Рішення № 100186358, 06.10.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2021 року м. Київ № 640/20784/21

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко Романа Васильовича, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» про визнання протиправною та скасування постанови,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко Романа Васильовича (надалі по тексту також - відповідач), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс», в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича від 23.11.2020 про відкриття виконавчого провадження № 63700770.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що виконавчий напис нотаріуса є незаконним та протиправним, а тому у відповідача були відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження.

Відповідач надав до суду відзив, в якому заперечував проти задоволення позову, оскільки у виконавчому написі № 90015 від 31 жовтня 2020 року наявні всі реквізити та він відповідає вимогам виконавчого документа згідно із Закону України «Про виконавче провадження», не є скасованим та не визнаний таким, що не підлягає виконанню. Таким чином, приватним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 23 листопада 2020 року з дотриманням всіх вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Клименком Романом Васильовичем прийнято постанову від 23.11.2020 про відкриття виконавчого провадження (реєстраційний номер 63700770) з виконання виконавчого напису нотаріуса № 90015, виданого 31.10.2020 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» заборгованості в розмірі 57 059,84 грн.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи спір, суд зазначає, що відносини щодо примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VІІІ (у подальшому - Закон №1404).

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VІІІ від 02.06.2016 визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. (далі - Закон №1404).

Згідно частини 1 статті 5 Закону №1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Пунктом 1 частини 1 статті 18 Закону №1404 визначено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 26 Закону №1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно частини 5 статті 26 Закону №1404 виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Виконавчі написи нотаріусів, згідно з статтею 3 Закону № 1404-VIII, є виконавчими документами.

У виконавчому написі вказано, що його вчинено на підставі статей 87-91 Закону України "Про нотаріат" та пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172.

Згідно з статтею 87 Закону України від 02.09.1993 № 3425-ХІІ "Про нотаріат", для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий Перелік затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 (надалі Постанова № 1172).

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 затверджений Постановою № 1172 Перелік був змінений, зокрема, доповнений пунктом 2 "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин". Саме цей пункт вказаний у виконавчому написі.

Постановою від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14 Київський апеляційний адміністративний суд визнав частково незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", в тому числі в частині доповнення Переліку пунктом 2 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65037659).

Отже, пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 в частині, що стосується вчинення нотаріусами виконавчого напису на підставі не посвідчених нотаріально кредитних договорів втратив чинність з 22.02.2017.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Згідно з частиною першою статті 325 КАС України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суд погоджується з позивачем, що після 22.02.2017 в Україні відсутні підстави для вчинення виконавчих написів на кредитних договорах, які не є нотаріально посвідченими.

Разом з тим, слід врахувати, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Таким чином, в силу вимог Закону України "Про нотаріат" приватний нотаріус вчиняє виконавчий напис від імені держави, а тому виконавчий напис не є правочином у розумінні частини першої статті 202 ЦК України.

Більш того, правомірність (нікчемність) такого виконавчого напису не є і не може бути предметом судового розгляду в даній справі.

Натомість, позивач не надано до суду жодних доказів щодо скасування/визнання нечинним або таким, що не підлягає виконанню вказаного напису нотаріуса, на підставі якого було відкрито виконавче провадження № 63700770.

Зазначене свідчить, що в даному випадку відповідач не наділений жодними повноваженнями щодо визнання протиправними тих чи інших виконавчих документів та не наділений правом вважати спірний виконавчий напис нотаріуса нікчемним та при відкритті виконавчого провадження застосувати наслідки нікчемності, передбачені ЦК України.

При цьому алгоритм дій відповідача при відкритті виконавчого провадження та його право на повернення виконавчого документу заявнику, в тому числі виконавчого напису, чітко врегульовано правовими нормами ч.4.ст.4 та ч.3 ст.5 Закону 1404-VIII. Тобто, виконавець має право повернути виконавчий документ (виконавчий напис) стягувачу без прийняття до виконання виключно на підставах, передбачених законом.

Суд зазначає, що в силу вимог п.5 частини першої статті 39 Закону 1404-VIII виконавче провадження лише підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Таким чином, на час винесення оскаржуваної постанови відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищевикладене, позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст.139 КАС України підстави для відшкодування або стягнення судових витрат по даній справі відсутні.

Керуючись ст. ст. 77, 90, 139, 241 - 246, 255, 287, 296 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

2. Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович (02094, м. Київ, вул. Поправки Юрія, 6, оф. 31)

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 37/41, код ЄДРПОУ 39508708)

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко