % * 100,9 %) –16753,80 грн. = 2060,72 грн.

          Тому, позовна вимога про стягнення з відповідача збитків від інфляції підлягає частковому задоволенню у розмірі 2060,72 грн.

          Розмір 3 % річних за перерахунком суду складає:

          16753,80 грн. * 3 % * 358 (з 10.01.2009 року по 02.01.2010 року) / 365 = 492,97 грн.

          Тому, позовна вимога про стягнення з відповідача 3 % річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 492,97 грн.

          Вимогу про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2614,11 грн. позивач обґрунтовує з посиланням на приписи частини 3 статті 692, та частини 1 статті 1048 ЦК України.

          Як зазначалося вище, згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Згідно з частиною 3 статті 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

          Положення названих статей, якими встановлено право продавця вимагати у покупця сплати відсотків за користування грошовими коштами, застосовуються за умови настання факту порушення зобов’язання, а саме, прострочення виконання грошового зобов’язання. При цьому, в розумінні обох статей, відсотки є самостійним способом захисту майнового права та інтересу кредитора, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

          Водночас частиною 3 статті 692 ЦК України не передбачено право сторін встановлювати відповідний розмір процентів за користування чужими грошовими коштами. Тоді як частиною 2 статті 625 ЦК України, сторонам надано право встановлювати інший, ніж 3 % річних розмір процентів у договорі.

          Наведене свідчить, що частиною 3 статті 692 ЦК України фактично конкретизоване передбачене частиною 2 статті 625 цього Кодексу право продавця на вимогу від покупця сплатити 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Тому, проценти встановлені частиною 3 статті 692 ЦК України не можуть застосовуватись одночасно з застосуванням процентів, встановлених частиною 2 статті 625 ЦК України.

          Крім того, суд зазначає, що застосування облікової ставки Національного банку України при обчислюванні процентів за користування грошовими інвестиціями згідно з статтею 1048 Цивільного кодексу України можливе виключно до договорів позики.

          З огляду на вказане, позовну вимогу про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2614,11 грн. суд вважає безпідставною та залишає без задоволення.

          При припиненні провадження у справі вирішується питання про розподіл між сторонами судових витрат.

          Оскільки суд припиняє провадження у справі в частині стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 16753,80 грн. у зв’язку з погашенням її суми у процесі розгляду справи, судові витрати в частині стягнення з відповідача вказаної суми грошових коштів суд покладає на відповідача.

          Відповідно до статті 49 ГПК України при частковому задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

          Тому, судові витрати в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 1108,15 грн., збитків від інфляції у розмірі 3131,86 грн., 3 % річних у розмірі 660,32 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2614,11 грн. покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

          Крім того, при розподілі судових витрат суд враховує, що часткове задоволення позову в даному випадку має місце у тому числі у зв’язку зі зменшенням за ініціативою суду розміру належної до стягнення пені.

          На підставі викладеного, керуючись статтею 193 ГК України, статтями 692, 712 ЦК України, статтями 33, 49, 80, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1.          Припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 16753,80 грн.

2.          Іншу частину позовних вимог задовольнити частково.

3.          Стягнути з Державного підприємства «Служба міжнародних автомобільних перевезень» (03083, м. Київ, просп. Науки, 57; ідентифікаційний код 33880040) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Приватного підприємства «Таволга» (08662, Київська обл., смт Гребінки, вул. Київська, 160; ідентифікаційний код 32864096) пеню у розмірі 100 (сто) грн. 00 коп., збитки від інфляції у розмірі 2060 (дві тисячі шістдесят) грн. 72 коп., 3 % річних у розмірі 492 (чотириста дев’яносто дві) грн. 97 коп., 198 (сто дев’яносто вісім) грн. 35 коп. державного мита та 192 (сто дев’яносто дві) грн. 88 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          В решті позовних вимог відмовити.

5.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені ГПК України.

СуддяДідиченко М.А. Дата підписання –16.06.2010 року.