Ухвала суду № 100140867, 23.09.2021, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

23 вересня 2021 року Справа № 915/1242/15

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е. М. при секретарі судового засідання Степановій І. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали заяви (вх. № 11348/21 від 23.07.2021) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ, 04112 (код ЄДРПОУ 38750239) про заміну сторони виконавчого провадження по справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Кредобанк", вул. Сахарова, 78, м. Львів, 79026

адреса для листування: вул. Іллінська, 8, БЦ "Іллінський", 10 під`їзд, м. Київ, 04070

до відповідача Фізичної особи-підприємця Савицької Ірини Василівни, АДРЕСА_1

про стягнення заборгованості

Представники учасників справи у судове засідання не з`явились.

ВСТАНОВИВ:

23.07.2021 року до канцелярії господарського суду Миколаївської області надійшла заява вх. № 11348/21 Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", у якій заявник просить суд постановити ухвалу, якою замінити сторону виконавчого провадження, а саме: первісного стягувача Публічне акціонерне товариство "КРЕДОБАНК" його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" за виконавчими документами щодо виконання рішення господарського суду Миколаївської області від 10.09.2015 року № 915/1242/15 за позовом ПАТ "КРЕДОБАНК" до ФОП Савицької Ірини Василівни про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заяву мотивовано тим, що 23.06.2018 року до ТзОВ "ФК "Довіра та Гарантія" перейшло право вимоги за кредитним договором № 17-2014 від 07.04.2014 року, у зв`язку з укладенням між АТ «КРЕДОБАНК» та ТзОВ "ФК "Довіра та Гарантія" договору факторингу із відступленням права грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами № 23/06-02.

Отже, ТзОВ "ФК "Довіра та Гарантія" є правонаступником первісного стягувача АТ «КРЕДОБАНК» та має право звернутись до суду з заявою про заміну стягувача та бути стороною виконавчого провадження.

В обґрунтування заяви заявник посилається на приписи ст. 202, 512, 1077 ЦК України, ст. 334, 350 ГПК України, ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» та практику Верховного Суду України.

1. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 26.07.2021 року призначено розгляд заяви про заміну сторони її правонаступником в судовому засіданні на 05.08.2021 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 05.08.2021 року відкладено судове засідання для розгляду заяви про заміну сторони її правонаступником на 07.09.2021 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 07.09.2021 відкладено судове засідання для розгляду заяви про заміну сторони її правонаступником на 23.09.2021.

Відповідно до ч. 3 ст. 334 ГПК України суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб.

Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.

Розгляд заяви здійснено судом в межах розумного строку, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у зв`язку з критичною ситуацією, що склалася із фінансовим забезпеченням діяльності судів у 2021 році, зокрема в частині відсутності асигнувань на оплату послуг з відправки поштової кореспонденції, та неможливістю відправлення господарським судом Миколаївської області поштової кореспонденції з 08 липня 2021 року, про що судом зазначалось в ухвалах суду по даній справі.

Учасники справи та заінтересована особа в судове засідання 23.09.2021 року не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені у порядку встановленому ст. 242 ГПК України з додержанням вимог частин 3, 4 ст. 120 ГПК України шляхом направлення на адреси позивача та відповідача належним чином завірених копій ухвал рекомендованими листами з повідомленнями про вручення.

Ухвалу господарського суду Миколаївської області від 07.09.2021 надіслано на зазначену заявником у заяві електронну адресу (арк. 120).

Враховуючи, що неявка учасників справи та інших осіб відповідно до ч. 3 ст. 334 ГПК України не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження, суд вважає за можливе здійснити розгляд заяви за відсутності учасників справи та заінтересованої особи за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 23.09.2021 року судом відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

2. Обставини справи.

Розглянувши заяву про заміну сторони (стягувача) виконавчого провадження, судом встановлено наступне.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 10.09.2015 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з відповідача ФОП Савицької І. В. на користь позивача ПАТ "Кредобанк": 15 067, 70 грн. - неповернутої суми овердрафту; 3 805, 96 грн. - простроченої заборгованості по сплаті відсотків; 221, 50 грн. - пені по простроченій основній сумі овердрафту; 55, 95 грн. - пені по прострочених відсотках; 1 713, 89 грн. - витрат по сплаті судового збору (арк. 65-68).

Рішення господарського суду Миколаївської області від 10.09.2015 року до суду вищої інстанції не оскаржувалось та набрало законної сили 26.09.2015.

На виконання вказаного рішення судом 28.09.2015 року видано відповідний наказ. Строк пред`явлення наказу до виконання - протягом одного року (арк. 72).

Відповідно до результатів пошуку виконавчих проваджень в АСВП станом на 19.07.2021 виконавче провадження № 48981008 відносно боржника Савицької І.В. було відкрито 12.10.2015 року. Стан ВП: завершено (арк. 93).

Як вбачається з відмітки органу ДВС, проставленої на зворотньому боці наказу від 28.09.2015 року, виконавче провадження завершено 26.06.2019 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (арк. 92).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (в редакції від 06.06.2015, що діяла на час видачі наказу) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки:

1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців;

2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для:

1) виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення;

2) виконання рішень комісій по трудових спорах - з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення;

3) інших виконавчих документів з наступного дня після набрання ними юридичної сили, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (в редакції від 06.06.2015, що діяла на час видачі наказу) строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема, пред`явленням виконавчого документа до виконання.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV (в редакції від 06.06.2015, що діяла на час видачі наказу) після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.

05.10.2016 року набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 року.

Відповідно до п. 5 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 року виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Отже, законодавець збільшив строк пред`явлення до виконання як наказів суду, виданих після набрання чинності 05.10.2016 року Законом України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 року, так і наказів суду, які були видані на виконання судових рішень до 05.10.2016 року та строк пред`явлення яких до виконання не сплив станом на 05.10.2016 року.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до п. 20, 21 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 (в редакції від 14.05.2019, яка діяла на час повернення виконавчого документа стягувачу) повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

У постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Враховуючи вищевикладене, наказ господарського суду Миколаївської області від 28.09.2015 року по справі № 915/1242/15 може бути пред`явлений до примусового виконання протягом трьох років з часу прийняття державним виконавцем відділу ДВС рішення про повернення виконавчого документа стягувачу, тобто з 26.06.2019 року до 26.06.2022 року. Отже, стягувач звернувся до господарського суду із заявою про заміну сторони до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Судом також встановлено наступні обставини.

23.06.2018 між Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Довіра та Гарантія» (фактор) укладений Договір факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами № 23/06-02 (арк. 84-87).

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

Доказів визнання недійсним або розірвання договору суду не подано.

Відповідно до п. 2.1, п. 2.2 договору клієнт заявляє та гарантує факторові, що мають місце наступні факти та обставини, зокрема: він є банком, належним чином створеним, зареєстрованим та діючим відповідно до законодавства України. Фактор заявляє та гарантує клієнту, що мають місце наступні факти та обставини, зокрема: він є фінансовою установою, належним чином створеною, зареєстрованою та існуючою, відповідно до законодавства України, уповноваженою здійснювати діяльність з надання факторингових послуг, і дотримується законодавства України, що застосовується з усіх істотних питань його створення та діяльності, недотримання якого могло б негативно вплинути на укладання та/або виконання цього договору.

Відповідно до п. 3.1 договору на умовах цього договору з першого робочого дня, наступного за днем, у який фактором на користь клієнта буде виконано в повному обсязі у повній відповідності до умов цього договору грошове зобов`язання щодо оплати (фінансування) ціни відступлення, (а щодо прав вимоги, які виникнуть в майбутньому, - з дня їх виникнення) клієнт відступає фактору (передає у власність фактора) право вимоги в повному обсязі за плату та під фінансування від фактора, а фактор з першого робочого дня, наступного за днем, у який фактором на користь клієнта буде виконано у повному обсязі у повній відповідності до умов цього договору грошове зобов`язання щодо оплати (фінансування) ціни відступлення, (а щодо прав вимоги, які виникнуть в майбутньому, - з дня їх виникнення) набуває (приймає у власність) від клієнта права вимоги в повному обсязі та здійснює їх оплату (фінансування) клієнту.

Відповідно до п. 3.2 договору шляхом укладення (підписання) цього договору сторони підтверджують здійснення фактичної передачі клієнтом у власність фактору та прийняття фактором у власність від клієнта (фактичне відступлення) з першого робочого дня, наступного за днем, у який фактором на користь клієнта буде виконано у повному обсязі у повній відповідності до умов цього договору грошове зобов`язання щодо оплати (фінансування) ціни відступлення, (а щодо прав вимоги, які виникнуть в майбутньому, - з дня їх виникнення) прав вимоги як за кредитними договорами, та і за забезпечувальними документами щодо портфеля заборгованостей у повному обсязі. При цьому, з урахуванням вимог законодавства України, одночасно між сторонами укладається із нотаріальним посвідченням договір про відступлення клієном фактору прав вимоги за нотаріально посвідченими забезпечувальними документами (щодо відступлення клієнтом фактору прав вимоги за забезпечувальними документами, які не є нотаріально посвідченими, окремі договори між сторонами не укладаються, таке відступлення повністю врегульовується і підтверджується цим договором). Цей договір, а також вищевказаний нотаріально посвідчений договір між сторонами про відступлення клієнтом фактору прав вимоги за нотаріально посвідченими забезпечувальними документами є підтвердженням фактичного переходу від клієнта до фактора (фактичного відступлення) прав вимоги щодо портфеля заборгованостей у повному обсязі відповідно до умов цього договору з визначеної цим договором дати переходу прав вимоги.

Відповідно до п. 4.1 договору за (під) відступлення прав вимоги на умовах цього договору фактор зобов`язаний здійснити оплату (надати фінансування) клієнту в день укладення цього договору в безготівковій формі шляхом переказу коштів на рахунок клієнта в загальній сумі 739 227, 61 грн., яка розрахована шляхом сумування сум оплати (фінансування) за (під) відступлення прав вимоги щодо всіх заборгованостей.

Суми, в яких фактор зобов`язаний здійснити оплату (надати фінансування) клієнту за (під) відступлення прав вимоги на умовах цього договору щодо кожної із заборгованостей, визначені в Додатку № 1 до цього договору.

Відповідно до п. 4.3 договору за надання клієнту фактором фінансування під відступлення прав вимоги клієнт сплачує плату фактору в сумі 500 грн. шляхом переказу коштів на рахунок фактора впродовж 10 робочих днів після одержання клієнтом від фактора письмового рахунку щодо вказаної оплати, який виставляється після того, як фактором на користь клієнта буде виконано в повному обсязі у повній відповідності до умов цього договору грошове зобов`язання, передбачене п. 4.1 договору.

Між Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Довіра та Гарантія» (фактор) підписаний Додаток № 1 до Договору факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами № 23/06-02 від 23.06.2018 (арк. 89).

Відповідно до додатку № 1 до договору клієнт відступив фактору (передав у власність фактора), а фактор набув (прийняв у власність) від клієнта в повному обсязі права вимоги, зокрема, заборгованість позивальника ФОП Савицької І.В. (код НОМЕР_1 ) за кредитним договором № 17-2014 від 07.04.2014 в сумі 19 574, 26 грн. (заборгованість станом на 22.06.2018 в частині щодо непогашеного кредиту, несплачених процентів за користування кредитом, комісій, плат).

Судом встановлено, що на виконання умов договору факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами № 23/06-02 від 23.06.2018, в день укладення договору фактором ТзОВ «Фінансова компанія Довіра та Гарантія» було перераховано на рахунок клієнта ПАТ «Кредобанк» 739 227, 61 грн. (ціна відступлення), що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № А2580926 від 23.06.2018 з призначенням платежу «плата за відступлення права вимоги, зг. дог. факторингу № 23/06-02 від 23.06.2018" (арк. 88).

Отже, в силу умов п. 3.1, п. 3.2 договору з 25.06.2018 (перший робочий день, наступний за днем, у який фактором було виконано перед клієнтом грошове зобов`язання) до фактора ТзОВ «Фінансова компанія Довіра та Гарантія» фактично перейшли від клієнта ПАТ «Кредобанк» (фактичного відступлення) права вимоги щодо портфеля заборгованостей.

3. Джерела права, які застосував суд. Висновки суду.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Таким чином, оскільки виконання рішення суду є невід`ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та Законом України "Про виконавче провадження", який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

У виконавчому провадженні заміна сторони виконавчого провадження відбувається на підставі ст. 334 ГПК України, а саме: у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.

Положення про процесуальне правонаступництво та про заміну сторони виконавчого провадження, які наведені у Цивільному процесуальному кодексі України (ст. 55 та 442 цього Кодексу відповідно) та застосовувалися Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц, не відрізняються за своїм змістом від приписів ГПК України і передбачають підстави та умови заміни особи у правовідносинах, у яких виник спір, та наслідки вибуття однієї із сторін виконавчого провадження (п. 6.3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 року у справі № 911/3411/14).

Відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження визначається як завершальна стадія судового провадження. Таке розуміння виконавчого провадження відповідає практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Так у пункті 15 рішення ЄСПЛ у справі "Моргуненко проти України" від 6 вересня 2007 року (заява № 43382/02) вказується таке: "Суд зазначає, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження (див. "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Itali) (no. 1) [GC], no. 36813/97, п. 197). Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес (див. "Естіма Джордж проти Португалії" (Estima Jorge v. Portugal), рішення від 21 квітня 1998 року, Report of Judgments and Decisions 1998-II, п. 35, та, з нових джерел, "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovakia), N 2132/02, пп. 24-27, 13 червня 2006 року).".

Під процесуальним правонаступництвом у виконавчому провадженні слід розуміти заміну однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав та обов`язків від правопопередників до іншої особи (правонаступника), що раніше не брали участі у виконавчому провадженні.

За змістом ст. 512 ЦК України, ст. 442 ЦПК України та ст. 15 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником.

Результат аналізу цих норм, зокрема п. 1, 2 ч. 1 ст. 512 ЦК України дає підстави для висновку, що в разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги (постанова КЦС ВС від 29.12.2020 № 0910/2-103/2011; постанова КЦС ВС від 01.04.2020 року у справі № 344/14408/15-ц).

Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 року у справі № 911/3411/14).

У разі вибуття правопопередника з виконавчого провадження до правонаступника переходить весь комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних для сторони виконавчого провадження, і, відповідно, комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних стороні судового провадження, враховуючи стадію, на якій відбулося правонаступництво (п. 6.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 року у справі № 911/3411/14).

Нормативні приписи ст. 52 ГПК України слід вважати загальними по відношенню до приписів, закріплених ст. 334 цього Кодексу.

Вирішувати питання про заміну сторони виконавчого провадження слід з урахуванням норм Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII (п. 66, 67 постанови ВП ВС від 03.11.2020 № 916/616/17).

Оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. Відтак заміна у разі вибуття сторони виконавчого провадження правонаступником (ст. 334 ГПК України) має відбуватись з одночасною заміною правонаступником відповідного учасника справи (ст. 52 ГПК України). Відповідний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункт 73).

У постанові від 03.11.2020 року у справі № 916/617/17 Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи питання заміни сторони виконавчого провадження, також зазначила про те, що на стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 цього Кодексу, з урахуванням підстав, визначених статтею 52 ГПК України. У цьому випадку приписи статті 334 ГПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 цього Кодексу. Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 Господарського процесуального кодексу України. У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у частині п`ятій статті 334 ГПК України (пункти 74 та 75 зазначеної вище постанови).

Стаття 52 ГПК України визначає певний перелік підстав для здійснення процесуального правонаступництва, а саме: у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.

Підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Право грошової вимоги до боржника може бути відступлене на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до ч. 1 ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Відповідно до ст. 1083 ЦК України наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.

Висновок щодо розмежування договорів відступлення права вимоги (цесії) та договорів факторингу викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, в якій Суд зазначив, що під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (ст. 515 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (ст. 1078 ЦК України).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (ч. 3 ст 656 ЦК України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно з ч. 1 ст. 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (ст. 513 ЦК України). Оскільки факторинг визначено п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

При цьому Суд резюмував, що факторинг є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Разом з цим, як зазначено у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду, правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до ст. 203 ЦК України зумовлює його недійсність.

Водночас, відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни. Такий висновок міститься в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2019 у цій справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Верховний Суд у постанові від 28.05.2021 року у справі № 911/3217/185 також зауважив, що в практиці суду сталою є позиція, що процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника. Водночас, Верховний Суд у своїх постановах також зауважує, що у кожному конкретному випадку для вирішення питання про можливість правонаступництва господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Отже, обсяг цих документів визначається залежно від конкретних обставин справи та, зокрема, умов договору про відступлення прав вимоги, оскільки за загальним правилом до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Включення до умов договору переведення боргу суми боргу, яка випливає з інших правочинів, юридичних фактів або актів законодавства, які не стосуються первісного зобов`язання, не відповідає приписам чинного законодавства (постанова ВС від 14.08.2019 у справі № 925/561/15).

КГС ВС в постанові від 14.08.2019 року по справі № 925/561/15 зазначив: "касаційний суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про те, що сума судового збору за судовим рішенням не може бути предметом угоди про переведення боргу за договором згідно з положеннями ст. 520 ЦК України та виходячи з тлумачення змісту зобов`язання, про яке йдеться у цій статті, а тому обґрунтовано відмовили в задоволенні заяви позивача про заміну сторони її правонаступником".

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові КГС ВС від 21.10.2019 № 925/902/18.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено судом вище, на виконання рішення господарського суду Миколаївської області від 10.09.2015 року по даній справі судом 28.09.2015 року видано відповідний наказ. Строк пред`явлення наказу до виконання - протягом одного року.

Відповідно до результатів пошуку виконавчих проваджень в АСВП виконавче провадження № 48981008 відносно боржника Савицької І.В. було відкрито 12.10.2015 року. Стан ВП: завершено. Як вбачається з відмітки органу ДВС, проставленої на зворотньому боці наказу від 28.09.2015 року, виконавче провадження завершено 26.06.2019 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Виходячи з системного аналізу ст. 12, 37 Закону України "Про виконавче провадження", п. 20, 21 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 (в редакції від 14.05.2019, наказ господарського суду Миколаївської області від 28.09.2015 року по справі № 915/1242/15 може бути пред`явлений до примусового виконання протягом трьох років з часу прийняття державним виконавцем відділу ДВС рішення про повернення виконавчого документа стягувачу, тобто з 26.06.2019 року до 26.06.2022 року. Отже, стягувач звернувся до господарського суду із заявою про заміну сторони до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Судом також встановлено, що 23.06.2018 між Публічним акціонерним товариством "Кредобанк" (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Довіра та Гарантія" (фактор) укладений Договір факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами № 23/06-02.

Вказаний договір є за своєю правовою природою договором факторингу.

Суду не подано доказів визнання недійсним або розірвання договору.

Для встановлення факту відступлення права вимоги фактору ТзОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» суду необхідно встановити факт відступлення права вимоги, а також встановити, які саме права вимоги передаються.

Судом встановлено, що на виконання умов договору факторингу фактором ТзОВ "Фінансова компанія Довіра та Гарантія" було перераховано на рахунок клієнта ПАТ "Кредобанк" 739 227, 61 грн. (ціна відступлення), передбачена п. 4.1 договору. Отже, в силу умов п. 3.1, п. 3.2 договору з 25.06.2018 (перший робочий день, наступний за днем, у який фактором було виконано перед клієнтом грошове зобов`язання) до фактора ТзОВ "Фінансова компанія Довіра та Гарантія" фактично перейшли від клієнта ПАТ "Кредобанк" (фактичного відступлення) права вимоги щодо портфеля заборгованостей.

Відповідно до додатку № 1 до договору клієнт відступив фактору (передав у власність фактора), а фактор набув (прийняв у власність) від клієнта в повному обсязі права вимоги, зокрема, заборгованість позивальника ФОП Савицької І.В. (код НОМЕР_1 ) за кредитним договором № 17-2014 від 07.04.2014 в сумі 19 574, 26 грн. (заборгованість станом на 22.06.2018 в частині щодо непогашеного кредиту, несплачених процентів за користування кредитом, комісій, плат).

Отже, відповідно до умов договору № 23/06-02 ТзОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» набуло статусу нового кредитора у кредитному зобов`язанні.

Як зазначено вище, рішенням господарського суду Миколаївської області від 10.09.2015 року по даній справі № 915/1242/15 стягнуто з відповідача ФОП Савицької І. В. на користь позивача ПАТ "Кредобанк": 15 067, 70 грн. - неповернутої суми овердрафту; 3 805, 96 грн. - простроченої заборгованості по сплаті відсотків; 221, 50 грн. - пені по простроченій основній сумі овердрафту; 55, 95 грн. - пені по прострочених відсотках; 1 713, 89 грн. - витрат по сплаті судового збору.

Отже, загальна сума заборгованості за рішенням суду, без урахування витрат по сплаті судового збору, становить 19 151, 11 грн. (15 067, 70 грн. + 3 805, 96 грн. + 221, 50 грн. + 55, 95 грн.).

Враховуючи вищевикладене, оскільки передача кредитором права вимоги ПАТ "Кредобанк" до боржника ФОП Савицької І.В. за кредитним договором від № 17-2014 року відбулась на користь нового кредитора ТзОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» у спосіб, визначений законом, суд дійшов висновку, що заява ТзОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про заміну сторони виконавчого провадження з виконання виконавчого документа у даній справі підлягає задоволенню в частині права вимоги на стягнення кредитної заборгованості (з урахуванням відсотків та штрафних санкцій) у загальній сумі 19 151, 11 грн., яка стягнута за рішенням господарського суду Миколаївської області від 10.09.2015 року по справі № 915/1242/15 (без урахування судового збору).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для здійснення заміни сторони виконавчого провадження ПАТ "Кредобанк" на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» в частині стягнення з ФОП Савицької І. В. грошових коштів в сумі 19 151, 11 грн.

Керуючись ст. 233-235, 254-255, 334 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (вх. № 11348/21 від 23.07.2021 року) задовольнити частково.

2. Замінити сторону виконавчого провадження, а саме: первісного стягувача Публічне акціонерне товариство "КРЕДОБАНК", вул. Сахарова, 78, м. Львів, 79026 його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ, 04112 (код ЄДРПОУ 38750239) за виконавчим документом щодо виконання рішення господарського суду Миколаївської області від 10.09.2015 року № 915/1242/15 за позовом ПАТ "КРЕДОБАНК" до ФОП Савицької Ірини Василівни про стягнення заборгованості за кредитним договором в частині стягнення з ФОП Савицької І. В. грошових коштів, а саме: 15 067, 70 грн. - неповернутої суми овердрафту; 3 805, 96 грн. - простроченої заборгованості по сплаті відсотків; 221, 50 грн. - пені по простроченій основній сумі овердрафту; 55, 95 грн. - пені по прострочених відсотках;

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Ухвалу складено та підписано 04.10.2021 року.

Суддя Е.М. Олейняш