Рішення № 10015798, 26.05.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 36/16026.05.10 За позовом Інституту електрозварювання ім.. Є.О. Патона Національної академії наук України до Асоціації виробників та будівельних полімерних трубопроводів

про стягнення 385 грн. 34 коп.

          Суддя Трофименко Т.Ю

Представники:

Від позивача

Від відповідача

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Інституту електрозварювання ім.. Є.О. Патона Національної академії наук України про стягнення з Асоціації виробників та будівельних полімерних трубопроводів 385 грн. 34 коп., із яких : 371,80 грн. основного боргу та 13,54 грн. пені.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов договору оренди №1165/А від 01.01.2009р. не оплатив позивачу за надані комунальні послуги та відшкодування податку на землю за період з червень –серпень 2009р., у зв’язку з чим виник борг в сумі 371,80 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 19.04.2010р. порушено провадження у справі №36/160 та призначено справу до розгляду на 26.05.2010р.

В судовому засіданні 26.05.2010р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач письмовий відзив на позов не надав, представника в судове засідання не направив, не виконав вимог суду викладених в ухвалах суду від 19.04.2010р.

Відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового рекомендованого відправлення. Таким чином відповідач не реалізував своє процесуальне право на участь в судовому засіданні господарського суду.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

В судовому засідання 26.05.2010, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України за згодою представника позивача, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва –

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

01.01.2009 року між Інститутом електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України (далі позивач) та Асоціацією виробників та будівельних полімерних трубопроводів (далі відповідач) був укладений договір №1165/а оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі позивача.

Відповідно до п. 1.1 договору позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне користування нерухоме державне майно, що знаходиться на балансі Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України, що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Федорова,18, кімната 514, поверх 5, корпус 8, загальною площею 19,5 кв.м.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу, обумовлене договором майно, що підтверджується актом прийому –передачі від 01.01.2009р.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Строк оренди сторони визначили з дня підписання акту прийому – передачі і діє до 31.12.2009р. (п. 7.1 договору).

Частина 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з п. 3.1 Договору сторони визначили, що за оренду приміщення відповідач сплачує орендну плату в розмірі 2375,10 грн. за місяць. Крім орендної плати відповідач сплачує позивачу відшкодування комунальних послуг (додаток №1 договору) та відшкодування податку на землю (додаток №2 до договору).

Відповідно до п.3.3 договору відповідач зобов’язувався сплачувати позивачу орендну плату та інші платежі авансом за два місяці, а надалі за кожний місяць –до 20 числа місяця, наступного за звітним.

При розгляді справи судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору №1165/а оренди нерухомого майна від 01.01.2009р. не оплатив позивачу комунальні послуги та відшкодування податку на землю за період червень - серпень 2009р., у зв’язку з чим виник борг в сумі 371,80 грн.

Відповідач доказів на спростування обставин повідомлених позивачем суду не надав.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач своїх зобов’язань по договору №116/А від 01.01.2009р. щодо оплати комунальних платежів та відшкодування податку на землю за період з червня по серпень 2009р. в повному обсязі не виконав, заборгованість відповідача перед позивачем становить 371,80 грн.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача пені за неналежне виконання договірних зобов‘язань по сплаті комунальних послуг та плати за землю слід зазначити наступне

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Так, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов‘язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

З умов договору вбачається, що сторонами не передбачена відповідальність у вигляді пені в разі порушення умов договору в частині сплати комунальних платежів та плати за землю.

В п. 3.6. договору, на який позивач посилається в обґрунтування нарахування пені на вказані платежі, йде мова про відповідальність лише за несвоєчасне або не в повному обсязі перерахування орендної плати.

Враховуючи те, що неустойка, в даному випадку пеня, є договірною позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені, нарахованої на борг за комунальні послуги та плати за землю, в розмірі 257,76 грн. безпідставні та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Обов’язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про стягнення пені.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона Національної академії наук України є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Державне мито та витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Асоціації виробників та будівельних полімерних трубопроводів (м. Київ, вул. Федорова, 18, код ЄДРПОУ 31984967) на користь Інституту електрозварювання ім.. Є.О. Патона Національної академії наук України

(м. Київ, вул.. Боженка, 11, код ЄДРПОУ 05416923) 371 грн. 80 коп. основного боргу, 98 грн. 43 коп. державного мита та 227 грн. 74 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття .

Суддя Трофименко Т.Ю.