Рішення № 10006025, 26.05.2010, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.05.2010 Справа № 16/28

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю „ВЕТ Аутомотив Україне”, м. Виноградів

до відповідача 1 фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до відповідача 2 фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, АДРЕСА_1

про визнання правочинів недійсними та стягнення суми 380680,00 грн.

Суддя О.В. Васьковський

Представники:

від позивача Митровцій В.І. (дов. від 09.10.09 №92/10)

від відповідача 1 не з'явився

від відповідача 2 не з'явився

СУТЬ СПОРУ: товариство з обмеженою відповідальністю „ВЕТ Аутомотив Україне”, м. Виноградів (далі позивач) звернулося з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (далі відповідач 1) та до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, АДРЕСА_1 (далі відповідач 2) про визнання недійсним правочину з поставки відповідачем 1 позивачу товарів в період з червня 2008 року по листопад 2008 рік на загальну суму 281715,00 грн.; визнання недійсним правочину з поставки відповідачем 2 позивачу товарів в період з листопада 2008 року по січень 2009 рік на загальну суму 98965,00 грн.; стягнення з відповідача 1 суми 281715,00 грн., одержаної за правочином з поставки товарів; стягнення з відповідача 2 суми 98965,00 грн., одержаної за правочином з поставки товарів.

Позивач просить позов задоволити, мотивуючи тим, що він за правочинами щодо поставки товарів на підставі рахунків та накладних, виписаних відповідачами на поставку товарно-матеріальних цінностей, перерахував відповідачу 1 грошові кошти у сумі 281715,00 грн. за період з червня 2008 року по листопад 2008 рік та відповідачу 2 - грошові кошти у сумі 98965,00 грн. за період з листопада 2008 року по січень 2009 року, однак відповідачами поставка таких товарів не здійснювалась. Позивач посилається на ст. 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та вказує, що вказані правочини повинні визнаватися недійсними, а також на ст.1212-1214 ЦК України, якими передбачено обовязок повернення виконаного за недійсними правочинами. У підтвердження вимог, позивач також посилається на матеріали кримінальної справи, якими встановлено, що ТОВ „ВЕТ Аутомотив Україне” в період з червня 2008 року по січень 2009 року було проведено оплату грошових коштів відповідачам на загальну суму 380680,00 грн. на підставі рахунків та накладних, виписаних відповідачами на поставку товарно-матеріальних цінностей, які фактично не поставлялись ТОВ „ВЕТ Аутомотив Україне”.

Відповідач 1 та відповідач 2 у судове засідання не зявилися, участь уповноважених представників у судовому засіданні не забезпечили, письмові пояснення по суті заявлених вимог та заяві про зупинення провадження у справі з доказами в їх обґрунтування не подали, тому справа розглянута у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) за наявними в ній матеріалами.

Рішення проголошено у відповідності до ч.2 ст.85 ГПК України. Повний текст рішення оформлено у відповідності до ст. 84 ГПК України та підписано 03.06.10.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, суд встановив:

На підставі рахунків та накладних, виписаних відповідачем 1 позивач перерахував відповідачу 1 грошові кошти у сумі 281715,00 грн. на поставку товарно-матеріальних цінностей, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: №1449 від 12.06.08 на суму 26630,00 грн.; №1682 від 03.07.08 на суму 42565,00 грн.; №1964 від 29.07.08 на суму 51250,00 грн.; №1986 від 31.07.08 на суму 24210,00 грн.; №2212 від 26.08.08 на суму 12195,00 грн.; №2366 від 10.09.08 на суму 18915,00 грн.; №2553 від 26.09.08 на суму 32790,00 грн.; №2767 від 20.10.08 на суму 34110,00 грн.; №2935 від 06.11.08 на суму 39050,00 грн.

На підставі рахунків та накладних, виписаних відповідачем 2 позивач перерахував відповідачу 2 грошові кошти у сумі 98965,00 грн. на поставку товарно-матеріальних цінностей, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: №3204 від 27.11.08 на суму 61210,00 грн.; №3330 від 11.12.08 на суму 37755,00 грн.

Як випливає з інвентаризаційного акту №б/н від 12.05.09 позивачем товарно-матеріальні цінності потягом періоду з червня по грудень 2008 року від відповідача 1 та відповідача 2 не отримувались та станом на 12.05.09 в залишку не рахуються. Відповідно до інвентаризаційного акту №б/н12.05.09 загальна сума по оплаті грошових коштів за товарно-матеріальні цінності по рахунках, виписаних відповідачем 1 та відповідачем 2 на поставку товарно-матеріальних цінностей становить 380680,00 грн.

Як вбачається з постанови Виноградівського районного суду Закарпатської області від 03.09.09 у кримінальній справі №1-236/09 за звинуваченням ОСОБА_1 за ч.2 ст.190, ч.2 ст.358 Кримінального кодексу України, ОСОБА_1 в період з червня 2008 року по січень 2009 року, будучи приватним підприємцем на підставі наданих ним накладених на поставку товарно-матеріальних цінностей, отримав від позивача грошові кошти в сумі 380680 грн. Насправді відповідач 1 жодних товарно-матеріальних цінностей позивачу не поставляв.

Позивач вказує, що під час розгляду кримінальної справи встановлено, що ОСОБА_1, як субєкт підприємницької діяльності при здійсненні вищезазначених операцій з ТОВ „ВЕТ Аутомотив Україне” використовував власні документи та печатку, а також діяв від імені своєї дружини ОСОБА_4, використовуючи документи та печатку, яка як встановлено матеріалами справи, відношення до злочинних операцій не мала.

Аналізуючи обставини справи, суд прийшов до наступного висновку.

У відповідності до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, відповідно до вищевказаних норм позивач, за виписаними відповідачами рахунками та накладними здійснив оплату грошових коштів для здійснення поставки товарно-матеріальних цінностей, що підтверджує спрямованість на реальне настання правових наслідків, що обумовлені спірними правочинами. Натомість, відповідачі не здійснили жодних дій для настання правових наслідків за спірними правочинами.

Стаття 204 ЦК України встановлює поняття „презумпції правомірності правочину”, відповідно до якої, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частина 1 ст. 228 ЦК України встановлює, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Як вбачається з постанови Виноградівського районного суду Закарпатської області від 03.09.09 у кримінальній справі №1-236/09 дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.2 ст.190, ч.2 ст.358 Кримінального кодексу України, як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно, з попередньою змовою групою осіб, що завдало значної шкоди та підроблення документа, який посвідчується громадянином-підприємцнем, який має право видавати та посвідчувати такі документи, які надають права, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Відповідно до ч.2 ст.228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно із ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання правочину недійсним судом не вимагається.

У ході розгляду справи судом встановлено вчинення відповідачем 1 правочинів, що порушують публічний порядок.

У пункті 18 Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, встановлено, що наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

Частина 1 ст.216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього право чину.

За таких обставин, у частині вимог про визнання недійсними правочинів слід відмовити, оскільки вони є нікчемними, а визнання таких правочинів недійсними судом не вимагається. У частині вимог про стягнення з відповідачів грошових коштів за правочинами щодо поставки товарів на підставі рахунків та накладних, виписаних відповідачами на поставку товарно-матеріальних цінностей, а саме: з відповідача 1 грошових коштів у сумі 281715,00 грн. та з відповідачу 2 грошових коштів у сумі 98965,00 грн., позов підлягає задоволенню.

У судовому засіданні розглянуто спільну заяву відповідача 1 та відповідача 2 про зупинення провадження у справі до вирішення Виноградівським районним судом кримінальної справи відносно ОСОБА_5 за ч.5 ст. 191, ч.2 ст.358 Кримінального кодексу України та ОСОБА_3 за ч.5 ст. 191, ч.2 ст.366 Кримінального кодексу України, яка є повязаною з даною справою.

Відповідно до ч.1 ст.79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Відповідач 1 та відповідач 2, всупереч вимог ухвал господарського суду від 30.04.10 та 13.05.10 не подали письмові пояснення по суті заяви про зупинення провадження у справі та не подали будь-яких доказів в її обґрунтування. Таким чином, дослідивши подані докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви відповідачів про зупинення провадження у справі та відмовляє відповідачу 1 та відповідачу 2 у задоволенні заяви зупинення провадження у справі у повному обсязі.

Згідно з ст.49 ГПК України з відповідача 1 на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у сумі 170,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 1, 15, 32, 33, 34, 35, 43, 49, 75, 79, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

позов задоволити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „ВЕТ Аутомотив Україне” (Закарпатська область, м. Виноградів, вул. Вакарова, 13, код 33285430):

- суму 281715,00 грн.;

- суму 170,00 грн. у відшкодування витрат по сплаті державного мита та суму 236,00 грн. у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_2) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „ВЕТ Аутомотив Україне” (Закарпатська область, м. Виноградів, вул. Вакарова, 13, код 33285430) суму 98965,00 грн.

Видати наказ.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили і підлягає обовязковому виконанню на території України в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В. Васьковський

Повний текст рішення виготовлено та підписано 03.06.10.