Рішення № 100225044, 01.10.2021, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/4131/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2021 року м.Львів

Залізничний районний суд м.Львова в складі головуючого судді Колодяжного С.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

ОСОБА_1 11.06.2021 року звернувся в суд з позовом, в якому просить стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (далі - ЛМКП «Львівтеплоенерго») 43166,76 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2020 року по 14.04.2021 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 01.12.2009 року працював у ЛМКП «Львівтеплоенерго», в тому числі з 13.06.2016 року на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування по п`ятому розряду. 21.12.2020 року відповідно до наказу №890-к був звільнений з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників. Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 04.01.2021 року, яке набрало законної сили, стягнуто із ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь позивача 28062 грн. недоплаченої частини заробітної плати та 35439,87 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. 14.04.2021 року відповідачем було фактично виплачено позивачу нараховані суми, а тому позивач має право згідно ст.117 КЗпП України на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позивачем подано розрахунок, згідно якого розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 43166,76 грн.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 14.06.2021 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

У вказаний строк представник відповідача Негря Г.Ю. подала суду відзив на позовну заяву, який отриманий судом 08.07.2021 року, в якому проти позову заперечує, зазначивши, що суд має застосувати принцип співмірності та зменшити розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки позивачу було недоплачена заробітна плата внаслідок застосування невірної формули розрахунку та різниця недонарахованої заробітної плати становить 18,20% від загальної суми нарахованої і отриманої заробітної плати. Вважає позовні вимоги необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні позову. Крім цього, просить застосувати строк позовної давності.

Представник позивача 19.07.2021 року подала до суду відповідь на відзив, у якому вказує на безпідставність заперечень відповідача проти позову і просить позов задовольнити.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, дослідивши подані докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються, доводи сторін, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1, 2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зі змісту ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - достатності.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01.12.2009 року працював у ЛМКП «Львівтеплоенерго», в тому числі з 13.06.2016 року на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування по п`ятому розряду, а 21.12.2020 року відповідно до наказу №890-к був звільнений з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників.

Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 04.01.2021 року у цивільній справі №462/6766/20 стягнуто із ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в розмірі 28062 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв?язку із порушенням строків виплати в розмірі 35439,87 грн. Рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також встановлено, що 14.04.2021 року відповідачем було проведено позивачу оплату заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати відповідно до згаданого вище рішення суду.

Однак, стягнуті відповідно до рішення Залізничного районного суду м. Львова від 04.01.2021 року у цивільній справі №462/6766/20 суми не включають середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.

Дослідженням письмових доказів у справі встановлено, що всупереч наведеним вимогам законодавства України відповідач у день звільнення позивача 21.12.2020 року не здійснив з ним усіх розрахунків.

Поряд з цим, відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості сум належних при звільненні роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз`яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

На день звільнення ОСОБА_1 виплату всіх належних від підприємства сум проведено не було, а своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені у залежність від фінансово-господарської діяльності або наявності коштів у роботодавця.

Ураховуючи встановлені судом обставини, в тому числі факт нездійснення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні, та указані вимоги законодавства, суд вважає, що ОСОБА_1 на підставі статті 117 КЗпП України має право на виплату йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто з 21.12.2020 року по 14.04.2021 року.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 р (надалі - Порядок).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до п. 3 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.

Суд встановив, що відповідно до розрахункових листів заробітна плата ОСОБА_1 за останні два календарні місяці перед звільненням - жовтень-листопад 2020 року становить 23243,75 (11878,83 + 11364,92) грн.

Враховуючи, що позивачем було відпрацьовано за жовтень-листопад 2020 року 42 (21+21) робочих дні, то його середньоденна заробітна плата складає 553,42 грн. (23243,75 грн. : 42 дні).

Отже, середній заробіток, який підлягає виплаті за весь час затримки по день фактичного розрахунку, обчислюється шляхом множення 553,42 грн. (середньоденна заробітної плати) на кількість робочих днів за весь час затримки.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 03 серпня 2019 року №б/н «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» норма тривалості робочого часу за 2020 рік становить 251 робочий день, а за період з 22.12.2020 року по31 грудня 2020 року 7 робочих днів.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 05 серпня 2016 року №11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» норма тривалості робочого часу на 2017 рік становить 249 робочих днів.

Згідно листа Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 12 серпня 2020 року №3501/06/219 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік» норма тривалості робочого часу за період з 01 січня по 14 квітня 2021 року становить71 робочий день.

Разом кількість робочих днів за весь час затримки розрахунку, тобто починаючи з 22.12.2020 року по 14.04.2021 року становить 78 робочих днів. Відтак, середній заробіток, який підлягає виплаті за час затримки виплати заробітної плати після звільнення позивача складає 43166,76 грн. (553,42 грн. Х 78 робочих днів).

Враховуючи наведене, судом встановлено, що наданий позивачем розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2020 року по 14.04.2021 року в сумі 43166,76 грн. проведено у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, і не спростовано відповідачем.

Доводи відповідача щодо необхідності застосування принципу співмірності і зменшення розміру середнього заробітку не можуть прийматись до уваги і відхиляються судом з наступних мотивів.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Згідно правової позиції Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року в справі №761/2451/15-ц закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплату всієї суми, що йому належить; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.

Крім цього, Верховним Судом у цій справі зазначається, що нормою частини другої статті 117 КЗпП України встановлено, що у разі позитивного для працівника вирішення судом спору про розміри належних йому сум, роботодавець не звільняється від оплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що підтверджується і правовим висновком Верховного Суду України у постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 6-788цс16.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 04.01.2021 року, яке набрало законної сили, у справі №462/6766/20 позов ОСОБА_1 було задоволено в повному обсязі та стягнуто 28062 грн. недоплаченої частини заробітної плати та 35439,87 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Відтак, суд вважає, що оскільки вимоги позивача щодо розміру належних йому при звільненні сум судом задоволено в повному обсязі, тому й підстав для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у суду немає.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 43166,76 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, відповідно до положень ст.141 ЦПК України, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 908 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені та документально підтверджені останнім витрати, пов`язані з розглядом справи, що становлять 3000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, оскільки розмір цих витрат відповідає критеріям співмірності, визначеним ч.4 ст.137 ЦПК України.

Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 263-265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити.

Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 грудня 2020 року по 14 квітня 2021 року у розмірі 43166,76 грн., без урахування податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цих сум відповідно до законодавства України.

Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 908 грн. судового збору та 3000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду, згідно п.15.5 Перехідних положень ЦПК України - через Залізничний районний суд м.Львова.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно з п.3 Розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 ;

відповідач - Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», код ЄДРПОУ - 05506460, місцезнаходження - 79040, м.Львів, вул. Д.Апостола, буд. 1.

Текст рішення складено 01.10.2021 року.

Суддя /підпис/

З оригіналом згідно.

Суддя: С.Ю. Колодяжний