Рішення № 100225165, 06.10.2021, Франківський районний суд м. Львова

465/4730/20

2/465/1408/21

РІШЕННЯ

Іменем України

06.10.2021 року м.Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді - Мартинишин М.О.

з участю секретаря судового засідання – Оверко Я.Б.

представника позивача – адвоката Вівчарівського В.П.

представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Ікавого М.Р.

представника відповідача ТзОВ «Галелектросервіс» - адвоката Мельник С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-наукова фірма «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС», з участю третьої особи: Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія АСКА», про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-наукова фірма «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС» (далі також – ТзОВ ВНФ «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС»), з участю третьої особи: Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» (далі також – ПрАТ «УАСК АСКА»), в якому після уточнення та збільшення позовних вимог просить стягнути солідарно із відповідачів на свою користь майнову шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, у розмірі 57 376,97 грн., витрати за проведення судової автотоварознавчої експертизи в розмірі 3 000,00 грн., відшкодування моральної шкоди – 100 000,00 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що 24 грудня 2019 року о 16:20 год. відповідач ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом марки «Opel Frontera» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) на перехресті вулиць Житомирська – Гіпсова у м.Львові не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не дотримався безпечної дистанції в результаті чого здійснив зіткнення з транспортним засобом Hyundai Tucson, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який рухався попереду та в результаті інертного руху здійснив зіткнення з транспортним засобом PORSCHE CAYENNE, реєстраційний номер НОМЕР_3 , який належить позивачу. При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з понесеними матеріальними збитками. Постановою Франківського районного суду м.Львова від 30.01.2020 у справі №465/112/20 винним у цій ДТП визнано ОСОБА_1 , водія автомобіля марки «Opel Frontera», що належав на правах власності відповідачу ТзОВ ВНФ «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС». Оскільки, цивільно-правова відповідальність власника була застрахована в ПрАТ «УАСК АСКА», останнє 14 травня 2020 року здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 24 667,27 грн. без ПДВ.

Втім, розмір завданої внаслідок ДТП майнової шкоди, відповідно до висновку експерта судової автотоварознавчої експертизи, становить 72 481,41 грн. без ПДВ та перевищує розмір виплаченої страховиком суми, а тому, на думку позивача, з відповідачів належить стягнути різницю між вартістю відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу та виплаченим страховим відшкодуванням (з врахуванням ПДВ), що становить 57 376,97 грн., а також витрати за проведення експертизи в розмірі 3 000,00 грн.

Оскільки, відповідач ТзОВ ВНФ «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС» стверджує, що на момент ДТП ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Opel Frontera» на підставі усної домовленості, тобто без належного правового оформлення, відтак цей транспортний засіб не вийшов із володіння його безпосереднього володільця - ТзОВ ВНФ «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС» та перебував у сфері його фактичного господарського впливу, у зв`язку з чим останній є відповідальним за заподіяну шкоду таким транспортним засобом.

Відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн. обґрунтовує наведеним розрахунком, а також характером та обсягом страждань, втратою нормальних життєвих зв`язків, додатковими зусиллями для організації свого життя, так як в силу вимог ч.2 ст.37 Закону України «Про дорожній рух» експлуатація пошкодженого автомобіля заборонена, характером майнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення попереднього стану), втратою ринкової вартості автомобіля внаслідок його пошкодження у ДТП.

Ухвалою судді від 26 серпня 2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі та витребувано від відповідача ТзОВ ВНФ «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС» письмові докази перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах з ТзОВ ВНФ «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС» та правової підстави користування ОСОБА_1 транспортним засобом «Opel Frontera» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ).

На виконання цієї ухвали суду в частині витребування доказів, ТзОВ ВНФ «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС» повідомило суд листом від 08.09.2020 року №09/08-01 за підписом директора Гудими В.Р., що ОСОБА_1 на момент ДТП у трудових відносинах з ТзОВ ВНФ «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС» не перебував, транспортним засобом «Opel Frontera» керував на підставі усної домовленості (а.с.45).

У судовому засіданні 16 листопада 2020 року представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Ікавий М.Р. подав відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову та стягнути з позивача 2 000 грн. судових витрат. Свої заперечення проти позову обґрунтовує тим, що розмір матеріальної шкоди не перевищує розмір страхової суми за полісом, а тому у ОСОБА_1 не виникає обов`язку щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, а позивач з урахуванням висновків експертизи може задовольнити свої вимоги за рахунок страхової компанії. У відшкодуванні моральної шкоди вважає слід відмовити, оскільки позивачем не долучено доказів її заподіяння.

Крім того, у запереченнях, поданих до суду 19.07.2021 року, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Ікавий М.Р. зазначає, що враховуючи суттєву різницю між висновками судового експерта та оцінювача, долученими до матеріалів справи, вважає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено розмір шкоди, спричинений внаслідок пошкодження автомобіля, а відтак відсутні підстави для задоволення позову.

Від відповідача ТзОВ ВНФ «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС» відзив на позовну заяву не надходив.

Третя особа ПрАТ «УАСК АСКА» пояснень щодо позову або відзиву в порядку ст.181 ЦПК України до суду не подавала.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Ікавий М.Р. подав клопотання про виклик та допит як експерта ОСОБА_3 та як спеціаліста ОСОБА_4 , яке задоволено протокольною ухвалою в судовому засіданні 18 березня 2021 року.

У судовому засіданні 26 травня 2021 року експерт Галамай Ярослав Іванович надав вичерпні відповіді на питання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Ікавого М.Р. та повідомив, що експертне дослідження проведено за цінами, станом на момент ДТП 24.12.2019 року, без врахування ПДВ та коефіцієнта фізичного зносу, у відповідності до вимог законодавства з допомогою комп`ютерної програми AudaNet.

Ухвалою суду від 26.05.2021 року вжито заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача ТзОВ ВНФ «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС» в межах ціни позову.

Підготовче провадження у даній справі закрито ухвалою суду від 26.05.2021 року.

17.06.2021 року ТзОВ ВНФ «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС» звернулося з клопотанням про скасування вжитих заходів забезпечення позову, у задоволенні якого відмовлено ухвалою суду від 19.07.2021 року за відсутності мотивів, які б свідчили, що у вжитих заходах відпала необхідність чи змінились обставини, які обумовлювали застосування останніх.

У судовому засіданні 05 жовтня 2021 року оцінювач ОСОБА_4 надав відповіді на питання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Ікавого М.Р. та пояснення щодо особливостей нарахування ПДВ при розрахунку вартості відновлювального ремонту, який проводиться на замовлення страхових компаній, встановлення у комп`ютерній програмі курсу євро для розрахунку ремонтної калькуляції.

Представник позивача Вівчарівський В.П. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, аналогічних викладеним у позовній заяві, уточненні позовних вимог та заяві про їх збільшення, просив позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Ікавий М.Р. позов заперечив, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві та запереченнях, зазначив, що на його думку правильний розрахунок відновлювального ремонту здійснено оцінювачем ОСОБА_4 , оскільки такий виконаний з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, за курсом євро на день ДТП та без ПДВ, просив відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача ТзОВ ВНФ «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС» - адвокат Мельник С.І. позов заперечив з підстав того, що товариство не відповідає за вчинки водія, у задоволенні такого просив відмовити.

Представник третьої особи ПрАТ «УАСК АСКА» у судове засідання не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлений про день, час та місце слухання справи, а тому суд вважає, що справу слід слухати за його відсутності.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що 24 грудня 2019 року о 16:20 год. ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом марки «Opel Frontera», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на перехресті вулиць Житомирська – Гіпсова у м.Львові не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не дотримався безпечної дистанції в результаті чого здійснив зіткнення з транспортним засобом Hyundai Tucson, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який рухався попереду та в результаті інертного руху здійснив зіткнення з транспортним засобом PORSCHE CAYENNE, реєстраційний номер НОМЕР_3 . При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з понесеними матеріальними збитками.

Постановою Франківського районного суду м.Львова від 30.01.2020 у справі №465/112/20 винним у цій дорожньо-транспортній пригоді та вчиненні адміністративного правопорушення за ст.124 КУпАП визнано ОСОБА_1 (а.с.83).

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, зібраними у справі доказами підтверджується наявність вини водія ОСОБА_1 у завданні пошкоджень автомобілю PORSCHE CAYENNE, реєстраційний номер НОМЕР_3 .

На момент ДТП автомобіль марки «Opel Frontera», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_4 , яким керував ОСОБА_1 , перебував у власності Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-наукова фірма «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС», цивільно-правова відповідальність якого була застрахована з 20.09.2019 до 19.09.2020 у страховій компанії ПрАТ «УАСК АСКА», поліс №АО/3747545, ліміт відповідальності 100 000,00 грн., розмір франшизи 0 грн. (а.с.77).

При цьому, ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Opel Frontera», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на підставі усної домовленості з ТзОВ ВНФ «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС», не перебуваючи з останнім у трудових відносинах, що підтверджується листом ТзОВ ВНФ «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС» від 08.09.2020 року №09/08-01 за підписом директора Гудими В.Р., який надійшов 09 вересня 2020 року на виконання ухвали суду від 26 серпня 2020 року у даній справі в частині витребування від ТзОВ ВНФ «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС» письмових доказів перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах з ТзОВ ВНФ «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС» та правової підстави користування ОСОБА_1 транспортним засобом «Opel Frontera», реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.45).

Відповідно до страхового акта від 15 березня 2020 року №f-10054/2 (а.с.96) сума страхового відшкодування становила 24 667,27 грн. без врахування ПДВ.

На виконання умов договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності та згідно зі страховим актом №f-10054/2 від 15.03.2020 ПрАТ «УАСК АСКА» сплатило страхове відшкодування у розмірі 24 667,27 грн., отримання якого підтверджує позивач у позовній заяві.

Разом з тим, відповідно до висновку експерта судової автотоварознавчої експертизи ОСОБА_3 від 14.07.2020 №102 вартість відновлювального ремонту автомобіля «PORSCHE CAYENNE», реєстраційний номер НОМЕР_3 , станом на 08.07.2021 року становить 72 481,41 грн. без врахування ПДВ (а.с.13-18).

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

При цьому, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч.1 ст.1187 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб`єктного складу відповідальних осіб (коли обов`язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Положення частини першої статті 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (частина друга статті 1187 ЦК України).

Тобто нормами ч. 2 ст. 1187 ЦК України визначено особливого суб`єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, це є його законний володілець.

Юридична ознака володільця полягає в тому, що володільцем визнається тільки та особа, яка на відповідних правових підставах володіє об`єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку.

Згідно з коментованою ст.1187 ЦК України особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для виникнення відповідальності: а) наявність шкоди; б) протиправна дія заподіювача шкоди; в) наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду джерелом підвищеної небезпеки покладається на володільця джерела.

Правила ч. 2 ст. 1187 ЦК України вказують на дві ознаки володільця джерела підвищеної небезпеки - юридичну і матеріальну. Так, за юридичною ознакою володільцем визнається тільки та особа, яка володіє певним правом по відношенню до джерела підвищеної небезпеки. Таким правом може бути право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо. Згідно з матеріальною ознакою володільцем визнається той власник або інший титульний володілець джерела підвищеної небезпеки, який одночасно фактично його використовує, зберігає або утримує.

Якщо власник передає транспортний засіб іншій особі в технічне управління без належного правового оформлення, то суб`єктом відповідальності є власник транспортного засобу. Якщо ж особа керувала транспортним засобом по довіреності (на правовій підставі), то на неї покладається обов`язок відшкодувати завдану шкоду, а не на власника.

Згідно з ч.1 ст.206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, може нести лише юридична особа або громадянин, що правомірно володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом на відповідній правовій підставі (здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав: договору оренди, довіреності тощо), використання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Матеріальна, або юридична, ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) об`єктами, які створюють підвищену небезпеку. У разі якщо управління небезпечним об`єктом передається третій особі без належного юридичного оформлення (без відповідної правової підстави, наприклад управління транспортним засобом без оформлення довіреності), вважається, що об`єкт не вийшов із володіння його безпосереднього володільця і саме він повинен відповідати за шкоду заподіяну належним йому на праві приватної власності транспортним засобом.

Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т. п.).

Оскільки, транспортний засіб марки «Opel Frontera», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на час вчинення ДТП належав на правах власності відповідачу ТзОВ ВНФ «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС», а відповідач ОСОБА_1 керував таким на підставі усної домовленості з ТзОВ ВНФ «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС», без будь-якого оформлення цивільно-правового договору та/або довіреності на управління транспортним засобом, тобто без належного правового оформлення, слід дійти висновку, що вказаний транспортний засіб не вибув із володіння його безпосереднього володільця - ТзОВ ВНФ «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС» та знаходився у сфері його фактичного господарського впливу, а тому саме останнє є відповідальним за шкоду заподіяну цим транспортним засобом позивачу.

Суд відхиляє доданий відповідачем до клопотання про скасування заходів забезпечення позову договір позички транспортного засобу від 01.11.2019 року, оскільки процесуальним обов`язком відповідача є подання доказів разом з поданням відзиву (ч.3 ст.83 ЦПК України), а докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч.8 ст.83 ЦПК України).

Таким чином, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку - позивача).

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч.4 ст.83 ЦПК України).

Однак, наявності таких об`єктивних обставин заявником не наведено, а судом не встановлено.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України).

Підставами відшкодування шкоди за цим деліктом є: а) наявність шкоди; б) протиправна дія заподіювача шкоди; в) наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (незалежно від вини).

Відповідно до ч.3 ст.988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено правило, згідно з яким, при настанні страхового випадку, страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно з вимогами ст.12 цього Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст.37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18).

Статтями 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Судом встановлено, що сторонами у справі не оспорюється факт ДТП, вина відповідача ОСОБА_1 та отримання позивачем від страховика суми страхового відшкодування (вартість матеріального збитку з урахуванням фізичного зносу автомобіля) у розмірі 24 667,27 грн. Предметом спору є відшкодування моральної шкоди та різниці між вартістю відновлювального ремонту та сумою страхового відшкодування, необхідних для відновлення пошкодженого автомобіля,визначена в розмірі 57 376,97 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Аналогічні по суті висновки, викладено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі №754/1114/15-ц (провадження №61-1156св 18), від 13 червня 2019 року у справі №587/1080/16-ц (провадження №61-20762св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 370/2787/18 (провадження №61-11244св19), від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц (провадження №61-30908св18), від 21 лютого 2020 року у справі №755/5374/18 (провадження №61-14827св19), від 22 квітня 2020 року у справі №756/2632/17 (провадження №61-12032св19), від 15 жовтня 2020 року у справі №755/7666/19 (провадження № 61-10010св20), від 22 квітня 2021 року у справі №759/7787/18 (провадження №61-10773св20), підстав відступати від яких суд не вбачає.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2018 року у справі № 523/5890/15-ц (провадження № 61-18781св18) зроблено висновок, що «всі операції з надання послуг із страхування, в тому числі пов`язані компенсацією страховиком збитків, понесених потерпілим при настанні страхового випадку, не є об`єктом оподаткування ПДВ. В зв`язку з чим, за загальним правилом, як при визначенні розміру страхових платежів, так і при визначенні розміру матеріального збитку чи страхової виплати, підлягаючої до відшкодування страхувальнику чи безпосередньо потерпілій особі (пункт 36.4 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), податок на додану вартість не нараховується, окремим рядком не виділяється та страховики не є платниками ПДВ по таких операціях. У разі, якщо страхові суми спрямовуються безпосередньо на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об`єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплат на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком у розрахункових документах. Зазначені зобов`язання виникають лише внаслідок фактичного надання послуги з проведення такого ремонту за умови, що виконавець цієї послуги є платником ПДВ. У випадку не проведення фактичного ремонту транспортного засобу, податкові зобов`язання не виникають».

У постанові від 6 липня 2018 року по справі № 924/675/17 Верховний Суд дійшов висновку, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру, виходять з фактичної суми, встановленої висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 21 грудня 2020 року №911/286/20, від 13.03.3018 у справі №910/9396/17, від 06.07.2018 у справі №924/675/17.

З огляду на наведене, доводи представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Ікавого М.Р., що при вирішенні цієї справи застосуванню підлягає звіт оцінювача ОСОБА_4 , не заслуговують уваги.

Також, безпідставними є твердження представника відповідача ОСОБА_1 , що висновок судової автотоварознавчої експертизи від 14.07.2020 №102 неправильний з причин проведення експертом ОСОБА_3 розрахунку відновлювального ремонту за курсом євро станом на 08.07.2021 року замість курсу євро на дату вчинення ДТП, оскільки такий розрахунок експертом проведено станом на день огляду та дослідження пошкодженого автомобіля PORSCHE CAYENNE 08.07.2021 року, ремонт якого не здійснено.

Оскільки, згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи від 14.07.2020 №102 вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу ОСОБА_2 , завданого внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, 86 977,69 грн. з ПДВ перевищує виплачений розмір страхового відшкодування 24 667,27 грн. (без ПДВ), то на користь позивача підлягає стягненню різниця між вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу та отриманим страховим відшкодуванням.

Суд погоджується з доводами позивача, що за даних обставин розмір майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, станом на 08.07.2021 року становить 57 376,97 грн. із розрахунку 86 977,69 грн. вартості відновлювального ремонту з ПДВ мінус 29 600,72 грн. отриманого страхового відшкодування із донарахуванням ПДВ до такого.

Між тим, розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов`язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно зі статтею 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі №754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св 18), від 21 лютого 2020 року у справі №755/5374/18 (провадження № 61-14827св19), від 22 квітня 2020 року по справі справа №756/2632/17 (провадження № 61-12032св19), від 22 квітня 2021 року по справі №759/7787/18 (провадження №61-10773св20), підстав відступати від яких суд не вбачає.

Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Оскільки, відповідач ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Opel Frontera», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на підставі усної домовленості з ТзОВ ВНФ «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС», без належного правового оформлення, відтак вказаний транспортний засіб не вибув із володіння його безпосереднього володільця - ТзОВ ВНФ «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС» та знаходився у сфері його фактичного господарського впливу, а тому належним відповідачем є ТзОВ ВНФ «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС», з якого слід стягнути на користь позивача різницю між вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу та отриманим страховим відшкодуванням у розмірі 57 376,97 грн., а також 3 000,00 грн. витрат за проведення судової автотоварознавчої експертизи. Водночас, у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 - відмовити.

Що стосується позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п.3 ч.2 ст.11 ЦК України). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події (ч.6 ст.11 ЦК України).

Згідно з пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Судом встановлено, що ДТП стало результатом винних дій відповідача ОСОБА_1 .

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною третьої цієї статті моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з частиною четвертою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

З огляду на викладене можна дійти висновку про те, що власник автомобіля є зобов`язаною особою та несе відповідальність перед потерпілим за завдану джерелом підвищеної небезпеки шкоду у випадку, якщо в момент дорожньо-транспортної пригоди він керував транспортним засобом (тобто є заподіювачем шкоди) або у випадку, передбаченому ч.2 ст.1187 ЦК України.

Враховуючи, що на момент ДТП транспортний засіб марки «Opel Frontera», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував відповідач ОСОБА_1 , не вибув із володіння його безпосереднього володільця - ТзОВ ВНФ «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС», тому обов`язок по відшкодуванню завданої внаслідок ДТП моральної шкоди покладається на власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки. Відтак, позовні вимоги до ТзОВ ВНФ «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС» у цій частині підлягають задоволенню, а до відповідача ОСОБА_1 у задоволенні таких слід відмовити.

Згідно із роз`ясненнями, наданими у пунктах 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4, обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, тому, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Позивач не зобов`язаний доводити вину відповідача у заподіянні шкоди. Особа, якій спричинено шкоду, подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір спричиненої шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Подібний висновок наведено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 61/8496/15-ц, провадження №14-154цс19.

Як зазначено у пункті 53 постанови Верховного Суду від 01 квітня 2020 року по справі №821/1841/17, практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував обставини справи, доведеність вини відповідача у вчиненні ДТП, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач у зв`язку з пошкодженням його майна, характер майнових втрат, зокрема, враховано зміни звичайного укладу життя позивача та додаткові зусилля для його організації у зв`язку із неможливістю експлуатувати придбаний ним транспортний засіб, неможливість здійснювати звичайну щоденну діяльність, пошкодження автомобіля у період Різдвяних свят, відмову відповідача від відшкодування завданих збитків, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, вимоги ч.2 ст.37 Закону України «Про дорожній рух», що експлуатація транспортних засобів з технічними несправностями забороняється, у зв`язку з чим пошкоджений внаслідок ДТП автомобіль PORSCHE CAYENNE знаходиться під законодавчою забороною його експлуатації до завершення відновлювального ремонту, а відтак виходячи із засад розумності і справедливості, а також усталеної практики Європейського суду з прав людини, розмір моральної шкоди необхідно визначити у 40 000 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З урахуванням вищевказаного, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд вважає, що для відшкодування шкоди наявні правові підстави, оскільки дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_1 , внаслідок порушення ним Правил дорожнього руху, страховик ПрАТ «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» сплатило потерпілій у дорожньо-транспортній пригоді особі страхове відшкодування, на момент ДТП транспортний засіб не вибув із володіння його безпосереднього володільця ТзОВ ВНФ «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС», а тому відповідно до статті 1194 ЦК України позивач має право на відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика, моральної шкоди згідно з вимогами ст.23 ЦК України, отже, наявні підстави для задоволення позовних вимог до відповідача ТзОВ ВНФ «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС» у цій частині.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 10-13, 19, 76, 77, 79, 80, 83, 89, 95, 141, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273, 353 ЦПК України -

ВИРІШИВ:

позов частково задоволити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-наукова фірма «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС» на користь ОСОБА_2 майнову шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, у розмірі 57 376,97 гривень, витрати за проведення судовим експертом Галамай Я.І. судової автотоварознавчої експертизи у розмірі 3 000,00 гривень, відшкодування моральної шкоди у розмірі 40 000,00 гривень та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 003,76 гривень, а всього разом 101 380,73 гривень (сто одну тисячу триста вісімдесят гривень сімдесят три копійки).

В решті позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду Львівської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-наукова фірма «ГАЛЕЛЕКТРОСЕРВІС», ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 31362392, адреса: місто Львів, вул. Володимира Великого, буд.51, кв.119.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Приватне акціонерне товариство «Українська акціонерна страхова компанія АСКА», ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 13490997, адреса: місто Запоріжжя, вул. Перемоги, 97-А.

Дата складення повного судового рішення - 08.10.2021 року.

Суддя Мартинишин М.О.