Рішення № 10022988, 03.06.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2/11803.06.10 За позовом           Комунального підприємства «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду»Солом’янської районної у

м. Києві ради

до                     Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень

Солом’янського району м. Києва

про                     стягнення 25822 грн. 04 коп.

Суддя Домнічева І.О.

Представники:

Від позивача Панкова О.А.          

Від відповідача не з’явився

Обставини справи:

Комунальне підприємство «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду»Солом’янської районної у м. Києві ради, позивач у справі, звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень, відповідача у справі, про стягнення з останнього заборгованості та штрафних санкцій за договором оренди № 341/з від 01.04.2008 року.

Представник відповідача вдруге в судове засідання не з’явився, ніяких заяв, клопотань до суду не подав та не надіслав.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

За таких обставин та враховуючи положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

При розгляді матеріалів справи встановлено, що:

Між Комунальним підприємством «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду»Солом’янської районної у м. Києві ради та Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень було укладено договір оренди нежилого приміщення № 341/з від 01.04.2008 р., на підставі якого відповідачу було надано в користування нежиле приміщення загальною площею 123,3 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Петровського, 12.

Строк дії договору оренди встановлено до 09 липня 2010 року.

Орендна плата, згідно умов договору оренди встановлена в розмірі 1325 грн. 60 коп., яку відповідач повинен був перерахувати до 1-го числа місяця наступного за звітним, з урахуванням щомісячного індексу інфляції.

Згідно умов договору оренди, орендар також компенсує видатки по платі за землю, розрахунок яких здійснюється у відповідності до Додатку № 3 до основного договору.

Відповідач не скористався своїм правом з’явитися до суду та надати усні або письмові документально та нормативно обґрунтовані заперечення проти обставин, викладених в позові.

Згідно з вимогами ст. 193 Господарського процесуального кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватись належним чином у відповідності до умов договору; одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов не допускається.

Відповідно до листа ДПА України від 09.06.2000р. №7987/7/16-1220-13, якщо між суб'єктами підприємницької діяльності у складі вартості послуги за договором оперативної оренди передбачена компенсація розміру "земельного податку", платником якого є орендодавець, то така компенсація відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" у складі вартості послуг оперативної оренди є об'єктом оподаткування ПДВ, база оподаткування якої визначається виходячи із загальної вартості такої послуги з урахуванням можливих компенсацій за іншими витратами.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач порушував умови Договору та проводив оплату по Договору несвоєчасно і не в повному обсязі, що призвело до виникнення заборгованості.

Суд погоджується та вважає обґрунтованим наданий Позивачем розрахунок заборгованості Відповідача з орендної плати за Договором, відповідно до якого заборгованість відповідача по орендній платі з травня 2009 року по січень (включно) 2010 року становить 21099 грн.64 коп.

Суд не погоджується з наданим позивачем розрахунком заборгованості відповідача з компенсації видатків по сплаті земельного податку за договором, оскільки додатком № 3 передбачено компенсація в розмірі 202,92 грн. Отже, сума компенсації, що підлягає стягненню з відповідача станвоить 3409 грн. 28 коп.

В матеріалах справи відсутні докази сплати Відповідачем вищенаведених сум заборгованості, а тому, зважаючи на все вищенаведене, суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення з Відповідача сум вищенаведених заборгованостей з орендної плати та по компенсацій видатків по платі за землю.

Стаття 549 ЦК України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 2 ст. 551 ЦК України встановлено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором, або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 та ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічна позиція викладена в п. 49 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.08р. №01-8/211, де зазначено, що згідно з частиною другою статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Тобто, відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву України та відповідно не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. Крім того, положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Суд погоджується з розрахунком пені наданим позивачем, у розмірі 822,70 грн., який розрахований у відповідності до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”та на підставі передбаченої Договором відповідальності у вигляді сплати пені відповідно до п. 6.2 Договору.

В матеріалах справи відсутні докази сплати Відповідачем пені за порушення умов Договору в частині сплати орендної плати, а тому суд вважає обґрунтованими вимоги Позивача про стягнення з Відповідача пені за порушення умов Договору в частині сплати орендної плати.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно ст. 49 ГПК України, з Відповідача на користь Позивача стягуються суми витрат по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу за звернення з позовом до Господарського суду міста Києва.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень (м. Київ, вул. Новопольова, 95; код 31806913) на користь Комунального підприємства «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду»Солом’янської районної у м. Києві ради (м. Київ, вул. Соціалістична, 6; код 35756919) 21099 (двадцять одна тисяча дев’яносто дев’ять) грн. 64 коп. основного боргу, 3409 (три тисячі чотириста дев’ять) грн. 28 коп. компенсації плати за землю, 822 (вісімсот двадцять дві) грн. 70 коп. пені, 253 (двісті п’ятдесят три) грн. 32 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

СуддяІ.О.Домнічева