Рішення № 100172246, 30.09.2021, Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа № 148/1786/19

Провадження №2/148/235/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

30 вересня 2021 року Тульчинський районний суд

Вінницької області

в складі: головуючого судді Ковганич С.В.

при секретарі Мрочко Т.О.

за участі позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2

представника позивачів ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5

свідка ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тульчині за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Тульчинської державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину,

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулися до суду з позовом до Тульчинської державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, мотивуючи позовні вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їхня та відповідача ОСОБА_4 мати - ОСОБА_7 .

У визначений законом строк ними були подані заяви про прийняття спадщини. Після шестимісячного строку Тульчинською державною нотаріальною конторою 23.05.2017 їм були видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом по 1/3 частині житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Також до складу спадкового майна входить земельна ділянка, розташована на території Печерської сільської ради Тульчинського району, площею 3,5910 га в межах згідно з планом, на яку їх мати залишила заповіт на ім`я відповідача ОСОБА_4 .

Однак, вони являються непрацездатними дітьми спадкодавця та відповідно до ст.1241 ЦК України мають право на частину даної земельної ділянки.

21.08.2019 вони звернулися до Тульчинської державної нотаріальної контори із заявами про оформлення своїх спадкових прав на земельну ділянку та про видачу їм свідоцтв про право на спадщину за законом. Однак, 23.08.2019 державним нотаріусом їм було письмово повідомлено, що свідоцтво про право на спадщину на спірну земельну ділянку вже видано відповідачу ОСОБА_4 .

Вважають видачу даного свідоцтва неправомірним та таким, що підлягає скасуванню і визнанню недійсним.

Оскільки вони є пенсійного віку, тому вони є непрацездатними і мають право на обов`язкову частку в праві на земельну ділянку, яка входить до спадкового майна після смерті ОСОБА_7 .

Державним нотаріусом при видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку на ім`я відповідача ОСОБА_4 не були враховані вимоги законодавства, а тому їх права були порушені.

Про видачу 30.11.2015 відповідачу ОСОБА_4 вищевказаного свідоцтва про право на спадщину їм стало відомо лише 23.08.2019 при зверненні до державного нотаріуса з заявами про видачу їм свідоцтв про право на обов`язкову частку в спадковому майні. А тому строк на звернення до суду пропущено ними з поважної причини.

В зв`язку з даними обставинами вони змушені звернутися до суду з даним позовом. Просять поновити строк звернення до суду та визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Тульчинською державною нотаріальною конторою 30.11.2015 після смерті ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнути з відповідача судові витрати.

В судовому засіданні позивачі та їх представник позовні вимоги підтримали, посилаючись на викладені в позові обставини та просять позов задовольнити.

Відповідач та його представник позовні вимоги не визнали та просять відмовити в задоволенні позову. Представник відповідача просить застосувати строк позовної давності, який починається з 23.05.2017.

Відповідач – представник Тульчинської державної нотаріальної контори в судове засідання не з`явилась, в матеріалах справи наявна заява від неї, згідно якої вона просить слухати справу без участі представника Тульчинської державної нотаріальної контори.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що вона на даний час являється старостою с.Печера, а колись була секретарем Печерської сільської ради та посвідчувала заповіт ОСОБА_7 . Позивачам було відомо про заповіт своєї матері на земельну ділянку, так як вони були присутні при його складанні.

Заслухавши учасників справи, свідка, дослідивши матеріали справи, вивчивши та оцінивши докази по справі та співставивши їх у відповідності до норм чинного законодавства, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що згідно копії заповіту від 02.11.2012, посвідченого секретарем Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області Журавель О.П., зареєстрованого в реєстрі №124 (а.с.52), ОСОБА_7 на випадок своєї смерті заповіла своєму синові ОСОБА_4 право власності на земельну частку пай в розмірі 3,5910 га, посвідченого державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №925656.

Згідно копії заповіту від 11.09.2014, посвідченого секретарем Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області Журавель О.П., зареєстрованого в реєстрі №124 (а.с.79) ОСОБА_7 на випадок своєї смерті заповіла своїм дітям ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в рівних долях житловий будинок з господарськими будівлями в АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла, про що свідчить копія свідоцтва про смерть від 16.12.2014 серія НОМЕР_1 (а.с.9).

Після її смерті відкрилась спадщина за заповітом.

23.05.2017 державним нотаріусом Тульчинської державної нотаріальної контори Сухомлин О.А. на ім`я позивачів були видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/3 долю спадкового майна, про що свідчать копії даних свідоцтв, які зареєстровані в реєстрі за №1-886 (а.с.11) та № 1-885 (ас.12), відповідно до яких спадщина на яку видано свідоцтво складається з житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_2 .

21.08.2019 позивачі звернулися до Тульчинської державної нотаріальної контори із заявами про видачу їм свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, що залишилось після смерті їх матері ОСОБА_7 , а саме земельну ділянку, яка розташована на території Печерської сільської ради, площею 3,5910 га, про що свідчать копії даних заяв (а.с.13, 14).

Згідно повідомлення державного нотаріуса від 23.2019 Вих.№398/02-14 (а.с.15) позивачам було роз`яснено, що видати свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку не представляється можливим у зв`язку з тим, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом видано на ім`я спадкоємця за заповітом, посвідченим 02.11.2012 секретарем виконавчого комітету Печерської сільської ради за р.№124, а також рекомендовано звернутися до суду для вирішення питання щодо спадкування.

Як вбачається з копії матеріалів спадкової справи№368/2015 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 (а.с.37-61) 10.06.2015 від позивачів та відповідача ОСОБА_4 до Тульчинської державної нотаріальної контори надійшли заяви про прийняття спадщини. Того ж дня відбулась реєстрація спадкової справи спадкодавця ОСОБА_4 за №57555012 у спадковому реєстрі. 30.11.2015 від відповідача ОСОБА_4 надійшла заява, відповідно до якої останній повідомив про наявність заповіту на його ім`я та просив видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, яка розташована на території Печерської сільської ради, площею 3,5910 га. Перевіривши даний факт та подані документи, 30.11.2015 державним нотаріусом Тульчинської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, розташовану на території Печерської сільської ради, Тульчинського району, Вінницької області, площею 3,5910 га в межах згідно з планом, яке було зареєстровано в реєстрі за №2-2175.

Дане свідоцтво позивачі вважають недійсним, обгрунтовуючи це тим, що при його видачі було порушені їх права на обов`язкову частку в спадковому майні.

В даному випадку судом встановлено, що між спадкоємцями ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 наявний спір про право на спадщину.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами ЦК України.

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ч.1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, зазначені в заповіті.

За своєю юридичною природою свобода розпорядження власністю шляхом вчинення заповіту (свобода заповіту) є одним із основоположних принципів спадкового права, при цьому вона не є абсолютною. Кодексом визначено обмеження волі заповідача щодо права розпоряджатися власністю (обмеження принципу свободи заповіту) шляхом установлення права окремої категорії осіб на обов`язкову частку у спадщині.

Відповідно до ч.1 ст.1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, яка була чинною на час відкриття спадщини ) непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною 2 ст. 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком.

У відповідності до ст. 26 вказаного Закону особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше

15 років.

Судом встановлено, що на день відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті ОСОБА_7 , позивачу ОСОБА_2 виповнилось 62 роки, а позивачу ОСОБА_1 - 61 рік, про що свідчать копії їх паспортів (а.с.5-6, 7-8).

Суд вважає, що відповідно до положень ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивачі відносяться до непрацездатних осіб, оскільки вони досягли пенсійного віку, а тому мають право на обов`язкову частку після смерті матері.

Відповідно до ст.69 Закону України «Про нотаріат» (в редакції, чинній на момент видачі спірного свідоцтва) передбачено, що нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна. Нотаріус також перевіряє коло осіб, які мають право на обов`язкову частку в спадщині.

Згідно зі ст.1296 ЦК України спадкоємці як за законом, так і за заповітом мають право звернутись до нотаріуса за видачею їм свідоцтва про право на спадщину.

Як зазначено у ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняли кілька спадкоємців, то свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність такого свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Частиною 2 ст. 1297 ЦК України передбачено, що якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

З огляду на вищевикладене, суд погоджується із доводами позивачів та їх представника, про те, що державний нотаріус безпідставно не врахував наявність у позивачів, як повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця, права на обов`язкову частку у спадщині матері. Відтак, оспорюване свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 30.11.2015 було видано державним нотаріусом на ім`я ОСОБА_4 на всю земельну ділянку, без врахування права позивачів на обов`язкову частку у спадщині, тим самим порушивши їх права на спадщину матері.

Відповідно до ст.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Свідоцтво про право на спадщину – це правовстановлюючий документ, що посвідчує виникнення у спадкоємця права власності на спадкове майно. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується процес оформлення спадкових прав.

Згідно п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», відповідно до статті 1301 ЦК свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом; іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

На підставі вищенаведених положень чинного законодавства та встановлених судом обставини суд приходить до висновку, що наявні правові підстави для визнання оспорюваного свідоцтва недійсним, оскільки при його видачі були порушені права позивачів.

Вирішуючи питання щодо застосування строків позовної давності, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно вимог 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

За змістом ч. 3-5 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові лише у випадку, коли позов доведений. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Судом враховано, що оспорювальне свідоцтво видано 30.11.2014, відтак строк позовної давності сплив 30.11.2017. Водночас, судом взято до уваги, що позивачі взнали про порушення свого права лише 23.08.2019, після звернення до державного нотаріуса з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку їх матері.

При цьому, твердження відповідача та його представника про те, що позивачі знали про існування заповіту матері на земельну ділянку не знайшло свого підтвердження в судововому засіданні.

До показів свідка ОСОБА_6 щодо того, що позивачі були присутні під час складання заповіту суд відноситься критично, оскільки відповідно до змісту заповіту від 02.11.2012, посвідченого секретарем Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області Журавель О.П., зареєстрованого в реєстрі №124 (а.с.52), відомостей про те, що заповіт був складений у присутності свідків немає.

Відтак, суд вважає можливим поновити позивачам строк звернення до суду за захистом їхніх прав, оскільки вказаний строк пропущений ними з поважних причин, оскільки про оспорене свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 30.11.2015 їм стало відомо лише 23.08.2019 - дня отримання повідомлення державного нотаріуса про його видачу на ім`я спадкоємця за заповітом.

Окрім цього, суд вважає необхідним відмовити в задоволенні позовних вимог до Тульчинської державної нотаріальної контори, через таке.

Так, з аналізу змісту позову вбачається, що фактично позивачі не погоджуються з фактом видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та його оспорюють, а отже Тульчинська державна нотаріальна контора є неналежним відповідачем у вказаних спірних відносинах, оскільки у неї відсутня юридична зацікавленість у результаті вирішення даної справи судом.

Суд вважає необхідним роз`яснити позивачам, що вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.

Згідно з положеннями ст. 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

Відтак, неналежний відповідач - це особа, визначена позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред`явленому позову при наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог позивачів до Тульчинської державної нотаріальної контори необхідно відмовити, оскільки вимога з якою вони звернулися пред`явлена до неналежного відповідача.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог позивачів в заявлених них межах та про існування правових підстав для їх часткового задоволення.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_4 підлягають стягненню понесені позивачами судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1536,80 грн (768,40 +768,40 = 1536,80) ( а.с.1, 2).

На підставі викладеного, керуючись ст.1, 5, 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, яка була чинною на час відкриття спадщини ), ст.69 Закону України «Про нотаріат» (в редакції, чинній на момент видачі спірного свідоцтва), ст. ст. 15, 1216-1218, 1220, 1223, 1241, 1268, 1269, 1296, 1297, 1301 ЦК України, ст. ст. 4, 13, 19, 48, 76-81, 141, 263- 265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Тульчинської державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину задовольнити частково.

Поновити строк звернення до суду.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Тульчинською державною нотаріальною конторою 30.11.2015 після смерті ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В задоволенні позовних вимог до Тульчинської державної нотаріальної контори відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 , понесенні судові витрати в розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 , понесенні судові витрати в розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, шляхом подачі апеляційної скарги через Тульчинський районний суд Вінницької області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 06.10.2021.

Суддя: