Рішення № 10020923, 01.04.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 14/7901.04.09

Господарський суд міста Києва у складі судді Нарольського М.М.,

розглянувши матеріали справи№ 14/79

за позовомВідкритого акціонерного товариства «Золочівзернопродукт»

доДержавного комітету України з державного матеріального резерву

простягнення 721871,43 грн.

за участю представників сторін від позивача- не зявились від відповідача- не зявились ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В липні 2008 року Відкрите акціонерне товариство «Золочівзернопродукт»(надалі ВАТ «Золочівзернопродукт») звернулось в господарський суд міста Києва з позовом до Державного комітету України з державного матеріального резерву (надалі - Комітет) про стягнення 721871,43 грн. витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та утримання складу мобілізаційного резерву.

В обґрунтування предявлених вимог позивач посилається на те, що ним зберігались матеріальні цінності державного матеріального резерву з 1998 р., в звязку з чим позивачем понесені витрати на зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву, які не відшкодовані відповідачем. З цих підстав просив позов задовольнити, стягнувши з відповідача на свою користь суму боргу, інфляційні витрати, три відсотки річних, упущену вигоду, а також понесені ним по справі судові витати.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.08.2008 р. порушено провадження у справі, призначено розгляд справи у судовому засіданні на 29.08.2008 р., зобовязано сторони виконати певні дії.

В судовому засіданні 29.08.2008 р. представник позивача відмовився від клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб Державного казначейства України, Регіонального відділення фонду держмайна у Львівській області та Державної акціонерної компанії «Хліб України», які не підтримав і відповідач.

Судом оголошено перерву в судовому засіданні 29.08.2008 р. до 19.09.2009 р. у відповідності до ст. 77 ГПК України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.09.2008 р у справі № 14/79 призначено судову бухгалтерську (економічну) експертизу з метою встановлення фактичного розміру витрат, понесених ВАТ «Золочівзернопродукт»на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, утримання складу мобілізаційного резерву за період з 01.11.1998 р. по 01.08.2008 р. та зупинено провадження у справі на час проведення експертизи.

21 січня 2009 р. до господарського суду міста Києва надійшов висновок № 10473 судово-економічної експертизи разом з матеріалами справи № 14/79, в звязком чим суд ухвалою від 23.01.2009 р. поновив провадження у справі та призначив судове засідання на 18.02.2009 р. з викликом сторін, яких зобовязав надати письмові пояснення з урахуванням висновку судово-економічної експертизи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.02.20098 р. суд відклав розгляд справи на 04.03.2009 р. у відповідності до ст. 77 ГПК України.

В судовому засіданні 04.03.2009 р. представник позивача подав суду пояснення до позовної заяви по справі № 14/79 з уточненим розрахунком позовних вимог, відповідно до якого просить суд стягнути з відповідача 412669,76 грн. основного боргу, 27900,00 грн. втраченої вигоди, 135403,12 грн. інфляційних нарахувань, 31414,53 грн. 3 % річних.

Представник відповідача проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 29.08.2008 р.

В судовому засіданні 04.03.2009 р. оголошено перерву до 01.04.2009 р. відповідно до ст. 77 ГПК України для підготовки повного тексту рішення.

В судове засідання 01.04.2009 р. представники сторін не зявились, про причини неявки суд не повідомили, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 01.04.2009 р. оголошено повний текст рішення у справі № 14/79.

Судом, у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 29 серпня 2002 року між Державним комітетом з державного матеріального резерву та ВАТ «Золочівзернопродукт»укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 41 (далі - Договір). Договір підписано сторонами та скріплено печатками.

Предметом Договору є зберігання матеріальних цінностей державного резерву, що здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача. Комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1.

Згідно Договору зберігач зобов'язаний вжити заходів для належного зберігання цінностей відповідного виду; закладати на відповідальне зберігання цінності, передбачені номенклатурою; надсилати Комітетові акти форми № 1; відшкодовувати втрату, нестачу цінностей та їх пошкодження; щороку подавати Комітетові станом на 1 січня звіт форми № 2; щороку разом з річним звітом форми № 12 подавати кошторис витрат на збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік згідно з п. 10.3 Інструкції про порядок фінансування заходів з мобілізаційної підготовки народного господарства України, затвердженої Мінфіном 30.03.1996 р. № 111/03 тощо.

В свою чергу, Комітет зобовязаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі; контролювати додержання умов зберігання цінностей, їх наявність та якісний стан.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини по зберіганню матеріальних цінностей державного матеріального резерву, врегульовані главою 36 Цивільного кодексу УРСР, главою 66 ЦК України, Законом України «Про державний матеріальний резерв».

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 417 ЦК УРСР, ч. 3. ст. 947 ЦК України при безоплатному зберіганні поклажодавець зобовязаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 7 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв»відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 р. № 532 «Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву»передбачено Державному комітетові з державного матеріального резерву спрямовувати на відшкодування витрат відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву кошти, одержувані як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей.

У п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого вищезгаданою постановою Кабінету Міністрів України передбачено, що відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за встановленою формою за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Таким чином, фінансування витрат підприємств-зберігачів здійснюється як з державного бюджету, так і з інших джерел.

За Договором відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) за зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між Комітетом та Зберігачем.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей.

Слід зазначити, що до моменту підписання вищевказаного Договору зберігання матеріальних цінностей державного резерву здійснювалось ВАТ «Золочівзернопродукт»без укладення договорів відповідального зберігання, в той час як ВАТ «Золочівзернопродукт»неодноразово направлялись Комітету листи, примірники договору та претензії щодо укладення договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (докази містяться в матеріалах справи).

Відповідно до висновків актів Контрольно-ревізійного відділу у Золочівському районі Контрольно-ревізійного управління Львівської області від 24.11.2000 р. № 8-04 та від 21.01.2005 р. № 29-38 слідує, що у складських приміщеннях ВАТ «Золочівзернопродукт» з 1996 року зберігаються матеріальні цінності мобілізаційного резерву, тобто ВАТ «Золочівзернопродукт»здійснює витрати, повязані з їх зберіганням.

Відповідно до п. 2.7 Договору зберігач зобовязаний щороку подавати Комітету станом на 1 січня звіт форми № 12, станом на 1 липня інформацію про результати перевірки якості і умов зберігання цінностей, а також про відповідність цінностей цілям, для яких вони призначені, за формою, встановленою Комітетом.

Згідно п. 2.8 Договору зберігач зобовязаний щороку разом з річним звітом форми № 12 подавати кошторис витрат на збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік згідно з п. 10.3 Інструкції про порядок фінансування заходів з мобілізаційної підготовки народного господарства України, затвердженої Мінфіном 30.03.1996 р. № 111/03.

На виконання вимог п. 2.8 Договору позивач направив на адресу Комітету кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у 2003 році (лист від 20.01.2003 р. № 2). Крім того, на виконання вимог п. 2.7 Договору позивачем направлено річний звіт про наявність та якісний стан матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 01.01.2008 р. (лист від 09.01.2008 р. № 3-ДСК).

Як стверджує позивач, протягом 01.11.1998 по 01.08.2008 років, в тому числі відповідно до умов Договору, позивач зберігав у себе матеріальні цінності державного матеріального резерву та, відповідно до поданої позовної заяви та уточненого розрахунку позовних вимог від 04.03.2009 р., поніс витрати на їх зберігання в розмірі 412669,76 грн. Вказані витрати, на думку позивача, включають в себе 180072,28 грн. амортизаційних відрахувань, витрати по акту КРУ у Золочівському районі на суму 108616 грн., витрати на виплачену заробітну плату працівникам в розмірі 63997,32 грн.; витрати на орендну плату в розмірі 52920 грн.; витрати на паливо-енергетичні та інші витрати на суму 7064,16 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.09.2008 р. з метою встановлення точного фактичного розміру витрат, понесених ВАТ «Золочівзернопродукт»на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та утримання складу мобілізаційного резерву за період з 01.11.1998 р. по 01.08.2008 р. призначено судову бухгалтерську (економічну) експертизу.

Відповідно до ч. 5 ст. 42 ГПК України висновок судового експерта оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Аналізуючи матеріали справи, первинні документи, в тому числі висновок № 10473 від 16.12.2008 р. судово-економічної експертизи, судом встановлено, що ВАТ «Золочівзернопродукт»понесено витрати на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за період з 01.11.1998 р. по 01.08.2008 р. на загальну суму 232597,48 грн., а саме: витрати, які знайшли своє відображення в акті КРУ у Золочівському районі від 24.11.2000 р. № 8-04 на суму 108616 грн., витрати на виплачену заробітну плату працівникам в розмірі 63997,32 грн.; витрати на орендну плату в розмірі 52920 грн.; витрати на паливо-енергетичні та інші витрати на суму 7064,16 грн.

При цьому, амортизаційні відрахування, заявлені позивачем в розмірі 180072,27 грн., не підтверджені матеріалами справи та висновком судово-економічною експертизи.

Згідно відомості нарахування амортизації за період з 1998 р. по 2007 р. залишкова вартість складу мобілізаційного резерву станом на початок четвертого кварталу 1998 року складала 496713,34 грн. Протягом 1998-2007 років нараховано знос будівлі складу на загальну суму 180072,27 грн.

Пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів», затвердженого наказом Мінфіну України від 31.03.1999 р. № 87 визначено, що амортизація - це систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації). Знос основних засобів - сума амортизації об'єкта основних засобів з початку його корисного використання.

Як вбачається з актів перевірок ВАТ «Золочівзернопродукт»на предмет збереження, утримання та використання державного майна, яке не увійшло до статутного фонду Товариства в процесі приватизації, та перебуває на його балансі, від 24.10.2001 р., від 21.09.2005 р., від 20.12.2007 р. без номерів, проведених регіональним відділенням ФДМУ по Львівській області, зазначено, що склад мобілізаційного резерву площею 1449,1 кв. м є в наявності, а його стан визначено як незадовільний та аварійний, і зазначено, що матеріальні цінності мобілізаційного резерву зберігаються в складських приміщеннях ВАТ «Золочівзернопродукт»та в конторі-лабораторії.

Відповідно до матеріалів справи та висновку судового експерта, склад мобілізаційного резерву непридатний для зберігання матеріальних цінностей та не експлуатується, а тому, амортизація його вартості не повинна нараховуватись позивачем. Амортизація та знос основних засобів (складу мобілізаційного резерву) не відноситься до грошових коштів, внаслідок чого сума амортизаційних відрахувань 180072,27 грн. не обґрунтовано заявлена ВАТ «Золочівзернопродукт»до стягнення згідно позовної заяви.

Таким чином, в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР, ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до предявлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Відповідно до ч. ч. 3, 4, 5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

В судовому засіданні 04.03.2009 р. відповідач подав суду заяву про застосування строку позовної давності, в якій просить суд застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення витрат на відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву. Подана заява мотивована тим, що позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача витрат за зберігання матеріальних цінностей починаючи з 1998 року.

Враховуючи подану відповідачем заяву та положення чинного законодавства, не вбачаючи причин пропуску встановленого законом строку позовної давності поважними, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в межах строку позовної давності.

Згідно розрахунку позивача, який зроблений ним в межах строку позовної давності, перевіреного судом, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню в межах трирічного строку 94443,76 грн. основної заборгованості, яка складається з витрат на виплату заробітної плати працівникам підприємства на суму 34459,60 грн., з витрат на оренду складських приміщень на суму 52920,00 грн., з паливо-енергетичних та інших витрати на суму 7064,16 грн.

Відповідно до частини 6 Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно законодавству, зокрема, згідно Закону України «Про державний матеріальний резерв», інших актів законодавства.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно уточненого розрахунку, перевіреного судом, позивачем заявлено до стягнення в межах строку позовної давності 21920,14 грн. інфляційних витрат та 3618,14 грн. 3% річних, які визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Поряд з цим, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 27900 грн. упущеної вигоди. Вказана вимога мотивована тим, що в звязку з пошкодженням в 1999-2000р.р. складу мобілізаційного резерву, правління позивача було змушене перемістити матеріальні цінності на складські приміщення, а саме в частину складу № 7 (занята площа - 180 м.кв.) Як стверджує позивач, цей склад неодноразово можна було віддати в оренду. Оскільки в одній частині цього складу розміщений мобрезерв, в оренду було передано другу його частину при тому, що орендар мав бажання використовувати все приміщення. Внаслідок чого, за період з 01.01.2006 р. по 01.01.2008 р. позивач не отримав 27900 грн. А тому, останній вважає, що за звичайних обставин він міг би реально одержати дохід, якби його право не було порушене в звязку з необхідністю зберігання мобілізаційного резерву на складських приміщеннях.

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

В силу ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті доходи, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Слід зазначити, що діяння заподіювача збитків має містити всі необхідні ознаки, а саме: 1) воно повинно заподіювати збитки, 2) бути протиправним, 3) причинно пов'язаним зі збитками, 4) винним. Тому, для застосування позадоговірної відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення.

Виходячи з цього, позивач повинен був довести наявність збитків і неправомірної поведінки відповідача, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків, розмір відшкодування. В свою чергу відповідач повинен доводити відсутність своєї вини.

Важливим елементом доказування наявності збитків у вигляді очікуваного і не одержаного прибутку є встановлення причинного зв'язку між протиправними діями чи бездіяльністю заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

При цьому позивач не враховує, що наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

В процесі розгляду справи позивач не надав суду належних доказів щодо наявності складу цивільного правопорушення, як необхідної умови для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Таким чином, позивачем не надано суду належних доказів наявності підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків. Позивачем не доведені суду обставини заподіяння збитків, наявності протиправної поведінки відповідача, причинного зв'язку між діями відповідача та понесеними збитками.

Тому, суд дійшов висновку про неправомірність та необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 27900 грн. упущеної вигоди.

Згідно зі статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, код 00034016) на користь Відкритого акціонерного товариства «Золочівзернопродукт»(Львівська обл. м. Золочів, вул. Вокзальна, 31, код 00954857) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, 94443,76 грн. основного боргу, 21920,14 грн. інфляційних витрат, 3618,14 грн. 3% річних, 1236,60 грн. витрат за проведення судової експертизи, 1199,82 грн. державного мита, 19,61 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині в позові відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

СуддяМ.М. Нарольський