Рішення № 10019048, 10.06.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2/17110.06.10 За позовом Головного управління комунального господарства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Відкритого акціонерного товариства «Готельний комплекс «Либідь»

третя особа: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Купава»

про стягнення 7942347,08 грн. -

Головуючий суддя Морозов С.М.

Судді: Котков О.В.

Бондаренко Г.П.

Секретар судового засідання Грузький Ю.О.

Представники:

від позивача: Бахір Т.В. (довіреність № 059/Ю-1638 від 29.04.2010);

від відповідача: Беляневич В.Е. (довіреність № 66 від 18.03.2010);

Мітіна Т.В. (довіреність від 26.01.2010);

від третьої особи: не зявились;

від прокуратури: Морозов В.Ю. (посвідчення).

Обставини справи:

Головне управління готельного господарства, туризму та курортів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Готельний комплекс «Либідь»(надалі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором позики у сумі 7942347,08 грн., в тому числі: 4 000000,00 грн. залишку позики, 3 148 484,07 грн. відсотків за користування позикою та 793 863,01 грн. пені. 16.09.2008 р. Головним управлінням комунального господарства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі позивач) подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій міститься вимога про стягнення з відповідача 4 000000,00 грн. залишку суми позики, 4 790 180,70 грн. відсотків за користування позикою, 188 257,02 грн. інфляційних нарахувань по тілу позики та процентів за її користування, 960 209,68 грн. пені, 532 826,30 грн. річних нарахувань на тіло позики та відсотків за її користування. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не повністю виконав зобовязання по договору позики № 1 від 9 грудня 1997 р., не повернув позивачу отриману позику та не сплатив відсотки у порядку, визначеному вказаним договором.

Відповідач надав відзив на позовну заяву в якому проти позову заперечував, посилаючись на наступні обставини:

-відповідач вважає, що спірну заборгованість перед позивачем має повернути покупець пакета акцій відповідача, яким, як встановлено господарськими судами у справі № 3/362 та у справі № 17/149-А, відповідно до умов приватизації пакета акцій відповідача та умов проведеного конкурсу, є ТОВ «Інвестиційна компанія «Купава»;

-відповідач також вважає, що вимоги позивача про стягнення відсотків за користування позикою є незаконними з огляду на те, що Київський апеляційний господарський суд у постанові від 02.10.2007 по справі № 36/474, залишеній в силі постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2007, дійшов висновку, що договір позики №1 від 09.12.1997р. суперечив чинному законодавству, оскільки Головне управління готельного господарства, туризму та курортів не мало дозволу або ліцензії НБУ на надання позик (кредитів);

-наданий позивачем до заяви про збільшення позовних вимог розрахунок позову в частині позовної вимоги про стягнення пені за період з 05.03.2008 по 01.09.2008 не відповідає приписам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України;

-вимоги позивача про стягнення процентів за договором та 3-х процентів річних є неправомірними, оскільки за своєю правовою природою проценти, встановлені договором, та проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, є однорідними;

-позовні вимоги про стягнення 3-х процентів річних та інфляційних є неправомірними, оскільки предявивши їх лише у вересні 2008 року позивач пропустив загальну позовну давність для їх предявлення.

Крім того, 21.07.2009 відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності на наслідків її спливу під час розгляду справи № 2/171.

Ухвалою від 04.04.2005 прийнята до розгляду позовна заява та порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 19.04.2005. 29.03.2005 р. позивач звернувся з заявою про накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача. 04.04.2005 р. позивачем подано клопотання про накладення арешту на приміщення ВАТ "Готельний комплекс "Либідь", яке знаходиться за адресою пл.Перемоги,1. Ухвалами господарського суду м. Києва від 05.04.2005 р. накладено арешт на належне відповідачу приміщення, що знаходиться за адресою м. Київ, пл.Перемоги,1, а також на належні відповідачу грошові кошти у сумі 7942347,08 грн., що знаходяться на рахунку № 26001664 в АППБ "Аваль" м.Києва, МФО 3000335. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2005 р. скасовано ухвалу господарського суду м. Києва від 05.04.2005 р. про накладення арешту на грошові кошти, ухвалу господарського суду м. Києва від 05.04.2005 р. про накладення арешту на приміщення відповідача залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 05.08.2005 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2005 р. залишено без змін.

17.06.2005 р. Генеральною прокуратурою України подано заяву про вступ її представника у справу № 2/171 з метою захисту інтересів держави в особі Головного управління готельного господарства, туризму Київської міської державної адміністрації.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 30.09.2005 р. розгляд справи призначено на 25.10.2005 р., в якому відповідачем було заявлене клопотання про здійснення фіксування судового процесу, в справі оголошено перерву до 21.11.2005 р. Судове засідання 21.11.2005 р. не відбулося, оскільки представником відповідача було подане клопотання про призначення колегіального розгляду справи. Згідно з розпорядженням голови суду від 24.11.2005 р. розгляд справи доручено здійснювати колегіально у наступному складі суддів: Ващенко Т.М. (головуюча), Домнічева І.О., Трофименко Т.Ю. Ухвалою від 29.11.2005 р. розгляд справи призначено на 15.12.2005 р. В судовому засіданні 15.12.2005 р., розгляд справи відкладено до 19.01.2006. В судовому засіданні 19.01.2006 сторони подали клопотання про продовження терміну розгляду справи на більш тривалий, ніж передбачений ст. 69 ГПК України, яке задоволене судом, розгляд справи відкладено до 02.03.2006, в якому оголошено перерву. В судовому засідання 16.03.2006 оголошено перерву. Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.03.2006 р. скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду м. Києва від 05.04.2005 р. щодо накладення арешту на приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, пл. Перемоги, 1.

В судовому засіданні 23.03.2006 р. відповідачем заявлено клопотання про зупинення провадження у справі, яке задоволено господарським судом м. Києва ухвалою від 23.03.2006 р., якою зупинено провадження у справі №2/171 до вирішення повязаної з нею справи № 36/474. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2006 р. припинено апеляційне провадження з перегляду ухвали господарського суду м. Києва від 20.03.2006 р. про скасування заходів забезпечення позову, ухвалу господарського суду м. Києва від 23.03.2006 р. про зупинення провадження у справі залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2006 р. скасовано ухвалу господарського суду м. Києва від 23.03.2006 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2005 р. у цій же справі, справу передано до розгляду господарському суду м. Києва. Ухвалою від 18.10.2006 р. розгляд справи призначено на 22.11.2006 р. Судове засідання 22.11.2006 не відбулося через скерування справи до Верховного суду України. Ухвалою Верховного Суду України від 16.11.2006 р. відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 27.09.2006 р.

Розпорядженням голови господарського суду м. Києва від 08.12.2006 розгляд справи доручено здійснювати колегії суддів у складі Мандриченко О.В. (головуючий), Домнічева І.О., Палій В.В. Ухвалою від 13.12.2006 р. розгляд справи призначено на 24.01.2007 р., якому розгляд справи відкладено до 22.02.2007. Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.02.2007 р. Головне управління комунального господарства визначено процесуальним правонаступником Головного управління готельного господарства та курортів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2007 р. відмовлено у прийнятті апеляційної скарги на ухвалу господарського суду м. Києва від 22.02.2007 р. Ухвалою Вищого господарського суду України від 11.06.2007 р. відмовлено у прийнятті касаційної скарги на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2007 р. Ухвалою Верховного Суду України від 16.08.2007 р. відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 11.06.2007 р.

Ухвалою від 13.12.2007 р. розгляд справи в судовому засідання призначено на 31.10.2007 р., в якому розгляд справи відкладено на 11.12.2007 р. Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.12.2007 р. зупинено провадження у справі до вирішення повязаної з нею справи № 36/474. Ухвалою господарського суду м. Києва від 31.03.2008 р. поновлено провадження у справі №2/171, розгляд справи призначено на 13.05.2008 р. Ухвалою від 13.05.2008 р. залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Купава»в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, розгляд справи відкладено до 24.06.2008.

Розпорядженням заступника голови господарського суду м. Києва від 07.07.2008 р. розгляд справи доручено здійснювати колегією суддів у наступному складі: головуючий суддя Мандриченко О.В., судді Прокопенко Л.В., Морозов С.М. Ухвалою від 09.07.2008 р. розгляд справи призначено на 21.07.2008 р. В судовому засідання 21.07.2007, у звязку з неявкою представників сторін в судове засідання, розгляд справи відкладено на 23.09.2008, яке не відбулося через хворобу судді Прокопенко Л.В. Ухвалою від 24.09.2007 розгляд справи призначено на 04.11.2008. Ухвалою господарського суду м. Києва від 04.11.2008 р. зупинено провадження у справі до вирішення Вищим адміністративним судом України заяви Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 09.10.2007 р. у справі № 17/149-А. Постановою Вищого господарського суду України від 15.04.2009р. ухвалу господарського суду м. Києва від 04.11.2008 р. про зупинення провадження у справі № 2/171 залишено без змін.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 06.07.2009 р. поновлено провадження у справі № 2/171, розгляд справи призначено на 21.07.2009 р. Ухвалою від 21.07.2009 розгляд справи призначено на 27.08.2009. Ухвалою від 27.08.2009 розгляд справи призначено на 13.10.2009, в якому розгляд справи відкладено до 12.11.2009. Судове засідання 12.11.2009 не відбулося через хворобу судді Прокопенко Л.В. Ухвалою від 23.11.2009 розгляд справи призначено на 10.12.2009. У вказану дату засідання не відбулося у звязку із хворобою судді Мандриченка О.В. Ухвалою від 11.12.2009 розгляд справи призначено на 02.02.2010, в яку засідання також не відбулося.

26.02.2010 р. позивач звернувся до господарського суду м. Києва з клопотанням про відвід складу суду. Ухвалою заступника голови господарського суду м. Києва від 04.03.2010 р. заява про відвід була залишена без задоволення, справу доручено здійснити у складі суду: Морозов С.М. (головуючий), судді Прокопенко Л.В., Котков О.В. Ухвалою від 09.03.2010 р. розгляд справи призначено на 08.04.2010 р.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду м. Києва від 06.04.2010 розгляд справи доручено здійснити у наступному складі суду: головуючий суддя Морозов С.М., судді Котков О.В. та Бондаренко Г.П. В судовому засіданні 08.04.2010 розгляд справи відкладено до 19.04.2010, в якому розгляд справи також відкладено до 18.05.2010. В судовому засіданні 18.05.2010 розгляд справи відкладено до 01.06.2010. В судовому засіданні 01.06.2010 за клопотанням позивача оголошено перерву для виготовлення повного тексту рішення до 10.06.2010. В судовому засіданні 10.06.2010 оголошено повний текст рішення.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

09.12.1997р. між Управлінням з питань готельного господарства, туризму та екскурсій Київської міської державної адміністрації (Позикодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Готельний комплекс «Либідь»(Позичальник) укладено договір позики № 1 (надалі Договір, Договір позики), відповідно до п.1.1. якого Позикодавець зобовязався надати Позичальнику цільову позику, а останній зобовязався використати її за цільовим призначенням і повернути позику у визначений цим договором строк із сплатою 12% (дванадцять відсотків) річних. Відповідно до п.2.1. Договору позика надана з метою реконструкції та підготовки готелю «Либідь»до щорічних зборів Європейського банку реконструкції та розвитку.

Згідно з п.3.1 Договору сума позики за договором становить 12 000000,00 гривень. Згідно з п.3.2 Договору сума позики як і відсотки за її використання зменшуються по мірі погашення позики.

Відповідно до п.п.4.2, 4.4 Договору позикодавець зобовязався надати позику у повному обсязі до 01.04.98 р., моментом надання позики є зарахування відповідної суми грошових коштів на розрахунковий рахунок позичальника у повному розмірі або частково.

Як підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем позивач перерахував відповідачу 12000000,00 грн. позики на виконання умов Договору.

У відповідності до п.5.1 Договору строк надання позики позичальнику становить 3 (три) роки з моменту зарахування грошей на розрахунковий рахунок позичальника. Відповідно до п.5.2. Договору строк, вказаний у п.5.1 цього договору, може бути продовжений на 2 (два) роки за згодою сторін.

28.12.1998 р. між Управлінням з питань готельного господарства, туризму та екскурсій Київської міської державної адміністрації та відповідачем укладено додаткову угоду до Договору позики, відповідно до п.1.1 якої сторони підтвердили факт надання відповідачу позики у сумі 12000000,00 грн. та домовились про дострокове повернення позики на умовах, передбачених цією угодою.

У відповідності до п.п. 1, 2 Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 03.07.2000 № 1052, Управління з питань готельного господарства, туризму та екскурсій Київської міської державної адміністрації було реорганізоване та на його базі створене Головне управління комунального і готельного господарства та туризму Київської міської державної адміністрації.

30 листопада 2000 року між Головним управлінням комунального і готельного господарства та туризму та відповідачем укладено Угоду про зміну і доповнення Договору №1 від 09.12.1997 (надалі Угода від 30.11.2000), у відповідності до якої сторони домовилися змінити п. п. 5.1, 5.2 Договору, вклавши їх у новій редакції, за якою строк надання позики Позичальнику становить 5 років з моменту зарахування грошей на розрахунковий рахунок Позичальника, а остаточний термін повернення Позичальником кредитних коштів та відсотків за користування позикою до державного бюджету 20 грудня 2003 року.

Згідно з п. 6.1 Договору по закінченню строку, вказаного в п.5.1 цього договору, позичальник зобовязується протягом 10 (десяти) банківських днів повернути суму позики, відсотки за користування нею, а також нараховані штрафні санкції.

Відповідно до п.6.2 Договору відсотки за користування позикою Позичальником нараховуються щомісячно (в розмірі 1-го відсотку від фактично отриманої суми позики), починаючи з моменту надання позики (її відповідної частини). За правилом п. 6.3 Договору виплата відсотків проводиться в наступному порядку: виплата відсотків починає здійснюватись з 01.07.98 р. (п.6.3.1 договору); виплата відсотків здійснюється з 01.07.98 р. щоквартально, не пізніше останнього дня кожного 3 (третього) місяця відповідного кварталу (п.6.3.2 договору); виплата нарахованих до 01.07.98 р. але не сплачених відсотків за користування позикою здійснюється рівними частинами на протязі наступних 2-х (двох) кварталів одночасно з виплатою відсотків за ці квартали (п.6.3.3 договору).

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2003р. по справі № 24/809 за позовом ТОВ «Інвестиційна компанія «Купава»до ВАТ «Готельний комплекс «Либідь»та Управління з питань готельного господарства, туризму та екскурсій КМДА (правонаступником якого є позивач у цій справі) про визнання недійсним договору, Управлінням було надано ВАТ «ГК «Либідь»суму позики в розмірі 12000 00,00 гривень в термін від 25.12.97 до 29.12.98 року: за грудень 1997 року 700000 гривень; за січень 1998 року 1000000 гривень; за лютий 1998 року 2500000 гривень; за березень 1998 року 3500000 гривень; за квітень 1998 року 2000000 гривень; за травень 1998 року 800000 гривень; за червень 1998 року 1000000 гривень; за липень 1998 року 120000 гривень; за вересень 350000 гривень; за грудень 30 000 гривень. ВАТ «Готельний комплекс «Либідь»в період з 2000 року до 2003 року повертав Управлінню суму позики: 26.06.00 - 500 000 гривень (платіжне доручення №754 від 26.06.00 p.); 21.09.00 - 500 000 гривень (платіжне доручення №1312 від 21.09.00 p.); 22.11.00 - 500 000 гривень (платіжне доручення №1714 від 22.11.00 p.); 26.12.00 - 200 000 гривень (платіжне доручення №1968 від 26.12.00 p.); 26.03.01 - 500 000 гривень (платіжне доручення №493 від 26.03.01р.); 26.06.01 - 600 000 гривень (платіжне доручення №1157 від 26.06.01р.); 27.09.01 - 600 000 гривень (платіжне доручення №1749 від 27.09.01р.); 20.12.01 - 600 000 гривень (платіжне доручення №2217 від 20.12.01р.); 27.03.02 - 300 000 гривень (платіжне доручення №501 від 27.03.02р.); 26.06.02 - 500 000 гривень (виписка за банку від 2002р.); 24 09.02 - 1000 000 гривень (платіжне доручення №1882 від 09.02р.); 25.12.02 - 700 000 гривень (платіжне доручення №2560 від 12.02 р.); 25.03.03 - 500 000 гривень (платіжне доручення №3106 від 25.03.03 р.); 26.06.03 - 500 000 гривень (виписка з банку від 26.06.03р.); 24.09.03 - 500 000 гривень (виписка з банку від 24.09.03р.) та сплачував відсотки, як це передбачено розділом 6 Договору позики: за 1998 рік - 500 000 гривень (довідка №223 від 25.11.03 року); за 1999 рік - 1900000 гривень (довідка №223 (довідка №223 від 25.11.03 року); 28.03.00 - 250 000 гривень (платіжне доручення №225 від 28.03.00 p.); 27.09.01 - 400 000 гривень (платіжне доручення №1749 від 27.09.01 р.); 20.12.01 - 400 000 гривень (платіжне доручення №2217 від 20.12.01 р.); 27.03.02 - 250 000 гривень (платіжне доручення №501 від 27.03.02 р.); 26.06.02 - 300 000 гривень (виписка з банку від 26.06.02р.).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору відповідачем повернуто позивачу всього 8000000,00 грн. позики та сплачено 4000000,00 грн. відсотків. Вказана обставина також не заперечується відповідачем.

24.06.04 Київською міською радою було прийняте рішення №307/1517, за яким на базі Головного управління комунального і готельного господарства та туризму виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було створено Головне управління готельного господарства, туризму та екскурсій. Цим рішенням також було затверджено Положення про Головне управління готельного господарства туризму та екскурсій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідно до якого Головне управління готельного господарства туризму та екскурсій є правонаступником Головного управління комунального і готельного господарства. Рішенням Київради від 15.07.2004 №461/1871 було внесено зміни до рішення Київради від 24.06.2004 №307/1517 відповідно до якого слова «Головне управління готельного господарства, туризму та екскурсій»замінено словами «Головне управління готельного господарства, туризму та курортів». Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 24.09.2004 № 1797 затверджене Положення про Головне управління готельного господарства, туризму та курортів. А Розпорядженням від 15.12.2004 № 2290 пункт 1 вказаного розпорядження № 1797 від 124.09.2004 доповнено абзацом, за яким Головне управління готельного господарства, туризму та курортів є правонаступником Головного управління комунального і готельного господарства та туризму виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

У відповідності до рішень Київської міської ради від 31.03.2005 № 247/2822 та від 11.10.2005 № 239/3700 (копії в матеріалах справи) Головне управління готельного господарства, туризму та курортів реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління комунального господарства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). А згідно із п. 3 Положення про Головне управління комунального господарства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 № 805/3380, вказане Головне управління є правонаступником Головного управління готельного господарства, туризму та курортів.

За таких обставин, зважаючи на вказані вище рішення, які наявні в матеріалах справи, Головне управління комунального господарства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - позивач) є правонаступником Управління з питань готельного господарства, туризму та екскурсій Київської міської державної адміністрації, яким укладався Договір позики №1 від 09.12.1997. А тому відповідач зобовязаний виконувати зобовязання за вказаним договором на користь позивача.

У відповідності до ст. 151 Цивільного кодексу УРСР (чинного на час укладення договору, надалі ЦК УРСР) в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою ст. 4 ЦК УРСР цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Правовідносини між позивачем і відповідачем виникли на підставі угоди Договору позики №1 від 09.12.1997. За вказаним договором між сторонами виникло зобовязання, за яким відповідач (боржник) зобов'язаний вчинити на користь позивача (кредитора) певну дію, а саме сплатити гроші, а кредитор (позивач) має право вимагати від боржника (відповідача) виконання його обов'язку.

У відповідності до ст. 374 ЦК УРСР за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.

А згідно із ст. 382 ЦК УРСР Кредитування державних організацій, колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій провадиться згідно з затвердженими планами шляхом видачі цільових строкових позичок Державним банком СРСР й іншими банками СРСР в порядку, встановленому законодавством Союзу РСР.Кредитування однієї організації іншою у натуральній або грошовій формі, в тому числі видача авансів, допускається лише у випадках, встановлених законодавством Союзу РСР.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2004 (яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.01.2005) по справі № 24/809 за позовом ТОВ «Інвестиційна компанія «Купава»до ВАТ «Готельний комплекс «Либідь»та Управління з питань готельного господарства, туризму та екскурсій КМДА (правонаступником якого є позивач у цій справі) про визнання недійсним договору, встановлено, що Договір №1 від 09.12.1997 року укладений сторонами відповідно до норм чинного на час укладення договору законодавства. У вказаній постанові також встановлено, що за змістом вказану угоду є всі підстави віднести до угоди про кредитування, умови якої закріплені в ст. 382 ЦК УРСР. Договір №1 від 09.12.1997 року відповідає вимогам закону (а.с. 24, т.с. 1). В постанові від 12.01.2005 у справі № 24/809 Вищий господарський суд України погодився з тим, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відповідність положень Договору нормам законодавства, чинного на момент його укладення.

Вказаний факт щодо відповідності Договору №1 від 09.12.1997 вимогам законодавства, чинного на момент його укладення, є для господарського суду м. Києва приюдиційним, оскільки він встановлений постановами Київського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України у справі № 24/809, в якій приймали участь ті ж сторони, що і в цій справі № 2/171, а також зважаючи на те, що саме на підставі встановленого факту відповідності спірного договору вимогам законодавства ТОВ «Інвестиційна компанія «Купава»було відмовлено в позові про визнання недійсним договору №1 від 09.12.1997.

Господарський суд м. Києва під час розгляду цієї справи критично оцінює висновок, викладений в постанові Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2007 у справі № 36/474 за позовом ВАТ «Готельний комплекс «Либідь»до Головного управління комунального господарства виконавчого органу Київської міської ради про визнання недійсним договору позики щодо невідповідності Договору №1 від 09.12.1997 вимогам законодавства, оскільки такий висновок не був покладений в основу прийнятого рішення про відмову в позові (підставою для відмови в позові став факт сплину строку позовної давності). А Вищий господарський суд України під час перегляду в касаційному порядку вказаної постанови Київського апеляційного господарського суду звернув увагу на те, що постановою Київського апеляційного господарського суду у справі № 24/809 спірний договір визнано таким, що відповідає вимогам законодавства, чинного на момент його укладення і в позові про визнання його недійсним відмовлено, та зазначив про те, що в звязку з цим правові висновки суду апеляційної інстанції (по справі № 36/474) щодо характеру правовідносин за цим договором не призвели до прийняття рішення про його недійсність (постанова ВГСУ від 20.12.2007 в матеріалах справи а.с. 24-27, т.с. 4). За таких обставин висновок Київського апеляційного господарського суду щодо характеру правовідносин сторін за Договором №1 від 09.12.1997, зазначений в постанові від 02.10.2007 по справі № 36/474 є оціночним судженням, зробленим цим судом під час вирішення справи, що не було покладене в основу прийнятого рішення, а тому твердження відповідача про необхідність надання йому преюдиціального значення під час вирішення цієї справи є помилковим.

Відповідно до ст. ст. 161, 162 ЦК УРСР (чинного на час укладення Договору) зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.

Умовами Договору було передбачено, що остаточний термін повернення Позичальником кредитних коштів та відсотків за користування позикою - 20 грудня 2003 року (п. 5.2 Договору в редакції Угоди від 30.11.2000), а по закінченню строку, вказаного в п.5.1 цього договору, позичальник зобовязується протягом 10 (десяти) банківських днів повернути суму позики, відсотки за користування нею, а також нараховані штрафні санкції (п. 6.1 Договору).

Вказане зобовязання по поверненню суми позики та сплаті відсотків за користування нею покладено умовами Договору саме на відповідача та не передбачено можливості виконання вказаного зобовязання третьою особою.

У відповідності до п. 7.1 Договору позики він набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного погашення позики з урахуванням п. 5.2 цього договору.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 р. встановлено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обовязків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Пунктом 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. встановлено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до розділу ІХ. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обовязків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Правовідносини між позивачем та відповідачем виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України від 16.01.2003 р. та Господарським кодексом України від 16.01.2003 р., однак зважаючи на той факт, що позика є непогашеною, з урахуванням положень п. 7.1 Договору, ці правовідносини продовжують існувати і після набрання ним чинності, отже до вказаних правовідносин з 01.01.2004 повинні застосовуватися норми ЦК України та ГК України.

Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Таким чином, між позивачем і відповідачем існує зобовязання, яке виникло із Договору №1 від 09.12.1997, та за яким відповідач є боржником (який зобовязаний сплатити позивачу суму позики та відсотків), а позивач є кредитором (який має право вимагати від відповідача виконання вказаного обовязку). Вказане зобовязання має виконуватися належним чином у відповідності до умов Договору №1 від 09.12.1997 та належними сторонами.

Твердження позивача про те, що його зобовязання за Договором №1 від 09.12.1997 має виконуватися виключно ТОВ «Інвестиційна компанія «Купава», як покупцем пакета акцій відповідача, відповідно до умов приватизації пакета акцій відповідача та умов проведеного конкурсу, є необґрунтованим зважаючи на наступне.

Як вже зазначалося вище, за зобовязанням, яке виникло з Договору №1 від 09.12.1997, відповідач зобовязався повернути позивачу отриману позику та сплатити відсотки за користування нею. За таким зобовязанням відповідач є боржником.

Згідно із ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

При цьому, як Цивільний кодекс УРСР, так і Цивільний кодекс України передбачає можливість виконання зобовязання боржника іншою особою.

Так, у відповідності до ст. 164 ЦК УРСР (чинного на час укладення Договору) виконання зобов'язання, що виникло з договору, може бути покладене в цілому або в частині на третю особу, якщо це передбачено встановленими правилами, а так само якщо третя особа звязана з однією з сторін адміністративною підлеглістю або відповідним договором.

Аналогічна нормі міститься також в ст. 528 ЦК України (який діє з 01.01.2004), за якою виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Як встановлено рішенням Господарського суду м. Києва від 15.08.2006 р. по справі № 3/362, рішенням Київської міської ради від 30.01.2003 р. №255/415 та інформаційним повідомленням про проведення аукціону визначено, що умовою продажу пакету акцій є погашення наданої Відкритому акціонерному товариству «Готельний комплекс «Либідь»фінансової допомоги та повернення довгострокових зобовязань відкритого акціонерного товариства «Готельний комплекс «Либідь»в сумі 6791,5 тис. грн. Отже, рішенням власника пакета акцій визначено, що умовою приватизації є погашення наданої ВАТ «ГК «Либідь»фінансової допомоги та повернення його довгострокових зобовязань перед Головним управлінням комунального і готельного господарства та туризму КМДА. Крім того, вказаним рішенням визначено, що відповідно до умов приватизації погашення цих зобовязань повинно було здійснюватися безпосередньо покупцем пакету акцій (а.с.36-41, т.с. 4). Вказане рішення Господарського суду м. Києва від 15.08.2006 р. по справі № 3/362 залишене в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2006 та постановою Вищого господарського суду України від 13.12.2006.

Постановою господарського суду м. Києва від 25.05.2006 р. та ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2006 р. у справі №17/149-А за позовом Відкритого акціонерного товариства «Готельний комплекс «Либідь»до Регіонального відділення Фонду державного майна по м. Києві, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Купава»встановлено, що зобовязання з повернення грошових коштів Головному управлінню комунального і готельного господарства та туризму КМДА Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Купава»не виконано.

Таким чином, як встановлено вищевказаними судовими рішеннями, умовами приватизації відповідача (купівлі пакету акцій) фактично було визначено покладення виконання зобовязання відповідача (боржника) перед позивачем (кредитором) за Договором №1 від 09.12.1997 на третю особу ТОВ «Інвестиційна компанія «Купава», що відповідало ст. 164 ЦК УРСР та відповідає ст. 528 ЦК України. Однак третьою особою таке зобовязання на користь позивача виконане не було.

У відповідності до частини другої статті 164 ЦК УРСР у разі покладення виконання зобовязання на третю особу відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання несе сторона за договором, з якого воно виникло, якщо законодавством Союзу РСР і Української РСР не передбачено, що відповідальність несе безпосередній виконавець. Відповідачем не наведено норми Союзу РСР або Української РСР з питань приватизації, якою було б визначено, що відповідальність за невиконання зобовязання за договором несе безпосередньо покупець пакету акцій товариства, яке є стороною договору, а не сторона за таким договором.

Згідно із частиною другою ст. 528 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.

Таким чином, зважаючи на вказані положення законодавства, у звязку з невиконанням третьою особою (ТОВ «ІК «Купава») обовязку відповідача за договором №1 від 09.12.1997 у відповідності до умов приватизації, таке зобовязання має бути виконане відповідачем, як стороною по договору (боржником).

Посилання відповідача на судові рішення по справам 3/362 та 17-/149-А в обґрунтування факту виконання його зобовязання за Договором виключно ТОВ «ІК «Купава»є неправомірними, оскільки в межах цих справ досліджувалися правовідносини між відповідачем, третьою особою та Регіональним відділенням Фонду державного майна по м. Києву щодо порядку та умов приватизації відповідача, однак предмет спору у цих справах не стосувався правовідносин сторін за Договором №1 від 09.12.1997, і в них не досліджувався обсяг зобовязань, що виникли між відповідачем та позивачем з такого договору та характер правовідносин між сторонами за ним.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не виконав повністю зобовязання за Договором, у строк, встановлений п. 5.2 Договору позику не повернув, відсотки за користування коштами не сплатив. Заборгованість відповідача перед позивачем по сумі позики складає 4000000, 00 грн. (12000000,00 грн. отриманої позики 8000000,00 грн. повернутих відповідачем коштів в рахунок сплати позики).

Як встановлено ст. 161 ЦК УРСР зобовязання має виконуватися в установлений строк, відповідно до вказівок договору. Пунктами 5.2 (в редакції Угоди від 30.11.2000) та 6.1 Договору остаточний термін повернення позики та відсотків за користування позикою 20 грудня 2003 року, а по закінченню цього терміну відповідач зобовязаний протягом 100ти днів повернути суму позики, відсотки за користування нею. Таким чином, умовами Договору встановлено, що строком сплати відсотків також є 20 грудня 2003 року і Договором не передбачено можливості нарахування відсотків після вказаної дати.

За таких обставин, заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті відсотків за користування позикою за період з моменту отримання позики до 20 грудня 2003 складає 2533523,32 грн. ( (652295,77 грн. нарахованих відсотків станом на 01.01.1999 + 1439999,99 грн. відсотків нарахованих у 1999 році 1 900000,00 грн. сплачених відповідачем відсотків у 1999 році) + (1386082,21 грн. відсотків нарахованих в 2000 році 250000,00 грн. сплачених у 2000 році відповідачем відсотків) + (1132800,00 грн. відсотків нарахованих в 2001 році 800000,00 грн. сплачених відповідачем відсотків в 2001 році) + (870016,00 грн. нарахованих відсотків у 2002 році 550000,00 грн. сплачених відповідачем відсотків в 2002 році) + (445808,22 грн. відсотків нарахованих за 1-3 квартали 2003 року + 106520,67 грн. відсотків за період з 01.10.2003 по 20.12.2003 (4000 000,00 грн. х 12% річних / 365 днів х 81 день)) = 192295,77 грн. + 1136082,21 грн. + 332800,00 грн. + 320016,45 грн. + 552328,89 грн. = 2533523,32 грн. ).

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У відповідності до п. 8.2 договору за порушення строків повернення позики і відсотків за її використання позичальник сплачує позикодавцю за кожний день прострочення платежу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (який набрав чинності 01.01.2004) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконане.

Зважаючи на те, що на дату набрання чинності Господарським кодексом України зобовязання вже було порушеним, нарахування пені за невиконання відповідачем зобовязання зі сплати позики та відсотків за користування нею за правилом ч. 6 ст. 232 цього кодексу припинилося 30.06.2004 року. Позивачем не наведено законних підстав нарахування пені після вказаного терміну. За таких обставин позовні вимоги про стягнення пені за період з 05.03.2008 по 01.09.2008 в сумі 960209,68 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Крім того, положеннями ст. 214 ЦК УРСР та ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором №1 від 09.12.1997 встановлений розмір процентів за користування позикою розмірі 12% річних. Вказані проценти є платою за користування грошовими коштами позивача, нарахування якої передбачено ст. 536 ЦК України. В разі ж прострочення відповідачем виконання грошового зобовязання по поверненню основної суми вкладу, застосуванню підлягає ст. 625 ЦК України, якою встановлений спеціальний розмір санкцій (процентів) за невиконання такого зобовязання після закінчення строку користування вкладом.

Враховуючи те, що Договором вже встановлений розмір процентів за користування коштами, а нарахування 3% річних на вже нараховані проценти на суму позики законодавством не передбачено, позовні вимоги про стягнення 3% річних на нараховані проценти є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР (що був чинний на встановлену Договором дату виконання зобовязання) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Згідно із ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно із п. 6 Перехідних положень Цивільного кодексу України до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом, застосовуються правила Цивільного кодексу України про позовну давність.

У відповідності до ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права, - позовна давність встановлюється тривалість у три роки.

Згідно із ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності чи право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення свого права.

Таким чином, зважаючи на положення ст. 76 ЦК УРСР та ст. 261 ЦК України, право на позов щодо вимог, які виникають у звязку з невиконанням відповідачем зобовязань за Договором №1 від 09.12.1997, виникло у позивача 21 грудня 2003 року. Позовна заява про стягнення з відповідача суми залишку позики, відсотків за користування нею та пені подана позивачем до господарського суду м . Києва 29 березня 2005 року, про що свідчить відмітка канцелярії суду на першій сторінці заяви, тобто в межах строку позовної давності.

У відповідності до частин другої третьої ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

За таких обставин, з предявленням позову щодо частини вимоги, яка випливає з Договору №1 від 09.12.1997 та право на яку має позивач (стягнення основного боргу, відсотків та пені), позовна давність щодо іншої частини такої вимоги (інфляційних втрат та 3% річних) перервалася та перебіг строку позовної давності щодо такої вимог за правилом ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України з 30.03.2005 почався заново. А строк позовної давності щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у звязку з невиконанням відповідачем грошового зобовязання за Договором №1 від 09.12.1997 сплинув 29.03.2008.

Як свідчать матеріали справи, заява про збільшення позовних вимог, в якій заявлені позовні вимоги про стягнення інфляційних та 3% річних за невиконання відповідачем грошового зобовязання за Договором №1 від 09.12.1997 була подана до Господарського суду м. Києва 16 вересня 2008 року, тобто після закінчення строку позовної давності щодо таких вимог.

У відповідності до частин 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В матеріалах справи міститься Заява відповідача від 21.07.2009 про застосування позовної давності (а.с. 17, т.с. 5).

За таких обставин суд застосовує позовну давність до вимог позивача про стягнення інфляційних та 3% річних за невиконання відповідачем грошового зобовязання за Договором №1 від 09.12.1997, що є підставою для відмови у позові в цій частині.

За таких обставин, зважаючи на все вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 6533523,32 грн., в тому числі 4000000,00 грн. залишку позики та 2533523,32 грн. відсотків за користування позикою.

Судові витрати позивача пропорційно сумі задоволених вимог у розмірі 16139,34 грн. (16065,00 грн. державного мита та 74,34 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - пропорційно 63% задоволених вимог) відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33,49, 82-85 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Готельний комплекс «Либідь»(ідентифікаційний код 02573533, адреса: м. Київ, пл. Перемоги, 1) на користь Головного управління комунального господарства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (ідентифікаційний код: 24252657, адреса: 01025, м. Київ, вул. В.Житомирська, буд.15-а) 4000000,00 (чотири мільйони гривень) грн. залишку позики, 2533523,32 (два мільйони пятсот тридцять три тисячі пятсот двадцять три гривні 32 копійки) грн. відсотків та судові витрати в розмірі 16139,34 (шістнадцять тисяч сто тридцять девять гривень 34 копійки) грн. Видати наказ.

В іншій частині в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Головуючий суддя С.М. Морозов

Судді: О.В. Котков

Г.П. Бондаренко